ЯК ПЛАТИТИ ЗАРПЛАТУ БЕЗ ГРОШЕЙ

Дуже просто, скажуть читачі. А хіба не платили в Україні зарплату зерном, колготками й навіть фаянсовими виробами сантехнічного призначення? Усе правильно, справді платили. Такий експеримент ми пережили зовсім недавно, отож старожилів, котрі пам’ятають усе до подробиць, і шукати не доводиться. Шукати треба тих, хто знає, а головне — вміє по-науковому організувати виплату заробітку, щоб і роботодавці не залишилися в накладі, і наймані працівники ніжки від голоду не простягли. А якщо в масштабах країни — то тих, хто вміє збалансувати потреби галузей та областей, поєднати бізнес-інтереси з елементарними моральними принципами.

Наш Кабмін — не вміє.

Звісно, йому не позаздриш. У попередніх номерах «ДТ» дуже докладно йшлося про те, що вийшло в країні після «пакетного ухвалення» держбюджету-03 та закону про підвищення мінімальної заробітної плати. І в якій двозначній ситуації — з подачі дружньо налаштованих депутатів та Президента — опинився уряд. Кабінету Януковича вистачило мужності заявити, що підвищити мінімальну зарплату до 237 гривень із 1 липня, як цього вимагає закон, нереально. А до
185 грн. із поетапним рознесенням цих сум по всій тарифній сітці — реально. Ну а потім запас мужності вичерпався, й почалися всілякі мудрування, як би не ущемити когось потрібного й не образити когось сильного.

Найбільш непотрібними і, з погляду Києва, найменш впливовими виявилися місцеві бюджети. Судячи з урядового проекту змін до закону про держбюджет-03, їм не треба жодних додаткових ресурсів для підвищення зарплат із 165 до 185 гривень. Аргументація смішна й навіть образлива: мовляв, розрахунковий обсяг бюджетів міст і сіл проти 2002 року збільшився на 3,2 млрд. гривень, тож нехай і викручуються. Але збільшували, либонь, під
165 грн. мінімальної зарплати!

Так, можна припустити, що до кінця першого — початку другого кварталу за рахунок певного зростання прибуткового податку з нової, більш високої зарплати місцеві фінансисти все-таки зведуть кінці з кінцями. (Ну, можливо, не профінансують місяць-другий закупку енергоносіїв або інші потреби.) Але прибутковий податок в Україні не можна обчислювати, як середню температуру по лікарні.

В окремих містах, особливо там, де годувальником є одне-єдине підприємство, можливі такі неприємності, що зуби на полицю на багато місяців покладуть і медики, і вчителі, й інші бюджетники.

Києву це нецікаво. Не-ці-ка-во! Києву з держбюджетом розібратися б, адже туди більші суми прибуткового податку не надійдуть.

Авжеж, зростуть надходження від ПДВ, акцизів. Але на це уряд чомусь не дуже сподівається. Не далі як у середу перший віце-прем’єр Микола Азаров наголосив, що подальший пошук резервів збільшення дохідної частини — це «шлях у нікуди». І розповів на засіданні Кабміну, як уряд скорочуватиме на 10% кошти на утримання міністерств та відомств.

Проте... Судячи з проекту змін до держбюджету-03, це скорочення більш ніж віртуальне. Щодо більшості міністерств цифри не змінюються. А коли й змінюються, то переважно у бік незначного зростання. Оскільки «заощаджене» піде на зарплати чиновникам, які теж збільшаться в рамках загального підвищення мінімальної зарплати до 185 гривень. Одне слово, усе як в анекдоті, де генерал, інспектуючи військову частину, запитує в солдатів, чи добре їх годують. «Так точно, вашбродь! — відповідають служиві. — Ще й залишається!» — «А що з залишками?» — «З’їдаємо! Ще й не вистачає!»

Як водиться, депутати більш нетерпимі до надлишкових витрат на держуправління. Але їхній радикалізм прямо пов’язаний із партійною приналежністю. Якщо, приміром, Юлія Тимошенко з товаришами по фракції пропонує добряче «поскубти» фінансування силових структур, то Нестор Шуфрич із фракції СДПУ(о) набагато стриманіший. Тимошенко пропонує, приміром, урізати пайку Державної податкової адміністрації на 350 млн. грн. (із одного мільярда з гаком), а пан Шуфрич — лише на 80 млн. Зате він «знаходить» аж 750 млн. грн. «надлишків» у фінансуванні Мінпаливенерго. І пропонує вилучити їх на мінімально-зарплатні потреби. А видатки на технічне переоснащення шахт (ті ж самі 750 млн.) фінансувати шляхом установлення 7-відсоткової надбавки до тарифу на електроенергію.

Свіжа думка? Не просто свіжа — революційна! За такого підходу дефляції в країні вже точно більше не буде. Що буде з конкурентоспроможністю продукції, фінансовим станом різних галузей, у пояснювальній записці до законопроекту не повідомляється. Треба гадати, через брак часу й паперу.

Чи постраждають в остаточному підсумку вуглярі й Мінпаливенерго, коли від обговорення депутатський зал перейде до натискання кнопок? Запитання, швидше, риторичне. Гірше складаються справи для «Укрзалізниці». Вже не знаю — чи зірки не так вишикувалися, чи авторитет транспортних начальників вичерпався, але соціальні статті бюджету майже напевно поповнюватимуться за рахунок залізничників. Усі три автори проектів — Кабмін, Шуфрич і Тимошенко — налаштовані на це серйозно. Позаяк «Укрзалізниця», виявляється, має десь приблизно 700 млн. грн. прибутку на рік.

Не сперечатимемося, чи бідніші в нашій вітчизні інші монополісти. І наскільки обгрунтованим є те, що серйозні фінансові скорочення торкнуться лише залізничників. Звернемо увагу на неекономічну сутність очікуваної операції, при якій забезпечення безплатного проїзду студентів та учнів залізницею (37,1 млн. у розрахунку на рік) буде покладено на плечі самого відомства. Якщо українські реформи і далі йтимуть таким шляхом, то невдовзі ми побачимо щось зовсім дивовижне. Учні молодших класів ідуть зі скляночками на найближчий молзавод по безплатне молоко; ветерани війни, прийшовши по безплатний (за законом) валідол, стукають у ковані ворота фармацевтичного заводу. Вугілля за пільговими цінами відпускає якась донецька шахта, і з усієї країни до неї тягнуться черги тих, хто жадає енергоносія... Ну, а бюджетний закон гордо майорить на цвяшку.

До цієї картини залишилося додати лише одну деталь — крихітну, але страшну з погляду суспільної моралі та українських перспектив. У пошуках додаткових ресурсів для підвищення зарплат Кабмін пропонує зменшити фінансування за статтею «Інформатизація загальноосвітніх навчальних закладів і комп’ютеризація сільських шкіл» на 50 млн. грн. При одночасному збільшенні утримання Державному управлінню справами, Державній службі охорони та багатьом іншим відомствам. Що ж... Це все вчителі винні: мабуть, ні Віктору Федоровичу, ні Миколі Яновичу ніколи не пояснювали, що рівень цивілізованості будь-якого суспільства вимірюється ставленням до старих та дітей...