ПроФОНдація

Те, що перебування в українській столиці чергової місії Міжнародного валютного фонду навряд чи виявиться досить безтурботним і приємним проводженням часу, було зрозуміло ще до приїзду місіонерів. Ухвалений українською владою бюджет на цей рік навіть за формальними критеріями не відповідає одному з ключових зобов’язань, узятих нею торік восени, — бездефіцитності. Однак ця обставина, як і потенційна загроза «розлучення» із МВФ, не збентежила наш доблесний уряд. Виступаючи 5 лютого в парламенті, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що вважає розумними і здійсненними як ключові параметри бюджету, так і закладені в ньому макропрогнози.

Очевидний висновок — уряд не має наміру (як мінімум, поки що) переглядати ні сам бюджет, ані його запланований дефіцит, рівень якого глава виконавчої влади назвала «абсолютно цивілізованим».

На додаток Юлія Володимирівна пообіцяла десь знайти (причому начебто не в Нацбанку) більш як 20 млрд. грн. для наповнення стабілізаційного фонду. Плани щодо використання цих грошей уже побудовано. Причому грандіозні.

Україна та МВФ

Прибувши ще 20 січня в Україну, місія МВФ спочатку планувала пробути в Києві 10—14 днів і завершити свою роботу максимум 4 лютого. Головними цілями візиту були аналіз виконання Україною умов кредитної угоди stand by, а також обговорення можливості перегляду її умов. Однак ні 4-го, ні навіть 5-го числа главі місії Джейлі Пазарбашиоглу залишити Печерські пагорби не вдалося...

Ключовою проблемою у відносинах України та її кредитора, як відомо, є та обставина, що вже після отримання першого траншу в розмірі 4,5 млрд. дол. Київ затвердив головний кошторис країни з дефіцитом близько 3% ВВП. А либонь не далі як у жовтні минулого року глави держави, уряду, Нацбанку та Мінфіну дружно підписалися під зобов’язанням стосовно того, що баланс державних доходів і видатків буде нульовим. Серйозно розходяться із закладеними в українському бюджеті, причому в гірший бік, і МВФівські оцінки перспектив нашої економіки.

Роботу місії серйозно ускладнило вже хоча б те, що з чотирьох українських підписантів затвердженого радою директорів МВФ меморандуму на своїх робочих місцях зараз відсутня рівно половина. Голова НБУ Володимир Стельмах офіційно перебуває у відпустці, міністр фінансів Віктор Пинзеник — на лікарняному. На довершення до всього, під час почергового спілкування з представниками різних гілок української влади місіонерам фонду доводилося вислуховувати досить різні, іноді протилежні думки. У тому числі й стосовно того, якими мали бути основні акценти у фіскальній політиці України.

Відсутність чіткої і скоординованої позиції окремих гілок влади з української сторони і стала головною проблемою для візитерів із Вашингтона. Вони так і не змогли усвідомити, чи є в Україні центр прийняття рішень і з ким треба вести переговори передусім.

Певне, втративши надію самостійно вибратися з «балаканинної» безодні трикутника Грушевського—Банкова—Інститутська, пані Пазарбашиоглу була змушена викликати на підмогу одного з вищих функціонерів МВФ — голову Європейського департаменту Марека Бєлку, котрий змінив на цій посаді відправленого на пенсію Майкла Деплера.

Високий МВФівський чин за два дні зустрівся з усіма вищими українськими посадовцями: президентом, прем’єр-міністром і спікером парламенту. Однак і йому значну частину часу довелося присвятити вислуховуванню взаємних між­усобних обвинувачень українських чиновників.

Під час зустрічі з президентом Ющенком пан Бєлка спробував обуритися: мовляв, не зовсім це звичайна практика, коли в місію МВФ, яка працює в конкретній країні, прибуває директор департаменту фонду. І це необхідно сприймати як очевидну ознаку того, що у фонді «занепокоєні серйозними проблемами в українській економіці».

Однак більш жорстких заяв від глави Європейського департаменту МВФ не прозвучало. У четвер він тихо відбув до Вашингтона, а пані Пазарбашиоглу довелося залишитися в Києві для пошуку можливих шляхів досягнення компромісу з українською стороною.

Чи можливий такий компроміс? Один із учасників консультацій, голова ради НБУ Петро Порошенко, вважає, що цілком.

«Меморандум — це не священна корова, — пояснює він свою точку зору. — Можливість перегляду домовленостей якраз і була однією з цілей нинішнього візиту місії МВФ. Очевидно, що з жовтня минулого року, коли було виписано умови меморандуму, значно погіршилася ситуація не лише в Україні, а й у її сусідів по Центральній і Східній Європі, як, утім, і в усій світовій економіці. Виникли нові виклики. І знайти на них адекватні відповіді в раніше обумовлених рамках практично неможливо. Гадаю, що це розуміють і представники МВФ».

Готовність до пошуку компромісів із боку Вашингтона пояснюється ще й тим, що і в самому фонді вкрай не зацікавлені в розриві відносин із Україною, з якою МВФ уклав поки що найбільшу за останні місяці кредитну угоду. По-перше, це стало б украй болючим ударом по і так досить хиткій репутації цієї установи, котра зараз змушена доводити корисність свого існування. Крім того, від вирішення «українського питання» можуть залежати й особисті амбіції нинішнього глави Європейського департаменту МВФ.

До безпосереднього виконання своїх нинішніх обов’язків екс-прем’єр-міністр Польщі офіційно приступив лише три місяці тому — 1 листопада 2008 року, тобто буквально напередодні затвердження радою директорів фонду угоди з Україною (5 листопада). Однак питання про його призначення було вирішене ще влітку. Тому, як стверджують деякі джерела, пан Бєлка встиг, на свою голову, чимало посприяти підписанню фондом кредитної угоди з Україною.

По-друге, подальше загострення ситуації в Україні та її повномасштабний дефолт за зовнішніми зобов’язаннями може спровокувати ефект доміно в усьому регіоні Центральної та Східної Європи, боляче вдаривши по інтересах багатьох
найбільших європейських банків. Тому МВФ намагатиметься зробити все можливе, аби не допустити загострення такої загрози.

Однак і просто заплющити очі на невиконання українською стороною умов угоди, не отримавши з цього приводу хоча б досить вагомих пояснень і обгрунтувань, функціонери МВФ теж не можуть. Адже такі послаблення можуть бути «неправильно» витлумачені іншими країнами — підопічними фонду.

На момент підготовки цього матеріалу до друку жодних офіційних публічних заяв про результати роботи з боку місії МВФ ще не було. Ймовірніше за все, фонд поки що обмежиться якимись черговими заявами про необхідність продовжити консультації, а про ухвалення якихось рішень (причому теж проміжних) ми почуємо вже наступного тижня. Найімовірніший сценарій — відстрочка для Києва (може, схаменуться) з одночасною відстрочкою виділення чергового запланованого траншу.

Уряд і бюджет

А що ж українська бюджетна політика? Як з’ясувалося, уряд зовсім не має наміру не те що переглядати і переробляти нинішній варіант бюджету, як того вимагають його головні опоненти, а й навіть просто коригувати.

Ідею вчергове закликати уряд до відповіді в зал Верховної Ради підкинув не інакше як хтось із таємних закоханих або підпільних прихильників Юлії Тимошенко в оточенні перших осіб Партії регіонів. Інакше як пояснити те, що регіонали, не провівши належної «підготовчої роботи» із залучення необхідних для відставки голосів, не лише подарували прем’єру чудову можливість укотре проявити свої безсумнівні ораторські таланти з парламентської трибуни, а й з огляду на важливість аналізованого питання забезпечили їй велику й уважну аудиторію?

Однією з переможних реляцій, урочисто виголошених главою виконавчої влади з трибуни парламенту, стала обіцянка «на базі переговорів з іншими державами» уже до березня наповнити стабфонд більш як 21 млрд. грн.

Попри вже укорінену звичку прем’єр-міністра «дещо випереджати події», анонсуючи ще не укладені угоди, тут саме час перейнятися урочистістю моменту і почати дружно аплодувати біля екранів телевізорів, якби не кілька «але».

Заявлений об’єкт наповнення — стабфонд — не змінює джерела надходження грошей. Це будуть зовсім не податкові відрахування, тобто робота української економіки, а зовнішні позики. За даними «ДТ», переговори ведуться відразу з кількома країнами. Щоправда, незрозуміло, на чому грунтується оптимізм прем’єр-міністра, якщо, судячи з відгуків спостерігачів, кваліфікація і рівень перемовників не дають змоги сподіватися на успіху.

Зокрема, переговори про надання п’ятимільярдного (у доларах) кредиту з Кремлем, факт проведення яких було «викрито» «доброзичливцями» українського прем’єра, перебувають поки що тільки на попередньому, технічному етапі. З української сторони в них брали участь заступник міністра фінансів Анатолій Мярковський, а також не надто високопоставлені представники українського МЗС і Національного банку.

Примітно, що про факт проведення таких переговорів міністр фінансів Віктор Пинзеник, котрий перебуває у Феофанії, дізнався від «ДТ». Яке звернулося до нього, намагаючись дізнатися деякі подробиці.

Попередні фінансові умови можливої позики поки що тримаються в секреті, оскільки вони не затверджені сторонами. Для остаточного їх погодження вже за тиждень має відбутися другий раунд переговорів у Москві.

Проте (вже після того, як номер пішов у друк) «ДТ» стали відомі деякі інші, досить цікаві, на нашу думку, подробиці. Як повідомило «ДТ» джерело в українській делегації, під час зустрічі з міністром фінансів РФ Кудріним, що відбулась у п’ятницю, було висунуто цілий ряд додаткових умов. Зокрема, російська сторона очікує від української:

— ратифікації угоди про так званий «нульовий варіант» (так називається угода про поділ майна колишнього СРСР, згідно з якою Росія бере на себе всі борги Союзу, однак інші колишні республіки відмовляються від своїх претензій на будь-яку власність СРСР);

— вирішення Україною питань власності колишнього СРСР за кордоном;

— вирішення спірних питань з російською власністю в Україні;

— визнання Україною в якості держборгу боргів українських підприємств перед Зовнішекономбанком СРСР.

Проте навіть у разі успішного завершення переговорів валюта, що надійде в країну, — ще до того, як буде витрачена, — буде зарахована в пасиви країни у вигляді збільшення зовнішнього держборгу. І хоча надходження цієї валюти може сприяти не лише стабілізації, а навіть зміцненню валютного курсу, випущені в обмін на неї гривні все одно означатимуть не що інше, як безвідсоткову емісію для покриття бюджетного дефіциту.

Звичайно, це краще, ніж банальний запуск грошово-друкарського верстату, але позикові гроші нестимуть в собі очевидні інфляційні ризики. Так, стимулювання внутрішнього попиту на продукцію металургійної і машинобудівної галузей, а також послуг будівельників, активізація інвестицій в енергозбереження може підстьобнути ділову активність на внутрішньому українському ринку, завдяки зростанню якої гривні, що надходять в обіг, зустрінуть адекватну пропозицію. Тому вкрай важливо, як ці гроші буде витрачено.

За запевненням прем’єра, кошти будуть спрямовані «виключно на видатки розвитку». Кабмін, як повідомила його глава, «визначив усього чотири фундаментальні пріоритети, які, ми вважаємо, можуть підняти сьогодні на зов­сім інший рівень розвитку нашу країну».

Першим із них, за словами Юлії Тимошенко, є аграрний комплекс, «який може дати надзвичайно високі валютні доходи країні», а вжиті урядом заходи мають привести до того, що «врожай, якщо погода не підведе, буде не менш вражаючим, ніж торік».

Другим пріоритетом названо будівельну галузь, оскільки «одне робоче місце в будівництві породжує шість-сім в інших галузях».

Третій пріоритет — економія енергії, зокрема заміщення споживання газу, а четвертий — машинобудування, у тому числі такого його напряму, як авіа- і суднобудування.

Ну що ж, нарешті хоч хтось обмежив список пріоритетних напрямів державних витрат, постійна надмірність яких так довго не давала зробити той самий прорив, про який так давно мріє суспільство. Втім, якщо потрудитися прочитати озвучений Юлією Тимошенко перелік запланованих статей видатків стабфонду, то чималі, на перший погляд, «понад 21 мільярд» уже не здаватимуться значущою сумою.

Тут і «здешевлення кредитів для аграрного сектору», і «майже 5 млрд. видатків на вугільне виробництво», і «повне фінансування підготовки до Євро-2012 із усіма інфраструктурними проектами», і «видатки на закупівлю і модернізацію озброєння для армії, військової і спеціальної техніки» у розмірі 2,8 млрд. гривень...

800 мільйонів із стабілізаційного фонду уряд спрямує на іпотечне кредитування і на збільшення статутних капіталів Укрексімбанку та Ощадбанку... Під час щоп’ятничних нарад із будівельниками «формуються досить вагомі фінансові ресурси для іпотечного кредитування незавершеного будівництва»... Півмільярда гривень заплановано виділити на модернізацію ЖКГ, півтора — на реалізацію інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів... Ще 900 млн. підуть на фінансування на підприємствах авіабудування, ВПК та інших галузей... «І крім того, — підкреслила прем’єр, — багато спеціальних програм».

Проекти й інвестори

Як повідомила в нещодавньому інтерв’ю для «ДТ» глава виконавчої влади, для кожного міністерства вже затверджені «сотні інфраструктурних проектів — будівництво доріг, електростанцій, ліній електропередач, газо- і нафтопроводів, нафтопереробних заводів, нових потужностей в аеро- і морських портах». Для їхнього фінансування уряд сподівається залучити інвестиційні гроші під державні гарантії, для надання яких у бюджеті закладено хоч і віртуальну, але дуже значну суму — 37 млрд. грн.

Об’єкти, як тоді заявила прем’єр, уже визначено і навіть «існує список провідних у відповідних сферах світових компаній, зацікавлених вкладати гроші в Україну на таких умовах».

Що ж стосується «компаній, зацікавлених вкладати гроші в Україну», то якщо їхній список уже існує, то як мінімум дивно, що жодна з них дотепер не оголосила публічно своїх намірів. Тим більше, що, як зізнався в інтерв’ю для «ДТ» глава МФК Ларс Танелл, реалізація багатьох цікавих і навіть уже започаткованих інфраструктурних проектів у світі наражається саме на проблему відсутності комерційних структур, готових взяти участь у проекті і допомогти з фінансуванням.

Втім, виступаючи в парламенті, Юлія Тимошенко називала вже дещо інші джерела фінансування: ЄБРР, Світовий банк, наші національні Ощадбанк і Укрексімбанк...

Слухаючи плани українського прем’єра, складно не перейнятися відчуттям, як мілко мислив Архімед із його готовністю зрушити землю за наявності точки опори. Ех, була б у Юлії Володимирівни хоч одна десята американських бюджетно-емісійних можливостей — і ця нещасна планета точно уже крутилася б навколо зовсім іншої осі! Але грошей, принаймні зайвих, в українському бюджеті поки що точно немає. Та й прозорість відбору згаданих інвестиційних проектів змушує бажати багато кращого.

Тому «ДТ» уже направило в державні відомства цілу серію запитів із проханням зробити переліки проектів, які там готуються, доступними для громадськості, котра, як ми вважаємо, має повне і незаперечне право знати, на які цілі і як витрачатимуться гроші держави. Поки що ми отримали відповіді тільки від трьох відомств, і на їхній підставі ще зарано робити далекосяжні висновки. Але невиразні сумніви, на жаль, уже з’являються. Хоч би «видатки розвитку» укотре не перетворилися на мега-прожекти чиновників, за збагачення яких суспільству доведеться розплачуватися мегаінфляцією.