Надрукувати успіх: роль цифрового друку у легкій промисловості

Вигідне географічне положення країни, наявність необхідних сировинних ресурсів, численні кваліфіковані кадри, швидка окупність вкладень і конкурентоспроможність національного виробника - все це дає безмежні простори для реалізації.

За думкою галузевих експертів, саме внаслідок цього Україна має всі шанси стати провідною у цій сфері. Ми маємо змогу не тільки повністю забезпечити внутрішньодержавний ринок, а й задавати темп зарубіжним майданчикам.

Частиною легкої промисловості є текстильна галузь. У світовому масштабі це постійно зростаючий ринок. Головними гравцями є Китай, Європейський Союз, США та Індія. Китай є провідною країною з виробництва текстильної продукції та оцінюється в 1/4 світової текстильної промисловості, і цей показник продовжує збільшуватися. Китайський текстильний експорт у 2018 р. зріс приблизно на 3%. Промисловість Європейського Союзу значною мірою формують Німеччина, Іспанія, Франція, Італія та Португалія. Сукупно на них припадає понад 1/5 світової текстильної промисловості на суму понад 160 млрд дол. Індія посідає третє місце за експортом продукції, виробляючи понад 6% від глобального ринку.

Згідно з прогнозами експертів, глобальна текстильна промисловість може додати CAGR (сукупному середньорічному темпу зростання) приблизно 5% до 2020 р. Світовий ринок текстильних виробів може досягнути понад 800 млрд дол. Загалом виробництво світової галузі одягу та інших товарів протягом наступних двох років перевищить 1 трлн дол.

А що ж в Україні?

У нашій країні налічується приблизно 2,3 тис. підприємств легкої промисловості. Більш як половина з цих компаній виробляють готовий одяг. Далі йде текстильне виробництво. Трохи менше - виробництво взуття та шкіряних товарів. Цікавим є той факт, що лише 1% від загальної кількості виробництв є державними, решта - приватна власність. А вже серед цього сектора кількість малих і середніх бізнесів значно переважає кількість великих компаній. Тобто такі невеликі підприємства є рушійною силою цілої галузі, розвиваючи ринок і просуваючи українські бренди щодня.

Звичайно, невеликим підприємствам складно конкурувати з лідерами індустрії: тут і доступ до інвестицій, і сила бренду, і можливість закуповувати сировину за нижчими цінами. Але малі компанії теж мають безперечні переваги: мобільність, гнучкість, швидкість реакції та можливість заробити на ситуаційному маркетингу. Велика фабрика витрачає багато часу на затвердження рішень. Поки вона випустить першу партію футболок із принтом актуального інтернет-мема, про нього вже ніхто не згадає. А в невеликій компанії крок від ідеї до її реалізації може становити один день: вранці - придумали, ввечері - вже в продажу. Це очевидний профіт, адже виробництво напряму залежить від попиту споживача.

У 2018 р. легка промисловість України забезпечила країні 5% бюджетних надходжень і 2,6% експорту. Звичайно, ці показники далекі від внесків до державної скарбниці металургії та сільського господарства. Але тут є принципова відмінність: 90% від загальної кількості підприємств легкої промисловості (згідно з даними Державної служби статистики) - малий і середній бізнес. Тоді як метал і пшеницю експортують великі холдинги. Якщо враховувати вже цей контекст, то ситуація в галузі виглядає більш оптимістично.

Сьогодні Україна все ж таки більше експортер власних товарів. Найбільше позначок Made in Ukraine можна зустріти у Німеччині (40%), Франції (9), Польщі (7%). Найбільше країна вивозить жіночих і чоловічих костюмів, одиниць верхнього одягу, спідниць і штанів. Не менше цінуються вироби із шкіри, хутра та навіть необроблені шкури. Вони становлять приблизно 10% від загальної кількості експортованих товарів. Майже 16% - взуття, гетри та їх частини. Хоча за останні роки рівень експорту зріс, показники все ще не тішать. У 2018 р. Україна експортувала товару на суму 47,3 млн дол. Обсяг імпорту все ще перевищує цей показник.

Іноземне не завжди краще

Українські ринки майорять одягом із Китаю (47%), Туреччини (9) та Італії (8%). Згідно з дослідженням Асоціації "Укрлегпром", Україна імпортує понад 65% галузевої продукції. У 2018 р. неврахований імпорт із цих країн на третину перевищив його офіційний обсяг - 2,65 млрд дол. проти 765,6 млн. В останні п'ять років тільки з Китаю, Туреччини, Польщі, Німеччини та Італії в Україну ввезено товарів легкої промисловості на 12,1 млрд дол. А це означає додатково неврахованих 5,1 млрд дол.

За перше півріччя 2019-го імпорт продукції легкої промисловості досягнув 1,336,7 млрд дол., або на 114,1% більше порівняно з аналогічним періодом минулого року. Імпортуються у країну зазвичай уже готові вироби, а саме: одяг трикотажний (142,9%), одяг текстильний (127,7), домашній текстиль (128,5), взуття (146,9), вироби зі шкіри (121,5%).

На жаль, Україна також є третім у світі імпортером товарів повторного вжитку - секонд-хенду. Випереджають нас лише Пакистан і Малайзія. Далі в цьому рейтингу йдуть Росія, Камерун, Кенія, Нідерланди, Гватемала, Індія та Туніс. За даними проекту "Атлас економічної складності", на Україну припадає 4% усієї світової торгівлі секондом.

Статистика щодо його імпорту приголомшує: за десять років у нашу країну завезли по 24 кг поношеного одягу на кожного громадянина, включаючи заробітчан і немовлят. У країнах ЄС такі речі збирають у величезних баках посеред вулиць як благодійність. Потім спеціальні компанії продають їх по долару за кілограм. Українцям такий одяг дістається вже з націнкою до 800%. І відсутність якісного товару власного виробництва лише погіршує цю ситуацію.

Потрібно розуміти, що це спричиняє величезні збитки. За даними "Укрлегпрому", через імпорт секонд-хенду країна втратила 45 тис. потенційних робочих місць у секторі легкої промисловості. Це не враховуючи можливого втраченого прибутку від експорту нашого товару за кордон.

Майбутнє за інноваціями

Попри значний потенціал, вигравати у конкурентній боротьбі українським виробникам важко. Дуже часто устаткування підприємств не змінювалося з часів Союзу. Компанії не мають змоги або просто не бажають освоювати нові методи виробництва. В результаті отримуємо низьку якість виробів за невигідною ціною. Через це лише 31,3% підприємств є економічно активними, 53,4 - визнано банкрутами, 15,3% - економічно неактивні. З нинішньої ситуації є різні сценарії виходу. Проте серед них можна виокремити один, яким можна одночасно влучити у дві цілі. Зробити це можливо шляхом модернізації засобів виробництва за сучасними технологіями. Наприклад, з допомогою використання цифрового друку.

Для України текстильне виробництво з допомогою цифрового друку - це порівняно молодий бізнес, йому немає й десяти років. Але кількість виробництв, які поповнюють свої потужності спеціалізованими принтерами, зростає з року в рік. Поріг входу в такий бізнес відносно невеликий: придбання якісного принтера може обійтися у близько 15 тис. дол. Звичайно, ціна варіюється залежно від виробничого призначення. Додатковим важливим маркером перспективності цифрового друку є й Український тиждень моди (Ukrainian Fashion Week). Конкурс три роки поспіль проводить тематичні покази та навчає дизайнерів-початківців основ роботи й важливих нюансів.

Навіть якщо у вітчизняного підприємства немає всієї необхідної суми, рішення - це придбати в лізинг або за кредитними програмами. Щоб не зазнати додаткових витрат, потрібно вибирати надійного виробника друкуючого текстильного обладнання. Це забезпечить якість майбутніх виробів, вчасне сервісне обслуговування, гарантію, наявність усіх витратних матеріалів і навчання оператора. З досвіду наших клієнтів можу зробити висновок: у середньому витрати на текстильний принтер окупаються за рік-півтора.

Крім друку на тканинах, цифрові принтери дають можливість працювати з деревом, металом, папером, склом і керамікою. Паралельно з текстильним виробництвом можна займатися виготовленням сувенірної продукції, власної лінійки канцелярії та іншого. А це - потенційно нові ринкові ніші для підприємства, страхування від сезонних коливань і диверсифікація прибутку. Головне - бути справді підприємливим, а цифровий текстильний принтер допоможе досягти успіху в улюбленій справі.