Знов податкові реформи. Яких чекати змін

Чого хотів би бізнес? Прозорих конкурентних умов. Зручного адміністрування податків. Зниження рівня корупції у контролюючих органах і посадок корумпованих податківців і митників. Ну, а якщо це не до снаги, то в наших реаліях і звичайний мораторій на зміни до податкового законодавства цілком можна вважати позитивом. 

Та де там, не дочекаєтеся…

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Україні аграріїв звільнили від податків на заміновані, забруднені та окуповані землі

Охочих повісити собі на бушлат медаль «За податкову реформу», як завжди, більше, ніж треба. І бізнес, залежний від цих зазвичай непродуктивних амбіцій укотре збентежений: як працювати далі, до чого готуватися, що планувати? Як вихопити в цій реформаторській какофонії бодай якийсь мотив майбутніх змін? Скажете, що так завжди було, всі звикли, нічого нового. Є дещо нове — українська влада, й тут якраз нічого поганого, за будь-якої нагоди говорить про майбутнє відновлення країни, закликає інвесторів не залишатися осторонь, готувати гаманці, розробляти спільні проєкти, вкладатися у відбудову. Але водночас майбутнє податкове регулювання в країні можливих інвестицій — одне суцільне невідоме, яке лише відлякує потенційних відбудовників.

З одного боку, є Ростислав Шурма, заступник А. Єрмака і один із трьох кандидатів на прем’єрство, який пропонує «все по 10». Насправді не все, але ключові податки — на прибуток підприємств, на додану вартість та на доходи фізосіб — матимуть ставку 10%. Це істотне зниження: ставка ПДВ нині становить 20%, а ПДФО та податку на прибуток — 18%. Наче непогано, ніби є шанс позмагатися із сусідніми країнами за приватний капітал. Але «10-10-10» — це лише обгортка, всередині — й підвищення паливних акцизів «до рівня ЄС», і зростання екологічного податку, й поширення «воєнного збору» на геть усі транзакції (так, саме транзакції), і драконівське обмеження для ФОПів знімати як прибуток понад 2% виручки. Та й загалом незрозуміло, що буде зі спрощеною системою як такою.

Водночас за більш ніж півроку смакування реформи її головним ідеологом — досі жодних подробиць і розрахунків. Яким зрештою буде оподаткування, навіть якщо реформа відбудеться, досі важко уявити. Якими будуть надходження до центрального та місцевих бюджетів — і поготів. Пообіцяти, що бюджетні втрати компенсуватиме  детінізація, замало для того, щоб навіть місцевий платник податків сприйняв ці пропозиції серйозно, не кажучи вже про міжнародних донорів (які традиційно є дуже консервативними у своїх податкових поглядах). Але й потенційних інвесторів численні білі плями на мапі реформи навряд чи влаштовують. 

Логіка тут проста: якщо раптом детінізація як компенсатор не спрацює, держава вимушено згорне реформу, а масштаб цього згортання може бути значно більшим за нинішні умови, все ж ідеться про країну в кризі, яка втратила й частину реального сектору, й робочу силу. Інвестор уникатиме будь-якої невизначеності, бо це ризик ризиків. 

Наразі податкова реформа існує лише у вигляді неструктурованих тез, які навіть у слайди, не кажучи вже про законопроєкт, досі ніхто не оформив. Водночас МВФ вже прямо говорить, що Україні треба уникати новацій, «які підривають податкові надходження». Та й узагалі-то до кінця цього року ми зобов'язалися підготувати й розпочати імплементацію Національної стратегії доходів, яка має містити чіткі цілі за доходами, привести ПДВ і акцизи у відповідність до законодавства ЄС і переглянути спрощений податковий режим. 

Як усе це корелює з реформою Шурми? Ніяк.

Як це сприймає інвестор? Як чіткий сигнал, що Україна або сумлінно виконуватиме поточну чотирирічну програму МВФ, але тоді жодних податкових послаблень не буде. Або таки піде на податкові послаблення, але тоді вилетить із програми, втратить МВФівський імунітет, примножить боргові ризики й узагалі може наблизитися до дефолту.

«Ведеться найскладніша дискусія», як каже сам пан Шурма...

Десь, вочевидь, поза цією дискусією, існує міністр фінансів Сергій Марченко, який розвертає податкову реформу на 180 градусів, стверджуючи, що без підвищення ПДВ на 4% і військового збору втричі (до 4,5%) навіть фінансування 30-тисячних доплат військовим буде неможливим. Тобто ПДВ не 20, і тим більше не 10, а 24% — рівень Фінляндії. І ще військовий збір +4,5% до ПДФО, тобто з доходів уже утримуватиметься не 19,5% (18+1,5), а 22,5%. Оце так інвестиційні стимули. Оце так спекуляції. 

Починалося все, нагадаємо, з того, що Дмитро Разумков у вигляді умови повернення військових доплат протягнув обмеження у 67 тис. грн для зарплат держслужбовців. Фінансового сенсу ця вимога не мала (пояснити її можна хіба тим, що Разумкова вкусила Юлія Тимошенко), але клопоту наробила — підписувати вже ухвалений закон президент не хотів і зрештою все відіграли до моменту «доплати повернемо, але…» Та нинішнє «але», вже від Марченка, є значно гіршою маніпуляцією, бо впливає не лише на чиновників або керівників держпідприємств, а й на всіх громадян, адже підвищується податок на споживання, й усіх роботодавців, оскільки збільшується оподаткування праці. 

Подивіться на це очима потенційного інвестора: ось держава Україна, де правила гри змінюються частіше, ніж погода, й не вгадати, хто виявиться черговим «крайнім» у вічному змаганні популістів із маніпуляторами. Треба вкладатися!

Добре, припустімо, нам вдасться звабити потенційних інвесторів не так податковою реформою, як реформою податкової. Зрештою, якщо глянути у будь-яке опитування західних інвесторів про їхні труднощі та біль, то податкових ставок серед головних проблем не буде, на відміну від тиску контролюючих органів і корупції. 

Що ж, і така реформа на підході — від профільного податкового комітету парламенту. Її вже навіть у законопроєкт оформлено. Основна концентрація — на процесі добору кадрів: конкурсні комісії з представниками від міжнародних організацій для обрання голови, контракт на п'ять років і заборона більш як два терміни поспіль керувати податковою, вражаюче конкретна вимога до кандидата стосовно здатності «за своїми моральними якостями виконувати обов'язки», щорічний аудит самої податкової та переатестація працівників.

Із корупцією традиційно боротимуться не кримінальними провадженнями, а високими зарплатами. Посадовий оклад голови — 80,5 тис. грн на місяць, директорів департаментів — 59 тис., начальників територіальних підрозділів — 52 тис., начальників управлінь — 48 тис., рядових інспекторів — 32 тис. Звісно, до окладів можуть додавати шість різних надбавок і премії, але... Згадаймо «списки бажань», вилучені під час обшуків у тепер вже ексочільниці столичної податкової, а на одному з них: «заработаю 1 млн долл.». Для людей, які вважають хабарництво роботою й мають річну планку в мільйон доларів усі ці «гідні зарплати» — незначний бонус до основного заробітку. А єдиний адекватний метод контролю для них — невідворотне покарання відповідно до статей ККУ. Чого, звісно, реформа не передбачає.

Але найцікавіше в цьому перезавантаженні податкової, що точно приверне увагу інвесторів, — пункт про показники ефективності, «визначені, вимірювані й досяжні». Що це, коли не плани податкових зборів, планові й позапланові перевірки, розміри податкового навантаження, донарахування та штрафи? Навряд чи йдеться про кількість користувачів «Кабінету платника» та прийняті на «гарячу лінію» дзвінки. Отже, фіскалізація й тиск закладаються навіть у цю геть беззубу реформу.

Можна не один абзац написати про те, що податкова система — лише інструмент досягнення державою економічних цілей, і в ідеалі варто було б із цими цілями визначитися, а вже потім кроїти під них оподаткування. Що на ставки сусідів треба дивитись обов’язково, бо від конкуренції не втечеш. А ми змушені жорстко конкурувати як за гроші, так і за людей. Що діджиталізація, покращення адміністрування та боротьба з корупцією — це взагалі-то систематичні поточні завдання, а не цілі від реформи до реформи. Та все це, на жаль, не має нічого спільного із жодною зі згаданих нами податкових реформ. Як і сам навколоподатковий дискурс останніх місяців не має нічого спільного із залученням інвестицій…

Буквально днями податковиця зі Львівщини отримала підозру від НАБУ та САП, бо вимагала від підприємців 1,5% від сум податкових накладних за їх розблокування. Десь у той самий час з’явилися результати опитування бізнесу «про насущне», і 48% опитаних підприємців повідомили, що стикаються з проблемою блокування накладних. То, може, якщо із системним настільки не складається, грець уже з тими глобальними перетвореннями, вирішимо хоча б цю проблему, і вже половина платників зітхне з полегшенням. Теж буде реформа.