Чи контролює держава ситуацію в країні?

Останнім часом український уряд почав виявляти дивовижну щедрість стосовно своїх одвічних «пасинків» - державних банків. З приходом кризи стало очевидно, що вони є ледь не єдиним реальним важелем впливу держави на ситуацію в економіці. І Ощадбанк, і Укрексімбанк отримали останнім часом небачено щедрі вливання у власний капітал.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вже не раз заявляла про плани використати ці фінансові установи, що належать державі, для фінансування багатьох своїх інвестиційних проектів. Та поки вони в «чорнильниці», держбанки вже активно використовуються для вирішення одномоментних тактичних завдань. Особливо Ощадний, стосовно якого почали виникати деякі запитання.

І цьому дала, і тому дала

Після вливання восени 2008 року в капітал кожного з держбанків по 1 млрд. грн. наприкінці минулого року надзвичайно щедрий подарунок отримав Ощадбанк. Його «статутник» збільшився відразу на 11,7 млрд. грн. (до 13,9 млрд. грн.), тобто майже вшестеро.

А 30 січня ц.р. на 3,7 млрд. грн. (у 2,2 разу) було збільшено і статутний капітал Укрексімбанку. Звернувши увагу на цю обставину, міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings підтвердило кредитні рейтинги установи. Фактично, довгостроковий рейтинг Укрексімбанку відповідає аналогічному рейтингу держави Україна («B+» із негативним прогнозом), який є максимально можливим для українських позичальників.

Це повідомлення було практично єдиним «променем світла» у похмурому потоці новин із фінансового ринку. Останнім часом рейтингові агентства оголосили про цілий ряд знижень рейтингів українських фінансових установ. Одним із останніх було оголошене 5 лютого ц.р. усе тим же Fitch Ratings зниження індивідуального рейтингу Ощадбанку (із «D» до «Е»), а також зниження 12 лютого довгострокових кредитних рейтингів України (з рівня «В+» до «В», прогноз - негативний).

Агентство констатувало, що цей його крок стосовно українського держбанку «відображає збільшення залежності від державної фінансової підтримки з урахуванням значного обсягу кредитів державної компанії «Нафтогаз України», які були видані наприкінці 2008 року».

Fitch зазначило, що кредити НАКу становили дуже високу частку (53%) у кредитному портфелі Ощадбанку, що дорівнювало близько 120% власних коштів банку на кінець 2008-го.

На цьому пункті необхідно зупинитися докладніше.

Для початку слід нагадати, яким саме чином наприкінці минулого року фінансувалася оплата заборгованості «Нафтогазу» за поставлений українським споживачам російський газ. Робилося це із допомогою кредитів Ощадбанку, котрий, у свою чергу, отримував необхідне для цих цілей рефінансування НБУ.

Щоправда, супроводжувалися ці процеси дуже цікавими обставинами. 6 і 13 листопада минулого року Мінфін раптом здійснив два несподівано успішні розміщення своїх боргових зобов’язань. Було продано трирічні держоблігації на загальну суму майже 6 млрд. грн., тоді як за всі попередні десять місяців із початку року обсяг розміщень становив усього 1,5 млрд. грн.

Оскільки ставка розміщення - 15,6% річних у гривні - була дуже далекою від ринкової вартості ресурсів, спостерігачі відразу назвали єдиних потенційних претендентів на ці купівлі - держбанки.

Ну а оскільки НБУ в результаті поповнив свій портфель ОВДП на 6 млрд. грн. (про що свідчать його ж статдані), його цілком справедливо запідозрили у фінансуванні дефіциту бюджету - щоправда, не прямому, а за посередництва комерційних структур. Тим більше що буквально напередодні першого розміщення держоблігацій, 4 і 5 листопада, Національний банк видавав рефінансування на приблизно таку ж суму і під таку ж ставку (3,168 млрд. грн. під 15,8-16% річних), при цьому вперше не зазначивши, на який строк видано рефінансування.

Борги, борги, борги

Незабаром з’явилася інформація стосовно одного з імовірних напрямів використання цих коштів: Ощадбанк почав видавати кредити «Нафтогазу» для рефінансування його зовнішніх боргових зобов’язань, а також оплати газових поставок.

Наприклад, 21 листопада за рахунок ощадбанківської позики НАК хоч і з запізненням на один день, але оплатила черговий транш (50 млн. дол.) за зобов’язаннями перед англійським Standard Bank. Залучати ресурси Ощадбанку для цих цілей (під ставку близько 22% річних) довелося після безуспішних переговорів з іноземними кредиторами, у тому числі тристоронніх з участю Deutsche Bank і «Газпрому».

Проте тут виникає маленька нестиковка. Оскільки ОВДП опинилися в результаті в портфелі НБУ, то кінцевим одержувачем 6 млрд. виявився Мінфін, а не банк чи його позичальник. Посередницькі функції банку вилилися тільки в проведення через свій баланс взаємозаліків. Інакше для отримання кредитного ресурсу комбанк віддав би куплені облігації в заставу, а не продав Нацбанку.

Якою ж тоді була мета цієї операції? Найбільш правдоподібне пояснення - ті 6 млрд. грн. призначалися для виконання зобов’язань «Укравтодору», якому саме тоді, на початку листопада, Morgan Stanley повідомив про намір вимагати дострокового погашення кредиту в 930 млн. дол.

Однак ситуація з «Автодором» владналася завдяки реструктуризації його зобов’язань, щоправда, вже цього року (про що «ДТ» зовсім недавно докладно розповідало, див. №3 від 31 січня 2009 року). Але якщо позику було реструктуровано, то грошики, виходить, було витрачено з бюджету на зовсім інші цілі.

Фактично, хоч і шляхом нескладних обхідних маневрів, Нацбанк справді профінансував левову частку торішнього дефіциту бюджету. Обхідні ж маневри знадобилися тому, що пряме фінансування заборонене законом. Але доступ до так званого друкарського верстата, хоч і обмежений, уже тоді в уряду був.

Джерела в Мінфіні, з якого перед виходом у відставку Віктора Пинзеника почало просочуватися дедалі більше інформації, стверджують, що операція з перетворення боргових зобов’язань Мінфіну на емітовані при цьому Нацбанком на покриття бюджетного дефіциту гроші тривала не більш як півгодини.

Усього за останні два місяці минулого року Нацбанк наростив свій портфель ОВДП більш як на 8,5 млрд.
грн. Тож саме він виявився кінцевим покупцем левової частки випущених Мінфіном за той же період внутрішніх облігацій, приріст обсягів яких в обігу становив за той же період 9,4 млрд. грн. (частина облігацій на суму близько 900 млн. грн. опинилася в розпорядженні небанківських установ).

Та повернімося до боргів «Нафтогазу». Спочатку за рахунок кредиту Ощадбанку в 6,6 млрд. грн. було оплачено його заборгованість перед «РосУкрЕнерго» (на 800 млн. дол.). Кредит було видано за рахунок спеціально виділених для цих цілей коштів рефінансування Національного банку.

Саме в цей момент Ощадбанк, як і всі найбільші банки, проходив передбачений угодою з МВФ аудит. Під час перевірки представники KPMG віднесли вищезазначений кредит до розряду проблемних і порекомендували для компенсації ризиків, пов’язаних із можливими розривами в ліквідності банку, наростити його капітал. Загальна сума капіталу, необхідного для підтримання платоспроможності установи і виконання нею регуляторних нормативів, була визначена в розмірі 11,7 млрд. грн.

Тож, якби не необхідність розрахунків за поставлений в Україну газ, Ощадбанку навряд чи вдалося б домогтися настільки щедрого збільшення капіталу. Досить згадати, які мізерні суми його акціонер - держава - виділяла на ці цілі в минулі роки - не більш як по 200 млн. грн. Аж до 01.10.2008 р.
статутний капітал держбанку становив усього 1,12 млрд. грн., тож тільки за останній квартал минулого року він зріс більш як у 12 разів!

Капітал надійшов у банк не у вигляді живих грошей, а у вигляді облігацій уряду, що теж викликає певні запитання. Примітно, що, відповідно до офіційних даних на веб-сайті Нацбанку, випуск Мінфіном облігацій на 11,7 млрд. грн. (на поповнення капіталу Ощадбанку) у статистиці НБУ не значиться. Як пояснили «ДТ» експерти, це може бути пов’язане з особливостями національної статистики. Певне, держбанк поки не скористався правом обміняти держоблігації на живі гроші, тому ОВДП поки не вважаються випущеними в обіг.

Зате у звітності НБУ 30 грудня було зафіксовано збільшення обсягів рефінансування на 12,1 млрд. грн. Ресурси було видано на невизначений строк під ставку 12,1% річних. Очевидно, що саме ці гроші й пішли на оплату боргів національного газового оператора.

Вливання допомогли Ощадбанку заповнити і дефіцит ліквідності, і дефіцит капіталу. Проте один із нормативів - максимальний кредитний ризик на одного контрагента (Н7 - не більш як 25%) - держбанк усе ж таки порушив, причому серйозно, оскільки на «Нафтогаз» припадає понад 50% усього кредитного портфеля фінустанови. Тому правлінню НБУ довелося приймати окрему постанову, якою для держбанку було встановлено особливий, відмінний від решти банківської системи норматив.

Цікаво, що в результаті, за підсумками минулого року Ощадбанк, якому ще півроку тому загрожував «виліт» із першої десятки найбільших українських банків, помітно зміцнив свої позиції, увійшовши в трійку лідерів української банківської системи за активами.

Потенційні ризики

Чи можна у чомусь обвинувачувати керівництво НБУ і Кабміну, якщо вони діяли з навіть дуже благою метою - покриття боргів «Нафтогазу» напередодні неминучої сутички з «Газпромом»? Проте усім відомо, куди ведуть благі наміри...

У результаті перелічених вище операцій величезні НАКівські борги, на жаль, не зменшилися, а фінансовий стан компанії не поліпшився. Про масштаби проблем можна тільки здогадуватися, оскільки «Нафтогаз» і дотепер залишається однією з найбільш непрозорих з фінансової точки зору структур в Україні.

До порядку здійснення розрахунків між «Нафтогазом» і «Газпромом», незважаючи на всі дози і дези інформації, яка просочилася на публіку, залишається чимало запитань.

Приміром, послуги з транзиту газу оплачуватимуться «Газпромом» живими грошима чи буде проведено якийсь взаємозалік? Якщо відбудеться останнє, то у «Нафтогазу» виникнуть настільки серйозні проблеми з ліквідністю, що їх буде вкрай складно покрити за рахунок нових кредитів Ощадбанку.

Навіть з урахуванням того, що з вини Віктора Ющенка засідання Ради національної безпеки та оборони останнім часом використовуються швидше з PR-метою, ніж для пошуку реальних шляхів розв’язання найважливіших проблем життєдіяльності дер-
жави, інформацію із документів, які супроводжують її рішення, не можна залишати поза увагою.

Зокрема, у рішенні РНБОУ зазначається, що «істотне збільшення ціни на імпортний природний газ у першому і другому кварталах 2009 року потребуватиме відповідного фінансового ресурсу для своєчасного проведення розрахунків з ВАТ «Газпром» (1,8 і близько 3,0 млрд. дол. США відповідно)». Також у тексті документа згадувалося про необхідність «компенсації щонайменше 11,6 млрд. грн. проти 1,6 млрд., які передбачені бюджетом», а також про ускладнення ситуації НАКу дефіцитом коштів, «який за проектом прогнозного руху коштів становитиме близько 59 млрд. грн.».

Навіть якщо ці прогнози значно завищено в гірший бік, фінансовий стан газового монополіста не може не тривожити.

А якщо в НАКу виникнуть проблеми з платоспроможністю, то чим це загрожує платоспроможності держбанку, який позичив йому вже близько 18,5 млрд. грн.? Адже Ощадбанк не тільки «Нафтогаз» обслуговує, а й рахунки Енергоринку, через нього виплачуються пенсії, зарплати тощо.

Небезпечні зв’язки?

Минулого тижня на одному з українських веб-порталів з’явилася стаття, автори якої вказують на наявність дуже близьких контактів між головою правління Ощадбанку Анатолієм Гулеєм і співвласником «РосУкрЕнерго» Дмитром Фірташем.

Більш того, пана Гулея звинуватили і в тому, що він виступає головним консультантом в угоді з придбання корпоративних прав банку «Надра» в обмін на частку в купованому пакеті і що «взяв активну участь у всіх засіданнях НБУ з питань фінансової стабілізації банку «Надра» (у тому числі - і з широко висвітленого згодом у пресі питання рефінансування банку) і навіть у внутрішніх нарадах керівництва банку «Надра».

Крім того, у матеріалі з посиланням на джерело в Ощадбанку йшлося про те, що на порядку денному держбанку стоїть прийняття відразу кількох програм лояльності стосовно банку «Надра» - з таких напрямів, як інкасаційні послуги, об’єднання мережі банкоматів, міжбанківське кредитування, співробітництво регіональних мереж тощо.

Наскільки правдива ця інформація? За даними «ДТ», факт наявності досить тісного контакту голови правління Ощадбанку з Фірташем, як і їхня співпраця в питаннях, пов’язаних із банком «Надра», не стали новиною для Юлії Тимошенко, котра веде таку безкомпромісну боротьбу зі співвласником «РосУкрЕнерго». За однією з версій, ініціаторами надходження до прем’єра цієї інформації могли стати Андрій і Сергій Клюєви, котрі лобіюють зараз усунення свого ж протеже Анатолія Гулея, який очолював свого часу Активбанк, що належав їм (див. «ДТ» №640 від 24 березня 2007, «Рейд на держ
банки»). Відомо також і про конфлікт братів із так званою групою Фірташа в Партії регіонів, до якої зараховують Сергія Льовочкіна і Юрія Бойка.

Також, за даними «ДТ», Анатолію Гулею вже доводилося давати пояснення щодо його контактів на килимі у Юлії Володимирівни. Та нібито вдалося переконати прем’єра в абсолютній нешкідливості цих контактів, а також у своїй надійності і лояльності.

На цьому конфлікт здавався вичерпаним, якби у «ДТ» не надійшов дуже тривожний сигнал: останнім часом голову правління Ощадбанку стали частенько бачити (у тому числі під час відвідання ним банку «Надра») у товаристві такого собі Марка Бліндера - людини із сумнівною, із погляду чистоти перед законом, біографією.

На цей момент Анатолій Іванович перебуває на лікарняному. А от пан Бліндер начебто регулярно відвідує його приймальню, кабінет, маючи необхідну для цього перепустку. Більш того, не маючи в банку офіційно закріпленого статусу, видає від імені голови ті чи інші розпорядження і доручення.

Джерело припускає, що пан Бліндер може бути з’єднувальною ланкою між Фірташем і Гулеєм, і саме через нього співвласник «РосУкрЕнерго» намагається прибрати до рук державний банк.

Хто такий цей загадковий пан? Опитування знайомих банкірів дало украй суперечливі результати. Пошук інформації про пана Бліндера в Інтернеті дає буквально кілька посилань. Проте перші ж із них виводять нас на торішні публікації, які пов’язують пана Бліндера зі скандалом навколо Інвестиційно-будівельної компанії «НЕСТ-Покровський посад».

Прізвище пана Бліндера фігурує і в скандалі, пов’язаному з банкрутством Прем’єр-банку, власником якого свого часу був колишній народний депутат Олег Беспалов.

Деякі співрозмовники «ДТ» зазначили, що в особистих розмовах пан Бліндер повідомляв про своє начебто досить близьке знайомство із Семеном Могилевичем.

Очевидно, що такі обставини не можуть не викликати цілком обгрунтованих запитань щодо стану справ в Ощадбанку, значущість якого у вирішенні стратегічних для держави питань останнім часом істотно зросла.

Ці запитання ми вирішили адресувати безпосереднім фігурантам подій. У прес-службі Андрія Клюєва від коментарів відмовилися, пославшись на небажання Андрія Петровича коментувати цю тему протягом як мінімум кількох днів. А от голова правління Ощадбанку Анатолій Гулей на наше звернення відгукнувся...

Анатолій ГУЛЕЙ: «Дмитра Фірташа я знаю понад 15 років»

- Анатолію Івановичу, що пов’язує вас із паном Фірташем?

- Дмитра Фірташа я знаю понад 15 років. Мене справді пов’язують із цією людиною давні особисті стосунки ще відтоді, коли ми обоє жили в Чернівцях.

- Якісь бізнес-інтереси вас пов’язують?

- Я взагалі не займаюся власним бізнесом, як не беру участі у бізнесі пана Фірташа. Я - не бізнесмен, а менеджер, якого держава запросила на роботу. Точно так само, до речі, добродії Клюєви свого часу запрошували мене на роботу як менеджера, котрий очолював їхній банк. Але я ніколи не обговорюватиму їхні бізнес-інтереси, оскільки не є учасником їхніх бізнес-процесів.

- Що стало причиною активізації ваших контактів із паном Фірташем і за чиєю ініціативою це сталося?

- Торік я звернувся до Дмитра Васильовича за консультацією у газових питаннях, не розуміючи, як побудовані відносини між «РосУкрЕнерго», яка була на той час постачальником газу в Україну, і «Нафтогазом». Він справді допоміг мені розібратися в ситуації, у результаті чого і стало можливим кредитування «Нафтогазу» Ощадбанком на загальну суму 18 млрд. грн.

Кредитування «Нафтогазу» для покриття його заборгованості за газовими поставками не було моєю особистою ініціативою. Відповідне доручення я отримав від прем’єр-міністра особисто. Існує також спеціальна постанова НБУ, що дозволяє Ощадбанку це робити, встановлюючи всі необхідні для здійснення цієї угоди нормативи. У результаті державний банк фактично виступив агентом держави у наданні фінансової підтримки НАКу.

- Яку роль ви виконували в банку «Надра»?

- Свого часу пан Фірташ одержав кілька пропозицій щодо придбання банківських активів в Україні. Так само, як я звертався до нього, він звернувся у тому числі і до мене з проханням дати професійну пораду. Дізнавшись згодом, що я саме і займаюся підготовкою і впровадженням антикризових заходів в Ощадбанку, він попросив мене поділитися досвідом цієї антикризової програми і попрацювати з правлінням банку «Надра» починаючи з 17 листопада, коли він уклав угоди та оголосив про намір придбати банк.

Протягом двох тижнів я працював з правлінням над стабілізацією ситуації в банку, а також допомагав розібратися в ній пану Фірташу.

- Ви займалися цим у робочий час, і чому голова правління банку має цим займатися?

- Я приїжджав у банк о 18.30, після закінчення робочого дня. Крім того, я провів попередні консультації з правлінням Національного банку, яке саме і розглядало різні варіанти подальших дій стосовно банку «Надра», до котрого вже тоді застосовувалися заходи фінансового оздоровлення. Обговоривши це питання з Володимиром Семеновичем Стельмахом, ми дійшли спільного висновку. Він полягав у тому, що коштів, які були на той момент акумульовані у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб, буде недостатньо, щоб розрахуватися навіть з вкладниками одного цього банку, у якого їх понад 5 млн.

У такому разі мені довелося б переводити в Ощадбанк зобов’язання цих вкладників, щоб спробувати локалізувати цю проблему. Я був готовий допомогти технологіями, поділитися досвідом антикризових заходів. Але не був готовий виступати санатором банку: такі процедури забрали б надто багато часу і сил, а робота Ощадбанку могла б виявитися заблокованою на досить тривалий період.

Я одержав відповідну згоду, і фактично ці мої дії були санкціоновані керівництвом НБУ.

На жаль, подальші події навколо банку «Надра» значно ускладнили ситуацію в ньому. Зрештою, як ви знаєте, у банку впроваджено тимчасову адміністрацію.

- Чи підписував Ощадбанк якісь договори про великомасштабне співробітництво з банком «Надра»

- Такі пропозиції дійсно надходили приблизно півроку тому, як надходили і від багатьох інших банків. Але, наскільки мені відомо, до укладання договорів із банком «Надра» справа не дійшла (згодом заступник голови правління Ощадбанку Олександр Гришко, котрий підписує в банку відповідні договори, офіційно підтвердив цю інформацію. - Ю.С.).

- Що вас пов’язує з паном Бліндером?

- Нас познайомив пан Клюєв ще тоді, коли я працював менеджером у його банку, а Марко Павлович займався підготовкою одного з розділів антикризової програми Партії регіонів. Пан Бліндер займається там наданням професійних консалтингових послуг. Згодом між нами склалися дуже хороші особисті, можна сказати, дружні стосунки. Зараз ми справді регулярно спілкуємося.

- Вас не бентежить неоднозначна репутація пана Бліндера?

- Наскільки мені відомо, та інформація, яка стосовно нього публікувалася, була сфальсифікована, а копії нібито документів підроблено. Людину, котра займалася поширенням цієї інформації, позбавили адвокатської ліцензії. Тому ті одіозні характеристики, які йому приписуються, вочевидь перебільшені.

Крім того, хотів би акцентувати увагу, що нас пов’язують суто особисті стосунки. Він не обіймає в банку ніякої посади, не має жодного стосунку до Ощадбанку, як я не маю стосунку до його бізнесу.

- Тоді чим пан Бліндер міг займатися в приймальні і кабінеті голови правління Ощадбанку за вашої відсутності?

- У період моєї відсутності пан Бліндер, як і будь-хто інший із сторонніх осіб, просто не може з’явитися у кабінеті голови правління Ощадбанку. За кабінетом здійснюється постійне відеоспостереження, і будь-які відвідування фіксуються протоколами служби безпеки. До того ж кабінет під час моєї відсутності постійно зачинений. Єдиний, у кого, крім мене, є від нього ключ, - це прибиральниця. Але її перебування в кабінеті теж знімається і протоколюється.

Олександр МОРОЗОВ: «Інтереси власників у держбанках має представляти уряд»

Запитання з приводу ситуації в Ощадбанку ми адресували також екс-голові його правління, а нині - члену наглядової ради Олександру МОРОЗОВУ.

- Мені невідомі деталі підкилимових інтриг, які плетуться зараз відносно Ощадбанку. Проте сам факт їхнього існування не може не насторожувати, зважаючи на ті ризики, які можуть становити для банку такі процеси. Тому я за те, щоб будь-які інсинуації навколо Ощадбанку було якнайшвидше припинено.

Проте не менше мене хвилює також інша проблема. Це - питання, пов’язані зі стратегією менеджменту в банку. І державі як власнику і керівництву банку вже давно необхідно поміняти підходи.

Достатньо нагадати, що вже майже два роки не проводилися очні збори наглядової ради банку, членом якої я є. Окремі ключові для банку рішення приймаються шляхом дистанційного збирання підписів членів ради під надісланими їм проектами документів. Чи можна в такій ситуації говорити, що ці рішення належним чином обговорюються й обгрунтовуються, а рада належним чином виконує покладені на неї функції?

Банк фактично відмовився від реалізації прийнятої у 2006 році стратегії розвитку, але натомість нічого за-
пропоновано не було. Хто, якщо не діюче керівництво банку, має пропонувати власнику, тобто державі, своє бачення стратегічних перспектив розвитку установи?

Тим часом фактично заморожено започатковану ще кілька років тому роботу з упровадження сучасних комплексних інформаційних технологій. Для того щоб зрозуміти, в якому стані перебуває філіальна мережа Ощадбанку, достатньо зайти в практично будь-яке з нецентральних його відділень.

Однією з головних причин такого стану справ я вважаю дуже далеку від досконалості систему корпоративного управління банком, яку необхідно привести у відповідність як із чинною редакцією Конституції, так і з європейськими стандартами. Оскільки нинішня схема функціонування наглядових рад держбанків себе цілком дискредитувала, вважаю, що інтереси власника, тобто держави, має представляти уряд, який і повинен самостійно призначати членів наглядової ради.

При цьому слід мінімізувати вплив політичних ризиків на діяльність банку. Крім представників безпосередньо Кабміну, до наглядових рад держбанків можуть входити незалежні фахівці, у тому числі - від міжнародних фінансових інститутів.

Крім того, для підтримки конкурентних позицій банку необхідно встановити чітку формулу, за якою уряд має автоматично збільшувати розмір статутного капіталу держбанку у разі збільшення розмірів статутних капіталів недержавних банків із першої п’ятірки.

Також для більш ефективного використання Ощадбанку як інструменту державної економічної політики необхідно чітко сформулювати стратегічні напрями кредитної політики банку. На мій погляд, сьогодні такими пріоритетами повинні бути розвиток малого і середнього бізнесу, впровадження проектів енергозбереження, фінансування вітчизняних виробників товарної продукції, розвиток АПК, фінансове обслуговування держмонополій. Окремим пунктом я зазначив би видачу так званих народних кредитів - мікрокредитування і кредитування ЖКГ під гарантії місцевих органів самоврядування.

За Ощадбанком потрібно, на мій погляд, закріпити статус народного банку, здійснивши компенсацію знецінених вкладів Ощадбанку СРСР через випуск додаткової емісії іменних акцій, власниками яких стали б громадяни України, чиї вклади знецінилися.

Окремо хотілося б сказати і про ту роль, яку держбанки могли б відіграти в протидії кризовим явищам у банківській системі. Для цього треба чітко обумовити пріоритетне рефінансування Нацбанком саме державних банків. Які, у свою чергу, мають одержати право викуповувати пакети акцій тих недержавних банків, фінансовий стан яких потребує стабілізації.

Ну й остання у черзі, але можливо, головна за значущістю теза - про необхідність повернення як пріоритету банку роботи з вкладами фізосіб. Адже насправді Ощадбанк є сьогодні ощадним тільки за назвою, але не по суті. Кошти фізосіб у ньому становлять сьогодні трохи більше 13 млрд. грн., або всього близько третини зобов’язань банку. Причому менше половини від цієї суми - близько 6 млрд. грн. - припадає на реальні ощадні, тобто строкові вклади. Решта - це рахунки до запитання.

Водночас за Ощадбанком закріплена 100-відсоткова гарантія держави за його зобов’язаннями перед вкладниками. Тому саме він міг би стати гарним інструментом повернення вкладів, які були вилучені з банківської системи. Як відомо, їхня сума перевищує 60 млрд. грн. Це - колосальний фінансовий ресурс, якого так потребує сьогодні економіка.

Та зробити це можна лише за умови грамотної державної інформаційної політики і впровадження нових програм залучення коштів населення.