20 днів, які можуть відродити українську електроніку

Круглий стіл, проведений 7 липня спеціальною комісією Верховної Ради України з питань майбутнього спільно з Українським союзом промисловців і підприємців та іншими організаціями (уже другий упродовж останнього місяця), приємно здивував організованістю й конкретністю постановки обговорюваних питань. Усе вийшло так, як було обіцяно в прес-релізі: і високі чиновники на чолі з віце-прем’єром Анатолієм Кінахом прийшли вчасно, і доповідачі вражали кваліфікацією та поінформованістю, і ведучий цього заходу Станіслав Довгий не давав промовцям розтікатися мислію по древу, і, звісно ж, головне — тема була така, що буквально хапала за душу. Ну справді, кого не схвилює серйозна розмова про «перспективи розвитку виробництва провідних високотехнологічних компаній світу в Україні», які повинні забезпечити перехід країни від виробництва дешевої сировини до сфери високих технологій? Вона охоплює такі передові галузі промисловості та сфери послуг, як радіо й аудіоелектроніка, авіакосмічна галузь, біо- й нанотехнології, розробка програмного забезпечення тощо.

І про ці привабливі перспективи говорили не професори провінційних вузів, а топ-менеджери провідних світових компаній — справжніх творців світового ринку. Наприклад, Найджел Годвін, представник корпорації «Інтел», змалював цілком реальні і близькі перспективи приходу найбільших компаній Заходу — лідерів світового хай-теку — в Україну. Він окреслив мотиви, які роблять цей прихід цілком реальним: надзвичайно сприятлива ситуація на світовому ринку, коли передові виробники терміново шукають місце в Центральній та Східній Європі для організації тут випуску найсучаснішої електроніки.

Чим для них цікава Україна? Своїми традиційними перевагами: чудовим географічним розташуванням, необхідними природними ресурсами, а головне — висококваліфікованою робочою силою у сфері високоточних і електронних виробництв. Україна має розвинену систему шкіл та інститутів, що забезпечує їй репутацію країни з населенням, яке має високий рівень освіти. Нині близько 30 відсотків студентів у нашій країні навчаються за спеціальностями інженерія, математика й інформатика.

Крім того, Україна лежить поруч із великими ринками ЄС, Росії, Африки. Це робить економічно привабливим повномасштабне виробництво й експорт електронної продукції з нашої країни до цих регіонів. Перенесення частини виробництва в Україну й доступ до п’ятого автотранспортного коридору дає можливість міжнародним компаніям, що мають виробничу базу в Китаї, зменшити час доставки продукції на європейський ринок на 20 днів. Це величезна перевага в нинішній жорсткій конкурентній боротьбі за ринки з виробниками Китаю та Південно-Східної Азії. Якщо цей план буде реалізовано, Україна зі своїми новими виробництвами опиниться в центрі величезного ринку з багатомільярдним населенням.

Але бізнесмени кажуть, що ці переваги можуть бути реалізовані лише в тому разі, якщо виграних 20 днів не «з’їдять» очікування на українській митниці та інші бюрократичні зволікання.

Західні бізнесмени приїхали до нас із конкретними й дуже цікавими пропозиціями. Серед них перше побажання, яке, мабуть, можна розглядати як пробний камінь, — вони хочуть, щоб електронним компаніям забезпечили продаж 500 тисяч тонн сталі на рік, 17 тисяч тонн алюмінію, хімічних речовин, електроенергії, води й інших складових, необхідних для виробництва.

Звісно, такі умови будь-яка країна вважала б за благо. Тим паче що все це не є в Україні дефіцитом. Навпаки, підприємці шукають ринки збуту для таких виробів. Проте, як повідомили іноземні інвестори, вони вже наштовхнулися на... небажання з ними розмовляти і тому звернулися прямо до представників влади на круглому столі з проханням допомогти їм достукатися у високі кабінети.

Гадаю, «ДТ» ще неодноразово повернеться до того, як реалізується цей проект. А наразі відзначимо: провідні промислові компанії світу у сфері електроніки планують як альтернативу Азії (Китаю) розвивати науково-дослідні інститути та виробничі потужності у Східній Європі, зокрема й в Україні. У нашій країні вже розпочали виробництво такі компанії, як «Джейбіл Серкьют» і «Флекстронікс».

Інвестиції провідних компаній у сфері електроніки залучать у країну компанії-постачальники, які, своєю чергою, сприятимуть ще більшій інтеграції України в міжнародну економіку. Можна передбачити ланцюжок позитивних змін у країні. У тому числі поліпшення рівня освіти, яке відбуватиметься внаслідок підвищення попиту на неї з боку високотехнологічних компаній і створення спільних науково-освітньо-виробничих комплексів.

Міжнародні компанії планують інвестувати кошти у створення комплексної екосистеми виробництва у сфері електроніки. Все це приведе до появи близько 50 тисяч високооплачуваних робочих місць в електронній промисловості...

На круглому столі йшлося про підводні рифи, що чекають нас на цьому шляху. Так, недавнє рішення влади ліквідувати спеціальні економічні зони (СЕЗ) створило ситуацію невизначеності для інвестицій, ослабило довіру, впевненість і лояльність серед інвесторів. Зокрема це стосується компаній, які працюють у сфері високих технологій і вже прийшли на наш ринок або розглядають таку можливість.

Україні, вважають експерти, не слід відмовлятися від спеціальних режимів інвестиційної діяльності. Успішне проведення такої політики здатне привести до створення високотехнологічних кластерів, розширення експортного потенціалу країни та припинення «відпливу мізків».

Нова влада повинна якнайшвидше скористатися зацікавленістю міжнародного бізнесу в інвестуванні в Україну. Ця зацікавленість швидкоплинна. Затримавшись надовго із визначенням позиції уряду, країна може втратити унікальні можливості, які з’явилися в результаті помаранчевої революції, і надовго програти іншим країнам у жорсткій конкурентній боротьбі за залучення інвестицій.

Головний висновок круглого столу — лік пішов на місяці. Можливо, навіть на тижні! Рішення потрібно приймати терміново. Інакше ми позбудемося козирів, які історія сьогодні так щедро подарувала нашій країні.

Результати діяльності СЕЗ
і територій пріоритетного розвитку (ТПР)

Відповідно до даних аналітичної доповіді Міжнародного центру перспективних досліджень, на початку 2005 року Мінекономіки України визнало результати діяльності СЕЗ і ТПР незадовільними. Хоча темпи нарощування інвестицій у цих структурах були високі, інвестиційні зобов’язання в повному обсязі було виконано лише у двох із 768 проектів. Від часу впровадження спеціального режиму інвестування не було розпочато реалізацію проектів на двох із 11 СЕЗ і 13 із 72 ТПР. Обсяг залучених інвестицій не досяг і половини запланованого під час створення СЕЗ і ТПР. Надзвичайно низькими були надходження інвестицій в економічно слабкі регіони.

СЕЗ не стали центрами впровадження новітніх технологій. Залучення інвестицій відбувалося переважно за рахунок вітчизняного, а не іноземного капіталу. У проектах, що реалізовувались, не було забезпечено експортну спрямованість: із шести СЕЗ, де запровадили режим спеціальної митної зони, лише три були експортно-орієнтованими. Внаслідок цього окремі вітчизняні підприємства отримали необгрунтовані пільги, а ділове середовище на регіональних ринках стало неконкурентоспроможним.