Підтримати
Тема економічного бронювання змусила вчергове звернути увагу на тему офіційних зарплат. Ідея урядовців і парламентаріїв полягає у тому, щоб прив’язатися до сплати «зарплатних» податків, зокрема до податку на доходи фізосіб (ПДФО). Сплачуєш певну суму податку на місяць — отримуєш право забронювати працівника від призову.
Логіка в тому, щоб зберегти працюючу економіку, без якої не буде можливості фінансувати військо, а також у отриманні бюджетом додаткових коштів, які знову-таки потрібні для забезпечення армії.
Багато хто вважає цю пропозицію суперечливою та несправедливою, але безсумнівним залишається інше: сплата податків, і зокрема «зарплатних», залишається неприйнятною. Побачити це можна на прикладі даних про офіційні зарплати, на які нараховуються ПДФО та єдиний соціальний внесок (ЄСВ), у мережах автозаправних станцій (див. рисунок).
Робота «за їжу»
Сім разів — така різниця в офіційних зарплатах «на руки» між лідером та аутсайдером рейтингу 30 найбільших автозаправних мереж за результатами першого кварталу 2024 року: UPG і чернігівською мережею «Т&Т-Нафта».
Судячи з усього, чернігівцям платили навіть не мінімальну зарплату (6700 грн на місяць на початок року, або 5393 грн на руки), а пів ставки. Чи може працездатна людина прожити на 3500 грн на місяць, питання риторичне.
Фактично це питання слушне для всіх «мешканців» умовної червоної (мабуть, від сорому) зони с офіційною зарплатою менш як 10 тис. грн/місяць. А до цієї групи компаній увійшла більш як половина з трьох десятків найбільших мереж АЗС. Інакше кажучи, всі вони мають ознаки виплати зарплати у «конвертах».
З цікавого ще те, що, попри очевидне для всіх збільшення зарплат по країні через інфляцію та наростаючий дефіцит робочої сили, половина «червоних» відзвітувала про зниження виплат працівникам порівняно з третім кварталом 2023 року. Тобто повністю очевидною є нереальність офіційних цифр ані за абсолютними значеннями, ані за динамікою.
Характерно, що поряд із регіональними та відверто маргінальними бізнесами у «червоній» зоні з комічними ставками опинилися й мережі з ТОП-10 — БРСМ, KLO, МОТТО, а також досить великі Marshal і VST.
Слід зазначити, що, незважаючи на зростаючу важливість сплати податків під час війни та тиск податківців, протягом року зазначені оператори майже не змінили «зарплатної» політики. Формально найбільше «збудилася» БРСМ, в якій за рік офіційні ставки зросли у півтора разу. Але повірити в те, що усмішку касира можна купити за 8500 грн на місяць, також складно, як і в 5860 грн, які мережа офіційно платила на початку 2023-го. Адже відставання від зарплат працівників у ключових конкурентів становить 2–3 рази.
Аналогічна ситуація по мережі VST, яка підвищила за рік декларовані зарплати удвічі, але в результаті вийшла лише на 7000 грн по місяцю.
Як нескладно здогадатися, насправді особливої різниці за рівнем зарплат на ринку немає. На сайтах працевлаштування це чудово видно. Але характерно, що зокрема БРСМ і МОТТО, які активно шукають працівників, пропонований заробіток не оголошують. Своєю чергою ОККО, WOG, UPG і навіть Avantage 7 пишуть пропозиції відкрито, і ці пропозиції коливаються у невеликому діапазоні.
«Наші працівники нерідко йдуть працювати на БРСМ, бо за фактом зарплати там дещо вищі. Людям часто важливіше, скільки ти в кінцевому результаті отримаєш на руки, а не що у офіційній відомості», — каже власник мережі АЗС. Він ще зазначає, що багатьом чоловікам останнім часом також небажане офіційне працевлаштування через побоювання призову. Коло замкнулося: працівник не хоче офіційних відносин, щоб не світитися перед державою, роботодавець цих відносин не хоче теж, щоб не платити податків державі.
З нестандартного зазначимо ще таке. Якщо у БРСМ мережа розкидана по всій країні, то KLO оперує виключно у Києві та Київський області, де зарплати апріорі вищі. Але на папері вони навіть на чверть менші за БРСМ-івські. Наголосимо, що, крім кольорової гами АЗС, ці дві мережі об’єднують також непогані показники продажів. Тобто це не маргінальні бізнеси, а одні з провідних за прибутковістю у країні, які можуть дати фору навіть п’ятірці лідерів «зарплатного» рейтингу, не кажучи вже про решту.
На шляху до «зеленки»
У «жовтій» зоні перебувають мережі з рівнем офіційних зарплат від 10 до 20 тис. грн на місяць. Судячи з моніторингу вакансій на профільних сайтах, саме в такому діапазоні знаходиться реальна зарплата лінійного персоналу АЗС — операторів і касирів (за винятком Києва, де ставки вищі, ніж у регіонах).
Характерно, що, на відміну від «червоних», більшість «жовтих» учасників доклала відчутних зусиль для виходу «в люди». У мережі WOG «офіціалка» за рік зросла майже вдвічі — з 8 до 16 тис. грн «чистими» на місяць. Аналогічно — в Avantage7.
Однак деякі питання залишаються: чому на ОККО та WOG, які схожі форматом станцій, фірмовими кольорами та, зрештою, мають однакові ціни на пальне, різниця у зарплатах становить 30% на користь першої?
У рекламних об’явах Avantage 7 пропоновані зарплати у 1,5–2 рази вищі, ніж середні «офіційні» 12 тис. грн на руки.
Судячи з усього, шлях «жовтих» до «зеленої» зони ще не закінчено.
Щодо нечисленних мешканців «зеленого» кварталу, то з п’яти місць три належать компаніям з іноземним капіталом. Це люди з іншого світу, які відверто не розуміють, як можна таскати по ночах торби з необлікованою готівкою, розпихувати потім по конвертах сотням і тисячам працівників. Або влаштовувати схеми з перерахування «виграшів» на банківські картки працівників через онлайн-казино та інші подібні «сервіси».
Саме тому показники цих компаній найкраще відображають рівень справжніх зарплат у цій галузі, зокрема найбільш «дорогим» офісним працівникам. Платити їм офіційно «невигідно», бо лізуть великі податки. Між тим, наприклад, ОККО платить не тільки «білі» зарплати, а навіть офіційно річні бонуси персоналу. Це, зокрема, проявилося у сплеску вдвічі більших відрахувань ПДФО та ЄСВ у другому кварталі 2023 року. Аналогічних проривів серед інших мереж за останній рік помічено не було. Мабуть, погано решта «топів» працює…
Місцевим до лампочки
Чудес не буває: рівень зарплат у будь-якій галузі приблизно однаковий. Вони можуть відрізнятися на відсотки, а не в рази, як серед українських мереж АЗС. І ці розбіжності — найкраща ілюстрація проблематики несплати податків.
Причому зарплатними податками втрати бюджету не обмежуються: адже готівку для «конвертних» доплат треба десь брати, а отже, можна впевнено говорити про функціонування в мережах з низькими зарплатами схем із приховування прибутку, а значить, і податку з нього. Погодьтеся, якщо в компанії низькі зарплати як найбільша стаття витрат будь-якої АЗС, то має бути більшим прибуток. Але за статистикою всі мережі з низькими зарплатами безприбуткові або показують мізерні цифри.
Розрахунок показує, що якби всі мережі показали місячний дохід працівників у 20 тис. грн, бюджет поточного року міг би доотримати 6,3 млрд грн ПДФО та ЄСВ. Це автоматично позбавило б багато мереж необхідності шукати готівку та йти в усілякі схеми «оптимізації». Ефект детінізації для податкової системи був би відчутним і комплексним.
Тут дуже дивна позиція, а точніше, фактично її відсутність з боку місцевої влади. Саме вона є найбільшим інтересантом, адже ПДФО йде до місцевих бюджетів. Тобто зарплати у «конвертах» найбільше б’ють саме по бюджетах громад, які потребують грошей не менше, ніж центральний. Тим більше що зацікавленість мала б зрости після позбавлення місцевих громад ПДФО від військових. Чому б не провести аналізу за всіма сферами бізнесу та не оголосити імена й бренди добродіїв із місцевої «червоної» зони? Впевнений, спрацювало би.
Та якогось «вогника» не спостерігається. Натомість є всі ознаки прямого та досить продуктивного спілкування регіональних бізнесів із місцевою владою, для якої «небюджетні» відносини часто більш продуктивні. Між тим елементарний аналіз зарплат у різних сферах бізнесу та відповідна спільна робота з податківцями могли би сприяти цивілізованому наповненню місцевих бюджетів. Замість цього доводилося чути про індикативи типу середніх зарплат по регіону, а то й по країні, які, звісно, слабо відображають реалії.
Дивує й позиція центрального офісу Державної податкової служби, яка має великі масиви статистики для аналізу та може дати відповідні рекомендації місцевим податківцям чи задіяти заходи впливу щодо «оптимізаторів». Але спостереження показують, що окремі великі мережі зухвало утримують не тільки комічні ставки зарплат протягом останнього року, а й показники податкової ефективності загалом, про що повідомлялося неодноразово. Це викликає запитання до податківців: а у нас точно всі рівні? Чи хтось, як завжди, рівніший? Смішно сказати, але якщо дивитися на сплату податку на прибуток (ПнП), то наші нафтовики — суцільні злидні. В це хтось вірить?
Остаточно це спростовує група компаній ОККО, якій великі зарплати працівників не заважають платити понад 70% ПнП серед топ-10 мереж, а також бути серед національних лідерів за донатами армії.
Отже, гроші є. Податківці разом із місцевою владою можуть і мають взяти те, що належить бюджету по праву.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google