Відкриті та квазівідкриті. В Україні формується новий тип пенсійних фондів?

Якось одного жовтневого вечора, коли в очах уже миготіло від маси прочитаних матеріалів для суботнього номера, мене зненацька захопило запитання колежанки: «До якого пенсійного фонду вкладати гроші? Треба вирішувати. Мені десять років до пенсії залишилося».

Запитання, як то кажуть, досить цікаве. Знаєте, що я сказала? «Правильна відповідь — поки що до жодного»...

Колезі хотілося б відкладати гроші до пенсійного фонду на свою майбутню пенсію. У поняттях закону про недержавне пенсійне забезпечення вона збирається стати і вкладником, й учасником НПФ. Відповідно до закону, учасник НПФ — це людина, на ім’я якої відкривається пенсійний рахунок і на користь якої роблять внески, а в перспективі — виплачуватиметься пенсія. Водночас вкладник — особа (юридична чи фізична), яка вносить гроші до пенсійного фонду на власний рахунок чи рахунки інших осіб. Найчастіше це роботодавець, проте й самому майбутньому пенсіонерові, а також його родичам ніхто не забороняє робити внески.

У законодавстві є й таке поняття, як засновник НПФ (російською «учредитель».Уточнюю це для знавців мови, котрі раптом можуть вирішити, що засновник і «учредитель» — не те саме). Отже, засновник — це юрособа чи фізособа, об’єднання юросіб чи об’єднання фізосіб, які прийняли рішення створити фонд. Засновників може бути один чи кілька.

Від початку року в Україні створено два з половиною десятки недержавних пенсійних фондів. І все-таки реального вибору в пересічного українського громадянина поки що немає. Зате є чимало об’єктивних і суб’єктивних чинників, про які ми можемо поговорити.

Лікнеп: як працює система

Закон про недержавне пенсійне забезпечення введено в дію ще з 1 січня нинішнього року, проте третій (він же — добровільний) рівень пенсійної системи, основою якого покликані стати НПФ, усе ще перебуває в процесі створення. Тому що сам по собі НПФ — лише «грошовий мішок» із статусом юрособи, внесений до реєстру фінустанов. Ні накопичувати, ні тим паче збільшувати накопичення він неспроможний. Цим займаються інші структури.

Перед тим, як розпочати свою роботу, НПФ має не тільки стати юридичною особою та фінансовою установою, а й затвердити свій орган управління — раду фонду, склад якої обов’язково узгоджується з Держфінпослуг. Рада фонду, у свою чергу, укладає договори з тими, хто надаватиме НПФ необхідні послуги: адміністратором, управляючим активами та зберігачем.

Компанія-адміністратор візьме на себе укладання різноманітних договорів, організацію рекламної кампанії, ведення рахунків учасників, підготовку звітності, рутинну роботу на кшталт скликання зборів, інформування учасників про стан їхніх персональних рахунків і т.ін. Компанія з управління активами (КУА) займеться інвестуванням: вкладати гроші можна в облігації, акції, на банківський депозит, за них дозволяється купувати нерухомість, банківські метали тощо. Проте до реальних грошей КУА також не має доступу: саму процедуру переходу коштів із рахунку на рахунок, а також облік угод, реєстрацію переходу права власності здійснює банк-зберігач. Він же контролює відповідність будь-яких «покупок», здійснюваних за гроші учасників, інвестиційній декларації недержавного пенсійного фонду.

Ми не «завантажуватимемо» читача дрібними деталями — як затверджується рада фонду чи як розробляють інвестдекларацію. Скажемо лише про таку істотну складову пенсійного проекту, як нагляд над ринком. У нашому випадку нагляд потрійний — такий собі Змій Горинич: насамперед Держфінпослуг, головний «начальник» над НПФ та адміністраторами, а також Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку (нагляд за компаніями з управління активами) і НБУ (контроль за банками-зберігачами).

Коли хоча б одного елемента немає — система не спрацьовує. І якщо КУА в Україні відомі вже понад два роки — після прийняття закону про інститути спільного інвестування, і нормативна база для них загалом прописана; якщо в банків є певний досвід депозитарної діяльності (тобто діяльності зберігача), то що таке адміністратор і з чим його їдять, українські фахівці донедавна знали тільки із зарубіжного досвіду. Тим часом, нехай не ображаються інші учасники, адміністратор у пенсійному «ланцюжку» — постать чи не найголовніша.

Тільки 9 листопада Держфінпослуг видала ліцензії першим трьом із понад двох десятків компаній, які заявили про свій намір займатися цим виключним видом діяльності. Чому так пізно, адже «підготовчий» рік, відведений законодавцем на створення системи недержавного пенсійного забезпечення, минає 31 грудня 2004-го? Не заглиблюючись у тонкощі, скажемо: ця справа для України абсолютно нова, отже, розробляти з чистого аркуша довелося цілі томи нормативної бази. Немає нормативних документів, зареєстрованих Мін’юстом, — не можна братися до практичної роботи.

Багато запитань заганяли розроблювачів нормативної бази в глухий кут. Адже хоч як вивчай зарубіжний досвід і намагайся пристосувати його до українських реалій, чужим розумом не проживеш. Найпростіший приклад. Тривалий час в Україні не могли визначити, скільки ж слід платити компанії за послуги з адміністрування НПФ (разом із рекламою). Зрозуміло, що бізнесмени, які займаються цим видом діяльності, намагалися пролобіювати собі вищі розцінки. Однак плата береться не звідкись, а зі зроблених на користь того чи іншого майбутнього пенсіонера внесків, тому тут дуже важливо дотримуватися балансу інтересів. Ясна річ, згодом чи то ринок, чи законодавець разом із регулятором ринку це питання врегулюють. Проте як бути на початковому етапі?

Зрештою було вирішено, що оплата послуг адміністраторів не може перевищувати 6% внесків, зроблених упродовж року до відкритого НПФ, і 5% — до корпоративного.

Наприкінці літа — початку осені гостро постала інша проблема. Перш ніж одержати в Держфінпослуг ліцензію, адміністратор має продемонструвати роботу програмного забезпечення (ПЗ), необхідного для ведення рахунків учасників і «спілкування» його самого з іншими суб’єктами пенсійного ринку. Над програмним забезпеченням і процедурою його тестування працювали кілька місяців. Судячи з того, що перші тести ПЗ проведено та перші ліцензії на право займатися діяльністю адміністратора НПФ видано, у принципі вже зрозуміло, як вирішувати проблему. Хоча під час напрацювання практичного досвіду можуть постати нові...

До роботодавця — передом,
до фізособи — задом

Отже, старт уже близький? Можливо, у січні моя колежанка зможе укласти договір із недержавним пенсійним фондом і зробити на свій рахунок перший внесок? На жаль, спілкування з «навколоенпеефівською» громадськістю змушує засумніватися в цьому. Хоча, за іронією долі, понад 70 відсотків недержавних пенсійних фондів в Україні — відкриті. Тобто, за ідеєю, мають прийняти будь-якого клієнта, а не тільки працівників окремого підприємства (як корпоративні фонди) чи галузі (професійні). Насправді фізосіб не чекають ніде. Принаймні у перші місяці.

Ознак майбутньої «дискримінації» фізосіб досить багато. Не секрет, що переважну більшість фондів створювали відкритими з тієї простої причини, що, як сказав мені один знаний фахівець, «багато хто раптом виявив, що створити відкритий пенсійний фонд нічого не вартує». Зате на створення професійних існує низка обмежень, установлених законом про недержавне пенсійне забезпечення. Зокрема, якщо підприємство — єдиний засновник фонду не вносить грошей за своїх працівників упродовж року, цей НПФ згідно з законом підлягає ліквідації. Дуже клопітно та ризиковано, вважають чимало фахівців ринку.

Отже, що ми маємо на сьогодні? На мій погляд, тенденція така: фонди створюють чотирьох видів. В одиничних випадках — професійні та корпоративні, зрідка — відкриті. Переважна більшість — квазівідкриті. Так ми умовно позначаємо тих, хто пов’язує майбутнє свого бізнесу з корпоративним клієнтом (клієнтами), а не з трудомісткою і марудною роботою з фізособами. Наскільки ця «відкритість» далека від міжнародних стандартів, які українські фахівці не один рік вивчали в різних країнах на різних континентах, годі й казати.

Один лише приклад. Надворі — кінець листопада, тобто система запрацює трохи більше, ніж за місяць. Чи багато пересічний чи навіть зацікавлений громадянин знає про ті недержавні пенсійні фонди, які вже створено та до яких, за ідеєю, він може звернутися? Чи роз’яснили йому, як саме стати вкладником і учасником пенсійного фонду, на що звернути увагу? Чи багато він бачив дохідливих роз’яснювальних матеріалів у пресі? Я не кажу про щоденну програму по УТ-1, в якій іде нудний переказ положень закону про недержавне пенсійне забезпечення...

Фахівці кажуть, що, по-перше, поки адміністратори не одержали ліцензій, розвивати рекламну кампанію нікому. По-друге, відповідно до законодавства всі рекламні ролики (оголошення тощо) мають затверджуватися в Держфінпослуг. Про що це свідчить? Про те, що у відведений за законом рік на підготовку не вклалися не тільки фонди, але й їхній регулятор?

Заманухи

Пересічному громадянинові треба дуже докладно розповісти не тільки про те, чим один фонд відрізнятиметься від іншого, яким чином укладають контракт, про які суми щомісячних відрахувань може йтися і на що за таких відрахувань можна розраховувати через 10—15—20 років. Наляканий трастами та історією з банком «Україна», народ хоче знати, якими є гарантії внесків до НПФ.

Для фахівця не секрет, наскільки складне й делікатне це питання, а відтак — якими чіткими та професійними мають бути роз’яснення. Адже прямого гарантування пенсійних внесків не існує. Держава гарантує їх збереження лише тією мірою, в якій створено роботоздатну добровільну пенсійну систему. У ній кожна компанія займає своє місце й виконує законодавчо відведену їй функцію, по суті, перевіряючи дії своїх колег по «виробничому» ланцюгу. А вінцем гарантій є оперативна, високопрофесіональна діяльність Держфінпослуг та двох інших регуляторів (банківського і фондового ринку). Хтось уже розпочав усе це пояснювати?

Поки що в країні триває велика гра під кодовою назвою «Замани роботодавця». І в ній усі засоби годяться — навіть ті, що на межі закону.

У вересні авторові цих рядків довелося побувати на одному форумі з недержавного пенсійного забезпечення, який проходив у Києві за участі відразу двох регуляторів — Держфінпослуг та Держкомісії з цінних паперів. Аудиторії (у якій, за задумом організаторів, були й керівники підприємств) наполегливо доводили, що створення пенсійного фонду вигідне для роботодавця. Зауважте, не тим, що дозволяє стабілізувати персонал і залучити досвідченіших працівників завдяки додатковим соціальним бонусам, що є дуже вагомим аргументом на Заході. І, напевно, було б до смаку просунутому роботодавцеві в Україні.

У своїй доповіді представник однієї з компаній із управління активами висунув простий, як стовп, аргумент: гроші пенсійного фонду можна широко інвестувати в підприємство, яке його заснувало. Хоча це, м’яко кажучи, не зовсім так. Якщо суворо дотримуватися законодавства, то інвестування засновника НПФ жодним чином не є метою недержавного пенсійного забезпечення. І дозволяють його в наймінімальніших розмірах: упродовж перших п’яти років — не більш 10%, на весь час, що залишився, — не більше 5% усіх отриманих пенсійним фондом коштів.

Якщо сказане на заході під гучною назвою «форум» — тільки приманка для роботодавця, а насправді КУА збираються суворо дотримуватися принципу диверсифікації активів, це ще півбіди. Гірше, якщо схеми переважного інвестування роботодавця-вкладника справді розроблені й готові до найширшого застосування.

Спробую пояснити «на пальцях». За законом, умовно кажучи, сто гривень пенсійних грошей можна вкласти в 20 різних інструментів: акції підприємств, різні види облігацій, банківські депозити, нерухомість тощо — по п’ять гривень у кожний. (Такий підхід фахівці називають диверсифікацією активів.) Виявиться невдалим одне з 20 вкладень — недорахуєтеся тільки п’яти гривень. Якщо ж вкладення малодиверсифіковані — скажімо, в один інструмент інвестується половина суми (у нашому випадку 50 грн.), а він виявиться ненадійним, — то збиток буде дуже відчутним. Учасникам пенсійного фонду, КУА якого (ще раз нагадаю — інвестує кошти не сам фонд, а компанія з управління активами) наважиться грубо порушити принцип диверсифікації, я просто не заздрю. Ризик втратити гроші — колосальний. І нічим не виправданий.

Особливо прикро, якщо пенсійний фонд буде, як ми вже сказали, квазівідкритим і серед підприємств-вкладників там опиняться вкладники-фізособи, що ризикують власними грошима. Втрачати свої кревні ще прикріше.

На жаль, за українських умов це не єдина можливість втратити накопичення на старість. Як відомо, законодавець дозволив працювати на ринку недержавного пенсійного забезпечення трьом видам суб’єктів: НПФ, страховим компаніям і банкам. Проте закони складено так, що гроші, внесені за працівника до страхової компанії, не є власністю цього конкретного працівника з першої ж хвилини їх перерахування роботодавцем. На відміну від НПФ. Отже, можливі ну ду-уже цікаві варіанти: сплачують начебто за тебе, в кінцевому підсумку одержуєш дулю...

Утім, це тема окремої розмови.

Громадяни, розслабтеся!

Нам не світить у січні, нам не світить у лютому... Та, якщо вдуматися, і в цьому можна знайти позитивні моменти. По-перше, обкатка системи недержавних пенсійних фондів відбуватиметься на грошах роботодавців і, дуже схоже, на їхніх же нервах. Оскільки повністю уникнути накладок, дурниць, а можливо, й конфліктів навряд чи вдасться. Ми ж постоїмо збоку й поспостерігаємо.

По-друге, на недавній прес-конференції керівник однієї з компаній-адміністраторів сказав, що доходність по системі НПФ попервах прогнозується на рівні 15% річних, і це без урахування інфляції. Які нині депозитні ставки в банках? 18% річних і навіть 19%? Користуйтеся моментом, шановні фізособи. Так, на відміну від НПФ, на банківський депозит гроші вносять уже після оподаткування прибутковим податком. Отже, належну нам за законом податкову пільгу ми втрачаємо.

А може, й не втрачаємо, якщо йдеться про тих із нас, хто є підприємцем і працює на єдиному податку. Адже для «єдиноподатників» пільги по прибутковому не може бути в принципі.

По-третє, не забуваймо, що існує давній і добре випробуваний в Україні метод забезпечення в старості. Це коли гроші вкладають не в банк і не в банку, а в дітей та онуків. Так само, як і за фінансового інвестування, тут немає і не може бути стовідсоткових гарантій. Та зате яке моральне задоволення...

Загалом, пенсія наближається, але життя триває...

Бліцопитування

Коли недержавні пенсійні фонди в Україні розпочнуть залучати та інвестувати гроші?

Валерій АЛЬОШИН, перший заступник голови комітету ВР
зі справ пенсіонерів, ветеранів, інвалідів:

— Багато хто почне залучати гроші вже із січня. Великої рекламної кампанії не буде, бо відкриті фонди націлені насамперед на юросіб-вкладників, із якими в них укладені договори. В міру розвитку системи до неї долучатимуться інші роботодавці — ті, хто не є засновником НПФ.

На мій погляд, проблема не в рекламі й не в залученні на початковому етапі якомога більшої кількості грошей до пенсійної системи. Велика проблема виникає на стику з ринком страхування. Компанії зі страхування життя працюють за дещо іншими принципами, до них не пред’являють такі жорсткі, як до НПФ, обмеження з інвестування активів.

Наталія КОВАЛЬОВА, експерт із питань розвитку фондового ринку та небанківських фінансових установ Групи супроводу Координаційної ради з питань політики фінансового сектора Кабінету міністрів:

— На мій погляд, залучення грошей до НПФ варто очікувати не раніше початку наступного року. Річ у тім, що для функціонування пенсійного фонду мають бути укладені договори з особами, які надаватимуть НПФ необхідні послуги: адміністратором, управляючим активами і зберігачем. І якщо два останніх провайдери послуг представлені на ринку в достатній кількості, то що ж до адміністраторів, Держфінпослуг видала тільки три ліцензії. Цьому є об’єктивне пояснення: одна з умов видачі ліцензії — наявність повнофункціонального програмного забезпечення, що відповідає вимогам законодавства. На жаль, процес створення такого ПЗ в більшості розробників займає більше часу, ніж вони, вочевидь, планували.

Прикладним питанням, яке слід вирішити до початку залучення грошей до фонду, є розробка пенсійних контрактів та їх укладення з майбутніми вкладниками. На перший погляд, це може здатися швидкою справою. Проте насправді підготовка добротного тексту пенсійного контракту теж вимагає часу.

Анатолій ФЕДОРЕНКО, віце-президент ВАТ «КІНТО»:

— У мене таке враження, що залучення та розміщення коштів розпочнеться вже із січня. Раніше січня це робити недоцільно, бо, по-перше, до кінця 2004 року платежі в НПФ підлягають оподаткуванню, по-друге, поки що не створено програмних продуктів відповідно до тих вимог, які пред’являють до компаній-адміністраторів. Та навіть якщо таке ПЗ вже є, потрібен час, щоб його опанувати.

Спочатку напевно виникнуть проблеми з «пропускною спроможністю» адміністраторів, їхнім умінням обслуговувати велику масу клієнтів. В Україні такі компанії створювали з нуля, часто вони не мають навіть договірної практики.

Звичайно, адміністраторам НПФ вигідніше працювати з підприємством чи великою корпорацією. Адже що таке вкладник-фізособа з погляду адміністратора? Це, умовно кажучи, 20 грн. на місяць, але проблем стільки ж, скільки з корпоративним клієнтом. Великий досвід залучення вкладів фізосіб у нашій країні мають банки, отже, на перших порах громадянам, швидше за все, доведеться орієнтуватися на створені саме ними недержавні пенсійні фонди.

P.S. Статтю було написано та коментарі зібрано до 21 листопада. Сьогодні все змінилося. Країні не до НПФ та проблем з інвестуванням, у країні — революція...