Андрій ПИШНИЙ: «Необхідно дуже сильно подумати над технологією та логістикою процесу»

Аби докладніше дізнатися про всі нюанси, з якими пов’язана проблема повернення втрачених заощаджень, «ДТ» звернулося до одного з найкращих знавців питання — колишнього першого заступника голови Ощадбанку Андрія Пишного, нині заступника секретаря РНБО, котрий входить до спостережних рад обох держбанків.

— Андрію Григоровичу, у чому, на ваш погляд, основні складнощі компенсації вкладів?

— Щоб відповісти на це запитання, доведеться визначити кілька відправних точок. Перша з них датована 1996 роком, коли було ухвалено закон про держгарантії компенсації заощаджень. Він установив, що держава взяла на себе зобов’язання компенсувати 132 млрд. грн. за знеціненими заощадженнями, що значилися на 1 січня 1992 року.

Другий, не менш важливий документ — рішення Консти­туційного суду від 10 жовтня 2001 року, котре, на мою думку, є безпрецедентним на теренах колишнього СРСР.

Це рішення заборонило уряду встановлювати будь-які вікові чи інші цензи при визначенні етапності виплат. Це — перший ключовий пункт. Другий — рішення КС закріпило за кожною фізособою-вкладником захищене Конституцією право власності на суму компенсації. Третій пункт — зобов’язання щодо компенсації вкладів несе не банк, а дер­жава. Було чітко встановлено, що держава зобов’язана забезпечити збереженість вкладу, або, іншими словами, відшкодувати еквівалентну споживчу здатність початково вкладеної суми. Оскільки відбулося знецінення, отже, має бути відновлено вартість з урахуванням таких от компенсаційних індексів. Розрахунок вартості було зроблено станом на 1 жовтня 1996 року.

— Чи був цей розрахунок досить обгрунтованим? Чимало експертів стверджують, що коефіцієнт перерахунку один карбованець СРСР — 1,05 гривні було взято фактично зі стелі.

— Знаєте, ця дискусія зараз безпредметна: є закон, який закріпив такий коефіцієнт. І є рішення КС, яким установлено, що вкладнику мають виплатити суму компенсації з урахуванням того індексу, що передбачений законом, а саме — 1,05 гривні за карбованець. Під усіма розмовами — «правильно — неправильно» — необхідно підвести межу, інакше ми ніколи не навчимося поважати закон.

Закон визначив і форму виплат — це винятково грошова компенсація. Тому переоформлення заборгованості в ту чи іншу форму облігацій або інших боргових інструментів в односторонньому порядку теж заборонене.

— Чи велика проблема підкоригувати закон?

— Необхідно пам’ятати про наявність рішення КС, котре серйозно обмежує простір для маневру на цьому полі. Суд установив виключне право власності вкладника на суму компенсації, а отже, тільки вкладник має право вирішувати, в якій формі йому отримувати виплати. Тобто він може погодитися одержати облігації, переоформити депозит, компенсувати вартість комунальних чи інших послуг, але лише з власної доброї волі.

Станом на 1996 рік, фізичним особам віком старше 60 років належало 55% знецінених заощаджень. На їхню частку припадало близько чверті компенсаційних рахунків.

Так і не дочекалося компенсацій уже понад 5 млн. чоловік, оскільки щороку вмирають близько 400—450 тис. вкладників колишнього Ощадбанку СРСР. На їхнє місце приходять спадкоємці (причому, як правило, по кілька чоловік). Узагальнений портрет вкладників зразка 1996 року, коли було ухвалено закон про держгарантії, і через більш як десять років дуже серйозно різниться.

Змінюється структура вкладів у розрізі віку, залишків, соціальних груп, зрештою. А отже, змінюються потреби вкладника. Для людей віком старше 60 років їхній перелік, як правило, дуже обмежений: це — продукти, ліки, житлово-комунальні послуги. Їх цікавлять передусім живі гроші для задоволення мінімальних поточних споживчих потреб.

Для більш молодих людей потреба в готівці може бути не такою значною. Їм може бути цікавою інша форма повернення знецінених заощаджень: компенсації за рахунок них відсоткової ставки за кредитом на житло або автомобіль (причому не обов’язково в Ощадбанку), оплата навчання, туристичних послуг на умовах розстрочки тощо.

Усі ці форми можна і потрібно використовувати, щоб звести до мінімуму виплати в готівковій формі, котра найгірше регулюється інструментами грошово-кредитної політики. І в такий спосіб задіяти як інструменти зниження інфляційного тиску, який цими виплатами буде, безсумнівно, створюватися.

Але щоб виконувати всі ці завдання, спочатку необхідно провести інвентаризацію вкладів наших співвітчизників у колиш­ньому Ощадбанку СРСР.

— Ви знаєте, при слові «інвентаризація» чомусь виникає відчуття прихованого десь підступу або «кидка». Особливо після заяв, що після неї сума компенсацій має зменшитися ледь не удвічі-утричі. Чи не буде інвентаризацію використано з тим, щоб під якимось приводом відмовити в компенсаціях?

— На жаль, без попередньої інвентаризації не обійтися. Ідея її проведення виникла не раптом — із цією ініціативою ще 2005 року вийшов той склад правління Ощадбанку, в якому я працював.

Інвентаризація потрібна для автоматизації обліку та переходу від ведення бази даних рахунків до бази даних вкладників. Вся річ у тім, що в СРСР велася система обліку вкладів, а не вкладників. Пам’ятаєте, були так звані книжки на пред’явника? Банк чітко не ідентифікував вкладника, тому на сьогодні у базі даних, котра є в Ощадбанку, абсолютно коректні лише два параметри — номер рахунку і залишок.

Радянська статистика, якій можна довіряти, говорила, що в середньому на кожного вкладника припадає 2,2 ощадної книжки. Тобто, якщо у нас було відкрито 54 млн. компенсаційних рахунків, то, прогнозуючи масштаби стихійного лиха, ми можемо припустити, що вони належали орієнтовно 25—28 млн. громадян, які можуть претендувати на одержання компенсацій. Ця цифра порівнянна з кількістю працездатного населення в Україні. Тому підхід до розв’язання проблеми компенсації вкладів має враховувати і готовність Ощадбанку до виконання цієї операції, котра за масштабами порівнянна з переписом населення.

Завдання проведення інвентаризації можна вирішувати двома шляхами. Спрощений підхід — це, грубо кажучи, звичайне звіряння даних про вкладників. Ви приходите зі своєю ощадкнижкою до відділення, котре її видало. Звіряють й актуалізують такі дані, як прізвище, ім’я, по батькові, ідентифікаційний код, вік, кількість рахунків, їхні номери та залишки на певну дату. Потім ця інформація збирається і якимось чином консолідується в єдиній базі даних.

Однак, проводячи інвентаризацію, правильно було б не лише актуалізувати дані, а й одночасно вирішити ще одне вкрай важливе для Ощадбанку завдання. А саме: за рахунок розробки нового програмного забезпечення, доукомплектування філіальної мережі автоматизованими робочими місцями та каналами зв’язку зв’язати всі потоки банківської інформації в єдину комплексну систему, котра об’єднує головний офіс банку з його відділеннями. Це дасть можливість, наприклад, забезпечити так званий роумінг компенсаційних рахунків, який усуває необхідність щоразу кудись їздити, аби звіряти дані й отримувати компенсації.

Та найголовніше, банк отримає сучасну операційну систему, котра підвищить оперативність і ефективність його операційної діяльності. З’явиться можливість пропонувати і надавати клієнтам ті альтернативні продукти, про які ми згадували вище. У банку відкриється можливість кардинально поліпшити його позиції на ринку, про що держава як власник зобов’язана піклуватися.

— Наскільки значні фінансові витрати знадобляться на створення автоматизованої бази даних і проведення інвентаризації?

— Гадаю, озвучена нинішнім керівництвом банку сума в 310 млн. грн. досить обгрунтована. Ця процедура досить високовитратна — вона включає видатки на створення автоматизованої системи, оплату додаткових робочих годин, часткову компенсацію операційних втрат. Але 300 млн. гривень, необхідні для виконання комплексу робіт, — це вкладення в інфраструктуру Ощадбанку, що так потребує відновлення, фактично — додатковий його капітал.

— В які строки реально створити необхідну базу даних, провівши інвентаризацію? Невже два роки?

— Мені здається, що цілком достатній строк — півроку. Потрібна лише ефективна консолідація зусиль.

— А чи доцільно створювати спеціальну агенцію для забезпечення повернення заощаджень?

— Будь-яку ідею, пов’язану зі створенням якихось агенцій тощо, розглядаю як геть необгрунтовану, шкідливу і витратну для держави. Навіщо витрачати кошти і створювати якусь надбудову, котра зовсім не потрібна?

В Ощадбанку вже існує і функціонує роздрібна мережа. Щоб повноцінно працювати, ця агенція має повністю її повторити. Накладні витрати на виконання Ощадбанком функцій агента були б на порядок нижчими, аніж на створення нової структури.

Мене дивує позиція нинішнього керівництва банку, котре так запросто готове відмовитися від величезних обсягів додаткової ліквідності або мільйонів потенційних клієнтів, яких можна спробувати залучити з 25—28 млн. власників компенсаційних рахунків. Колосальна клієнтська база, котра віддається якійсь агенції, а через неї — конкурентам.

— А запрошення до всіх 25 мільйонів прийти одночасно у відділення банку 8 січня вас не дивує? Навіть якщо ним скористається лише третина цих людей, то до відділень вишикуються черги в середньому по тисячі осіб! Тоді як обслужити вдасться ну ніяк не більше, аніж кожного десятого з тих, хто прийшов. Невже ніхто не усвідомлює, наприклад, загрози серцевих нападів у пенсіонерів при тисняві в таких величезних чергах? Соціальний ефект від ТАКОГО повернення заощаджень може виявитися цілком протилежним очікуваному...

— Такий сценарій розвитку подій не можна виключати. У нинішній ситуації чимала відповідальність лежить і на членах уряду, котрі повинні, як я вже казав, об’єктивно оцінити готовність Ощадбанку до здійснення цих операцій. Я запропонував би відповідальним особам заїхати у відділення банку напередодні Нового року десь неподалік Києва — у Макарівському чи Миронівському районі, наприклад. І подивитися, наскільки вони на сьогодні готові до виконання подібних завдань.

Потрібен значно більш конструктивний підхід і з боку нинішнього керівництва Ощадбанку. Неконструктивно, наприклад, вимагати всі 300 млн. одразу, стверджуючи, що без негайного одержання всієї суми нічого зробити не можна. Необхідно запропонувати максимально вивірений поетапний план заходів.

Керівництву Ощадбанку зараз необхідно дуже сильно подумати над технологією та логістикою процесу. Загрозі можливого напливу клієнтів у банк ще не пізно запобігти, провівши на місцях і через ЗМІ необхідну роз’яснювальну роботу, попередньо продумавши, як максимально оптимізувати людський потік. Пропускна здатність банку обмежена тривалістю робочого дня, кількістю операційних вікон і операціоністів...

— ...які, до речі, теж люди.

— У банку, якщо я не помиляюся, близько 12 тис. операційних працівників, на плечі яких у ці дні звалиться колосальне навантаження. Звіряння та реєстрація даних по одному клієнту займе в середньому близько 40 хвилин. От і порахуйте. Можна, звісно, продумати якусь усічену процедуру інвентаризації, можна процес оптимізувати. Але для цього знадобиться серйозна підготовча робота.

Вийти з цієї ситуації можна, наприклад, обмежившись першого дня лише проведенням запису черговиків і видачею талонів. Ступінь невдоволення і завдавання незручностей у такому разі буде значно нижчим.