Ті самі граблі?

Інфляційні показники, опубліковані Держкомстатом у середу, 6 червня, викликають змішані почуття. Офіційні темпи зростання споживчих цін у травні прискорилися до 0,6%, сягнувши максимуму опублікованого раніше прогнозу Мінекономіки (0,3—0,6%). Сама по собі цифра начебто й не така вже велика, але неприємний осад у душі залишається хоча б з тієї причини, що в нинішньому тисячолітті (після 2000 року) вищу травневу інфляцію було зареєстровано лише 2004-го (0,7%). Та й узагалі, дуже вже багато простежується аналогій і паралелей у ситуації нинішній і трирічної давнини.

Справедливості заради відразу зазначимо, що за підсумками січня—травня інфляція становила всього 1,9% (за аналогічний період минулого року вона становила 2,8%). Нижчий показник за всю історію незалежної України було зафіксовано лише в дефляційному 2002 році.

Тож публіка загалом могла б плескати в долоні антиінфляційним успіхам цього уряду. Якби не ціла низка досить-таки неприємних «але». Так, у річному вимірі (до аналогічного місяця минулого року) зростання цін залишається двозначним. У травні воно навіть прискорилося до 10,6% (10,5% у квітні).

Зниження цін на товари непродовольчої групи, яке почалося з весни (-0,3% у травні порівняно з -1,4 і 0,3% у квітні і березні відповідно) цього разу вже не змогло переважити прискорене зростання цін на продовольчі товари. У травні їхнє збільшення досягло максимуму з початку року (1%). Внесла свою «позитивну» лепту і сфера послуг, ціни в якій у травні зросли на 0,8% (з початку року — 4,4%).

Основний внесок у зростання індексу споживчої інфляції зробило подорожчання фруктів (на 15,7%) і овочів (4,6%), а також пально-мастильних матеріалів (7,9%) і проїзду в залізничному транспорті (3,3%).

Тож інфляційні показники могли б бути ще гіршими, якби офіційна статистика не зареєструвала зниження цін на яйця (12,1%), молоко (4,2%) і картоплю (2,6%).

Також дані Держкомстату свідчать, що минулого місяця, завдяки сезонному 4-відсотковому падінню розцінок на оплату гарячої води й опалення, на 0,8% знизилася вартість комунальних послуг загалом.

Як уже зазначили багато експертів, аномальна травнева посуха (читай — поганий врожай) і вже розпочате урядом у боротьбі за електоральні симпатії підвищення соціальних виплат не дають підстав розраховувати на літнє цінове затишшя. Визнають це і в Мінекономіки. Як заявив у коментарі для одного з ділових видань директор департаменту економічної стратегії Мінекономіки Вадим Пищейко, «нинішній рік — нехарактерний, зараз зростання доходів громадян компенсує зростання виробництва», тому традиційної сезонної дефляції, на його думку, цього літа не буде. Втім, 7 червня міністр економіки Анатолій Кінах озвучив офіційний прогноз свого відомства, відповідно до якого в червні приріст індексу споживчих цін уповільниться до 0,4—0,5%.

Що ж, у літні місяці інфляція справді навряд чи помітно прискориться. За останні 10 років у червні-серпні вона лише в дуже рідкісних випадках перевищувала в цілому 1%. А нині, до парламентських виборів (якщо вони 30 вересня таки відбудуться), уряд стримуватиме зростання споживчих цін будь-якими доступними способами. І якщо збільшення цін на бензин Кабмін поки що має намір обмежувати ринковими методами — за рахунок товарних інтервенцій, то надалі для недопущення подорожчання соціально значущих товарних позицій у хід напевно пустять й адміністративні важелі. А от що буде далі — це вже зовсім інша історія. Тому цього року країна ризикує увійти в ту саму річку вдруге, переживши інфляційний сценарій 2004 року.

Хіба що нинішні можновладці стали трохи розумнішими. І, коли вже масового соціального підкупу виборців не уникнути, зможуть, наприклад, утриматися від спокуси залпових збільшень бюджетних виплат. Тоді й інфляційні наслідки передвиборного зростання соціалки можуть позначитися пізніше і не будуть такими шоковими, як три роки тому.

Непросте завдання для відомства пана Азарова, коли врахувати, що за чотири місяці, які залишилися правлячій коаліції, необхідно ще реабілітуватися за не надто вражаючі темпи підвищення добробуту нації. Нагадаємо, що, за останніми даними Держкомстату, зростання реальної зарплати українців у квітні 2007-го становило усього 10,5% порівняно з квітнем 2006-го. Для порівняння, у квітні 2006-го аналогічний показник був майже в 2,5 разу вищий, становлячи 24,6%. Причому темпи зростання реальної зарплати почали різко знижуватися саме в другій половині 2006 року — після формування уряду антикризовою коаліцією.

За опублікованими 5 червня ц.р. даними того ж Держкомстату, реальна середня заробітна плата найманих працівників у квітні порівняно з березнем навіть знизилася (на 0,4%) і становила 1224,33 грн.

Поки що влада вишукує усі наявні резерви. Один із них — швидке залучення мільярдної зовніш­ньої позики, особливої потреби в якій, на думку більшості спостерігачів, в уряду, як мінімум поки що, немає. Бюджет виконується з профіцитом (за січень—квітень — 6,2 млрд. грн., або 3,4% ВВП).

За опублікованими днями оперативними даними Держказначейства, надходження до загального фонду держбюджету (з офіційними трансфертами) перевищили план на 4,8%, а торішній рівень — більш як у 1,3 разу. Запас міцності у вигляді залишків на єдиному казначейському рахунку станом на 31 травня ц.р. перевищував 14 млрд. грн.

А тому напрошується висновок, що вже анонсовані збільшення соціальних виплат із держскарбниці — це далеко не межа цього року. Занадто велика ставка в політичному протистоянні. А інфляційні наслідки — справа десята. Як, утім, і структурні реформи.

Це перший заступник директора-розпорядника МВФ Джон Ліпскі, котрий завітав на день в Україну «для знайомства», може чемно погоджуватися (або робити вигляд, що погоджується) із словами першого віце-прем’єра, що, «незважаючи на штучно створену політичну кризу, уряд продовжує роботу над системними структурними реформами і здійснює виважену фінансову, економічну і бюджетну політику». А от у експертів, які ближче знайомі із суттю процесів, що відбуваються зараз в Україні, на цей рахунок виникають дуже серйозні сумніви.

Цього тижня парламент нарешті спромігся проголосувати за 11 законів, необхідних для зняття перешкод для вступу до Світової організації торгівлі. Адже стільки часу стояти там одною ногою «у цікавій позі» стає ну просто вже непристойно. Але гризуть невиразні сумніви, що й ці перешкоди не були останніми, хоча Микола Азаров і заявив, що з прийняттям вищезгаданих законів офіційний Київ виконав свої зобов’язання з інтеграції до цієї міжнародної організації. А Анатолій Кінах, розписуючи цю «знакову подію», запевнив, що нині ми вже точно стоїмо на її порозі.

Міністр дуже серйозно, якщо вірити повідомленню на веб-сайті Мінекономіки, переконував своїх підлеглих в актуальності завдання ефективної підготовки до звіту Робочої групи зі вступу України до СОТ. Мовляв, завершити процес вступу до світового торговельного співтовариства поточного року цілком реально.

Тож як тоді ставитися до зауваження аналітиків Укрсиббанку, котрі у своєму щотижневому звіті пишуть, що, проголосувавши за 11 СОТівських законів, цитуємо, «уряд і Верховна Рада проігнорували вимогу Робочої групи зі вступу до СОТ щодо необхідності ліквідації пільг вітчизняному автопрому. У зв’язку з цим ми не очікуємо, що прийняття законів відкриває шлях до вступу України в СОТ і очікуємо чергових вимог Робочої групи після розгляду законодавчих змін». І далі — прогноз: експерти не вважають, що Україна зможе вступити до СОТ раніше 2008 року.

Як вам такий поворот? Тут одне з двох: або аналітики всі дружно щось плутають, або чиновники темнять і щось приховують. Хто з них правий?

Проте не все так безнадійно. Приміром, кон’юнктура зовнішніх ринків для нас поки що досить сприятлива. І, за прогнозами західних аналітиків, ціни на метали поки що залишатимуться високими, сягнувши нових рекордів у найближчі кілька місяців. У тому числі й тому, що багато найбільших міжнародних інституціональних інвесторів, намагаючись знайти джерела вкладення коштів, що могли б принести більші доходи, ніж інвестиції в акції й облігації, починають вкладати кошти в сировинні товари. За оцінками Man Financial Inc., на їхню частку (сировинних товарів) припадає менш як 0,2% інвестицій світових фондів, які оцінюються приблизно в 150 трлн. дол. Тому базові чинники для сировинних ринків дуже позитивні, вважають іноземні аналітики. Величезна маса грошей інституціональних інвесторів, яка вже є на ринку або прийде туди пізніше, підтримуватиме зростання цін на метали.

Тож у вітчизняної економіки, сподіватимемося, ще залишиться час не лише оговтатися від післявиборного осіннього інфляційного шоку, а й адаптуватися до нових підвищень газових цін, які вже насуваються з півночі.

Як свідчать аналітики Укрсоц­банку, у січні—травні 2007 року збільшили обсяги виробництва готового прокату більшість найбільших металургійних комбінатів країни. «Однак таке зростання виробництва і його активний експорт створили нову проблему для металургів, яка почне негативно впливати... уже з осені, — пишуть в аналітичному огляді експерти. — Йдеться про швидке вибирання компаніями експортних квот. Так, у січні—травні 2007 року українські металургійні підприємства одержали ліцензії на поставку в країни Євросоюзу 695,5 тис. тонн металопрокату, або 69% мінімальної річної квоти для ЄС. На інші сім місяців залишається усього 31% квоти, а це позбавить компанії диверсифікації ринків збуту і змусить сфокусуватися в основному на азіатських ринках, що підвищить їхню вразливість перед споживачами».

Поки що високі світові ціни на основні позиції вітчизняного експорту не лише підтримують зростання економіки, а й провокують додаткове прискорення інфляції. Місячний приріст індексу цін виробників промислової продукції (ІЦВ) у травні повторив січневий максимум нинішнього року — 2,3% до попереднього місяця, а за підсумками січня—травня він становив уже 9,8%. У річному обчисленні (травень до травня минулого року) темпи зростання цін порівняно з квітневими прискорилися відразу на 1,5 відсотка (до 20,2%). Тенденція зростання ІЦВ уже набула загрозливих масштабів — порівняно з червнем 2006 року збільшення цін зафіксовано в усіх галузях промисловості.

Те, що цей інфляційний абсцес сам по собі нікуди не зникне й обов’язково дасться взнаки приблизно через півроку, доведено багаторічним досвідом. І пам’ятного 2004-го теж.

Тим часом і Національний банк, здається, також поки що вочевидь недооцінює інфляційних загроз. Принаймні така думка напрошується після зниження ним з 1 червня ц.р. облікової ставки з 8,5 до 8%.

Адже так звана широка базова інфляція (яка не враховує зміни цін на паливо й адміністративно регульовані послуги), на котру значно впливає монетарна політика, хоч і не зростає в останні місяці, але залишається на рівні 8,9% у річному вираженні. І облікова ставка, за визначенням, має бути вищою за інфляцію. Чи ми знову щось плутаємо?

Крім того, майбутнє збільшення соціальних витрат не лише буде додатковим стимулятором споживчого попиту з боку населення, а отже — чинником інфляційного тиску, а й означає, що ощадливої бюджетної політики в таких умовах не передбачається за визначенням. Тоді хто ж, як не Нацбанк, має вживати заходів?

Звичайно, сама облікова ставка впливає на вартість ресурсів в українській економіці дуже опосередковано. Проте її зміни сприймають як сигнал про майбутню спрямованість грошово-кредитної політики монетарного відомства. Знизив Нацбанк облікову ставку — читай, стимулюватиме щедріше насичення економіки ресурсами.

А куди вже щедріше, якщо залишки на коррахунках комерційних банків у НБУ вже й так коливаються навколо історичного максимуму, минулого тижня перевищивши 20 млрд. грн. (почасти через зростання бюджетних виплат). Лише 4,7—5 млрд. грн. з цієї суми — обов’язкові резерви комбанків. І якщо в середині травня, коли рівень залишків на коррахунках коливався навколо 17 млрд. грн., директор департаменту монетарної політики НБУ Наталя Гребенник оцінювала надлишкову ліквідність банківської системи в 12 млрд., то зараз вона сягнула, виходить, уже 15 млрд. грн.

Короткострокові ресурси на міжбанківському ринку в результаті вже впали в ціні настільки, що практично нічого не коштують. Середньозважена ставка за кредитами «овернайт» 6 червня становила усього 0,8% річних. Ну й кого при цьому можуть зацікавити ставки за аналогічними «нічними» позиками Національного банку, які становлять 9% річних для забезпечених першокласними цінними паперами кредитів і 10% — для бланкових кредитів? Хіба що кілька проблемних банків, які відчувають брак ліквідності і довіри ринку.

До речі, самих банкірів така дешевизна навряд чи тішить. Адже розміщення ресурсів під 0,8% річних — це далеко не найвигідніший вид заробітку, тим більше що залучення ресурсів, як правило, обходиться значно дорожче.

«Нейтральним» (за якого ставки не мають вираженої тенденції до зміни) банківські експерти зараз називають рівень залишків на коррахунках близько 12 млрд. грн. Таким чином, вважають аналітики, аби процес зниження ставок, який розпочався в середині травня, припинився, банкам необхідно додатково освоїти як мінімум 7 млрд. грн., що з огляду на настання літа досить проблематично. Тож тенденція планомірного зниження ставок може зберегтися як мінімум до серпня. Водночас наприкінці літа на ринок вплине ціла низка чинників, включаючи майбутні парламентські вибори, сезонний попит на кредитні ресурси і необхідність привести резерви банків у відповідність до нових нормативів НБУ.

Тим часом голова ради НБУ Петро Порошенко вже заявив, що «у січні—травні поточного року показник інфляції залишався в запланованих межах», тому він упевнений, що НБУ має знизити облікову ставку ще раз. Зниження облікової ставки, за його словами, є стимулом для економіки, тому що це привід для зменшення вартості кредитів і збільшення за термінами залучених ресурсів. І наступний такий крок НБУ може зробити на початку 2008 року. Тоді, на думку голови ради НБУ, «з’являться всі передумови для зниження облікової ставки».

Чи не буде цією передумовою нове збільшення ціни на газ, після якого темпи зростання цін виробників із високою ймовірністю перевищать максимум за всі роки економічного зростання? Чи передумову слід вбачати в чергових підвищеннях комунальних та інших тарифів?

Петро Олексійович знає щось особливе чи видає бажане за дійсне? Звичайно, як власнику досить великого бізнесу, йому хотілося б зниження вартості ресурсів в економіці. Але як тоді бути з потребами макроекономічної стабільності?