ФУТБОЛ НА НАФТІ

Щорічні наради з проблем боротьби з організованою злочинністю — заходи досить рутинні: після перерахування поточних успіхів в економіці проводиться розбір окремих недоліків.

Нинішня запам’яталася засвіткою розподілу прибутку в сфері контрабанди. Виявилося, що з отриманих доходів 40% залишаються самим контрабандистам, а решта йде на утримання «численних правоохоронних дахів». Фраза про те, що правоохоронці, витісняючи кримінальні угруповання зі сфери опіки малого та середнього бізнесу, з успіхом «займають їхні дохідні місця», теж недобре відгукнулася в душі. У тому числі й когось із присутніх у залі...

З корупцією у нас борються давно і затято, але успіх цих операцій такий, що за її рівнем країна впевнено утримує одне з провідних місць не тільки в Європі, а й у світі. Рішень і виступів усіх рівнів предосить, але віз із місця якщо і зрушується, то швидко грузне. У передвиборний період ентузіастів тягти його навряд чи додасться...

Та все ж щось робити доведеться. У Європі ставлення до України гранично однозначне, найкращим доказом чого в останні роки стало візове перекриття всіх мислимих і немислимих кордонів. Та й у Росії в даний момент почалася тотальна боротьба зі схемами ухиляння від податків.

І коли на нараді вкотре за останні роки постало питання про сплату (чи, точніше, несплату) податків однією з найрентабельніших у світі галузей — нафтової, це прозвучало цілком серйозно.

«Бізони» на останній стежині?

На горіхи перепало всім — і роздробу, і нафтопереробці. На першому місці за схемами уникнення від акцизів уже за традицією виявився Лисичанський НПЗ —270 млн. гривень, за ним йде Дрогобицький НПЗ — 120 млн. (привіт панам Димінському та Єремєєву). На цьому тлі Надвірнянський НПЗ (Ігор Коломойський) із недоплатою в 50 млн. грн. виглядав скромно. Проте зовсім розслабитися групі «Приват» не дали. Відразу прозвучало згадування про головного трейдера цього НПЗ — «Торговий дім «Нафтотрейд», що отримав 646 млн. гривень доходу й виділив із нього аж 2 тис. гривень податку на прибуток. Навряд чи порадувала увага Президента і до ТОВ «Херсон-петролеум» з оборотом 836 млн. гривень і прибутком у 56 тис...

Податківцям нагадали, що «про порядність, чесність, відповідальність слід судити за цими цифрами». У даному разі закид взагалі-то не за адресою: податкова на НПЗ має величезний зуб, а на їхніх трейдерів — тим більше.

Втім, сумнівно, щоб митарі дуже образилися на Президента, оскільки фраза про компанії, котрі роблять усе для користування податковими пільгами, безсумнівно допоможе в роботі з клієнтурою. А нагадування в промові Леоніда Даниловича про пільги, отримані шляхом «формального залучення іноземних інвесторів і використання статусу підприємств у зонах, що постраждали від чорнобильської катастрофи», узагалі дорого коштує. Може, вирішаться нарешті питання, що зависли на довгі роки в численних судах...

Суть справи гранично проста. Далекого 1992-го підприємствам з іноземними інвестиціями дали безпрецедентні пільги з оподаткування. Хто і як їх установлював, навіщо, а головне, за скільки — тепер уже, здається, питання десяте. Через пільговиків в Україну пішов основний потік легального імпорту багатьох високоліквідних товарів. Зрозумівши, який закон зліпили найкращі представники народу, уряд почав із пільгами боротися. І відтоді з періодичними загостреннями триває війна. За назвою одного із знаменитих у минулому СП схеми пільгового ввозу імпорту іноді називають «бізоновими».

Отриманий результат досить неоднозначний: саме СП «Бізон» «порвали», а справа його живе. У нафтобізнесі до успіхів можна віднести хіба що такий факт: якщо 1999 року тодішні «бізони і Kо» увозили за схемою «діра в кордоні» в основному готові нафтопродукти, то зараз без сплати податків у нашу країну потрапляє переважно сира нафта. Але це хоча б забезпечує роботою українські НПЗ. Втім, у даному разі успіх гарантується не стільки турботою держави, скільки тим, що російським компаніям, які купили східноукраїнські та приморські НПЗ, вигідніше переробляти нафту саме в Україні.

На відміну від минулих років, коли дірки в кордоні були зосереджені в основному в східному регіоні, 2003-го 72% імпорту нафти в країну (14,4 млн. тонн із 20,0) забезпечують дві львівські й одна луцька фірми.

А в іншому все дуже схоже. Схема роботи СП уже давно усталилася і оригінальністю не вирізняється. Підприємство завозить партію сирої нафти чи, що зараз рідше, нафтопродуктів. Митниця або податкова заявляє, що товар підакцизний і за нього треба платити. СП стверджує, що, відповідно до закону, воно має пільги на увезення або знаходиться в Чорнобильській зоні. Далі воно платить гроші, розмитнює продукцію і відразу подає в суд на митний орган або податкову за незаконне стягування зборів. Вигравши суд, СП отримує гроші назад, потім процес повторюється.

У більш складному варіанті підприємство грошей не платить, але продукцію все одно отримує (можна теж за судом). За роки роботи схема відпрацьована до автоматизму...

Цікаво, але ще кілька років тому СП вигравали практично всі суди. Річ у тім, що розробники закону 1992 року вбудували в нього потужну технологію «захисту від дурня». У ролі останнього прозорливо передбачався саме український уряд. Так, законом гарантувалося, що протягом 10 років податкове поле для зарубіжних інвесторів змінюватися не буде. Зроблені спроби скорегувати законодавство, у тому числі і дуже невиразний висновок Конституційного суду, однозначного результату не дали.

2002 року для частини СП пільговий період завершився, але на землі досі залишалися чорнобильські зони. Загалом, життя тривало. Ситуація стала настільки стабільною, що витрати на юридичне прикриття вже звично включаються в бізнес-схеми.

Однак цього разу смерть «бізонів» цілком реальна: для більшості бізнес-груп їхнє існування хоча і бажане, але вже не критичне. Той же Лисичанськ після промови Президента став практично негайно платити акциз...

Та й саме існування фірм із кількома комп’ютерами і телефонами, створених для юридичного протягування товарів за пільговою схемою, викликає запитання не тільки в української влади, а й у тієї ж FATF. Тож якщо «бізони» не відкочують під досить потужні «дахи», у бажаючих зняти з них шкіри є непогані шанси.

А з дахами зараз погано. Пільговики по частині нафтопродуктів живуть у двох регіонах — у Києві і Західній Україні (Львівська, Волинська області) плюс трохи Житомирщина. Щодо стольного граду і тутешніх груп підтримки все ясно, а західноукраїнський феномен пояснюється просто. Регіон переважно аграрний, і після фактичної ліквідації численних військових заводів нафтоперобка і нафтохімія залишилися єдиними годувальниками областей.

Обмеженість фінансових потоків позначилася і на місцевій бізнес-еліті. У регіоні виросло тільки одне угруповання, що може претендувати на статус великого, — група компаній «Континіум». Її щорічний оборот стійко перевищує 2 млрд. гривень. Це, звісно, не ІСД чи СКМ, але все ж цілком достойно. Причому її центром став не Львів, а тихий провінційний Луцьк. Почавши з аграрного сектора, волинські бізнесмени досить швидко вийшли і на нафтовий ринок. Поступово вони розширили операції за межі області, не тільки охопивши регіон, а й вийшовши на київський ринок.

Регіональні власті досить позитивно поставилися до появи бізнес-противаги експансії східноукраїнських груп, від яких очікувалася, радше, відкачка ресурсів у базові регіони. Зокрема, на Надвірнянський НПЗ претендували київська «Альфа-нафта» («дочка» московської «Арч-Групп») і Михайло Уотфорд. Він же отримав частину акцій Дрогобицького НПЗ. Пізніше частка Уотфорда за небезперечних обставин перекочувала до Приватбанку (зараз за ці акції почалася бійка). Калуська «Оріана» за борги врешті-решт відійшла «ЛУКойлу». Загалом, загроза, що центр прийняття рішень по НПЗ зміститься за межі регіону, була більш аніж реальною. Тож «своїм» був гарантований статус найбільшого сприяння.

І коли 2000 року на Дрогобицький НПЗ прийшов «Континіум», обласні власті сприйняли це із задоволенням. Підприємство на той час ледь працювало, ставлячи рекорди за простоями. Тож новий власник, здатний його реально завантажити, сприймався як безумовне благо. Навіть на практично повне зникнення податку на прибуток (він впав разів у 8—10, склавши менше долара на тонні) відреагували без істерик.

Кілька років тому ситуація змінилася. Останнім часом «пресування» західноукраїнського нафтобізнесу стало дуже предметним. І хоча частково це пов’язано з політичною складовою (не секрет, що регіон вважається базовим для опозиції), зводити все до одного чинника не варто. Бізнес у нас рівно настільки біло-пухнастий, наскільки дозволяють йому місцеві умови...

Борис Климчук, який перебував на посаді губернатора Волині багато років, був замінений силовиком Анатолієм Французом; замінилися і кілька губернаторів у Львові. На той час волинський бізнес став настільки значним, що навіть потрапив у загальноукраїнську статистику. Приміром, торік майже дві третини імпорту Волинської області припали на нафту й нафтопродукти, яких завезли на 200 млн. доларів.

За даними місцевої податкової, оборот підприємств групи «Континіуму» тільки на Волині досягнув 38% від обласного, що саме по собі непогано. Проблема полягає в тому, що частка тих же підприємств у податках області дорівнює 0,3%, а ПДВ і взагалі близький до нуля. Хоча з погляду законності усе виглядає чудово: група активно використовує пільгову схему податкової оптимізації, зареєструвавши ключові підприємства в постраждалих від чорнобильської катастрофи районах.

Загалом, проблеми у «Континіуму» поволі назрівали. Але остаточно добила залишки взаємин влади та бізнесу історія з місцевим футбольним клубом.

«Волинь» як три «Челсі»

Місцеві футболісти завжди були предметом гордості — команда традиційно показувала непоганий клас гри, періодично саджаючи в калюжу іменитих суперників. Відповідно, нею опікувалися як обласні власті, так і бізнес-структури.

У цьому область, щоправда, не є хоч скількись оригінальною, нічим не відрізняючись ні від Донеччини з її «Шахтарем», ні від столиці з її «Динамо».

Механізми фінансування регіональних команд непогано розкриті в інтерв’ю одного з колишніх львівських губернаторів, котрий розповів про способи субсидування львівських «Карпат». Спочатку обладміністрація забезпечила «преференції» фірмі «Галев», потім, після невдачі, стала шукати інші джерела. Причому місто як свій внесок віддало клубу два стадіони і кілька готелів. У пошуках спонсора дійшли до Президента України. Леонід Кучма клопотався про те, щоб «Карпати» стали командою «Укрзалізниці». Георгій Кірпа ідеєю львівського футболу не дуже захопився: відремонтувавши на гроші міста стадіон, він заспокоївся. Зрештою звернулися до Дрогобицького НПЗ, і команду став курирувати Петро Димінський.

У самому Луцьку спонсорування футболу було скромнішим, але команда теж не страждала. Хоча, на відміну від більш іменитих клубів, «Волинь» не займалася ні торгівлею коксівним вугіллям, ні металопрокатом.

Тим більшим сюрпризом для нової облдержадміністрації стала дивовижна історія, що трапилася з клубом через тиждень після зміни губернатора.

18 червня 2002 року ТОВ «Спортивний клуб «ФК «Волинь» купив за договором №18-07 у дочірнього підприємства «Катерина» українсько-польського спільного підприємства «Імекс Лтд» права на трансфер, інформацію та використання учбово-тренувального процесу гравців футбольної команди СК «Волинь-1».

Сама по собі подія не настільки вже значна, якби не ціна. Угоду оцінили в 3,5 млрд. гривень (тобто 660 млн. дол.). Для порівняння: це більше, аніж бюджет області за 12 років. Та й приблизно через рік Роман Абрамович купив англійський «Челсі» втричі дешевше.

Звісно, що таких грошей у клубі й у вічі не бачили: розрахунок із ДП «Катерина» був зроблений шляхом передачі простого векселя на ці самі три з половиною мільярди, виписаного ТОВ СК «ФК «Волинь». Погашатися він мусив через три роки — 26 червня 2005-го.

Сіль жарту полягала в тому, що слідом за цим керівництво клубу пішло в рідну податкову і бадьоро зажадало повернути ПДВ за угодою, тобто всі 583,3 млн. гривень, або два обласні бюджети. Це скромне бажання справило на Луцьк незгладиме враження.

Юридично схема виглядала досить чистою: ДП «Катерина» є «дочкою» підприємства з пільгами. Тобто сама вона платити ПДВ у бюджет не збиралася...

Однак угода, м’яко кажучи, не вирізнялася глибиною. Припущення, що податкова при здоровому глузді і тверезій пам’яті заплатить 110 млн. дол. за очевидно «бронзовим» векселем, було надто оптимістичним. Вийшло, що тигра смикнули за хвіст, а потім стали дивуватися його реакції.

Саме по собі CП «АБ Імекс Лтд» має купу «дочок», які займаються найрізноманітнішим бізнесом, однак основний зав’язаний на нафтопродукти. Та ж «Катерина» 2001 року завезла в Україну понад мільйон тонн нафти, а інше дочірнє підприємство — «Фрагола» — після приходу «Континіуму» на НПЗ узяла під оренду його основне устаткування.

Однак того ж року між СП й адміністрацією пробігла перша чорна кішка. Тодішній губернатор Борис Климчук заявив, що СП «АБ Імекс Лтд» і його дочірні структури необхідно позбавити податкових пільг, оскільки через них «відмивають» гроші багато київських фірм. Діяльність «АБ Імекс Лтд» була оцінена як така, що становить загрозу не тільки для Волинської області, а й для України, оскільки втрати обласного та державного бюджетів складно навіть підрахувати. При цьому було озвучено, що статутний капітал підприємства разом з іноземними інвестиціями тягне аж на одну тисячу доларів. Було обіцяно найближчим часом зняти з реєстрації ряд «дочок» у пільгових районах. Пан Климчук зустрічався з генпрокурором і заявив про початок серії судових розглядів, що стосувалися підприємства.

У принципі, СП «АБ Імекс Лтд» могло б губернаторським спічем знехтувати. Ще на самісінькому початку гонінь на «бізоновидні» підприємства воно завбачливо запаслося рішенням Луцького міського суду від 18 січня 1999 року в справі № 2-470, яким визнано державні гарантії захисту іноземних інвестицій, тобто тих самих декількох сотень «зелених».

Тоді вирішили взаємини не загострювати, і вже 2001 року ДП «Катерина» продекларувала наявність 713,3 млн. чистого прибутку, вийшовши за цим показником на одне з провідних місць в Україні. Однак взаємини псувалися, розглядалося кілька судових справ, що створювало передумови для появи «футбольних векселів».

Якщо тим самим хотіли створити предмет для торгу, то даремно. Війна перейшла в гостру фазу. У вересні 2002 року податкова інспекція м. Луцька провела документальну перевірку футбольного клубу з питань правомірності відшкодування ПДВ за червень 2002-го. За результатами перевірки правомірність заявленого до відшкодування ПДВ на суму більш як 583 млн. грн. не підтвердилася.

2003 року за результатами судів (позови подали і податкова, і клуб) угоду було визнано недійсною. Причому за статтею 49 Цивільного кодексу, тобто як «угода, зроблена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства».

Як показує практика, судові позови в Україні — процес нескінченний. Але за «Імекс» узялися серйозно. До березня 2003 року за актами документальних перевірок його «дочок» — ДП «Катерина», ДП «Фрагола», ДП «Лама-Ф», ДП «Інформ» — нарахували понад 824 млн. грн. податкової недоїмки. При цьому, як заявила тоді податкова, ДП «Катерина» визнано банкрутом. Завершення процедури банкрутств інших — через наявність боргів і відсутність майна — оголошувалося пріоритетним.

У листопаді місцева податкова звітувала про завершення процесу списання безнадійної недоїмки по ДП «Катерина», ДП «Лама Ф» і ДП «Фрагола» на суму 801 млн. грн. Загалом же це означало, що отримати гроші не вдалося.

Глава прибулого з Києва десанту — заступник голови ДПАУ Юрій Гриб —назвав банкрутство «Катерини» фіктивним і проінформував, що вона знялася з реєстрації на Волині і має намір зареєструватися в Рівненській області. Втім, сумнівно, що це фірмі допоможе. У світлі останньої промови Президента легкого життя вона не матиме в жодній з областей.

Податківці взагалі збираються жорстко перевіряти підприємства з одним-двома робітниками, великими оборотами, незначним прибутком. Тож еспешкам, подібним до волинських, доведеться туго. І хоча війна на Волині ще триває, хто переможе — передбачити неважко. Не те щоб «діркові» схеми підуть у небуття — лазівок вистачить. Але дуже схоже, що в даному випадку буде влаштовано такий собі показовий «розрив» супротивника.

У Західній Україні триває зачистка, і скільки її вестимуть, нікому невідомо. Але якщо на якомусь етапі процес перетвориться на тотальне побиття місцевих бізнес-груп, буде шкода. Програють обидві сторони — адже ті, хто прийде заповнювати створений у регіоні вакуум, напевно будуть не кращими, плюс матимуть репутацію «варягів». Та й перетік коштів у «рідні регіони» бізнес-груп — аж ніяк не вигадка. Якщо взагалі не до наших північно-східних друзів. Про той же «Континіум», коли йому на Дрогобицькому НПЗ стало зовсім кепсько, ходили завзяті чутки, що він налагоджує контакти з ЮКОСом (на чиїй нафті в основному завод і працює) на предмет продажу акцій. ЮКОС нині не в моді, але проблема залишилася.

Як надходитиме на західноукраїнські заводи «непільгова» нафта, не знає, за великим рахунком, ніхто...

А от футбольний клуб «Волинь» шкода: команда дійсно гарна, і сформовані навколо неї фінансові схеми їй відверто не допомагають.

Може, час відокремлювати футбол від бізнесу? І не тільки на Волині.