Хто заплатить за тепло? Як Україні профінансувати імпорт газу цієї зими

Удари ворога по енергетиці України, що тривають, призвели до значного зниження обсягу власного видобутку газу в країні, через що НАК «Нафтогаз України» мусить додатково імпортувати 4 млрд кубометрів газу. Це болючі втрати, але за достатнього рівня заповнення підземних сховищ збільшений імпорт може покрити навіть значну частину втрат власного видобутку й дати можливість країні пройти зиму без кризи.

Тому основною проблемою є не наявність газу на зарубіжних ринках, а наявність коштів у «Нафтогазу» для фінансування таких закупівель. А йдеться про 2 млрд дол.

Партнери України, ймовірно, виділять частину коштів у вигляді грантів, однак основну суму доведеться позичати «Нафтогазу», зокрема під державні гарантії. Повернення цих кредитів у майбутньому неминуче ляже або на «Нафтогаз», або на державний бюджет, тобто на платників податків.

І якщо проблему зими-2025 ще можна закрити зовнішнім фінансуванням, то питання наступного опалювального сезону вже стоїть гостро: де взяти гроші на закачування газу 2026-го? А це ще 4 млрд дол. Тому вже зараз слід прогнозувати фінансовий стан «Нафтогазу» й думати, як не допустити катастрофічного зростання боргів.

Регульована ціна — порятунок чи проблема

У ринковій економіці компанія могла б перекласти збільшені витрати на споживачів через ціну. Але в реальності «Нафтогаз» зобов'язаний продавати більшу частину газу за регульованими цінами — від 8 до 21 грн за кубометр, тоді як імпорт обходиться приблизно в 24 грн.

Наймасованіший удар від початку війни: всі ТЕС "Центренерго" зупинили роботу

Власний видобуток частково допомагав утримувати баланс: «Нафтогаз» купує газ в «Укргазвидобування» по 7,24 грн, в «Укрнафти» — по 12 грн. Але після російських атак обсяг власного видобутку різко скоротився, і частка дешевого ресурсу зменшилася. У результаті компанія продає імпортний газ собі в збиток, що не дасть змоги накопичити кошти на закупівлю наступної зими та створить накопичені збитки, які в майбутньому доведеться покривати з державного бюджету — за рахунок усіх нас.

Ціна — найліпший інструмент регулювання

Економіка не знає ефективнішого способу управляти попитом, ніж ціна. Коли газ дорожчає, люди й підприємства починають заощаджувати, підвищувати енергоефективність або шукати альтернативні джерела енергії (дрова, вугілля тощо). Але Україна свідомо позбавила себе цього інструменту, перетворивши ціни на газ на політичну зону табу.

Та якщо підвищити ціну політично неможливо, то держава хоча б має скоротити кількість категорій, які одержують пільговий газ, інакше субсидії й надалі пожиратимуть ресурси «Нафтогазу» й бюджету.

Хто одержує субсидований газ

1. Населення — до війни 12,5 млн домогосподарств (для індивідуального опалення і приготування їжі).
2. Теплокомуненерго (ТКЕ) — для централізованого опалення.
3. Облгази — технологічні втрати (до 1,4 млрд кубометрів на рік до війни).
4. Енергетики — газ для газової генерації, включаючи розподілену.
5. Бюджетні організації.

Розберемо кожну категорію окремо.

Населення: популізм замість економічного балансу

Влада чітко заявила, що не планує підвищувати ціни для населення ні на газ, ні на тепло. Хоча цін не переглядали вже понад п'ять років, попри інфляцію та зростання реальних доходів населення. Політично це рішення зрозуміле, але воно створює глибокі економічні викривлення.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Україна підписала угоду про поставки американського скрапленого газу до 2050 року

Справедливим і раціональним було б поступове підвищення цін до обґрунтованого рівня з одночасною адресною підтримкою малозабезпечених громадян через систему субсидій. Навіть щорічна індексація на 10–15% дала б змогу поступово знизити навантаження на бюджет.

Диференційовані тарифи за обсягами споживання також зробили б систему більш справедливою: власник котеджу на 400 м² із високою зарплатою має платити за ринковою ціною, а не за тією ж, що й пенсіонер у невеликій квартирі.

Поки ж політичної волі на такі рішення немає. Зміни можливі лише в критичній ситуації, як це вже було з тарифами на електроенергію. Це стосується й цін на опалення, де також зберігається мораторій на підвищення.

Облгази: субсидії для всіх

Облгази щорічно витрачають до 1,1 млрд кубометрів газу для технологічних потреб. У їхньому тарифі закладено закупівельну ціну лише 7,42 грн за кубометр — за такою ціною неможливо купити газ на ринку. Щоб не допустити зростання тарифів на розподіл, уряд зобов'язав «Нафтогаз» продавати облгазам газ за цією ж ціною.

У листопаді 2020 року Нацкомісія, яка здійснює держрегулювання в сферах економіки та комунальних послуг, спробувала довести тарифи облгазів до реально обґрунтованих. При цьому кінцева ціна газу для споживача в середньому зросла б на гривню (приблизно на 11%). Але після втручання президента рішення швидко скасували. Відтоді тарифи практично не змінювалися.

Тепер, коли облгази повернулися під контроль держави, можна було б запровадити єдиний тариф на їхні послуги по всій країні, прибрати регіональні перекоси й додати до тарифу ринкову ціну на газ, щоб припинити практику прихованого субсидування. Це, з одного боку, зняло б з «Нафтогазу» зобов'язання щорічно імпортувати й поставляти облгазам до 1,1 млрд кубометрів газу за збитковою ціною в 7,42 грн/кубометр, а з іншого — усунуло б соціальну несправедливість, коли населення в заможніших Києві й Харкові платить 0,384 і 0,516 грн/кубометр за послуги з розподілу газу, а в більш депресивних Київській і Харківській областях — уже по 1,788 і 2,388 грн/кубометр. Така різниця також впливає й на інвестиційну привабливість регіонів.

Оператори газотранспортної системи й підземних сховищ газу давно купують газ для власних потреб через відкриті торги за ринковими цінами. І облгази могли б аналогічно закуповувати газ, якби в них був достатній тариф. Але тепер різницю у вартості газу фактично субсидіює «Нафтогаз» (читай — бюджет).

Споживання газу за останні дні зросло на 20%: "Нафтогаз" закликав економити

Ба більше, близько 25% газу, який розподіляють облгази, споживають приватні компанії та промислові споживачі, що можуть і мають сплачувати ринковий тариф облгазів. Нинішніми низькими тарифами держава фактично субсидіює бізнес. За моїми оцінками, збитки «Нафтогазу» тільки через цю схему становлять близько 4,15 млрд грн щорічно (продаж 250 млн кубометрів субсидованого газу).

Нині комерційні споживачі платять 24 грн за кубометр газу, і підвищення кінцевої ціни лише на гривню збільшило б вартість тільки на 5%, але дало б можливість закрити дірку в тарифі та зняти навантаження з «Нафтогазу» й державного бюджету.

Бюджетні організації: ресурси є, але їм однаково дають субсидований газ

Бюджетні організації одержують газ від «Нафтогазу» по 16,39 грн за кубометр, хоча імпорт коштує 24 грн. Низька ціна не стимулює їх до економії та енергоефективності. Тим часом місцева влада могла б підтримати бюджетників, а не витрачати грошей на облаштування парків, перекладання плитки й доріг. Зауважу, що на кінець 2024 року в місцевих бюджетах України залишалося близько 190 млрд грн невикористаних коштів, які можна було б спрямувати на закупівлю імпортного газу. Але наразі систему вибудувано в такий спосіб, що простіше субсидіювати, ніж вимагати відповідальності.

Енергетики: генерація збитків

Газова генерація — ще один приклад викривленої логіки. «Нафтогаз» зобов'язаний продавати газ енергетичним компаніям по 16–21 грн за кубометр, тобто нижче за собівартість імпорту. Таким чином, державна компанія субсидіює приватні енергетичні компанії, хоча за ринкових умов закупівлі газу, можливо, було б вигідніше імпортувати електроенергію, а не спалювати субсидований газ. А кожен спалений кубометр такого газу генерує збитки «Нафтогазу».

Рішення лежить на поверхні: прибутковість генерації слід регулювати не через дешевий газ, а через цінові обмеження на електроенергію (прайс-кепи).

Що можна зробити без підвищення тарифів для населення

Навіть без зміни цін для домогосподарств і ТКЕ можна знизити потребу в імпорті «Нафтогазу» на 1,5–2 млрд кубометрів на рік. Для цього достатньо, щоб облгази, енергетики та бюджетні установи перейшли на ринкові закупівлі газу. Дехто з них міг б імпортувати газ самостійно, залучаючи власне фінансування.

Це не тільки розвантажило б «Нафтогаз», але й знизило б тиск на державний бюджет.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Критична інфраструктура без броні. Як нам пережити цю зиму

Головне — визнати очевидне: «Нафтогаз» не бездонний гаманець. Усі його збитки від субсидування цін у результаті покриють із бюджету грошими платників податків. І що довше зберігається політика неринкових цін, то дорожче обходиться суспільству ілюзія дешевого газу.

Пріоритет — оборона, а не субсидії

Навіть без урахування населення й ТКЕ обсяг прихованих газових субсидій становить 15–20 млрд грн щорічно. Це реальні гроші, яких нині не вистачає бюджету для фінансування армії та оборонних програм.

Нині не час займатися популізмом і роздавати бюджетні кошти праворуч і ліворуч. Навпаки, настав момент шукати навіть мінімальні резерви для усунення неефективності та збільшення надходжень до бюджету.

Час чесно сказати: дешевого газу немає. Якщо хтось не платить повної ціни, значить, платить хтось інший. І нині цим іншим є держава, тобто всі ми.