Рейд на держбанки

Початок минулого тижня ознаменувався черговою знаковою подією в боротьбі президентської та урядової команд за контроль над ключовими сферами державного впливу на вітчизняну економіку. Правляча коаліція після тривалої та багатоходової комбінації отримала контроль над Ощадбанком. Примітно, що сталося це за участі представників БЮТ і президентського секретаріату, отже, зміна керівництва банку могла бути санкціонована лідерами опозиції та главою держави. Чи отримали щось і що саме в обмін на це представники БЮТ, припустити складно. Президентська команда натомість поки що начебто зберегла контроль над другою державною фінансово­кредитною установою — Укрексімбанком. Однак є підстави вважати, що ненадовго.

Перші марш-кидки

Президентську поразку в битві за Ощадбанк навряд чи можна назвати великим сюрпризом. Для людей обізнаних саме таке розв’язання цієї колізії було лише справою часу, бо активними супротивниками президентської команди в протистоянні були відразу два могутні віце-прем’єри — Микола Азаров і Андрій Клюєв, які вже неодноразово доводили спроможність ефективно вирішувати питання і більш складні.

Початкові рубежі для походу коаліціантів на держбанки почали готувати ще влітку, практично відразу після утворення антикризової коаліції та формування уряду. Перший список претендентів на посади членів спостережних рад держбанків від Верховної Ради (термін повноважень попередніх, призначених парламентом у 2001 році, закінчився 22 березня 2006 року) було складено ще 1 серпня минулого року.

Без зайвих хитрощів нова влада включила до цього списку людей, які були здебільшого маловідомими, але представляли інтереси виключно правлячої коаліції.

Втім, захоплення контролю над держбанками на той момент ще не було ключовим завданням її лідерів. Тоді на кону стояли посади і сфери впливу важливіші, тому вирішення цього питання на якийсь час відклали.

Новий сплеск активності в боротьбі за держбанки випав на осінь минулого року — щойно дійшли руки.

Вперше про серйозність своїх планів щодо держбанків прем’єр заявив на початку жовтня, удостоївши особистої аудієнції голову правління Ощадбанку Олександра Морозова. Віктор Федорович підтвердив намір Кабміну здійснити обслуговування Оптового ринку електроенергії з Промінвестбанку в Ощадбанк, яке було ініційоване його попередником Юрієм Єхануровим і на той момент оскаржувалося в суді. При цьому було заявлено, що «Кабмін має намір провести серйозні реформи в економіці та ефективно використовувати держбанки в їх реалізації». Також прем’єр доручив першому віце-прем’єру Миколі Азарову внести на найближче засідання Кабміну проект постанови про проведення інвентаризації вкладів колишнього Ощадбанку СРСР.

Уже через кілька днів Господарсь­кий суд м. Києва задовольнив клопотання Ощадбанку й скасував раніше прийняте рішення щодо призупинення дії постанови Кабміну про визначення цієї фінустанови уповноваженим банком з обслуговування рахунків Оптового ринку електроенергії.

Слід зазначити, що в цьому питанні президентському табору вдалося організувати чи не найбільш стійкий опір. Вочевидь, далися взнаки колишні уподобання самого президента та Арсенія Яценюка, кожному з яких свого часу довелося очолювати НБУ.

У спостережні ради обох держбанків Ющенко своїм указом увів Яценюка ще наприкінці вересня минулого року — практично відразу після його призначення першим заступником глави свого секретаріату.

Незабаром після цього президент направив до парламенту і Кабміну проект взаємного Меморандуму про принципи формування спостережних рад держбанків, які переслідували благу мету захистити їх від непрофесіоналів і представників бізнесу. Він пропонував уряду та Верховній Раді дотримуватися суворих принципів формування СР Ощадбанку та Укрексімбанку. Кандидати в наглядові органи цих фінустанов мають відповідати низці вимог: мати освіту чи вчений ступінь з економіки, права або фінансів, пропрацювати не менше п’яти років у вищих ешелонах влади або банківській системі. На членство в спостережних радах держбанків не повинні претендувати особи, засуджені за економічні злочини, керівники/власники комерційних банків і члени їхніх сімей, а також люди, чия присутність у цьому органі може створити «конфлікт інтересів» між державою-власником і бізнес-групами.

Лідери коаліції прийняли цю пропозицію начебто прихильно. Більше того, щоб придати угоді статус закону, добру волю вирішив продемонструвати сам Олександр Мороз. Незабаром у ВР від його імені був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (про спостережну раду) №2358 від 19.10.2006 р., у якому посилювалися вимоги до членів спостережних рад держбанків.

Приблизно в цей самий час у парламенті розпочався другий раунд боротьби за призначення його представників у СР держбанків. Як виявилося, опозиціонери з «Нашої України» і БЮТ не збиралися пускати процес формування парламентської квоти на самоплив і розвинули бурхливу активність у профільному комітеті ВР.

І вже тоді стало зрозуміло, що кавалерійським наскоком держбанківський редут коаліція не візьме. По-перше, позиція президента, який формував у СР держбанків половину складу, була досить міцною. І як мінімум по кілька місць у парламентській квоті, що становила другу половину членів рад, за всіма законами цивілізованої парламентсько-президентської республіки, жити за якими саме тоді починала прилаштовуватися країна, мало належати опозиції. Тому для розв’язання проблеми коаліціантам довелося спочатку трохи відступити — для підготовки необхідної законодавчої бази.

Обхідні маневри

Уже на початку листопада 2006 року, наприкінці одного з пленарних засідань (після «героїчних» голосувань по СОТівських законах), немов між іншим парламентарії розглянули вищезгаданий спікерський законопроект (№2358). Однак після роботи в комітеті з питань фінансів і банківської діяльності з цим документом відбулися «чудесні метаморфози». Його запропонували об’єднати з іншою законодавчою ініціативою, автором якої значився Петро Симоненко. Суть пропозицій лідера КПУ, які лягли в основу «оновленого» законопроекту, полягала у запровадженні нового порядку формування СР держбанків. Якщо раніше своїх представників у них призначали тільки глава дер­жави та народні обранці (по сім чоловік), то нині цим правом було запропоновано наділити й Кабмін. Квоти президента, парламенту та уряду встановлювалися по п’ять чоловік.

Мета законодавчих нововведень була очевидна: у результаті скорочення президентської квоти з половини до третини представників правляча коаліція резервувала за собою «конституційну» більшість у спостережних радах держбанків. При кворумі в десять учасників президентські висуванці позбавлялися можливості навіть заблокувати прийняття рішень СР бойкотуванням.

Підсумовуючи результати волевиявлення депутатів, які 245 голосами «за» ці нововведення узаконили, перший віце-спікер Адам Мартинюк, котрий головував у цей час у залі, констатував: «Закон ухвалено, але зрозуміло, яка його чекає доля».

Зрозуміла річ, Адам Іванович мав на увазі вето президента, не чекаючи якого, депутати того самого дня нарешті заповнили свою квоту у СР держбанків за «старим» принципом (7х7).

Глава держави тільки через більш як місяць, на початку грудня, зробив крок у відповідь, теж здійснивши ротацію в спостережних радах держбанків. При цьому він, очевидно, замінив тих людей, які, на його погляд, не мали достатнього імунітету від впливу коаліції. Чим, до речі, порушив вимогу закону про п’ятирічну каденцію членів СР.

Трохи пізніше Віктор Андрійович, як і очікувалося, ветував вищезгаданий закон, мотивуючи своє рішення порушенням принципу паритетності.

Подолати президентське вето парламентаріям не вдалося, тому до 22 грудня — дня голосування нового варіанта цього законопроекту у ВР, його ініціатори змушені були внести в нього коригування, наділивши опозицію правом пропонувати до СР обох держбанків по одній кандидатурі.

Це доповнення дало змогу парламентській більшості заручатися підтримкою БЮТ, завдяки якій 12 січня нинішнього року парламент легко подолав накладене буквально напередодні повторне президентське вето.

Зрозуміло, що тепер єдиною можливістю глави держави відстояти свою правоту залишилося звернення до Конституційного суду. Проте якийсь час він не поспішав нею скористатися.

Кабмін і ВР особливо не зволікали із заповненням своїх квот, призначивши свої п’ятірки вже на початку лютого. При цьому вісім із десяти призначенців у СР Ощадбанку в ЗМІ були назвали креатурами віце-прем’єрів Клюєва та Азарова. Опозиція отримала лише один голос — Миколи Суганяки. Пан Суганяка є депутатом від фракції БЮТ у Дніпропетровській облраді й, за інформацією з інтернет-сайта партії в розділі «Наша команда», значиться головним радником правління ВАТ «Державний ощадний банк України».

Президент, у свою чергу, був змушений підкоритися новим законодавчим нормам і скоротити свою квоту в СР держбанків із семи до п’яти осіб, вивівши з їхнього складу, зокрема, Арсенія Яценюка.

Артилерійська підготовка

Тим часом у наступі на держбанки в хід пішла важка артилерія з арсеналу першого віце-прем’єра, яка до того моменту перебувала в запасі, — прискіпливі перевірки контролюючих органів. Утім, перший попереджувальний постріл у повітря з цього приводу пролунав значно раніше, коли під час бюджетних дебатів Микола Янович заявив, що збільшення капіталізації держбанків можливе тільки після перевірки якості їхнього кредитного портфеля.

Обіцяних 50 млн. грн. із бюджету на збільшення капіталізації Ощадбанк, як і його «товариш по нещастю» Укрексімбанк, торік так і не отримав. Та й у планах на нинішній рік значиться сума в п’ять разів менша, ніж та, яку спочатку просив Ощадбанк, — усього 200 млн. грн.

Обидва банки виявилися заручниками боротьби у вищих ешелонах влади, тому змушені були не завдяки, а всупереч діям представників свого власника — держави — самостійно шукати джерела збільшення своїх капіталів, необхідних для подальшого нарощування обсягів активних операцій.

До речі, така чехарда могла б виявитися згубною і для будь-якого приватного комерційного банку. Слава Богу, у нас народ до подібних справ звичний, інакше можлива криза ліквідності цих фінустанов могла б вилитися в повномасштабну кризу всієї банківської системи.

Зате вже в середині січня Ощад­банк почали перевіряти відразу кілька відомств — ГоловКРУ, ДПАУ, Мінфін і НБУ.

У середині лютого ця перевірка мала закінчитися, але її спочатку подовжили до 16 березня, а потім Кабмін своєю постановою №70-р від 01.03.07 р. «Про питання перевірки фінансово-господарської діяльності Ощадбанку» зобов’язав Мінфін, ДПАУ і ГоловКРУ створити робочу групу для проведення другого етапу перевірки банку. Нацбанку в цьому списку місця чомусь не знайшлося.

Слід зазначити, що тільки восени минулого року регулятор банківського ринку закінчив комплексну перевірку фінустанови, не знайшовши там серйозних фінансових порушень. За результатами цієї перевірки рейтинг банку за системою CAMELS було підвищено відразу на два пункти.

Минулий рік узагалі був дуже успішним для Ощадбанку — чистий прибуток становив 145 млн. грн., що в 7,5 разу більше, ніж у 2005-му та вп’ятеро більше, ніж за попередні п’ять років, а рентабельність капіталу виявилася вищою, ніж у середньому по банківській системі. Світовий банк нарешті виключив його з процедур спеціального моніторингу, а сама фінустанова вперше вийшла на зовнішні ринки капіталу.

Отже, справжня мета ревізорів стала очевидною навіть недосвідченим спостерігачам — наполегливий пошук приводу для зміни керівництва Ощадбанку.

Мабуть, тому в останнього невдовзі почали здавати нерви. 12 березня прес-служба банку поширила повідомлення, в якому розкритикувала умови проведення перевірки його діяльності робочою групою. Перевіряючих обвинувачували у висуванні правлінню необгрунтованих претензій, вимозі доступу до документів, які є банківською таємницею.

«Існують непорозуміння щодо статусу і легітимності перевіряючих, рівня їхнього допуску до банківської таємниці та компетенції різноманітних комісій, які по черзі, а іноді одночасно, вимагають однакові банківські документи», — було заявлено в повідомленні. Зазначалося також, що перевіряючі часто вимагають підготувати документи по кількох десятках пунктів упродовж одного робочого часу; частину документів, які вимагали перевіряючі, у банк не повертали.

Крім того, за даними Ощадбанку, перевіряючі також цікавилися документами, що стосуються діяльності фінустанови в 2003—2004 і 2007 роках, хоча розпорядження Кабміну передбачає перевірку діяльності банку лише за період 2005—2006 років.

Не інакше, кинути виклик перевіряючим керівництво Ощадбанку зважилося, заручившись підтримкою президента. Справді, напередодні з’явилася інформація, що 7 березня Віктор Ющенко підписав указ №183, яким зупинив дію постанов уряду про призначення представників Кабміну в спостережні ради держбанків. Одночасно глава держави направив до Конституційного суду подання, яким попросив визнати незаконними зазначені постанови, а також законодавчі зміни, на підставі яких Кабмін одержав право робити такі призначення.

Внаслідок цього через відсутність кворуму не відбулися заплановані на 12 березня збори спостережних рад обох держбанків, на одному з яких мала бути ініційована зміна керівництва Ощадбанку.

Вирішальна битва

Утім, правляча коаліція не була б нині такою, якби здавалася так просто.

Уже 14 березня з’явилися дві урядові постанови. Першою з них був затверджений новий список СР Ощадбанку за квотою уряду. В урядовій п’ятірці змінилося лише два прізвища: обидва віце-прем’єри поміняли по одній своїй креатурі (замість керівника ГоловКРУ Петра Андрєєва був призначений його заступник Сергій Бєльчик, а замість глави Нацкомісії регулювання електроенергетики Сергія Титенка — керівник групи радників віце-прем’єра Андрія Клюєва Людмила Арнаутова). Заступник голови Держказначейства Юрій Зоц і заступники міністра фінансів Андрій Кравець і Сергій Рибак були перепризначені.

Другою постановою Кабмін установив, що парламент, президент і уряд можуть припинити повноваження своїх представників у СР Ощадбанку не раніше, як через рік після призначення.

Текст цих постанов, за даними ЗМІ, з’явився на сайті Кабміну в п’ятницю, 16 березня, за десять хвилин до початку запланованого на 16.00 засідання спостережної ради Ощадбанку. Певне, щоб супротивники не встигли вжити ніяких серйозних контрзаходів.

Утім, саме вищезазначені постанови і пред’явили для підтвердження повноважень нових членів спостережної ради Ощадбанку. З цього моменту події навколо зміни його керівництва стають об’єктом досить пильної уваги вже не тільки ділових ЗМІ. Адже і вхід до будівлі банку закривали під приводом санітарної обробки для винищення пацюків, і пікети журналісти вибудовували, і народні депутати втручалися, щоб провести в приміщення нових господарів, і навіть ходили чутки про можливе силове захоплення офісу банку.

Олександр Морозов стверджує, що п’ятничне засідання СР не було легітимним, бо його учасники не змогли зібрати необхідний кворум із десяти осіб. І хоча представникам коаліції вдалося залучити на свій бік бютівця Суганяку, парламентсько-кабмінівська десятка все-таки була представлена не в повному складі, оскільки був відсутній представник від СПУ— директор департаменту Фонду держмайна України Юрій Бордюгов, який захворів.

Члени СР, які зібралися 16 березня в Ощадбанку, перенесли його засідання на понеділок «через технічні причини». Примітно, що на цьому засіданні був присутній представник БЮТ. Можна лишень здогадуватися, чи було це санкціоновано лідером партії, або ж пан Суганяка справді діяв усупереч волі та проханню пані Тимошенко через існування загрози його сім’ї.

Хай там як, пан Клюєв ще раз довів свою спроможність знаходити дійові аргументи переконання в принципових для нього переговорних питаннях. Щоб зрозуміти, чому питання контролю над Ощадбанком виявилося для Андрія Петровича настільки принциповим, досить пригадати про згадуване вище переведення до цього держбанку рахунків Оптового ринку електроенергії, а також плани банку з активного кредитування енергоринку. Можливість контролювати грошові потоки в частині енергетичної галузі, що перебуває в його віданні, і була тим ласим шматочком, який так цікавив віце-прем’єра. Одна річ — нехай і готовий співпрацювати, але все-таки більш лояльний до президента опозиціонер із протилежного політичного табору Морозов і зовсім інша — люди з власного оточення.

«Свої люди» хоча й не бездоганно, але начебто все-таки впоралися з поставленим перед ними технічним завданням зі взяття контролю над Ощадбанком. У понеділок нараду його спостережної ради проводили вже в будівлі Кабміну.

Причому того самого дня і в тому самому приміщенні, але вже після засідання СР Укрексімбанку, під час якого першим заступником голови «Укрексіму» був призначений Андрій Пишний, який на той момент уже встиг звільнитися з посади одного з перших заступників голови Ощадбанку «у зв’язку з переходом на іншу роботу».

Ще один примітний момент — присутність у понеділок на засіданні спостережної ради Ощадбанку керівника служби забезпечення зв’язків із ВР і Кабміном секретаріату президента Яна Берназюка (креатура Арсенія Яценюка), який входив до неї за квотою глави держави. Завдяки участі пана Берназюка, який приєднався до десяти представників парламенту і Кабміну, кворум для наради був забезпечений із запасом: на ній, відповідно до протоколу, зареєструвалися одинадцять учасників.

Олександр Морозов спробував перешкодити своєму звільненню, озброївшись ухвалою Печерського райсуду Києва від 19 березня 2007 року, яка забороняє проведення засідання СР Ощадбанку. Рішення було прийнято за позовом пана Морозова, який оскаржував легітимність проведення засідання спостережної ради Ощадбанку 19 березня 2007 року на тій підставі, що рішення про його перенесення було прийнято 16 березня членами ради за відсутності кворуму. Морозов стверджує, що збори спостережної ради в понеділок є нелегітимними, оскільки при їх скликанні не було витримано термін у десять днів, за які, за положенням про порядок проведення засідань СР Ощадбанку, необхідно повідомляти їх учасників (із письмовим підтвердженням отримання).

Учасники наради проігнорували ухвалу суду, мотивуючи це, як було заявлено пізніше, тим, що вона не була подана їм у передбаченому законом порядку (судовим виконавцем).

Замість президентського радника Олега Рибачука на посаду нового глави спостережної ради Ощадбанку був обраний Данило Волинець, колишній член СР і міноритарний акціонер Актив-банку, контрольованого Андрієм і Сергієм Клюєвими. Місце його першого заступника зайняв Ян Берназюк.

Олександра Морозова було звільнено з посади голови правління Ощадбанку з формулюванням «за одноразове грубе порушення посадових обов’язків у вигляді ненадання документів перевіряючим». З аналогічним формулюванням звільнено ще одного із перших заступників голови правління — Артема Єршова.

На ці посади були призначені відповідно Анатолій Гулей, на той момент голова правління Актив-банку, і Роман Магута, який до останнього часу виконував обов’язки голови правління Українського банку реконструкції та розвитку. Раніше пан Гулей шість років пропрацював в Ощадбанку, звільнившись звідти в жовтні 2005-го з посади заступника голови правління.

Легітимність своїх призначень добродії Волинець і Гулей обгрунтовували наступного дня, 20 березня, на проведеній ними прес-конференції, продемонструвавши журналістам копії протоколів нарад від 16 і 19 березня, скріплені, відповідно, десятьма та одинадцятьма підписами їхніх учасників. (За інформацією деяких ЗМІ, 19 березня дехто з членів СР Ощадбанку начебто підписував якісь папери, датовані 16-м числом.)

Замість післямови?

Як заявив на проведеній у четвер, 22 березня, прес-конференції Олександр Морозов, він поки що не має наміру визнавати своє звільнення і подав до Печерського районного суду м.Києва позов про визнання незаконним рішення СР Ощадбанку від 19 березня про звільнення його з посади глави правління, оскільки офіційну причину свого звільнення, а саме — ненадання документів і саботаж перевірки банку — вважає надуманою і такою, що не відповідає дійсності.

Також пан Морозов має намір передати в прокуратуру матеріали, які повинні переконати правоохоронні органи, що останні події навколо Ощадбанку є не чим іншим, як рейдерською атакою на держбанк. Ознаками цього він назвав маніпуляції з постановами Кабміну, ігнорування указу президента та ухвали суду.

Морозов також розповів, що в день засідання спостережної ради розмовляв по телефону з прем’єр-міністром і президентом, і ті, як з’ясувалося, не були в курсі справ про зміни в Ощадбанку. «У мене немає підстав не довіряти тому, що сказали президент і прем’єр-міністр», — сказав він, додавши, що Віктор Ющенко і Віктор Янукович пообіцяли йому розібратися в тому, що сталося.

Дозволимо собі висловити власне припущення: якщо пан Янукович справді міг бути не в курсі цих подій, тому що його оточення могло й не повідомити прем’єра про них, оскільки вважало питання надто «дрібним», то стосовно президента, знаючи його інтерес до банківської теми, це малоймовірно.

Пан Берназюк, який нещодавно працював у президентському секретаріаті, навряд чи міг поміняти свою лінію поведінки виключно з власної волі. З чого можна дійти висновку, що санкцію на участь у зміні керівництва Ощадбанку йому давав або сам президент, або його найближче оточення.

Найвірогідніше, зроблено це було для того, щоб, зіштовхнувшись із неминучістю і віддавши контроль над одним держбанком, в обмін спробувати зберегти його над іншим. Утім, це слабке виправдання подібним підкилимовим угодам і не робить честі їхнім учасникам.

Та й чи мало це якусь серйозну користь і для кого? Чутки про можливу зміну голови правління Укрексімбанку (теж, до речі, більш ніж успішної фінансової установи) уже навіть публікуються в ЗМІ. І зов­сім не обов’язково цю посаду, відповідно до планів, наприклад, пана Азарова, має обіймати новоявлений перший заступник голови Пишний.

А не далі як у вівторок, 20 березня, голова ГоловКРУ Петро Андрєєв уже заявив, що через місяць його відомство планує розпочати перевірку фінансово-господарської діяльності ВАТ «Укрексімбанк». За його словами, це станеться відразу після завершення перевірки Ощадбанку. При цьому пан Андрєєв зазначив, що діяльність Укрексімбанку не перевірялась упродовж двох років. «Власник хоче знати реальну ситуацію, реальний стан справ», — сказав він.

Далі буде?