Підтримати
У міру того, як Дональд Трамп наближається до республіканської номінації й стане кандидатом у президенти на виборах 2024 року, над Європою нависає питання: як континент повинен підготуватися до світу, в якому НАТО стане мертвими буквами? Для одних відповіддю є «стратегічна автономія», для інших – закупівля якомога більшої кількості американського обладнання, щоб завоювати прихильність майбутньої адміністрації, пише для The Spectator старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва у Вашингтоні Далібор Рогач.
«Однак одна очевидна відповідь залишилася на узбіччі: ядерне стримування. Коли йдеться про захист безпеки Східної Європи від Трампа, мало які заходи будуть настільки ж ефективними, як озброєння найбільшої країни регіону – Польщі – ядерною зброєю», – зазначає науковець.
Він нагадує, що навіть центристські політики ЄС, такі як Манфред Вебер – нинішній лідер Європейської народної партії – думають про ядерне стримування як можливу відповідь на повернення пана Трампа. Вебер пропонує, щоб Франція з її великим ядерним потенціалом очолила європейські зусилля зі стримування. Його схема може включати Велику Британію з метою колективного перетворення ЄС і його найближчих європейських партнерів на ядерну державу.
«Це обґрунтування є цілком слушним, незалежно від того, чи вирішить пан Трамп вивести американську ядерну зброю з Німеччини, Бельгії та Італії, чи ні... Для Європи немає ніякого підсолоджування ситуації: Пан Трамп не буде «жорстким» щодо Росії і не буде зацікавлений у зміцненні НАТО. Колишній президент назвав альянс застарілим і подумує про вихід з нього. Забудьте про «дорослих у кімнаті» – майбутня адміністрація Трампа буде укомплектована набагато більшою мірою підлабузниками і лояльними до Трампа людьми, ніж традиційними республіканцями», – пише Рогач.
На думку науковця, ухвалений у 2023 році двопартійний законопроект, який нібито не дозволяє президентам США виходити з НАТО без схвалення Сенату або акта Конгресу, «є юридично порожнім». Загрозою для Альянсу є не формальний вихід Америки, а можливість того, що майбутній президент просто вирішить не ставати на захист союзника, який зазнає нападу, посилаючись на статтю 5.
Європейці повинні робити набагато більше для зміцнення свого військового потенціалу – в тому числі і ядерного. Проте схема Вебера абсолютно нереалістична. За існуючої системи одностайності це рівнозначно тому, що попросити Францію погодитися, скажімо, з потенційним правом вето Угорщини на використання її ядерного арсеналу. І якщо мрії європейських федералістів здійсняться, Париж зіткнеться з перспективою того, що кваліфікована більшість Євроради не проголосує за це питання, що є політично неприємною пропозицією для будь-якого французького лідера.
Наразі просто не існує достатньої довіри або достатньо спільного розуміння геополітичних загроз, щоб «європеїзувати» будь-яку летальну силу, не кажучи вже про ядерні сили Франції. Більше того, з Варшави чи Таллінна європейські ядерні сили, контрольовані переважно франко-німецьким тандемом, виглядали б практично марними, зважаючи на досвід обох країн у неправильному розумінні і пристосуванні до Росії.
«Але це не означає, що Європа, і особливо Східна Європа, безпорадна. З одного боку, існує значний контингент країн, які довіряють одна одній, мають спільний погляд на Росію і які могли б легко придбати і підтримувати власні ядерні сили стримування – Польща, країни Балтії і Скандинавії. Насправді, було б достатньо, щоб одна з цих країн зробила крок вперед і взяла на себе фіксовані витрати, а потім запропонувала угоду про спільне використання ядерної зброї іншим сторонам, які можуть бути зацікавлені в цьому», – пропонує схему науковець.
Він вважає, що Польща, яка вкладає значні кошти як у свою армію, так і в ядерну енергетику, була б очевидним першопрохідцем. Витрати можуть бути напрочуд скромними. Британська система Trident, придбана у 1980-х роках, коштувала близько 21 мільярда фунтів стерлінгів у сьогоднішніх цінах. Витрати були розподілені більш ніж на десятиліття, а щорічне технічне обслуговування становило близько 3 мільярдів фунтів стерлінгів. Просте оголошення таких намірів може спонукати Францію і/або Велику Британію запропонувати Варшаві двосторонню угоду про спільне використання ядерної зброї, що також може зробити свою справу. Але, зрештою, для того, щоб стримування було надійним, зброя повинна контролюватися стороною, яка несе найбільший ризик прямого російського нападу: тобто сама Польща.
«У постамериканському світі польська ядерна парасолька могла б допомогти убезпечити східний фланг Європи. Вона також забезпечила б альтернативний спосіб гарантувати безпеку України після припинення бойових дій, особливо якщо членство в НАТО більше не буде варіантом. Однак, по суті, ядерна Польща дала б відповідь на одвічну проблему європейської геополітики: як запобігти прагненню Німеччини і Росії домінувати на євразійському континенті», – резюмує Рогач.
Нагадаємо, більшість громадян Польщі вважають, що країні варто почати переговори з НАТО та Україною про захист українського неба біля кордону з Польщею та дозволити збивати російські ракети та безпілотники, які летять у бік їхньої країни. Під час повітряної атаки по Україні, якої Росія завдала 7 лютого, Польща активізувала свою авіацію.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google