Борис Тимонькін: «Коли кажуть про накопичені проблеми, то я їх, якщо чесно, не бачу»

Наша попередня зустріч із головою правління Укрсоцбанку Борисом Тимонькіним відбулася рівно дев’ять місяців тому, у липні минулого року. Сталося це невдовзі після того, як було оголошено про купівлю 95% акцій очолюваної ним фінустанови міжнародною банківською групою UniCredit (і донині найбільша угода в Україні).

Тоді в ексклюзивному інтерв’ю для «ДТ» пан Тимонькін розповів багато цікавого. Єдина тема, яку банкір не хотів обговорювати, — це подальші плани: «Давайте дочекаємося завершення оформлення угоди та затвердження новими власниками стратегії розвитку банку». Однією з причин такої обережності була угода з іншим італійським покупцем — Intesa Sanpaolo, яка була оголошена, але зірвалася.

Купівля відбулася, плани узгоджено й навіть оголошено. З урахуванням статусу UniCredit Group — не тільки одного з найбільших операторів європейського та світового фінансових ринків, а й найактивнішого іноземного гравця в банківському секторі Центральної та Східної Європи (у цьому регіоні в нього 3700 філій і відділень, які обслуговують близько 27 млн. клієнтів) — ці плани не можуть не бути надзвичайно амбіційними. UniCredit Group — це той самий великий іноземний капітал, про плюси та мінуси експансії якого на українському ринку тривають запеклі дискусії.

За останні дев’ять місяців багато чого змінилося як у світі, так і в Україні. Досить безтурботне життя фінансистів закінчилося в серпні 2007-го. Світова фінансова система поки що не надто успішно бореться з кризою довіри, що розрослася на американському іпотечному грунті, Україну лихоманить від перманентних сплесків цінового тиску, а її банківську систему — від збоїв із ліквідністю, що почастішали. Про те, наскільки серйозні нинішні проблеми і як ситуація може розвиватися надалі, й була наша основна тема розмови з банкіром.

Про плани групи

— Борисе Владиславовичу, як просувається процес об’єднання двох фінансових установ, які належать UniCredit Group в Україні? Чи прийняте остаточне рішення про збереження бренда Укрсоцбанку, або ж банки об’єднаються під спільним логотипом UniCredit Bank?

— На сьогодні уже створена та працює проектна група з об’єднання Укрсоцбанку з UniCredit Bank. Ми почали консультації з регуляторами з усіх трьох країн, у правовому полі яких відбуватиметься процес злиття, — Польщі, Австрії і, природно, України. Приступили до роботи з Держкомісією з цінних паперів і фондового ринку.

За нашими розрахунками, чотири-п’ять місяців триватиме лише опрацювання юридичної схеми — досить непростої через тристоронню участь. Після чого розпочнеться безпосередньо процес злиття, який також відбуватиметься в кілька етапів, включаючи проведення в усіх трьох країнах зборів акціонерів і одержання їхньої згоди. Це процес нешвидкий, отже, процедура загалом займе як мінімум рік.

З приводу бренда. У принципі, є загальне рішення групи, що в кожній країні, зокрема і в Україні, банки приймають єдиний логотип — UniCredit Bank. Виняток можуть становити лише ті країни, де існуючі банківські бренди займають переважні ринкові позиції. Як, наприклад, у Польщі, де банкам Pekao і BPH, що входять до UniCredit Group, належить близько 20% ринку, або в Хорватії, де Zagrebacka banka із ринковою часткою у 24% також є явним лідером. У таких випадках існуючий бренд може зберегтися. Там, де цього немає, здійснюється перехід до загального логотипа.

Загалом-то, ми й не проти, оскільки спеціально проведене нами дослідження показало дуже хороше впізнавання та знання бренда Укрсоцбанку в клієнтури віком понад 35—40 років. А для молодших людей назва нашого банку звучить дещо старомодно. Грубо кажучи, якщо вони самі не працювали з нашим банком і не знають, що він собою являє, то назва Укрсоцбанк їх відлякує, викликаючи асоціації «з минулого життя». «А що ви відчуваєте?» — «Це якийсь старий банк».

Те, що таке сприйняття якоюсь мірою заважає залученню нових клієнтів, було для нас найголовнішим аргументом. А ті клієнти, котрі є сьогодні, якщо ти з ними нормально працюєш, залишаться з банком і після зміни вивіски.

— Чи має намір група переглядати раніше заявлені плани стосовно України?

— Ми саме зараз завершуємо розробку деталізованого плану розвитку на найближчі три роки. Готується він у рамках раніше затвердженої довгострокової стратегії розвитку, яку Boston Consulting Group готувала разом із нами на період до кінця 2011-го. Раніше озвучених цілей — нарощування приблизно до 8% частки ринку по активах — ми не переглядали. При цьому ми маємо намір зайняти приблизно 9% ринку кредитування населення та приблизно 7% — на ринку запозичень юридичним особам.

Прогнозуємо, що приблизно до 2011 року відбудеться досить цікаве явище: ціла група банків (чотири-п’ять) вийде на майже таку саму питому вагу, приблизно по 8%. Це Приватбанк, «Райффайзенбанк Аваль», Укрсиббанк, Укрсоцбанк і, можливо, до цього переліку додасться хтось іще.

— Тобто першій п’ятірці належатиме близько 40% ринку, тоді як нині на частку всієї першої десятки припадає менш як 50%. Чому ви вважаєте, що концентрація ринку почне зростати, якщо в останні роки спостерігався тільки зворотний процес?

— Справді, тенденція, про яку ви кажете, спостерігається, і ми її спеціально аналізували. Цікава штука відбувається, і до неї особливо чутливі великі банки. Виявляється, абсолютні цифри теж відіграють свою роль, і коли вони стають порівнянними, грубо кажучи, із масштабами економіки, нарощувати їх у колишньому темпі стає дедалі складніше. Якщо цього року банк залучив мільярд доларів, це зовсім не означає, що наступного він залучить два мільярди.

Інша річ — стартувати «з нуля». Створили новий банк, внесли статутний фонд. Усі активи банку — це кореспондентський рахунок, на якому є 100 млн. грн. По суті, це ще не банк, а тільки заготовка. Та він уже відтягнув частину ринку. Він увійшов, узяв на себе 0,1%, тобто в решти забрав.

А коли на ринок виходить кілька невеличких нових банків, які починають більш-менш агресивно та швидко зростати, наприклад, за рахунок спеціалізації на тому чи іншому продукті або в клієнтському сегменті, або шляхом демпінгу, вони спільно відтягають на себе досить значну частку ринку. Однак період початкового насичення ринку наближається до завершення, і посилення конкуренції на ринку спровокує зворотні — консолідаційні процеси.

Тому, на наш погляд, банки першої п’ятірки за рахунок більш жорсткої конкуренції наближатимуться до восьмивідсоткової частки ринку. І досягнуть її десь через три-чотири роки. При цьому частина фінустанов, і ми, зокрема, більш агресивно підніматимуться вгору, «відкушуючи» потроху частку ринку в тих, хто сьогодні вище.

Крім того, коли ви кажете, що на частку всієї першої десятки припадає менше 50% ринку, не забувайте, що всередині її частки розподілені досить нерівномірно. Якщо навіть грубо, округлюючи, прикинути суму ринкових часток першої п’ятірки: Приватбанк — близько 9%, «Райффайзенбанк Аваль» — 7, Укрсиббанк — 6, Укрсоцбанк і Укрексімбанк — по 5%, у сумі це приблизно 33%. Ми прогнозуємо, що буде 40%. Збільшення на 7% за три-чотири роки — це відчутно, хоча не йдеться про кардинальний злам існуючих тенденцій ринку.

А далі між цими гравцями триватиме дуже жорстка боротьба «хто перший», і їхні ринкові позиції будуть достатньо близькими. Якщо, звичайно, не відбудуться подальші зміни в складі акціонерів банків, якісь глобальні зрушення.

— До речі, про глобальні зміни. Котирування акцій вашої «мами» — UniCredit Group, яка нібито тримається осторонь від високоризикованих операцій з іпотечними цінними паперами, до останнього часу знижувалися відповідно до тенденцій, характерних для всього світового банківського сектора. Нині їх рівень, який тільки нещодавно відійшов від березневого мінімуму (4,3 євро за акцію), все ще десь у півтора разу нижчий за торішні максимуми. Чи не вплине таке зниження капіталізації на ресурсні можливості материнської структури та її плани з експансії на східноєвропейських ринках?

— Як ви самі зауважили, хоча котирування акцій групи нині не на піку, на її балансі не «висять», як у багатьох конкурентів, неякісні іпотечні активи. UniCredit Group — класична банківська група, яка займається класичним банківським бізнесом у традиційному його розумінні. Тому якщо її акції сьогодні коштують дешевше, я порекомендував би їх купувати.

Відповідаючи по суті запитання, скажу, що наша материнська структура заявила про дуже серйозні плани на українському ринку — ввійти до трійки його лідерів. Тому, природно, вона підтримуватиме всі необхідні поповнення ресурсної бази. Цього року ми вже оформили субординований борг, збільшуватимемо капітал і надалі, причому не покладаючись винятково на фінансування UniCredit Group.

Насамперед це питання вирішуватиметься за рахунок капіталізації наших прибутків. Така політика банку. Не отримання дивідендів, а саме капіталізація прибутків, яка збільшуватиметься. Плюс прямі ін’єкції капіталу, плюс, як оперативний інструмент, субординований борг. Планується збільшення капіталу на 150 млн. дол. цього року, на 200 млн. — наступного й на 100 млн. дол. — 2010-го. В результаті до кінця 2010-го капітал має бути на рівні 6,5 млрд. грн.

Про ситуацію в банківській системі

— Якщо нині капітал Укрсоцбанку становить 3,2 млрд., отже, ви запланували всього дворазове його збільшення за три роки, тобто приблизно по 25% на рік? Очікуєте такого істотного вповільнення темпів зростання ринку?

— Так, і це вповільнення колись мало відбутися, ми це розуміємо. Безперечно, ті кризові явища, які сьогодні спостерігаються на світовому ринку, цьому посприяють. Плюс внутрішня ситуація — боротьба з ін­фляцією і знову ж таки дії уряду та Нацбанку з обмеження зростання грошової маси. Подітися нікуди...

Ми очікували вповільнення темпів зростання давно, ще з 2002 року. Завжди планували менше, а виходило більше, всупереч економічній логіці. Та вічно так не буде. У банків уже пристойні цифри запозичень — 31 млрд. дол., в інших секторів — ще 35 млрд. Нинішнього року українська банківська система має повернути 11,5 млрд. дол. зовнішнього боргу — це вже серйозна цифра. Весь держборг України ненабагато більший.

— На ринку, який повільно зростає, конкуренція, по ідеї, загостриться. Чи є якісь особливі рецепти в боротьбі зі спадом?

— Рецепт — універсальний банк. Активна робота як у ритейлі, так і з корпоративними позичальниками, на щастя, можливостей поки що достатньо. Поділюся цікавими, на мій погляд, спостереженнями. Ситуація поточного року не була характерною: якщо зазвичай корпоративний сектор у першому кварталі «спав», то в січні—березні 2008-го ми зросли по юрособах на два мільярди гривень.

Бізнес-апетит на ринку все ж таки ще дуже високий, у людей безліч проектів. Вони тільки відчули всю привабливість фази динамічного зростання — і відразу зіткнулися з тим, що коли торік можна було йти на зовнішні ринки, займатися випуском облігацій, думати про IPO, то сьогодні цих варіантів немає. Треба просто йти до банку та брати гроші. І в нас такого ніколи не було, щоб уже в січні починалася активна робота з корпоративними клієнтами.

— Ви хочете сказати, що в нинішньому січні ніхто не розкачувався, й усі повноцінно працювали вже у різдвяні свята?

— Посвяткували два тижні, а потім стали дуже активно вибирати раніше затверджені кредитні ліміти. Для України це вже незвичайно. А в лютому банк почав працювати по повній програмі. На кожному кредитному комітеті було не передихнути — розглядалося по 30—40 питань. Причому це без якихось спеціальних акцій, рекламних кампаній, демпінгу, інших хитрощів — об’єктивна ситуація на ринку. Тому коли кажуть про накопичені проблеми, то я їх, якщо чесно, не бачу.

— Ви клієнтам не відмовляєте?

— Нині ми починаємо гальмувати зростання кредитного портфеля, оскільки дефіцит грошей уже помітний. Уже прийнято рішення про підвищення ставок, починаємо посилювати кредитні процедури.

Кредити, безперечно, дорожчатимуть. І тут Укрсоцбанк не одинокий, навпаки, ми почали підвищувати ставки одними з останніх. Вважаю, що цього року відбудеться ще як мінімум одне-два підвищення.

— На скільки?

— У середньому 1% ми вже додали. Скасували всілякі пільги. У травні-червні додамо ще. Грошей потрібно багато, але реально їх стільки не буде. І Укрсоцбанк ще в гарному становищі. Складніше буде банкам, у яких немає материнських структур.

— До речі, як ви розцінюєте нещодавню заяву голови Приватбанку Олександра Дубілета про демпінг іноземців, який руйнує банківський бізнес в Україні? Це ж тепер камінь і у ваш город…

— Я з ним згоден. Ця проблема з’явилася не вчора, вона давня. І з Дубілетом ми про це говорили й робили спільні заяви не раз. Я навіть перестав на цю тему висловлюватися. Як кажуть, проти вітру...

Є така книга — «Божевілля орача» такого собі Едварда Фолкнера. Він — один із засновників відбудовного та органічного землеробства США, розпочав свої досліди на хвилі грунтоохоронної політики, яка розгорнулася в США після катастрофічних пилових бур 1934 року, які зносили чорнозем аж у Канаду...

Нині іноді хочеться казати про божевілля банкірів. Цього року було одне нагородження — називали найкращого банкіра, найкращий банк, найкращий продукт. І звання найкращого отримав продукт одного із шанованих банків, суть якого полягала в... перекредитуванні іпотеки за ставкою 10,5% річних.

Інший банк відпрацював іпотеку, виніс на собі всі ризики. А потім на готовеньке прийшов багатий дядька. По суті, це чистий демпінг.

Що, до речі, було популярним в Америці останнім часом, де всі займалися перекредитуванням. Коли квартира протягом кількох років чотири-п’ять разів перезаставлялася, щоразу — під нижчу ставку. Наслідки трагічні. Адже рік за роком кредитні процедури вихолощувалися, з них прибирали століттями вивірені методи оцінювання якості позичальників. Наприклад, перший внесок як найперший засіб перевірки — а чи здатна людина взагалі зібрати й виплатити якісь гроші...

Адже на ринку всі одне за одним дивляться. Не пізніше, як через місяць, дізнаються новину: в тому чи іншому банку впроваджено більш лояльні умови, і продажі пішли набагато краще. Подітися нікуди: в усіх є показник ринкової частки. І інші банки починають теж зрушуватися.

— Як із цим боротися?

— Вихід один: такі базові речі, як процедури роботи з клієнтами, треба погоджувати з регулятором і затверджувати його рішенням. Якщо це неможливо зробити на законодавчому рівні, треба знайти інші способи. Наприклад, диференціювати резервування під кредити. Робиш правильно — одержуєш таку норму відрахувань, робиш неправильно — одержуєш рівень резервування вдвічі вищий.

Судячи з подій у США, де регулятори вже починають посилювати вимоги, з демпінгом треба боротися на державному рівні, на регуляторному рівні, на рівні банківського співтовариства.

Нині створюється чимало нових банків. Набирають менеджмент, ставлять завдання: «Давайте!» Що давайте? Є якісь зв’язки, клієнти? Що можна дати? Найчастіше виявляється, що тільки низьку ціну та демпінг. Нічого іншого.

І сьогодні ці явища стають системою. Якщо три роки тому, до перших продажів банків іноземцям, власники більше дивилися на прибуток, то тепер банки створюються не заради довгострокової роботи й заробляння прибутку, а щоб одержати потрібні ліцензії, розкрутити, взяти якусь частку ринку й спихнути іноземцеві. Оцінюється не реально зароблений банком прибуток, а потенційна виручка від його продажу.

А неприбутковість банку — це відсутність жирового ресурсного прошарку. Одна річ, коли в разі непередбачуваної ситуації ти сформував резерви, й для компенсації якихось збитків у тебе вистачило прибутку, і зов­сім інша — коли починає зменшуватися капітал, знижуються рейтинги, погіршуються умови фінансування. Все це — ланцюжок руйнівних наслідків.

2000 року я працював у ПУМБі. Ми з якимось із рейтингових агентств обговорювали виставлену ним оцінку — дуже непереконливу, на наш погляд. ПУМБ працював дуже обережно, консервативно, кредити старанно відібрані, забезпечені, та рейтинг йому присвоїли не дуже високий. Запитую, чому. Адже або ти працюєш ризиковано і з великою дохідністю, або ти не женешся за прибутком, але надійний. А вони мені: «Прибутковість важливіша. Кожен бізнес цікавий як джерело прибутку, а просто надійний бізнес, якщо не дає вихлопу, — кому він потрібен?» Головний критерій ефективності роботи комерційного банку — це все-таки прибуток.

Про принципи, технології, рейтинги

— Ваші акціонери ставлять завдання одержати 8% ринку. Вам для цього теж, можливо, доведеться демпінгувати…

— Зовсім не обов’язково. У реальному житті ви за продуктами куди йдете? Раніше ходили на овочевий ринок, а тепер з’являється дедалі більше мегамаркетів. Чому йдете туди? Тому що там більший вибір. Ціна середня, не найнижча, але ви пішли саме туди, бо з високою ймовірністю задовольните свої потреби.

Із банківськими продуктами — те ж саме. Ціна — важлива характеристика, та все-таки не єдина. І, як показав наш досвід, на банківському ринку можна боротися й конкурувати, утримуючи середню ціну. Так, безперечно, доводиться прогинатися, якщо всі демпінгують і якщо є ресурси. Але Укрсоцбанк завжди тримався посередині — ніколи не був ні найдорожчим, ні найдешевшим.

Це — наша позиція. Багато клієнтів, попри все, з нами довгі роки. Так, були випадки, коли в інших банках людям пропонували кредити на 1—2% дешевше. Вони йшли, а потім поверталися. Чи то там необов’язковість, чи то неуважність, чи то некомпетентність, чи то немає в потрібний момент ресурсів, чи то дикий бюрократизм...

Один клієнт в Одесі йшов і повертався двічі. Знадобився кредит на будівництво офісного центру, і він пішов в інший банк, де йому запропонували нижчий відсоток. А потім півроку не міг одержати гроші: тут у документах буква не така, тут печатка не квадратна...

Усе зводиться до нюансів, технології, сервісу. Ціна — важлива, та це, повторюся, не єдиний чинник.

— Коли вже ви заговорили про технології, запитання до вас як до голови наглядової ради Першого всеукраїнського бюро кредитних історій. Коли в Україні нарешті почнуть повноцінно працювати кредитні бюро? Це вже навіть не смішно: на словах усі дуже хочуть, а на ділі...

— А на ділі процес повільно, але все-таки рухається. Ми вже реально передаємо туди дані, й інші банки роблять те ж саме, формуючи єдину базу. Накопичено досить солідний масив даних, хоча це й доволі важкий процес, під час якого виникає безліч додаткових запитань і нюансів.

До кінця нинішнього року ми вже маємо наблизитися до якоїсь критичної маси. Поки що для банкірів там мало цікавого. Але коли буде накопичено потрібний мінімум інформації, тоді відразу ж станеться сплеск інтересу до неї.

— Схоже, ви вже боїтеся давати конкретніші прогнози…

— Нині є діюча система і є зав­дання прискореного залучення всіх банків. Справа рухається.

— Тим часом рейтингове агентство Standard&Poors нещодавно поставило під сумнів якість трьох чвертей активів українських банків, присудивши фінансовому сектору України останнє місце (поряд із Грузією) серед країн Європи та СНД, що розвиваються, за якістю кредитного портфеля. Як оцінюєте такі заяви?

— Це було як образа. За досить високої якості кредитного портфеля в банках, при агресивному, успішному розвитку економіки... Лукава тема.

Читаючи замітку, я для себе зазначив, що вона абсолютно логічно й добре структурована. І в цю гарну логіку, котра тебе заколисує, раптом додають взяту зі стелі фразу про те, що 75% активів — неякісні...

Заочно полемізуючи з лондонськими аналітиками, хочу сказати, що такі оцінки виникають через сформовані, але вже застарілі стереотипи, через все те ж побоювання сказати «добре».

Певний ризик існує завжди й у будь-якому бізнесі, тому найчастіше такі оцінки — певна підстраховка. Не знаю жодної аудиторської компанії чи рейтингового агентства, котрі постраждали тому, що дали поганий прогноз. Та якщо прогноз був гарний, а результат поганий, то для них це — реальний професійний ризик.

Однак як банкір я також розумію і те, що ці оцінки мають цілком конкретний грошовий еквівалент. Це ж рейтингове агентство, оцінки якого впливають на ставлення інвесторів. Це дуже серйозно. Та ситуація, коли начебто дмухаючи на холодне, насправді ти ллєш гас у вогонь.

І либонь політична нестабільність, на яку найчастіше посилаються аналітики рейтингових агентств, насправді не така вже страшна. Один із найкращих прикладів, який я часто наводжу, — Італія, котра в умовах перманентних політичних криз входить до числа найбільш високорозвинених світових економік. Коли влада ділиться, бізнес добре працює.

— Ви досі вважаєте, що політика не впливає на бізнес? Популізм вітчизняних політиків уже поступово доводить економіку до ручки, спровокувавши дуже складну інфляційну ситуацію.

— Подивіться на досвід Туреччини останніх п’яти років, на тамтешній індекс інфляції. Попри величезну інфляцію, це — одна із найшвидше зростаючих економік.

Зростання цін — дуже багатогранне і складне питання. Проте дуже багато питань завдяки інфляції вирішуються значно простіше.

Для кого погана інфляція? Для людей із фіксованим доходом, тому необхідно продумати, як максимально компенсувати для них підвищення цін. А якщо ви займаєтеся бізнесом і при цьо­му є інфляція, але якщо ви можете коригувати ціни на вашу продукцію і до того ж на неї є попит, то вам тільки добре. Ви взяли кредит на п’ять років під 10%, а інфляція виявилася 20%, то тепер вам його вдвічі легше виплачувати.

— Наскільки сьогодні реальною є загроза, що в результаті дефіциту ліквідності, спровокованого антиінфляційними заходами регулятора, може початися «масовий падіж» дрібних банків?

— Чесно кажучи, я такої загрози не бачу. З погляду зростання все поки що непогано. Хоч і інфляція, але люди ж все одно стали більше заробляти. Економіка об’єктивно жива. Швидко зростають бізнеси, люди багато чого хочуть — тільки давай! Будуй, завозь, продавай! Звідси — зростання потреби у банківських послугах.

У маленьких банків один незаперечний плюс — вони не робили значимих міжнародних запозичень. Максимум 20 українських банків щось брали із зовнішнього ринку. Маленькі банки користуються певною підтримкою акціонерів, які розуміють і усвідомлюють цінність приналежного їм бізнесу. І прагнутимуть його підтримувати.

Як я вже сказав, завдяки інфляції людям простіше сплачувати і повертати кредити. І банківські відсотки клієнти готові платити великі. А банки заплатять більше за депозитами, більше залучать...

Ми рік тому підраховували середній строк «життя» кредитів. По іпотеці за середнього строку видачі кредитів понад 10 років їхній реальний строк погашення становив у середньому сім років. По машинах — за строку видачі на чотири роки реальний строк повернення був 2,2 року.

Цього року знову зробили вибірку. При значно подовжених строках видачі середній строк «життя» іпотечного кредиту скоротився до 5,2 року, а по автокредитуванню — всього до півтора року.

І ще цікавий факт. Перші два місяці цього року. У роздробі клієнти взяли нових кредитів на 2,3 млрд. грн., погасили — на 1,3 млрд. грн. Сальдо — всього один мільярд. Тобто за місяць гаситься кредитів на 650 млн. грн.!

Це, до речі, і запас ліквідності: якщо банку раптом через її дефіцит доведеться зупинити кредитування, то за місяць його ресурсна база поповниться на 650 млн. грн. повернення. Багато в чому цьому, звісно, сприяє інфляція. Завжди, коли гроші знецінюються, людина хоче або вкласти, або закрити якийсь борг і зняти ризик матеріального активу. Однак це свідчить також про фінансове здоров’я позичальників.

Тож апокаліпсичних прогнозів, які почастішали зараз, я не поділяю. Чудесних показників, звісно, помітно зменшиться, але при здоровій економіці, котра активно розвивається, нехай і висока, але контрольована інфляція не вельми ускладнює життя. Регулятору за підтримки уряду цілком під силу поступово повернути ситуацію в більш нормальне русло, щоб не паморочилося в голові. Головне — не перестаратися з ліквідністю і не робити занадто різких курсових рухів, змінюючи правила гри на ринку.