«Дай мільярд!» Київ таки вибив із держбюджету «неналежну» дотацію

Багатомісячне протистояння між Мінфіном і столичною владою, схоже, завершується. Виконавча служба Міністерства юстиції в примусовому порядку стягнула 547 млн. із 972 млн. гривень боргу державного бюджету перед міським бюджетом Києва. «Київська міська рада виграла суди. Виконавча служба Міністерства юстиції видала наказ, і 547 млн. із державного бюджету надійшли на рахунки Київської міської адміністрації», — сказав мер Києва Олександр Омельченко минулого четверга. Того ж дня міністр фінансів Віктор Пинзеник усунув від обов’язків начальника Головного управління Державного казначейства в Києві Сергія Копитова, котрий, власне, й виконав вищезазначене судове рішення і переказав Києву гроші. Міський голова назвав це звільнення політичним. Київрада висловила Пинзенику недовіру, а Єханурову — легке «фе».

Увечері надійшло повідомлення, що Мінфін подав третю апеляцію, цього разу до Адміністративного суду, в якій оскаржив щойно виконане рішення...

Нагадаємо: 15 листопада Апеляційний господарський суд Києва залишив у силі постанову Господарського суду Києва від 7 жовтня, згідно з якою Мінфін і Держказначейство зобов’язувалися сплатити борг держбюджету в сумі 972 млн. гривень перед міськбюджетом. Платити Києву Мінфін не збирався. Мало хто сумнівався, що етап «київські суди» мерія пройде легко й невимушено. Однак у вищих інстанціях зростали шанси у Мінфіну.

Суть суперечки проста. 2000 року, на зорі бюджетної реформи, було прийнято рішення виділяти бюджетну дотацію тим місцевим бюджетам, які роблять найбільший внесок у наповнення загального фонду держбюджету. Робилося це для того, щоб простимулювати місцеву владу до більш тісної роботи з платниками податків не тільки в частині прибуткового податку, який традиційно залишається на місцях, а й податків загальнодержавних. Дотацію справно виділяли у 2001—2004 роках. Гроші для регіонів були не зайвими.

Найбільше від нововведення виграв стольний град Київ. Оскільки офіси найбільших (особливо державних) підприємств зареєстровані саме в столиці, на місто звалився шмат геть дармового хліба. Така от своєрідна реалізація казки про розподіл вершків і корінців.

Сама мерія до створення прибутку цих підприємств не мала жодного стосунку. Підприємства, що входять до сфери її відповідальності, ті ж будівельники, славляться чим завгодно, окрім рентабельності. Але за надходженнями до бюджету прибуток фірм із київською пропискою йшов у залік саме їй. Слід згадати Печерський район столиці, надходження до бюджету від підприємств якого перевищують надходження від кількох областей Західної України разом узятих...

У результаті торік із 1,27 млрд. гривень дотацій за перевиконання 76% мав отримати саме Київ. Шести іншим регіонам перепадало всього близько 300 мільйонів.

Але тут гримнули вибори. У бюджеті-2005, сформованому під передвиборні обіцянки «кандидата влади», з’явилася така кількість популістських програм, що постало питання про урізання. І дотаційну статтю, через її явну неефективність (три чверті дотації йшли не за адресою), скасували. Але оскільки наприкінці минулого року чиновники мерії (і чимало депутатів Київради) більше думали про те, що буде з їхніми улюбленими кріслами — усіх розженуть чи когось залишать, то особливого галасу з цього приводу не здіймали.

Однак буря минула, життя потекло своєю чергою. І тут у столиці згадали, що їм чогось недодали. Мінфін спочатку взагалі пропонував усе забути, адже суму не було включено до цьогорічного бюджету. Але місто робити такі подарунки не збиралося.

До кінця літа конфлікт вийшов на поверхню, і сторони обмінялися заявами. Місто скаржилося, що у нього «закуркулили» гроші, Мінфін заперечував сам факт боргу. 16 вересня мерія подала до Господарського суду Києва позов із вимогою зобов’язати Мінфін і Держказначейство виплатити 972 млн. гривень держбюджетного боргу міському бюджету Києва. Через три тижні, як і очікувалося, суд прийняв рішення на її користь.

Виконувати рішення Мінфін не став і подав на нього апеляцію. Оскільки ступінь авторитетності й незаангажованості українських судів для обох сторін був цілком очевидним, у хід пустили й сильнішу зброю — політичні обвинувачення.

Київський міський голова Олександр Омельченко заявив, що влада не зацікавлена в стабільності в столиці. «Це роблять політикани, які не розуміють, що економічна, соціальна та політична стабільність Києва є прикладом не лише для регіонів України, а й для іноземних послів і дипломатів, які тут перебувають, що від цього залежить думка про Україну в близькому та далекому зарубіжжі, тому що по Києву судять про Україну». Аби було зрозуміло, де вищезазначені злі люди знаходяться, він нагадав про завислі борги. «Влада побачила гарний шматок у чужій кишені... це питання може перейти в політичне». «Я вважаю, що Віктор Пинзеник не забезпечує стабільність не тільки в Києві, а й в Україні».

Віктор Пинзеник із відповіддю теж не забарився, заявивши, що Київ і так жирно живе, і віддати йому ці гроші — отже, у когось їх забрати. Заодно він дуже засумнівався, що місто правильно витрачає кошти: «Є відомий факт того, то в Києві міняють асфальт там, де його не потрібно міняти, кладуть тротуарну плитку там, де її не треба класти, будують те, без чого можна обійтися. Водночас не вирішують невідкладних проблем міста та його жителів». Також, зазначив міністр, незрозумілим є той факт, що Київська міська державна адміністрація тримає на рахунках комерційних банків 740 млн. гривень (на початок першого півріччя) у той час, як має тримати їх на рахунках Державного казначейства. І пообіцяв, що незабаром глибоко вивчить питання про те, як витрачають кошти міського бюджету.

Київрада та мерія у відповідь спочатку пообіцяли домагатися відставки міністра, але пізніше дещо стишили тон. Було проведено позачергову сесію, на якій депутати розповідали, як гарно всі заживуть, коли місто отримає ці кошти. За рахунок цього боргу, наприклад, мали були покрити витрати, понесені житлово-комунальними і транспортними організаціями через різницю між собівартістю надаваних ними послуг і діючими тарифами. Також передбачалося збільшити фінансування міської програми «Турбота», закладів освіти й медичного обслуговування, дитячих будинків...

Однак у серйозні зміни вірилося з труднощами. Адже хоча необхідна сума і перевищує бюджети, скажімо, Харкова чи Донецька, вона не становить і п’ятої частини затвердженого столичного бюджету (5,89 млрд. грн.).

Спроби міської влади вийти на президента і прем’єра закінчилися, загалом, нічим. Тим більше що ряд аргументів столичних чиновників звучав, м’яко кажучи, непереконливо. Приміром, заява, що «цього року з 32 мільярдів гривень, які заробляє Київ, місту залишилося тільки 4,7 мільярда» звучить, звісно, сильно. Однак левова частка цих трьох десятків із дев’ятьма нулями — це не результат роботи київської промисловості чи сфери послуг, а плід простого перекладання папірців у центральних офісах найбільших українських компаній. Наприклад, «Нафтогазу України»: прибуток виробляють по всій країні, а податки платять у Києві. Можна посперечатися і з заявою київських чиновників про те, що за рахунок киян живе Пенсійний фонд...

У відповідь із Мінфіну організували витік інформації про те, що «є дані» про дії ряду чиновників міністерства, які завищували показники перевиконання міського бюджету.

У четвер, 24 листопада, млявий конфлікт почав стрімко розвиватися. Спочатку на прес-конференції київський міський голова Олександр Омельченко повідомив про те, що виконавча служба Міністерства юстиції видала наказ про стягнення 547 млн. із державного бюджету в бюджет Києва. Сума в 547 млн. утворилася в результаті взаємозаліку 425 млн. грн. боргів Києва перед держбюджетом. Згодом з’явилася інформація про те, що гроші вже переказано...

Цього ж дня міністр фінансів усунув від обов’язків начальника Головного управління Держказначейства в Києві Сергія Копитова. Причини звільнення не повідомляли, але Омельченко відразу доручив юридичному управлінню Київради вивчити розпорядження Пинзеника і дати цьому розпорядженню правову оцінку. Адже рішення міністра стосувалося лише усунення Копитова від обов’язків начальника управління Держказначейства в Києві, тоді як він за своєю посадою є також заступником глави Держказначейства. А з цієї посади його може зняти лише президент.

Київрада пішла ще далі, вирішивши «підтримати пропозицію Київської міської ради профспілок і висловити недовіру міністру фінансів України Пинзенику В.М.». Проте Пинзеником не обмежилися. Міськрада також вирішила «вважати, що прем’єр-міністр України Єхануров Ю.І. самоусунувся від вирішення питання про захист інтересів територіальної громади міста Києва», а також попросити президента Віктора Ющенка «прореагувати на невиконання центральними органами влади вимог законодавства».

У питанні, що робити з грошима, які нарешті звалилися в міськбюджет, Київ опинився в становищі керівництва країни, на яке «впали» кошти від приватизації «Криворіжсталі». Грубо кажучи, ці гроші потрібно терміново кудись розкидати, щоб при спробах повернути їх виник максимальний соціальний резонанс. На сесії 8—10 грудня планується ухвалити рішення про дотування всіх комунальних підприємств, транспорту, освітніх закладів, а також про збільшення витрат за програмою «Турбота» у зв’язку з подорожчанням медикаментів і необхідністю виділити гроші на харчування в лікарнях, будинках-інтернатах.

Втім, не дуже віриться, що Мінфін змириться з роллю «хлопчика для биття». Тим більше що колись Віктор Михайлович був налаштований по-бойовому. «Уявіть, що завтра хто завгодно скаже: «Дай із бюджету десять мільярдів». Ми з бюджету фінансуємо винятково те, що там розписано. Я вже готовий подарувати кому завгодно текст бюджету. Можливо, там між рядків написано невидимими чорнилами, котрі я не бачу. Я хочу, щоб хтось мені показав призначення, які виділені, тобто сума і напрям», — казав міністр фінансів у жовтні. Тож цілком можливо, що списання коштів із рахунків Держказначейства, яке суперечить Бюджетному кодексу, намагатимуться «завернути». Хоча голоси депутатів Верховної Ради зі столичних округів знадобляться уряду для затвердження держбюджету на майбутній рік, підставити під удар щоку — отже, створити занадто вже спокусливий прецедент.

У жовтні однопартієць Пинзеника, нардеп Володимир Бондаренко обіцяв: «Якщо КРУ Мінфіну візьме й проаналізує витрати міського бюджету і позабюджетних фондів, особливо в районах, то з’ясується, що всі ці фонди «Миколи Чудотворця», «Андрія Первозванного» — це величезні перевалочні бази, де можливості Києва перетворюються вже на власні можливості окремих людей». У мерії є й інші вразливі точки. І якщо їх трішки прошерстити, один-два скелетики з шаф будівлі на Хрещатику, 36, виваляться. Приміром, можна жорстко зажадати переведення в Держказначейство всіх рахунків Київради з банку «Хрещатик», який Київрада контролює на паях із співвласником «Запоріжсталі» Андрієм Івановим. Щоб приватні особи не наживалися на банківському обслуговуванні громадських грошей. Та хіба мало що можна перевірити — хоча б той же розподіл землі...

Тож надходження на рахунки КМДА 547 млн. грн. — це ще далеко не перемога Омельченка над Пинзеником. У цьому сюжеті ще буде чимало цікавих поворотів.