Де гроші?

Перша половина жовтня ознаменувалася низкою знакових для банківської системи подій.

Зокрема, технічна місія МВФ вчинила, на думку офіційного Києва, своєрідний демарш, залишивши українську столицю без якогось рішення про виділення нового траншу фінансування і вирішивши "продовжити дискусії з Украї­ною". Мотивувалося таке рішення тим, що українській "владі досі ще необхідний певний час для виконання всіх рекомендацій", тож "у найближчі тижні переговори подовжаться".

Які саме дискусійні питання залишилися у місіонерів МВФ, традиційно офіційно сказано не було. Хіба що неофіційно близькі до переговорів джерела повідомили, що, крім незадовільного перебігу реформування прокуратури, податкової та бюджетної сфер, серед претензій до України - і "істотні недоліки в роботі Націо­нального банку", від якого Фонд хотів би чітко бачити подальші кроки в сфері стрес-тестування, діагностики й докапіталізації банків. Тож не підтвердилися запевняння голови НБУ Валерії Гонтаревої, які пролунали в інтерв'ю для DT.UA, щодо виконання "всіх критеріїв, які треба було виконати, принаймні з боку Національного банку".

Однак значно важливіше, що так само без відповіді залишаються питання, коли ж на ділі, а не на словах повноцінно очиститься не тільки банківсь­ка система, але й сам Націо­наль­ний банк? І хто, крім держави, платників податків і постраждалих вкладників, розплачуватиметься за вже вис­тавленим країні багатомільярдним рефінансово-компенсаційним рахунком?

Якщо відволіктися від шквалу пристрастей та емоцій, яким супроводжується нинішнє розчищення банківського сектора, то в сухому залишку країна має дуже навіть сумний результат. А саме: понад 100 млрд грн розданого банкам-"зомбі" рефінансування не лише пішли на фактичну підтримку бізнесів їхніх власників, а й перетекли на валютний та інші ринки. І вилилися в остаточному підсумку в триразову девальвацію національної валюти і 60-відсоткову інфляцію, яка зараз такою надтяжкою ціною виплачується економікою (через надзвичайну ціну банківських кредитів) і громадянами (з власних гаманців на ринках і в магазинах).

Проте на цьому процес викачування грошей зовсім не закінчився - тепер держава та її платники податків продовжують фінансувати багатомільярдні виплати з Фонду гарантування вкладів фізосіб, які вже перевищили 50 млрд грн і продовжують зростати. Процес іде з високого "благословення" МВФ, але не варто сподіватися, що ці гроші виплачуються за рахунок міжнародних кредиторів і потім будуть пробачені офіційному Києву. "Виба­чити" їх, судячи з динаміки надходжень ФГВФО, знову доведеться за рахунок держбюджету й громадян, у яких з цього приводу виникає дедалі більше запитань. А от активи проблемних і ліквідованих банків, тим часом, стають, нехай і з дуже поганим запахом, та все ж таки ласим шматком для стерв'ятників, які намагаються поживитися на банківських трупах. Тож від копирсання в деталях цього процесу тхне так, що і з "висоти пташиного журналістського польоту" стає погано.

Ще минулого тижня редакція DT.UA направила як у Національний банк, так і до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб офіційні запити. Серед іншого нас цікавило:

- Яким на сьогодні є борг комерційних банків перед НБУ з рефінансування, у тому числі найбільших проблемних і ліквідованих банків?

- Яким є рівень кредитів інсайдерам/проблемних активів у кожного з цих банків за класифікацією НБУ?

- На підставі яких документів здійснюється оцінка якості й вартості активів установ, у які введено тимчасову адміністрацію ФГВФО?

- На яких майданчиках здійснюється продаж активів банків, що перебувають в управлінні ФГВФО? Хто контролює ці майданчики і є їхніми акціонерами?

- Чому рівень проблемних кредитів за версією НБУ і рівень наповнення активів за версією Фонду у проблемних банків так суттєво відрізняються?

Отримані нами відповіді складно назвати досить інформативними. Зокрема, лист ФГВФО не містить жодної (!) цифри у відповідях на перші два запитання.

З того, чим відомства погодилися з нами поділитися, ми дізналися (відповідь НБУ), що станом на 7 жовтня 2015 р. заборгованість банків України перед регулятором за кредитами рефінансування становила 104,8 млрд грн. У тому числі за стабілізаційними кредитами і кредитами для збереження ліквідності - 99,7 млрд.

Тут варто нагадати, що фактично левову частку цих ресурсів - грошей держави - було спрямовано на підтримку бізнесів власників банків (які були не в змозі вчасно розплачуватися із вкладниками). І навіть якщо Нацбанк їх зможе хоча б частково повернути, реалізувавши отримані натомість застави, то іншим стягувачам навряд чи щось залишиться. І не тільки тому, що досвідчені банкіри давно замінили реальні застави "пустушками". Треба розуміти, що всі ліквідні активи проблемних банків уже перебувають у розпорядженні НБУ як забезпечення за виданими кредитами рефінансування. "Під покриття він (НБУ) взяв усе найкраще. І, на превеликий жаль, на сьогодні регулятор не дав жодного дозволу на продаж заставленого в нього майна. І ми його не продаємо. Рішення про продаж Нацбанк приймає на правлінні, і поки вони цього не зроблять, ми не можемо виставити заставне майно на продаж", - зізнався в нещодавньому інтерв'ю DT.UA голова Фонду гарантування вкладів Костянтин Ворушилін.

Тим часом, як стверджують банкіри - співрозмовники DT.UA, повернення рефінансування, точніше, торг навколо умов цього повернення став ключовим бізнесом чиновників Нацбанку й власників кредитно-фінансових установ. Причому бізнесом безпрограшним для обох сторін: акціонери за рахунок коштів НБУ одержували (і одержують) можливість не повертати виданих на власні підприємства кредитів, а чиновники Нацбанку - фактично вічну годівницю й важіль тиску. Держава ж у комбінації одержує мертву банківську систему.

"Яка банківська система? Парад зомбі…" - нещодавно відмахнувся від спроби почати розмову про стан фінансової системи один з авторитетних банкірів. І парадокс у тому, що керує цим "парадом" Нацбанк, який, за його власним зізнанням, багато місяців не відключав (та й зараз не відключає) від апарата штучного дихання давно вже "померлі" банки.

Дивна справа. Голова НБУ у своєму інтерв'ю визнає, що ряд найбільших комерційних банків по суті своїй перестали бути життєздатними ще 5–6 років тому, наводить фантастичні розміри їх інсайдерського кредитного портфеля, але реальної відповідальності за це ніхто не несе. Кивання на "папєрєдніков" і "суміжників" з питанням "А ми тут при чому? Ми все від нас залежне зробили" - традиційний ритуал кругової поруки по-українськи, в якій крайнім залишається або стрілочник, або прості громадяни й підприємці.

Фактично всі гучні банкрутства останніх місяців ("ВіЕйбі", "Надра", "Фінансова ініціатива", "Дельта", "Фінанси та кредит") спізнилися мінімум на рік. Причому зовсім не через те, що менеджменту цих банків так успішно вдавалося приховувати реальний фінансовий стан фінустанов, - Нацбанк усе напевно бачив. Але чомусь продовжував не тільки закривати очі на проблему, але й постачати "мертві" банки ресурсами.

П'ять вищеназваних банків у 2014–2015 рр. одержали від НБУ (за його ж власною інформацією - див. табл. 1) майже 22 млрд грн. При цьому сама Гонтарева в інтерв'ю DT .UA визнає, що тільки "Дельта" з "великої п'ятірки" не була кептивним банком. У решти - кредити інсайдерам від 65 до 96%. І хоча з надісланої Нацбанком DT.UA інформації випливає, що банки нібито приховали від НБУ реальний стан справ, ринкові експерти стверджують, що не знати реального рівня заборгованості інсайдерів перед банком регулятор не може.

Наші джерела в НБУ стверджують, що інформація про реальний розмір інсайдерського кредитного портфеля Нацбанку відома більш ніж добре. Тільки реагувати на ці дані регулятор не дуже квапиться, інакше доведеться вводити тимчасову адміністрацію практично в усі банки з приватним українським капіталом, у тому числі в найбільші.

На цьому тлі як мінімум дивною виглядає пропозиція Фонду гарантування вкладів аудиторським компаніям великої четвірки провести аудит так званих fraud-трансакцій (потенційно шахрайських операцій) своїх пацієнтів, але чомусь тільки в банках "Надра" і "Дельта", про що заявив заступник голови ФГВФО Андрій Кіяк.

При цьому ні "Фінанси та кредит" Жеваго, ні банки Бахматюка з колосальним портфелем інсайдерських кредитів (про що, нагадаємо, публічно заявила голова НБУ), у Фонді чомусь вирішили не перевіряти. На запитання "чому?" директор-розпорядник ФГВФО Костянтин Ворушилін дипломатично не відповів. Хоча насправді це запитання варто повторити і журналістам, і вкладникам проблемних банків - "Фінанси та кредит" і "Фінансова ініціатива" зараз перебувають під управлінням тимчасової адміністрації Фонду. І поки в банках перебувають адміністратори, згідно із законом про систему гарантування, вони мають можливість анулювати угоди, які могли завдати шкоди банкам (тобто вкладникам). Можливо, саме в цьому причина непроведення аудиту?

Варто також повторити і запитання, яке дедалі частіше й голосніше ставлять банкіри в спілкуванні з журналістами. А саме: чому старанність у вирішенні проблем банківської системи чиновники виявляють тільки у двох-трьох випадках? По-перше, якщо фінансова установа бере участь у "недозволених" схемах (інакше чому ринок "обготівковування" і нелегальних валютних операцій процвітає тільки у вузькому колі банків?). По-друге, якщо банку справді нема чим платити перевіряльникам (інакше чому не закривають банки, що затримують платежі по місяцю й більше?). І по-третє, за домовленістю з акціонерами, яким утримання банку обходиться дорожче, ніж вилучення з нього коштів і наступна ліквідація (інакше що це були за "фортелі" зі зняттям "проблемності" з банку "Фінанси та кредит" і майже моментальним наступним визнанням його неплатоспроможним?).

Ах так, є ще й доручення президента "знайти і покарати винних" у вигляді реакції на петицію вкладників "Дельти". Вкладників інших банків в адміністрації президента, очевидно, не вважають вартими уваги…

Цинізм і непослідовність ставлення держави до вкладників проблемних установ можна проілюструвати на прикладі двох "кейсів". Перший - це видача кептивному банку Олега Бахматюка "Фінансова ініціатива" майже 3 млрд грн рефінансування НБУ при тому, що банк уже фактично не виконував зобов'язань перед вкладниками, а отримані гроші спрямував на фінансування бізнесу власника. Але при цьому продовжував залучати вклади населення - до визнання банку неплатоспроможним Бахма­тюк "узяв" тільки в населення ще 200 млн грн.

Другий - визнання системним "Дельта Банку", що начебто мало гарантувати вкладникам і корпоративним клієнтам збереження коштів (системний банк підлягає порятунку державою). Однак, як стверджують критики наступних дій Нацбанку, рятувати "Дельту", швидше за все, ніхто й не збирався. Просто спочатку було запущено банальний процес з викачування з його головного акціонера Лагуна живих грошей за "вирішення питань" з видачі рефінансування, потім - з виведення ліквідних активів у вигляді держоблігацій і гарантованих паперів. При цьому могли не вводити в банк тимчасової адміністрації і не накладати мораторію на задоволення вимог кредиторів для того, щоб змусити продати залишки ліквідних активів. Згідно з наявними у розпорядженні DT.UA даними, наприкінці
2014 р. для підтримки життєздатності "Дельти" Нацбанку з її портфеля було продано держоблігацій на суму близько 900 млн дол. Крім того, було продано папери Ощадбанку (зобов'язання ДІУ) і Укргаз­банку. При цьому продаж, виходячи з наявних даних, здійснювався за курсом НБУ на момент угоди, а оплата - у гривні з дисконтом 20–25% від номіналу. Що, таким чином, призвело до формування втрат у банку на момент погашення паперів у розмірі близько 830 млн грн, які цілком могли бути спрямовані на виплату депозитів. Така от турбота про вкладників…

Що стосується власників банків, то, як правило, відтермінування вироку їм вигідне. Як уже згадувалося вище, досі не зрозуміло, які процеси відбулися за два тижні в банку "Фінанси та кредит" Костянтина Жеваго в проміжку між зняттям з нього статусу "проблемний" (що мало свідчити про відновлення його нормальної працездатності) і визнанням його неплатоспроможним. З цієї причини потребує ретельної перевірки інформація ринкових джерел, що за цей період компанія Ferrexpo пана Жеваго, що мала в банку депозит у розмірі близько 150 млн дол., могла перейти в статус забезпеченого кредитора, тобто дістати права вимоги за рядом кредитів інших позичальників банку.

Або, наприклад, чи буде спростовано інформацію, що один з акціонерів підконт­рольного Жеваго столичного готелю "Са­лют" звернувся із заявою в Генпрокуратуру з вимогою перевірити законність виділення банку рефінансування в розмірі 700 млн грн під заставу майнового комплексу готелю, оціночна вартість якого становить… 20–22 млн грн. При цьому в протоколах зборів акціонерів "Салюту" є і рішення надати поручительство по заборгованості банку "Фінанси та кредит" перед НБУ на суму - час іще сильніше хапатися за голову - 5 млрд грн. Якщо це саме те "особисте поручительство" Жеваго перед НБУ за кредитами рефінансування, про яке говорила Валерія Гонтарева, то запитань до центробанку стає ще більше.

Не знаходять поки що належного пояснення і факти виведення за кордон отриманого в НБУ рефінансування. Зокрема, за інформацією DT.UA, перевірка Генпроку­ра­тури поки не знайшла порушень при операціях "Дельта Банку" з видачі кредитів на 4,1 млрд грн зв'язаним компаніям і наступною купівлею валюти в їхніх інтересах. А екс-голова ради директорів "Дельта Банку" Олена Попова у своїх коментарях пресі взагалі стверджує, що вивести таку суму з рахунків фінустанови було просто неможливо. "На 1 січня 2014 р. наш борг перед Нацбанком за стабілізаційними кредитами становив 6 млрд грн, з яких 4 млрд грн перейшли до нас на баланс як борги Укрпром­банку і Кредитпромбанку. На момент введення тимчасової адміністрації в банк борг з рефінансування збільшився лише на 2,5 млрд грн. А клієнтам ми виплатили за цей самий період 650 млн дол. і близько 5 млрд грн. Ще 1 млрд грн було виплачено НБУ у вигляді відсотків за кредитами", - заявляє Попова.

При цьому, виявляється, усі контракти, які зараз аналізує прокуратура, свого часу, в 2012–2014 рр., уже перевірялися департаментом валютного контролю НБУ. І зауважень у Нацбанку до цих контрактів не було!

Пояснення, виявляється, теж є: подібні операції активно використовувалися для, скажімо так, "технічної підтримки" капіталу, які, за даними обізнаних джерел, проводилися переважною більшістю банків з українським капіталом під безпосереднім "шефством" функціонерів НБУ. За начебто й незначний, але дуже навіть конкретний відкіт - за 0,2–0,3% від суми операцій у Нацбанку закривали очі на очевидну й усім зрозумілу схему так званого round-tripping, або в перекладі з банкірського сленгу - кругообігу грошей. Якщо спрощено, схема виглядала так: банки видавали кредити нібито під імпортні контракти пов'язаним компаніям, які потім виводили гроші з України, через ланцюжок офшорів повертали гроші компаніям - акціонерам банків, які потім спрямовували їх на "підтримки" капіталу.

До речі, саме тому в департаменту валютного контролю і немає запитань до таких угод - тому що формально вони закриті, і за всім ланцюжком контрагентів зроблено розрахунки. І хоча подібні лазівки в Нацбанку вже начебто закрили, залишається запитання: чи не продовжують крізь них проскакувати миші або бегемоти, з урахуванням нещодавнього скандалу, пов'язаного з прізвищами Котвицького-Авакова і виведенням на Панаму 40 млн дол. за посередництва держбанку? Як і запитання: чи насправді відбувається ефективне очищення авгієвих стаєнь банківського нагляду НБУ?

Поки що проведені "реформи", які вилилися в реструктуризацію системи нагляду (куратори системно важливих банків першої і другої груп тепер належатимуть до управління з нагляду за великими банками, а решта - до управління кураторів середніх і малих банків), вочевидь не гарантують від збоїв у системі прийняття рішення. Інакше як пояснити дозвіл братам Суркісам сконцентрувати 96,6% акцій "Акцент-Банку"? Невже в НБУ не помічають, що ця родина навряд чи може претендувати на статус осіб із бездоганною діловою репутацією, оскільки не так вже давно довела до банкрутства банк "Біг-Енергія", у результаті чого ФГВФО довелося виплатити вкладникам близько 80 млн дол.

До діяльності ж самого Фонду запитань теж стає дедалі більше. По-перше, непрозорою залишається методика й процедура оцінки активів проблемних банків - на сьогодні Фонд оцінює їх приблизно в 20% від номінальної вартості. Але продати все одно не може. З активів проблемних банків балансовою вартістю 326 млрд грн, що перебувають у керуванні ФГВФО, як повідомляв у вересні DT.UA Костянтин Вору­ши­лін, наторгувати вдалося на той момент ли­ше на 1 млрд грн. При цьому, як виявилося, у ФГВФО немає своїх оцінювачів. "Для того, щоб стежити за якістю оцінки активів, у Фонді є вже два співробітники, які перевіряють і оцінюють роботу оцінювачів, виходячи з розробленої Фондом методики оцінки активів", - заявив тоді пан Вору­шилін. Але при цьому він забув, очевидно, уточнити, що порядок застосування цієї методики (принаймні на той момент) не було затверджено. Що в підсумку призводить до прийняття "на віру" будь-якої оцінки, зробленої аудиторами, і, як наслідок, до продажу майна проблемних банків з будь-яким, навіть неймовірним дисконтом.

Тим часом поле для подібної діяльності продовжує зростати. Опублікована минулого тижня інформація поставила під сумнів ще одну багаторазово повторену першою особою НБУ інформацію про те, що український банківський сектор уже очищено. Сам же регулятор офіційно нарахував в Україні, ні багато ні мало, ще майже півсотні (48) установ з непрозорою структурою власності.

І хоча їх частка в загальній масі банківських активів, за підрахунками регулятора, становить лише 7%, числом ці "молодці" представляють майже 40% з 120 діючих банків. Треба сказати, що, незважаючи на проведену "титанічну" роботу з освітлення, пройшли необхідні процедури тільки вісім установ (і ще дев'ять її от-от закінчать). Причому запитання, що дуже активно зараз обговорюється серед банкірів: наскільки за подібні успіхи треба дякувати відомій юридичній фірмі, яку пов'язують з уже звільненим директором ліцензійного департаменту НБУ Антоненком. При цьому хоча перший заступник голови НБУ Олександр Писарук і запевнив, що до опублікованого списку не слід ставитися, як до "чорного", він же й визнав, що оголошувані НБУ неплатоспроможними банки найчастіше мають непрозору структуру власності.

Тож у потенційному списку невдах ще як мінімум кожен третій з числа ще діючих банків. Питання тільки в тому, коли дійсно до них по-справжньому дійдуть руки в банківського нагляду, і на кого зверне увагу сліпий жереб. Тому що інакше назвати рішення регулятора визнати непрозорою структуру власності в ряді банків складно. Як мінімум, тому, що й більш як через півтора року після перемоги Майдану в країні продовжують працювати і банки підсанкційних чиновників з оточення Януковича, і банки-обготівковувачі, і банки-міняйли, до яких чомусь і досі ще чи то не доходять, чи то не дотягуються руки керівництва НБУ… Чи варто ще раз нагадувати, хто за весь цей бенкет і парад платить?