Перший минув. Однак «Країна у небезпеці»

Інтерес до держбюджету на 2009 рік і стану державних фінансів загалом із несподіваною силою спалахнув у країні 27 січня, коли одне з авторитетних інтернет-видань опублікувало «таємного листа» міністра фінансів Віктора Пинзеника прем’єру Юлії Тимошенко та членам уряду.

Лист із винесеною в заголовок фразою з тексту «Країна у небезпеці» просто-таки дихав передчуттям грози, тож не відреагувати було неможливо. І прес-служба Кабміну відгукнулася, причому досить своєрідно — мовляв, міністр фінансів не пише жодних таємних доповідних записок уряду. А коли не пише, то через певний час, коли «квітковий» період кризи зміниться на «ягідний», можна буде впарювати народові, що Юлію Володимирівну, яка в січні займалася газовими переговорами та «війною» з керівництвом Нацбанку, вчасно не поінформували про справжні масштаби бюджетних проблем...

З Мінфіну надійшло не спростування (бо приховати особливий стиль міністра фінансів неможливо), а уточнення: листів багато, і до Кабміну теж, але вони не призначені для публічного обговорення. Сам факт цієї інтернет-публікації В.Пинзеник розцінив як провокацію.

Послання міністра датувалося 6 січня ц.р., що значною мірою пояснює його темне тло й похмуре виконання. Ні на фініші 2008-го, ні на старті 2009-го в бюджетному сенсі справи не пішли. Як уже цього тижня офіційно повідомило Мінекономіки, у грудні держбюджет було зведено з дефіцитом 13,1 млрд. грн. — найвищим за весь минулий рік. Причому три чверті цього дефіциту, або 9,2 млрд., були профінансовані за рахунок зменшення коштів на рахунках уряду.

На 12 січня ц.р. до загального фонду бюджету надійшло 1 млрд. 400 тис. грн. — за місячного плану на січень у 9,5 млрд. грн. Тож було з чого міністру за голову хапатися. І в його листі, щедро приправленому цифрами та діаграмами, йдеться не тільки про те, про що «ДТ» попереджало в дні прийняття держбюджету-2009, — що головний кошторис країни явно нереальний, а видимість балансу створюється завдяки прямій указівці законодавця НБУ (ст. 84) — задовольняти всі потреби уряду шляхом викупу ОВДП. В опублікованому документі містився заклик не тільки не допустити широкомасштабної грошової емісії. Автор наполягав на негайних діях і пропонував певні заходи для подолання кризи, зокрема, режим жорсткої економії і терміновий перегляд пенсійної політики в країні.

Як тепер з’яcувалося, лист до адресата чи то не дійшов, чи то загубився у «довгій шухляді». І все-таки країна дивним чином січень пережила. Так-сяк — напевно, це слово найбільше підходить, щоб описати, як саме.

Перший місяць минув. Банки так-сяк працюють, попри те, що в листопаді дехто з експертів потайки казав про те, що 10—11 січня можливий колапс банківської системи.

Школи, медицина та інша бюд­жетна сфера так-сяк функціонують. Хоча тисячам учителів уже платять голу ставку, тобто близько 800 грн., без надбавок і премій, а в багатьох бюджетних установах за несплату відключено телефони. У столиці, на Майдані Незалежності, сумною примарою бовваніє колишня красуня-ялинка: нема грошей, щоб її розібрати та привести площу до звичного стану.

На думку директора Інституту демографії та соціальних досліджень, член-кореспондента НАН України Елли Лібанової, перебіг нинішньої кризи характеризується дуже сильною регіональною диференціацією: «Є дуже гостра проблема монофункціональних міст, є проблема східних регіонів, де в основному сконцентрована промисловість і можливостей для альтернативних видів зайнятості, традицій «заробітчанства». Проте, судячи з останніх повідомлень інформ­агентств, усе затьмарюють неподобства в столиці.

За повного потурання місцевої влади 22 січня ц.р. у Києві було відключено за борги від тепла та електроенергії десятки шкіл, дитсадків, медустанов. «Ми справді відключали школи та лікарні — це боржники, які фінансуються з міського бюджету. Та, як правило, лікарні ми відключали не повністю», — з гордістю говорили кореспонденту «Інтерфакс-Україна» у «Київенерго».

Повторне підключення розпочалося 26—27 січня, однак, за словами мера Л.Черновецького, не без втручання Служби безпеки Ук­раїни і, за інформацією з «Київ­енерго», після одержання гарантійного листа від Київської міськ­адміністрації про оплату до кінця місяця частини боргу в 20 млн. грн. Проте й до 29 січня близько 40 шкіл Деснянського району залишалися без електрики...

Можна, звичайно, як це роблять в уряді, списувати столичні негаразди на «нечесне ставлення до бюджету» з боку київської влади. Навряд чи в скарбниці такого потужного міста-донора отак, ні сіло ні впало, можуть скінчитися гроші. Проте віялове відключення вже найближчими місяцями може прокотитися всією Україною. Фінанси на місцях співають романси: зарплата повсюдно падає, неповна зайнятість зростає, отже, скорочуються надходження до місцевих бюджетів від прибуткового податку — основного годувальника.

Держбюджет також не в змозі допомогти. За даними Держ­казначейства, на 26 січ­ня ц.р. міжбюджетні трансферти було профінансовано лише на 2,0 млрд. грн., що становить 52,3% січневого плану. Основна маса грошей, отриманих у загальний фонд бюджету до 26 січня, — 2,3 млрд. грн. — пішла на допомогу Пенсійному фонду. Та навіть щоб профінансувати ці дві статті — половинну суму трансфертів (2,0 млрд.) та допомогу Пенсійному фонду (2,3 млрд.), Мінфіну довелося залізти в «заначку», що залишилася з минулого року. 4,2 млрд. грн. доходів, отриманих на 26 січня по загальному фонду, навіть на ці дві цілі не вистачило.

Можна скільки завгодно говорити про підтримку будівництва та про інфраструктурні проекти, про модернізацію армії чи допомогу аграріям. І навіть подумки будувати метро та стадіони до Євро-2012. Результат один: у скарбниці грошей немає. І перехідного залишку коштів на єдиному казначейському рахунку (ЄКР) надовго не вистачить. Якщо в 2008-й країна вступала з 10,45 млрд. грн. на ЄКР, у 2007-й — із 10,81 млрд., а в 2006-й, після резонансного продажу «Криворіжсталі», — взагалі із 19,05 млрд. грн., то нинішній результат набагато скромніший — 6,89 млрд. І це тоді, коли «валиться» промисловість, а фінансова система потерпає від найсерйозніших проблем.

Тому альтернатива в країни просто-таки сумна: або пенсії платити, або оплачувати комуналку з енергоносіями. Або... включати друкарський верстат — якщо нарешті вдасться «посунути» Стельмаха й поставити на чолі НБУ когось більш поступливого.

В останньому випадку наслідки для країни можуть бути дуже сумними — 100% річної інфляції і більше, якщо друкарський верстат запустять «на повну потужність». Принаймні саме таку цифру озвучив у понеділок перший заступник голови секретаріату президента Олександр Шлапак, наголошуючи на важливості якнайшвидшого перегляду держбюджету-2009.

Фішка в тому, що на два дні раніше прем’єр заявила, що «доходи бюджету будуть виконані, і жодних сумнівів у цьому немає. Все, що потрібно зробити для виконання бюджету, уряд робитиме».

Який вибір зробить уряд напередодні виборів-2010, гадати не доводиться. Безумовно, пенсії. За будь-яку ціну. Хоча вибір цей непростий. У державних фінансах дуже багато чого — якщо не все — нині залежить від зваженої політики в пенсійному забезпеченні.

Щоб виплати йшли гладесенько-рівнесенько, 38 млрд. грн. на рік бюджет має виділити ПФ тільки на фінансування високих спецпенсій (депутатам, прокурорам, науковцям, журналістам, військовослужбовцям тощо) й інших виплат, здійснюваних через пенсійне відомство. За нормальної ситуації з доходами, коли до загального фонду держбюджету надходило 12—15 млрд. грн. на місяць, сума хоча й серйозна, але не фантастична. Якщо доходи зменшаться до 6—7 млрд. — або затримки з виплатою пенсій, або радикальне урізання спецпенсій, або...

Одначе зменшаться. Питання лише — наскільки. І коли саме.

Економіка країни на всіх парах скочується вниз. За розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень, досить неприємна ситуація із зар­платою. Торішня листопадова (у цінах грудня 2007 року, тобто очищена від інфляції) була трохи нижчою, ніж березнева-квітнева того ж року. Однак вища за торішню січневу. Хоча груднева за 2008 рік проти листопадової підвищилася, й істотно. Що нібито дає коли не привід для оптимізму, то перепочинок.

Проте, за даними Держ­комстату, заборгованість по зар­платі на 1 січня ц.р. становила 1,123 млрд. грн. — проти 668,9 млн. на 1 січня 2008-го. По суті, у зарплатній сфері країна за лічені місяці повернулася на три з половиною роки назад — до лютого—серпня 2005-го.

Тільки за перші два місяці кризи на 132,5 тис. чол. скоротилася кількість зайнятих у промисловості. Хоча заради справедливості слід сказати, що тенденція до скорочення персоналу спостерігалася й раніше, уже з березня 2008 року. І, на жаль, триватиме нинішнього. Тільки статистика, як завжди, трохи лукава: якщо перерахувати зовні благополучні цифри за еквівалентом повної зайнятості, то виходить, що кадровий потенціал промисловості з квітня минулого року скоротився майже на 420 тис. чол.

Так, середньостатистичний український роботодавець поки що виявляє гуманність і прагне не рубати по живому. Хтось скорочує на 30% фонд оплати праці, хтось звільняє працюючих на півставки... І все-таки кількість офіційних безробітних із 1 листопада минулого року зросла майже на 400 тис. чоловік.

Ситуацію погіршує те, що незабаром так чи інакше почнуть повертатися додому мігранти — «внутрішні» та «зовнішні». Інститут демографії разом із Держкомстатом торік провели дослідження трудової міграції. Шляхом опитування 42 тис. чоловік було встановлено її масштаби (тобто кількість тих наших співгромадян, хто менше року працює за кордоном) — 1,5 млн. чол. Половина з них працюють у Росії. Досить велика питома вага українських мігрантів у Чехії та Італії.

65% не мають дозволу на проживання, 68% — дозволу на роботу. Тобто приблизно 850 тис. чол. — це справді нелегальні трудові мігранти. Багато хто з них, з огляду на кризу в будівництві, очевидно, почне повертатися додому, де теж криза. З Росії, на думку авторів дослідження, повертатиметься більше людей.

Чим зустріне їх Україна? Розмовами, що кризу — от-от! — буде подолано? Цінами, що зростають, і заводами, які закриваються? Не хотілося б...

З погляду системних заходів для подолання кризи січень, можна сказати, минув вхолосту. Так, боролися за Нацбанк, так, визначилися з ціною на газ. Проте не зробили жодних хоч скількись серйозних кроків з реформування бюджетної сфери чи оптимізації пенсійної політики. А коли з сайта Фонду держмайна ми щодня бачимо усміхнену Валентину Семенюк-Самсоненко в ролі голови, ніби й не звільнили її 26 грудня минулого року, то розуміємо, що за наведення порядку в цьому відомстві та розкручування приватизації поки що, на жаль, ніхто не брався. Чи й у 2009-му, як і торік, без приватизаційних надходжень до бюджету можна буде обійтися так само безболісно?

«2009 рік обіцяє бути дуже складним за дуже багатьма показниками, — каже доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський. — Наш прогноз, станом на сьогодні, передбачає 6—7% падіння ВВП за досить високої інфляції — 17—19%. І ми не повинні перебільшувати можливості української економіки самостійно впоратися з цими проблемами. Інструментарій, що ним послуговується українське керівництво, дуже обмежений як за складом, так і за ефективністю. Тому відновлення економіки розпочнеться не раніше, ніж економіки світової, ніж відновиться доступ до зовнішніх фінансових джерел. За оптимістичним варіантом, це відбудеться не раніше першого кварталу 2010 року, за більш реалістичним — у першому півріччі 2010-го».