Фондування популізму

Днями прем’єр-міністр України Денис Шмигаль приголомшив усіх новиною про «початок консультацій зі створення фондового ринку». Здавалося б, прогресивне рішення, але, як завжди, існує купа «але».

У державі, в якій увесь останній час розробку законодавства зведено до виключно «позитивістської» (саме в лапках, бо антитезою цьому виступає змістовна і смислова), ми просто зобов’язані сприймати слова прем’єра буквально. Буквально ж маємо їх тлумачити. Тож створення означає створення. І для інвестора, який вагається з прийняттям рішення про інвестування в українську економіку, ці слова мають означати «повне гальмування» у здійсненні інвестицій. Бо ж якщо ринок створюється, то його немає. Немає ринку — немає захисту. Інвестиції без механізмів захисту — надризиковані операції, якими не займатиметься поважний інституційний інвестор.

Не зрозуміло також, чому про «створення фондового ринку» прем’єр повідомив на зустрічі з представниками саме Американської торгової палати? Фондові ринки створені та працюють і в багатьох інших країнах і на континентах. Чому ця заява пролунала не на зустрічі з японськими, китайськими, німецькими чи польськими інвесторами? Зрештою, чому прем’єр не оголосив цієї новини українським інвесторам, які прямо й опосередковано мають (повинні мати) надвеликий інвестиційний потенціал?

Чи знає про наміри прем’єра президент? Чи не збирається він також створювати власний, альтернативний, фондовий ринок? Бо, за чинним законодавством, саме президентською парафією є, наприклад, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку(НКЦПФР), яка здійснює державне регулювання цього сектору?

І якщо прем’єр країни заявляє про створення фондового ринку, то чим тоді опікувалася і що регулює чинна НКЦПФР? Створенням якого ринку займався діючий склад НКЦПФР протягом останніх п’яти років, чим він займається сьогодні? Де обертаються багатомільярдні державні облігації уряду? Чи це не означає раптом зміну у цій політиці залучення коштів? Що з проваленими термінами імплементації законодавства ЄС, яке має стосунок до порушеного прем’єром питання, що з якістю імплементації? Ці й інші запитання ми зобов’язані ставити прем’єрові після його необачних заяв. Тому що або прем’єр узагалі не розуміє, що каже, або його підставили. (Може, він діє умисно? Не може такого бути!)

Однак головна пропозиція прем’єрові — обговорювати не факт створення фондового ринку, а відповісти на запитання: що означає для діючого уряду фондовий ринок, що не влаштовує у нинішній інфраструктурі ринку та який фондовий ринок збирається створювати прем’єр? Бо фондовий ринок Польщі, наприклад, наразі обслуговує пенсійні фонди з багатомільярдними капіталами, які, в свою чергу, також утворилися після урядових реформ. І без створення цієї ефективної та ринкової інфраструктури інвестування хоч би який фондовий ринок створював прем’єр, він не працюватиме.

Якби прем’єрський меседж складався не тільки із заяви, а й зі змістовної її частини, підкріпленої доказами конкретних кроків, то можна було б приєднатися до обговорення цих, припустимо, конструктивних починань. Але цього немає, й ми не мусимо нічого припускати. Прем’єр країни, проголошуючи такі заяви, має розуміти, що він здійснює штучний вплив не лише на інвестиційний клімат загалом, але й на зміни цін фінансових інструментів, у тому числі державних. Чи мова про критичну дозу нерозуміння прем’єром власних функцій?

І ще один аспект, якого, судячи з усього, не розуміє прем’єр. Якість системи санкцій за зловживання ринком, та, яку намагається створювати чинна влада, — з багатомільйонними штрафами за юридично невизначені правопорушення, будь-який утворений нею навіть надновий фондовий ринок перетворить на посміховисько без учасників і капіталів. Але це ж дрібниці, які ховаються за масштабним популізмом.

І що дійсно засмучує, що інвестор не чекатиме ані розбудови старого ринку, ані створення нового, — капітали підуть в інші країни. До речі, весело й швидко імплементуючи американський досвід в українську правову реальність, прем’єр мусить усвідомлювати, що він гарними намірами може створити проблему (в найкращому випадку згаяти час), бо це апелювання до геть іншої (англо-саксонської) системи права: інші принципи відповідальності, інші правові традиції, в тому числі в аспекті зловживань ринком, — це буде акцент на процедурні питання й, так би мовити, примат свого роду презумпції винуватості при виявленні правопорушень на ринку.

Стосовно термінів «створення фондового ринку» за один рік і впевненості прем’єра в цьому. Так це історія про повне нерозуміння предмета, нездійсненна ілюзія, казка для тих, хто бажає бути ошуканим, у цьому разі для тих, хто довірив прем’єру це робити.

Тож для продуктивних змін у діяльності фондового ринку, загалом ринків капіталів необхідно, аби уряд негайно озвучив зміст власного бачення фондового ринку, принципів його діяльності та складу інфраструктури. Без змістовного наповнення оголошених змін у діяльності фондового ринку (навіть «створення», як казав прем’єр), прозорої та зрозумілої системи відповідальності за зловживання ринком жодний фондовий ринок існувати не буде, жоден капітал на нього не прийде.

Зрештою, що мав би заявити прем’єр? Мабуть, таке: «Так, ми змушені констатувати, що внаслідок багатьох чинників (від маргінальної ще пострадянської приватизації та майже маргінального вже сучасного сквіз-ауту до відсутності справжніх ринкових змін в економіці) ринок акцій, який інколи слугує синонімом фондового, в Україні провалений. Також через відсутність ефективних засобів захисту прав власників корпоративних облігацій втрачено довіру до ринку боргових інструментів. Бізнес позбавлений можливостей довгострокового фінансування розвитку шляхом залучення коштів у капітал в обмін на участь в управлінні. Приватні інвестори позбавлені множинності джерел доходу. Ми створимо комфортні умови для проведення IPO, забезпечимо множинність джерел доходу для приватних інвесторів, створимо умови для діяльності приватних пенсійних фондів як елемента ринкової інфраструктури, відновимо довіру до корпоративних облігацій, забезпечимо корпораціям на фондовому ринку альтернативу банківському кредитуванню». Мав би сказати, але не сказав.