СМАЖЕНИЙ ПІВЕНЬ ПІД ПОДАТКОВИМ СОУСОМ

Те, що чергова літня спроба «розібратися» з податками навряд чи виявиться вдалою, було ясно, мабуть, ще з місяць тому. І винні в цьому не бездоріжжя і не вкрай висока маса нерозумних людей у печерських офісах — причини, на жаль, наші, доморощені. І головною з них ризикнемо назвати кепську організацію справи.

Отож, нинішнього четверга Верховна Рада перенесла чотири податкові закони на осінь. Три з них, що стосуються відповідно ПДВ, податку на прибуток й акцизного збору, проголосовано в першому читанні в депутатській редакції, із якої більшою чи меншою мірою категорично не згоден Кабмін. Четвертий документ — про оподаткування доходів фізичних осіб — не затверджено ні в урядовій версії, ні у версії депутата Терьохіна.

148 і 178 голосів на підтримку — свідчення того, що сили приблизно рівні, і таке протистояння в надзвичайно принциповому питанні не обіцяє нічого доброго ні бюджету, ні майже вимерлому виду «Чесний український платник податків». Ну кому ж кортить іще рік сплачувати з порівняно не високих заробітків коли 30, коли 40 відсотків. Чи був шанс уникнути цього, прийняти рішення про ослаблення податкового тягаря вже цього літа? Безсумнівно. Тільки ось занадто багато зроблено, свідомо чи неусвідомлено, аби цього не сталося. І ми погрішили б проти істини, не віддавши належне обом сторонам податкового процесу.

Робота над урядовим варіантом реформи оподаткування доходів громадян почалася в січні. На початку квітня, коли стають відомі результати виборів, у Кабміні мусили б зрозуміти, що в черговий раз доведеться стикнутися з «проблемою Терьохіна». І справа не тільки в тому, що Сергій Анатолійович яскравий, розумний і добре володіє аудиторією. Хоч як би хто до пана Терьохіна ставився, він головний спец із питань податків уже в третьому скликанні парламенту і... на дух не переносить більшість урядових пропозицій, зазвичай спрямованих на закручування гайок і посилення бездумного податкового адміністрування.

Можна було легко передбачити, що в розпочатій реформі прибуткового податку депутат захоче сказати своє вагоме слово. Можна було б подискутувати, спробувати публічно порівняти позиції, зрештою, витратити частину відпущених Світовим банком грошей на реальний, а не «паперовий» діалог із громадськістю з податкових питань. Але наш чудовий Кабмін іде тільки йому одному зрозумілим шляхом. Ще в травні схваливши на своєму засіданні податковий пакет (у якому, нагадаємо, «сидить» і перегляд прибуткового), він практично до початку липня не вносить його на розгляд Верховної Ради. Неофіційна версія — законопроекти перебувають на підписі у прем’єра. Чому Анатолій Кирилович тягнув із їх підписанням — питання. Але, здається, відповідь ми почуємо не пізніше ніж за кілька днів в одному з теле- або радіоінтерв’ю.

Та, нарешті, за справу взявся парламент... Хотіла б я побачити українську сім’ю, де питанням доходів приділяється сорок п’ять хвилин на півроку або рік! Але регламент ВР суворий: на все про все саме три чверті години. У результаті жодного обговорення, тільки доповіді й відповіді на запитання, та й то вклалися лише в годину двадцять хвилин. Хоча, мабуть, не тільки парламентарії, а й платники податків вправі одержати більш повну інформацію, то хто ж реалістичніший — Кабмін, який визначив максимальну ставку в 20 відсотків, але ніяк не хоче йти на даному етапі на істотне підвищення не оподатковуваного мінімуму, чи депутат, котрий пропонує оподатковувати найбагатших за ставкою 25 відсотків, але при цьому відразу ж підвищити неоподатковуваний мінімум до 120 гривень (а для пільговиків, таким чином, до 240).

Читач, напевне, не здивується, що й голосування з податкових питань почалося наче на доважок — коли годинник показував за кілька хвилин шосту. До цього була плідна, прямо скажемо, робота над таким страшенно важливим для прем’єра й однієї з фракцій питанням, як затвердження програми уряду, і суперактуальними (переважно для власників телеканалів) виборами членів Національної ради з питань телебачення. Пам’ятається, торік, такого самого останнього перед канікулами голосувального дня, коли смажений півень зробив свою ницу справу, Верховна Рада взяла та й скасувала податок на додану вартість. А потім схаменулася й ніякого рішення щодо податкового реформування не прийняла. Тож, мабуть, треба ще порадіти, що нині нічого такого з кондачка не наприймали. А заразом і з того, що не підтримали два урядові проекти — про оподаткування прибутку й ПДВ, від яких особливо відгонило податковою.

Негативний результат — він, звісно, поганенький із погляду економічного зростання, легалізації зарплат і багато чого іншого. Але дуже й дуже позитивний, коли говорити про реальну оцінку нашої спроможності щось робити і спільно домагатися поставлених цілей. А якщо прем’єр і голова Верховної Ради і далі розповідатимуть нам баєчки про надуспішне, плідне, конструктивне співробітництво парламенту й Кабінету міністрів, ну що ж... Усі ми маємо слабке місце.