Рекапіталізація: кінця-краю не видно

Майже сім місяців знадобилося Міністерству фінансів, щоб із семи проблемних банків вибрати три, що найбільше підходять для отримання державної допомоги (Укргазбанк, «Родовід Банк» і банк «Київ»). Головний критерій, за яким їх було відібрано, простий: найменші витрати для держбюджету на відновлення платоспроможності фінансових установ. Здавалося б, тепер, коли банки вибрано, залишилося виконати тільки три операції з «нарізки» бюджетних коштів для націоналізації «найкращих із найгірших».

Однак влада знову зволікає. І якби ж то цю повільність було пов’язано з бажанням чиновників використати державні кошти з максимальною ефективністю. Але тоді чому досі не прийнято чіткої програми розвитку установ, які переходять у власність держави? У результаті, будь-який націоналізований банк перетворюється для держави на таку собі «валізу без ручки»: начебто рятуємо, а навіщо — не знаємо.

А фактичним вершителем долі кожної з цих фінансових установ стає їхній майбутній менеджмент. Що змушує запідозрити, що основні сили чиновників зараз спрямовані не на відновлення платоспроможності, а на банальний розподіл націоналізованих банків.

Схоже, що до найбільш ласого шматочка — банку «Київ», який володіє великою кількістю будмайданчиків у столиці, — придивляються головні латифундисти БЮТ Богдан Губський і Сергій Осика. Інакше як пояснити, що основною кандидатурою на посаду його управляючого став Олександр Сингаївський, котрий до останнього часу очолював наглядову раду банку «Велес». Пану Сингаївському належать 8,32% у цій установі. Така ж частка (8,32%) офіційно значиться і за Костянтином Бондаревим, який фактично контролює «Велес» і якого чимало ЗМІ небезпідставно називають правою рукою пана Осики в бізнесі.

Поки що охочі покерувати «Києвом» від імені держави начебто ніяк не можуть домовитися з НБУ про свою креатуру. Тому в пана Сингаївського виникли складнощі зі складанням іспиту в НБУ.

Укргазбанк також планується не випускати зі сфери впливу БЮТ. Очолити установу запропонували члену наглядової ради Ощадбанку Олександру Морозо­ву. У Олександра Валерійовича дуже непроста історія стосунків із прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Досить згадати, що він ще 2005-го проголосував проти призначення Юлії Володими­рівни на посаду глави уряду, а потім неодноразово виступав із публічною критикою на її адресу. Але до наглядової ради Ощадбанку пана Морозова було призначено саме за ініціативою Юлії Тимошенко.

Та якщо призначення провладних менеджерів у «Києві» і Укргазбанку були досить передбачуваними, то поява в списку претендентів на менеджерське крісло «Родовід Банку» Сергія Щербини є більш ніж дивною. Особливо коли врахувати, що останні два роки пан Щербина керував ІнвестКредитБанком, який пов’язаний з одним із акціонерів банку «Надра» Сергієм Лагуром. Банкіри стверджують, що Сергій Щербина одночасно є і близьким другом директора департаменту з рекапіталізації та роботи з проблемними банками Мінфіну Теймура Багірова.

Отримавши в управління націоналізовані банки, менеджери, хоч би до якого табору вони належали, мусять розв’язувати проблему не тільки їхнього оздоровлення, а й розвитку. Однак зі згаданої вище трійки топів лише пан Морозов має досить успішний досвід управління найбільшою банківською установою. Та й то — Ощадбанком, котрий до розряду комерційних банків можна віднести тільки з великою натяжкою.

У свою чергу, ні Сергій Щербина, ні тим більше Олександр Сингаївський досвіду у вирішенні проблем великої фінансової структури не мають. Найбільшим досягненням пана Щербини є посада топа (по 2007 рік) у Трансбанку, котрий перебуває зараз під управлінням тимчасової адміністрації, а на початок 2009-го посідав 75-те місце в банківській системі за активами. Банк «Велес», наглядову раду якого очолював пан Сингаївський, на початку року посідав 156-те місце за активами серед 186 банків країни.

Розв’язати проблему адекватного менеджменту державі намагаються допомогти міжнародні фінансові організації. Зокрема, Європейський банк реконструкції та розвитку заявив про можливість виділити Мінфіну технічну допомогу для підвищення якості менеджменту націоналізованих банків. Як пояснив заступник міністра фінансів Андрій Кравець, в уряді чекають, що ЄБРР допоможе Мінфіну не грошима, а людьми. «Під час щорічних зборів ради директорів ЄБРР обговорювався такий варіант», — каже чиновник.

Однак, як повідомило «ДТ» джерело в ЄБРР, Мінфін затято не хоче цієї допомоги приймати. «На рівні головного офісу банку вже більш як місяць тому було прийнято рішення про виділення українській владі 2,4 млн. дол. на оплату роботи західних менеджерів у націоналізованих банках. Проте Мінфін брати ці гроші не поспішає», — каже співрозмовник «ДТ».

Ця трохи дивна обставина змушує запідозрити, що чиновники просто не хочуть допускати іноземних експертів до управління націоналізованими банками. Однак вони, звісно, зацікавлені у виживанні цих банків — як із погляду політичної доцільності, так і з позиції контролю над їхніми активами та заставами. Тим часом жоден банк, хоч би якими привабливими були його застави, не може існувати без клієнтської бази. Тому керівники нових держбанків мусять забезпечити їх клієнтами і фінансовими потоками. Завести клієнтську базу в банки, котрі перебувають на межі виживання, буде дуже непросто. Тому без державної допомоги тут теж не обійтися. І допомога вже на підході.

За інформацією «ДТ», у Кабміні вже розглядають можливість переведення в націоналізовані банки фінансових потоків Пенсійного фонду, держмонополій і коштів підприємств з істотною часткою держави в статутному капіталі. Робиться це, звісно, всупереч обіцянкам, що їх дали в останній версії Меморандуму з Міжнародним валютним фондом (від 30 квітня ц.р.).

Більше того, всупереч обіцянкам «вести прозору і рівну політику стосовно всіх банків, незалежно від форми власності», найсерйознішу допомогу держбанкам повинен буде надати Нацбанк. Рефінансуючи ці банки під програми фінансового оздоровлення, НБУ може створити умови, за яких кредитні ставки в нових держбанках будуть значно нижчими, аніж у приватних. Проте якщо держава намагатиметься витягти свої банки за рахунок демпінгу та спрощеної процедури видачі кредитів, від цього не можуть не постраждати приватні банки. Чимало з них (особливо з українським капіталом) зараз і так з останніх сил намагаються утримувати своїх нечисленних фінансово здорових клієнтів.

Якщо приватні банки, які залишилися на плаву, почнуть тонути, їм також доведеться звертатися по допомогу до держави. Та чи зможе уряд знайти гроші на підтримку нової порції банків-банкрутів — велике запитання.

Відповідно до домовленостей із МВФ, уряд може витратити на рекапіталізацію комерційних банків 44 млрд. грн. — такий розмір бюджетного дефіциту закладено у фінансовий кошторис країни. Близько 10 млрд. грн. із цієї суми вже, вважай, розподілено: вони підуть на формування державних часток в Укргазбанку, «Родовід Банку» і банку «Київ». Банкам, які очікують націоналізації — «Надра» і Укрпромбанку, — знадобиться як мінімум 9 млрд. грн. Саме таку суму хочуть одержати від держави тимчасові адміністратори. Отже, на порятунок решти потопаючих у Кабміну залишається близько 25 млрд. грн. Причому більша частина цих коштів уже, можливо, розподілена.

Своїм рішенням уряд Юлії Тимошенко виділив 18,6 млрд. грн. на рекапіталізацію НАК «Нафтогаз України» (ще близько 2 млрд. грн. мають одержати ХДАВП і завод «Авіант»). Отримані від Кабміну гроші газовий монополіст використовує для зниження своєї заборгованості за кредитами перед державним Ощадбанком. За словами джерел «ДТ» в Ощадбанку, схема розрахунків може бути такою: НАК одержує
в капітал облігації держпозики, а потім звертається в Ощадбанк із пропозицією погасити свої борги перед держбанком облігаціями. Своєю чергою, «Ощад» пред’являє отримані від монополіста папери в Нацбанк і погашає рефінансування, отримане від НБУ (на 1 червня ц.р. його розмір становив 11,5 млрд. грн.). Таким чином, борги НАК перед держбанком будуть переоформлені у вигляді боргів уряду перед НБУ, що також не схвалюють функціонери МВФ.

Та якщо навіть фонд укотре закриє очі на «дрібні пустощі» Києва й погодиться на переказ частини банківського рекапіталізаційного ліміту на користь газового монополіста та авіавиробників, то сам ліміт рекапіталізаційної емісії після цього скоротиться до дуже незначної суми.

Решти 5 млрд. грн. явно не вистачить для порятунку всіх банків з українським капіталом, яким уже восени може знадобитися державна допомога. У першій і другій групах табелі про ранги НБУ (установи, що підпадають під можливість одержати держпідтримку за згодою з МВФ) налічується десять банків, за якими на 1 квітня ц.р. значився капітал у 22 млрд. грн.

Можливо, в уряді сподіваються, що найгірші кризові часи вже позаду й гроші на порятунок комерційних банків більше не знадобляться. Проте статистичні дані говорять про протилежне.

Позитивні новини, якими нині оперують і Кабмін, і президент, можна перелічити по пальцях однієї руки. По-перше, це інформація про плавний приплив у банківську систему вкладів фізичних осіб: протягом травня — перших двох декад червня населення повернуло в банки близько 4 млрд. грн. По-друге, інформація монетарного департаменту НБУ про травневий приріст обсягів виданих в економіку кредитів на 3,5 млрд. грн. І, нарешті, по-третє, це дані про уповільнення темпів інфляції. У травні індекс споживчих цін зріс усього на 0,5% і в річному вимірі знизився на 0,9% — до 14,7%.

Тим часом основною причиною уповільнення зростання цін і приросту кредитування є не відродження економіки, а навпаки — подальше погіршення ситуації, що характеризується зниженням сукупного попиту. Важка ситуація зберігається в промисловості, яка відносно до травня минулого року скоротила свої обсяги, як і в квітні, на 31,9%. Причому найбільші проблеми продовжують відчувати колишні флагмани української економіки. Найбільший спад у травні ц.р. відносно травня минулого року зафіксований у машинобудуванні — 53% (зокрема у виробництві транспортних засобів — 65,4), виробництві будматеріалів та іншої неметалевої продукції — 44,3, металургії — 43,4%.

Оживити ситуацію міг би Нацбанк, з допомогою своїх кредитів рефінансування стимулювавши банки видавати підприємствам нові кредити. Проте Володимир Стельмах до останнього часу займав дуже жорстку позицію щодо видачі нових, емісійних позик комерційним банкам.

Наприкінці минулого тижня з’явилося повідомлення про зниження з 15 червня ц.р. ставки рефінансування НБУ з 12 до 11%. Ставки за кредитами овернайт також було знижено на 2 п.п. (до 18% річних для беззаставних кредитів і 16% — для кредитів під заставу держоблігацій). Багато спостерігачів припустили, що до цього кроку Нацбанк вдався виключно під тиском ззовні. Як удалося з’ясувати під час зустрічі кореспондентів «ДТ» із головою НБУ Володимиром Стельмахом, ситуація дещо інша.

Як повідомив «ДТ» голова НБУ Володимир Стельмах, рішення про зниження дисконтної ставки з 12 до 11% прийняли зовсім не під тиском ззовні. Більш того, він сам став одним з ініціаторів прийняття цього рішення, а дане зниження вважає недостатнім.

«Я виходжу з того розуміння, яке не тільки існує в теорії, а й підтверджується практикою, що інфляцію провокують як надмірно низькі, так і надмірно високі відсоткові ставки. У нинішній ситуації в нас зупинено багато виробництв, ті, що працюють, завантажені далеко не на повну потужність. Зростає безробіття: частину робочих місць скорочено повністю, багато людей зайняті лише частково або перебувають у відпустці за свій рахунок. Перегріву немає. Водночас ставки, які є в нас тепер, саме й стимулюють зростання цін», — поділився голова НБУ своїм баченням ситуації.

«Візьмемо нинішню дисконтну ставку — 11%. З урахуванням усіх витрат, накруток, маржі, податків тощо вартість кредитних ресурсів для кінцевого споживача сягає 30, а то й більше відсотків. Це неминуче провокує додаткове зростання цін, пригнічуючи ділову активність і зайнятість.

Тут виникає й інше запитання. На початку червня Центральний банк Російської Федерації понизив свою ставку рефінансування (до 11,5%. — Авт.), інші центральні банки зробили це ще раніше. Якщо в нас тримати високі ставки, сюди можуть хлинути гарячі гроші, створюючи нові чинники нестабільності. Премія в відсоткових ставках може спровокувати різку активізацію спекулятивних операцій, у результаті яких виникатимуть причини для нових різких коливань курсу.

Нині ситуація на валютному ринку стабілізувалася, тому для бізнесу треба починати створювати стимули до активізації діяльності. Тим більше, що в інфляції намітилися очевидні ознаки зниження її темпів, а монетарних чинників зростання цін немає», — стверджує голова НБУ, посилаючись на дані про зниження практично всіх грошових агрегатів із початку року (монетарна база скоротилася на 2,7%, грошова маса (М3) — на 9,2, готівка в обігу — на 1,1%).

Якщо ми говоримо про значне підвищення цін на газ чи інші тарифи природних монополій, то це відбувається адміністративним шляхом і в цьому разі доречніше говорити про зміну масштабу цін, але аж ніяк не про дію грошово-кредитних чинників.

Відповідаючи на запитання, наскільки серйозну загрозу становить монетизація боргів уряду (викуп ОВДП за номінальною вартістю, сума яких у портфелі НБУ тільки з початку цього року зросла на більш як 15 млрд. грн.), голова Нацбанку відповів, що на сьогодні Національний банк утримується від монетизації цінних паперів уряду, щоб не створювати додаткових інфляційних ризиків.

«Ми пропонуємо уряду використовувати державні банки не тільки для кредитування НАК «Нафтогаз України», а й для фінансування цільових державних програм. При цьому вже відкриті цільові кредитні лінії Світового банку на сотні мільйонів доларів чомусь не освоюються, — стверджує В.Стельмах. — Ощадбанк, який був капіталізований на 16 млрд. грн., маючи 100-відсоткову гарантію держави за своїми депозитами, легко може мобілізувати в населення ресурсів мінімум на 20 млрд. грн. Та банк чомусь практично не займається роз’яснювальною роботою, пропагуючи свій статус і ощадну функцію. Я спілкувався з цього приводу з головою правління Ощадбанку Анатолієм Гулеєм, рекомендував залучати вклади під підвищену відсоткову ставку — 20—21% річних. Він відповів, що за такої ставки не бачить потенціалу для прибутку банку. Даруйте, але державний банк не повинен ставити в основу прибутковість операцій, коли йдеться про державні інтереси».