Поразка прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана на виборах цього місяця викликала шквал коментарів, більшість з яких стосувалася наслідків для ультраправих популістів у Європі. Хтось зосередився на потенційному впливі на політику США, з огляду на тісні зв’язки протрампівського MAGA-руху з партією Орбана “Фідес”.
Менше уваги приділено тому, як кінець епохи Орбана вплине на геополітику та військову стратегію як на європейському континенті, так і за його межами. Як зміниться динаміка в НАТО, яким буде вплив на розрахунки щодо майбутнього України та подальший розвиток відносин між США та Європейським Союзом, пише в статті для Bloomberg колишній головнокомандувач об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, американський адмірал у відставці Джеймс Ставрідіс.
“Я вперше зустрів Орбана незабаром після того, як він був обраний прем’єр-міністром вдруге, навесні 2010 року, коли відвідав Будапешт у супроводі посла США. Орбан справив на мене враження харизматичної та розумної людини. Він досить добре розмовляв англійською мовою, а його позиція здавалася добре продуманою. Я припустив, що з ним було б приємно працювати. Ось вам і перше враження”, — зазначає Ставрідіс.
Адмірал згадав, як обговорював місію НАТО в Афганістані, участь у якій брали понад 600 угорських військовослужбовців. Орбан загалом висловлював підтримку, але явно мав сумніви щодо низки інших місій НАТО — від миротворчих операцій на Балканах до боротьби з піратами біля берегів Сомалі. Коли через рік розпочалася війна в Лівії, Угорщина відмовилася втручатися, і протягом наступного десятиліття Орбан став справжньою проблемою для Альянсу.
Найгірше те, що він дедалі більше зближувався з Росією Владіміра Путіна, що призвело до енергетичних угод з Москвою та підтримки низки російських позицій, які суперечать цілям НАТО.
З огляду на вимогу Альянсу щодо повного консенсусу щодо основних питань, Орбан зміг самотужки затримати вступ Швеції та Фінляндії до НАТО на понад рік. Він робив усе, що міг, аби підірвати європейську підтримку України. Орбан вважається головним союзником Путіна в Європі та “троянським конем” всередині Альянсу.
З його поразкою на виборах Захід отримав три ключові геополітичні та військові переваги. Перша і найочевидніша полягає в тому, що Угорщина, як очікується, більше не намагатиметься перешкоджати підтримці України з боку ЄС. Хоча можуть бути деякі залишкові проблеми, які може створювати прем'єр Словаччини Роберт Фіцо, найзапекліший противник позицій НАТО та ЄС відступив.
Це означає, що до Києва зможе надходити більше безпосередньої військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Це як ніколи важливо, зважаючи на майже повне припинення підтримки з боку США за адміністрації президента Дональда Трампа. НАТО також отримає більше свободи дій для надання розвідданих, технологій та логістичної підтримки українцям. Це погана новина для Москви.
Другий стратегічний аспект очікуваного повернення Угорщини на бік Заходу — географічний. Розташована в самому серці Центральної Європи, Угорщина межує з сімома країнами, включаючи Україну. Це країна-перехрестя, яка змогла створити стратегічні та логістичні “вузли” для НАТО та ЄС.
Оскільки Угорщина за нового уряду, ймовірно, відвернеться від Москви, важливе значення набуває не лише Україна, а й кордон із Сербією, з огляду на постійні намагання Путіна розширити російський вплив на Балканах. Крім того, на авіабазі на заході Угорщини перебуває багатонаціональний підрозділ НАТО та флот транспортних літаків C17.
Нарешті, завершення епохи Орбана означає, що угорська армія зможе швидко модернізуватися та безперешкодно інтегруватися в НАТО. Хоча чисельність угорських Збройних сил становить лише близько 30 тисяч осіб, Угорщина інвестує в передову сучасну техніку, зокрема, в нові німецькі танки Leopard 2A7 та шведські винищувачі JAS39 Gripen. Хоча країна ледь досягає старої мети НАТО з витрат на оборону в 2% ВВП, майбутній прем’єр-міністр Петер Мадяр обіцяв збільшити цю частку до 5% до 2034 року.
Закінчення тривалого політичного панування Орбана в Угорщині — це чудова новина з багатьох аспектів, зокрема, і для НАТО, вважає Ставрідіс.
Орбан так довго був головним антигероєм європейської підтримки України, що за його тінню майже не видно інших. Але якщо придивитися, то картина стає значно похмурішою. Юлія Самаєва у статті “Проблемні. Кого ми побачимо, коли тінь Орбана зблякне” розповідала, які країни ЄС гальмують допомогу Україні, чим керуються та чому ці ризики нікуди не зникнуть найближчим часом.
