Політика — це не моє. Мені подобається бути банкіром

У банківській системі нині склалася непроста ситуація. Політики погрожують економічними лихами. Фінансисти з цим не погоджуються. Вкладники хвилюються. Із проханням прокоментувати ситуацію «ДТ» звернулося до В’ячеслава СИЧОВА, голови правління ТАС-Комерцбанку, акціонерний капітал якого пов’язують з іменем екс-глави НБУ Сергія Тігіпка.

— Що зараз відбувається у банківській системі?

— Вона долає наслідки зрозумілої реакції людей на політичну ситуацію. Головна проблема, яка нині турбує банки, — це відтік внесків. Як фізичних, так і юридичних осіб. Постанова НБУ №576, якою запроваджуються обмеження на дострокове розірвання депозитних договорів, діє тільки до кінця року. У цей строк банки мають відшукати можливості для зміцнення своєї ресурсної бази.

Сподіватися лише на захист Національного банку не варто. Не слід забувати, що адміністративні захисні заходи тимчасові. Політична криза, яка зумовила невпевненість громадян у стабільності фінансової системи, — це випробування банків на міцність і можливість навчитися знаходити правильні рішення.

— Які це можуть бути рішення?

— Жорстко контролювати свій платіжний календар, знижуючи кредитний портфель і залучаючи додаткові ресурси: від стабілізаційних кредитів НБУ до коштів можливих інвесторів. І, звісно, основа основ нашої роботи сьогодні — це спілкування з клієнтами, роз’яснення їм причин, які змушують нас вдаватися до непопулярних заходів.

— А як ви оцінюєте те, що Сергій Тігіпко добровільно залишив посаду глави НБУ?

— Для мене це було несподіванкою. Так само, як і його відхід у відпустку для участі в передвиборній кампанії. Я б не хотів сьогодні давати оцінку тому, чи правильно вчинив Сергій Леонідович п’ять місяців тому. Але залишення ним посади глави НБУ — однозначно сильний, сміливий крок. У такий спосіб він усунув підстави пов’язувати головний банк країни з політичними постатями. Над центробанком не може майоріти біло-блакитний чи помаранчевий прапор. Тільки державний.

— Як відреагували на відхід Тігіпка ваші клієнти?

— Особисто до мене звернулося кілька друзів. Але оскільки вони — не клієнти нашого банку, їх цікавила моя оцінка ситуації, без прив’язки до питань грошового характеру.

Що ж до наших філій і відділень — так, клієнти цікавляться, розпитують співробітників. Але тут, як то кажуть, немає власне предмету розмови. Адже свою клієнтську базу ТАС-Комерцбанк формував не завдяки статусу Тігіпка. Гроші нам несли не «під голову правління Нацбанку», а на вигідні умови та рівень сервісу.

За останні три роки банк виріс у вісім разів, і кожного нашого клієнта ми «виходили» власними ногами. Про жоден адмінресурс у клієнтській політиці, про жодні преференції не може бути й мови. І поведінка наших клієнтів останніми тижнями — найкраще підтвердження цього. Насправді з відходом Сергія Леонідовича з Нацбанку нам навіть стане простіше працювати.

— Чому?

— Поки він перебував на державній службі, відчувалося упереджене ставлення до нас із боку держструктур, іноді — навіть ворожість. Одні відверто заздрили, інші звинувачували в можливості одержання преференцій, яких насправді не було. Співробітники НБУ, наприклад, підкреслено тримали дистанцію. Хоча, пам’ятаю, раніше міг із ними спілкуватися неформально. Тепер цього холодку, сподіваюся, не буде.

— Чи відчув банк на собі загальну паніку вкладників?

— Від масового психозу не застрахований жоден банк. Так, приходили з вимогами повернути внески. Не сказав би, що багато.

— Скільки?

— Відтік строкових вкладів населення становив близько трьох відсотків. Ми компенсували його зростанням депозитів юридичних осіб. Тож реально на банку це не позначилося. Що цікаво — весь цей час триває приріст депозитів населення у наших філіях у Західній Україні. В Києві трапляються випадки, коли люди несуть до нас назад гроші, зняті в розпал політичного протистояння.

У країні немає економічної кризи. Є викликане безвідповідальними заявами політиків занепокоєння людей. І тут ключову роль відіграє психологічний чинник. У нинішній ситуації клієнту особливо важливо побачити впевненого банкіра. Не розгубленого, а якоюсь мірою жорсткого. Клієнту важливо знати, що банкіри долають ті проблеми, які нині відчуває вся система.

— Вдається?

— Гадаю, так. Все-таки останніми роками авторитет банківської системи серед людей зріс. Хоча, треба визнати, не останню роль тут відіграють суто матеріальні міркування. Для багатьох відсотки по банківських депозитах стали важливою частиною прибутку, від якої важко відмовитися.

Але не можна забувати, що нині й у юридичних осіб виникають проблеми — причому не з вини банків. Наприклад, клієнти, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю, стикнулися з почастішанням вимог їхніх іноземних партнерів проводити обов’язкову 100-відсоткову передоплату. Отже, їм потрібно терміново шукати десь кошти для такої оплати. Або розпродавати товар за заниженою ціною, або кредит брати. Але кредитні операції нині заморожені Національним банком. Розумний банкір має підказати клієнту, як вийти з такої ситуації. Скрутні часи в банківській системі обов’язково минуть. А гарне ставлення до банку повернути буде дуже складно, якщо поводитися некоректно.

— На чому грунтується стабільність будь-якого банку?

— По-перше, на акціонерному капіталі. Зростання банку, розширення його мережі, обсягу активних операцій мають підкріплюватися адекватними вливаннями акціонерного капіталу.

По-друге, на професіоналізмі команди топ-менеджерів. Адже якщо вона діє невміло, то, навіть маючи пречудовий баланс, можна угробити банк. Коли я прийшов у ТАС-Комерцбанк три роки тому, проблемних кредитів у портфелі було близько 10%. Сьогодні — близько відсотка. Власними зусиллями, без команди, яка в мене нині є, такого результату я б не досяг ніколи. І, нарешті, третя складова — стратегія розвитку банку. Команда повинна вміти чітко поставити перед собою цілі і знайти оптимальні способи їх досягнення. Звісно, не можна не враховувати, що на стабільність впливає загальна політична й економічна ситуація в країні.

— А у вас є така стратегія?

— Так. У нас досить амбіційні плани. До кінця 2005-го ми маємо бути представлені у всіх обласних центрах. І, гадаю, політичні кризи цьому не завадять.

— Анітрохи?

— Можливо, ми скоригуємо якісь статті витрат, приміром, замінимо купівлю приміщень філій орендою. Подовжимо терміни окупності філій. Років п’ять тому філію можна було окупити за шість місяців. Тепер потрібно буде один-два роки. Але така корекція не змінить наших планів.

— Чи згодні ви з твердженням, що в теперішній ситуації у найвигіднішому становищі опинилися банки зі 100-відсотковим іноземним капіталом, які не залежать від місцевих ресурсів?

— Так, згоден. Але, на мій погляд, запитання «Чому українські громадяни більше довіряють іноземному капіталу?» потрібно адресувати нашим шановним політикам. Адже така довіра — показник того, як населення оцінює політичні ризики в нашій країні. Фінансисти полюбляють повторювати: гроші люблять тишу. Адже через що виникла паніка, яка спровокувала вкладників? Через галас — політичні заяви, які не мають під собою економічного підгрунтя.

— Що ви можете порадити політикам?

— Менше галасувати й не перетворювати економіку країни на заручницю політичної боротьби.

— А до якого табору відносите себе — біло-блакитного чи помаранчевого?

— До капіталістів (сміється). Політика — це не моє. Мені подобається бути банкіром.