Заборона російського газу в ЄС до 2027-го. Чому це не прорив

Рішення Європейського Союзу поступово заборонити імпорт російського газу до кінця 2027 року виглядає переможно лише на рівні заголовків. На практиці воно радше фіксує вже зроблене, ніж створює нову реальність. І головне: воно з’явилося занадто пізно і з надто довгими перехідними періодами, щоб його можна було назвати «переломним».

ЄС публічно заявив про намір відмовитися від російських енергоносіїв ще у травні 2022 року, запустивши REPowerEU як відповідь на повномасштабну агресію РФ проти України. За цей час Євросоюз ухвалив уже 19 пакетів санкцій проти Росії. Однак постачання російських нафти та газу до ЄС, попри суттєве падіння, все одно тривали — просто в менших обсягах і часто через «сіру зону» винятків, перехідних періодів та політичних компромісів. Тільки експорт газу до ЄС 2025 року приніс Кремлю 15 млрд євро.

Що саме ухвалили і чому це не «завтра зупиниться»

Поточне рішення — це поетапна заборона, яка передбачає завершення імпорту російського LNG з 1 січня 2027 року і припинення імпорту трубопровідного газу з 30 вересня 2027 року (з можливим зсувом остаточного дедлайну до 1 листопада 2027 року за певних умов). Логіка Брюсселя зрозуміла: не допустити шоку цін, дати країнам час перебудувати контракти та інфраструктуру. Але саме ця логіка й робить рішення не проривним. Уже зараз є можливість повністю припинити імпорт газу до ЄС, але бракує політичної волі. А коли дедлайн відкладено на півтора-два роки вперед, він перетворюється на політичний сигнал, а не на інструмент швидкого економічного тиску.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Словаччина оскаржить рішення Європейського Союзу про заборону імпорту російського газу — Фіцо

Ба більше, ухвалення цього документа показало: опір усередині ЄС нікуди не зник. Словаччина та Угорщина виступали проти й заявляли про готовність оскаржувати підхід у судовому порядку. Тобто навіть після формального рішення ми маємо ризик затягування імплементації, пошуку винятків та політичного «відкату» залежно від того, як зміниться контекст війни і внутрішня політика в Європі.

Падіння частки РФ у газі — заслуга санкцій чи геополітики маршрутів?

Так, частка російського газу в імпорті ЄС суттєво впала: з довоєнних понад 40% до близько 13% у першій половині 2025 року. Але критично важливо чесно назвати причини цього падіння. Значна частина скорочення відбулася не тому, що ЄС одномоментно «перекрив кран» санкціями, а тому, що сама Росія та події навколо ключових маршрутів зробили потоки газу фізично або політично неможливими.

Росія сама зупиняла або різко обмежувала постачання за основними напрямками. 2022 року «Газпром» фактично припинив постачання через Nord Stream 1, оголосивши зупинку на невизначений термін. Після цього у вересні 2022 року Nord Stream було підірвано, що остаточно прибрало цей маршрут із рівняння. Паралельно у квітні 2022 року «Газпром» зупинив постачання газу через Польщу та Болгарію через конфлікт щодо оплати.

Відмова ЄС від російських енергоресурсів виявилась найбільш вигідною Сполученим Штатам

Окремою історією був транзит через Україну. За п’ятирічною угодою 2019 року ship-or-pay передбачав оплату транзиту щонайменше за 225 млрд куб. м: 65 млрд куб. м 2020 року та по 40 млрд куб. м у 2021–2024 роках. Фактично ж до кінця 2024 року транзит був уже «тінню» довоєнних обсягів — близько 15 млрд куб. м за рік, при цьому «Газпром» сплачував за транзит 40 млрд куб. м. А з 1 січня 2025 року транзит через Україну припинився після завершення терміну угоди. Знову не завдяки рішенню ЄС, а через принципову позицію України.

РФ використовувала скорочення постачання газу як шантаж Європи — намагаючись змусити ЄС зменшити підтримку України під час війни. Цей шантаж не спрацював. Тому, як на мене, це і є ключовий контекст: Європа значною мірою «відвикала» від російського газу не завдяки своєму жорсткому санкційному рішенню, а через руйнування й закриття маршрутів та позицію РФ. ЄС упродовж років не зміг повністю припинити закупівлі — насамперед через власні механізми ухвалення рішень і внутрішній саботаж.

Чому ЄС не «перерізав» російський газ раніше

Санкції ЄС традиційно вимагали політичної єдності, і на енергетичному напрямку ця єдність системно ламалася. У блоці завжди були країни, які відкрито або приховано гальмували найжорсткіші кроки. Угорщина і Словаччина робили це публічно, апелюючи до «ризиків для економіки» й «відсутності альтернатив», а частина інших гравців (Австрія, Італія та Греція) діяла тихіше — але з тим самим інтересом: зберегти транзит, контракти й маржу трейдерів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Угорщина судитиметься проти європейської заборони імпорту нафти і газу з Росії

І тут я хочу підкреслити ще одну незручну думку. Якби Україна не припинила транзит після завершення контракту, попри шалений тиск Словаччини та Угорщини, частина ЄС і далі знаходила б аргументи «почекати» й «не розгойдувати ринок». І це означало б стабільні грошові потоки до бюджету РФ на тлі війни. Саме тому я скептично ставлюся до заяв про «остаточний розрив» лише на підставі документів із дедлайном 2027 року.

Газу на ринку достатньо, а 2026 рік додає ресурсів

Якщо відкинути політичну риторику, технічно Європа вже зараз має технічну можливість повністю відмовитись від російського газу. По-перше, частка РФ вже низька (близько 13%), а по-друге, на ринку багато газу й глобальна пропозиція LNG 2026 року продовжить швидко зростати. У такій ситуації аргумент «не можна швидко, бо бракує газу» виглядає дедалі слабшим. І саме тому довгі перехідні періоди я читаю як «купівлю часу» — і для урядів, і для національних компаній, і для трейдерів, які заробляють на перепродажу дешевого російського газу, поки політика дає їм можливість.

Найслабше місце — контроль і лазівки

Євросоюз планує скоротити залежність від американського газу на тлі заяв Трампа про Гренландію

Навіть якщо політична воля не зміниться, у документі закладені серйозні ризики обходу через змішані потоки, свопи, сховища та маніпуляції з документами походження. Аналітики вже попереджають про потенціал laundering — фактичного «відмивання» російського газу через складні ланцюжки постачання і ребрендинг. Зокрема, турецька компанія BOTAS вже голосила про плани створення турецької суміші газу, що потенційно дозволить «перефарбовувати» російський газ вже на турецький.

Дивитися треба не на заголовки, а на інтереси і можливі переговори

Я вважаю, що в середньостроковій перспективі ключовим фактором стане не сам текст заборони, а можливий політичний сценарій завершення або заморожування війни. Кремль послідовно намагатиметься зробити зняття санкцій (передусім енергетичних) центральною умовою будь-яких домовленостей, тому що експорт енергоносіїв — один із небагатьох стабільних каналів валютних доходів РФ. І Європа, прагматично мислячи, теж може мати спокусу частково «повернути» російський газ — вже не як домінуюче джерело, а як один із елементів балансування ринку та як інструмент відриву Росії від повної васальної залежності від Китаю.

Я не кажу, що це станеться автоматично. Але вікно до вересня 2027 року достатньо довге, щоб «неможливе» знову стало предметом торгу. Саме тому я не сприймаю нинішню заборону як незворотну точку неповернення. Це радше рамка, яку можна посилити — або, за певних політичних умов, «переписати» під нову реальність.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Криваві гроші Ямалу. Чому санкції проти російського газу залишаються неповними

Висновок

Тверезий погляд на рішення ЄС про заборону імпорту російського газу такий: воно важливе як сигнал, але слабке як інструмент швидкого економічного тиску. Воно запізніле, містить довгі перехідні періоди, залишає ризики обходу й залежить від політичної волі держав-членів — включно з тими, хто вже зараз демонструє готовність блокувати або затягувати процес.

Для України головний висновок простий: дедлайни 2027 року є не гарантією остаточного розриву з російським газом, а радше політичним компромісом, який ще можуть «розмити» винятками, судовими процесами та слабким виконанням на національному рівні. Тому завдання Києва не аплодувати датам, а вимагати механізмів, які зроблять заборону реальною: жорсткої верифікації походження, уніфікованого контролю на вході, прозорих правил щодо змішаних потоків і дієвих штрафів. Інакше частина російського ресурсу продовжить заходити в ЄС під іншими етикетками, а разом із ним — і гроші до бюджету РФ.