Життя в рулетці

Високі відсоткові ставки - це премія за ризик, ризик залишитися зовсім без грошей, як у казино. Однак гра триває...

Усі гроші в Україні перебувають у зоні ризику. І неважливо, в який саме банк їх поміщено, лише рівень ризику різний.

З Інтернету

Вкладники фінансових установ цивілізованих країн вважали б ризики розміщення вкладів у банках України просто безмежними. Адже відомо, що ризик прямо пропорційний рівню відсоткових ставок за вкладами. Втім, і наші громадяни не дурні. Населення країни, а також бізнес уже чудово усвідомлюють, у яку гру вони грають із банками, претендуючи на надвисоку відсоткову винагороду за вкладами та рахунками. На кону - надвисокі відсотки, нереальні для фінансової системи будь-якої розвиненої країни світу. Тому й усі ймовірні подальші незручності у разі банкрутства банку схожі на результат відвідин казино та гри в рулетку, коли роблять ставку і програють. Але гравці у відсоткову рулетку не переводяться. З'явилися навіть професіонали, категорія громадян, готових свідомо йти на ризик, що схожий на ризик участі в піраміді. Вони готові до фінансових викликів і знають як, у разі НП, рятуватимуть свої гроші.

Коли розмір не має значення

Картина олією... Після потрапляння банку в "червону зону" кошти СПДешників та юросіб просто "згорають", кошти "фізиків" понад суму лімітів Фонду гарантування вкладів (ФГВ) також, як правило, обнуляються. А вчорашнім вкладникам-гравцям тільки й залишається місяцями "прогулюватися" до банкоматів та кас банків у спробі врятувати, в умовах мізерних лімітів, якомога більше своїх кровних, в ідеалі привівши свій вклад до суми, гарантованої ФГВ, до введення тимчасової адміністрації банку. Звісно, все це не стосується обраних вкладників, котрим, на відміну від "простолюддя" з копійчаними лімітами, практично забезпечена моментальна видача вкладу.

І ця гра, попри все вищеописане, триває, - максимальні ставки за депозитами у гривні й валюті з початку року лише трохи "підсіли".

За даними компанії "Простобанк Консалтинг", на кінець березня 2016 р. у банках із числа 50 найбільших усе ще можна знайти депозитні програми зі ставками до 27% річних у гривні. Аналогічна ситуація і в сегменті депозитів у доларах США - максимальна ставка за ними становить 12,2% річних.

Правда, консервативніші дочки найбільших міжнародних фінансових груп пропонують максимальні ставки у гривні не набагато вищі від 10% річних, для вкладів євро/долар - 0,5-2%. Слід сказати, що таку тактику представники іноземного банківського капіталу в Україні обрали тільки після попередньої фінансово-економічної кризи в країні. До розриву "бульки" на ринку нерухомості (2008 р.) навіть іноземні банки в Україні перебували в зоні казино і радо "пилососили" валютний ринок під небачені в них на батьківщині 5-8% річних. Потім ці кошти роздавалися буквально "наліво й направо", розігріваючи до непристойності вітчизняний ринок нерухомості. Нагадаємо, не без участі міжнародних спекулянтів, скромна панельна двокімнатна "чешка" площею 52-53 кв. м поблизу метро "Лівобережна" в Києві "злетіла" до 170 тис. дол. Посадка виявилася досить жорсткою, - нині вартість такої квартири коливається в межах 50 тис. дол.

Поклавши край авантюризмові, дочки найбільших іноземних банків Європи в Україні тепер "дмухають на холодне", виставляючи у валюті символічні (як для нашої країни) ставки. Наприклад, розмістивши у консервативній фінансовій установі суму 50 тис. дол., через рік можна буде "поласувати" лише 500 дол. відсотків, із яких ще й податок майже на 100 дол. доведеться "відстібнути".

Інший підхід - у більшості вітчизняних гравців, які ще залишилися на плаву, і деяких неконсервативних іноземних дочок. Вони пропонують ледь не десятикратно вищі доходи за депозитами у валюті та дво-, триразову вигоду за гривневими вкладами. Після ознайомлення з відсотковими ставками деяких монстрів вітчизняного фінансового ринку мимоволі згадується казка "Золотий ключик, або пригоди Буратіно" Олексія Толстого.

Складається враження, що багато банків просто живуть сьогоднішнім днем, і, може, тому "завтра" для окремих із них уже не настає. Як не настало "завтра" для десятків малих, середніх та великих (це саме той випадок, коли розмір не має значення) банків України, що збанкрутували за останні два роки. І такого банкопаду - "малих, середніх і великих" - у досить стислі терміни країна ще не знала. Причому список тих, хто канув у небуття, постійно поповнюється новими невдахами.

Ці гроші вже не працюватимуть на Україну

Банківська система країни дуже нестабільна. В економіці ж, по суті, - "ідеальний шторм" (ситуація, що виникла шляхом такого поєднання несприятливих чинників, внаслідок якого їхній сумарний негативний ефект істотно зростає). Промисловість - у депресії, в торгівлі - обвал, ринок нерухомості - в комі. А вся конструкція так-сяк тримається "на голці" зовнішніх позик.

З одного боку, ледь не вся українська клієнтура стала збитковою, банкам (образно кажучи) ні з ким працювати. З іншого - до тих, хто поки що "випливає", Нацбанк висуває особливі вимоги: розроблено новий порядок оцінки кредитних ризиків, який примушує акціонерів банку збільшувати капітал на мільярди.

На тлі падіння ліквідності та концентрації збитків акціонери деяких банків усе-таки примудряються виконувати вимоги НБУ, знаходять величезні кошти для докапіталізації та збільшують капітал, хоча дається їм такий крок дуже непросто.

Однак навіть у тих випадках, коли власники вживають достатніх заходів для оздоровлення установи, регулятор найчастіше не демонструє ні достатньої гнучкості, ні витримки, ні оперативності в питанні рефінансування, хоча будь-яку пожежу набагато простіше й дешевше погасити на самому початку.

У результаті, "юрики" дружно шикуються "на вихід" із проблемних банків, а "фізики" задовольняються принизливо низькими лімітами на щоденне зняття коштів зі своїх рахунків.

Ситуація в банківській системі деморалізує і бізнес, і населення.

Багато "юриків" більше ніколи не захочуть вести легальний бізнес в Україні. Повторно на одні й ті самі граблі вони не наступлять і спробують перекочувати в тіньовий готівковий сектор.

Багато "фізиків", особливо тих, у кого сума більша за гарантовану ФГВ, волітимуть надалі зберігати кошти "під подушкою", навіть попри ахову криміногенну ситуацію в країні.

Гроші і тих, і тих уже більше не працюватимуть на державу Україна.

За попередніми даними, вкладники-фізособи розміщували у 18-й за величиною фінустанові країни, яка "завалилася" нинішньої весни, понад 4,5 млрд грн. Відшкодуванню через ФГВ підлягають близько 2,8 млрд грн. Таким чином, "згорять", швидше за все, близько 1,7 млрд грн, а це вкотре підкосить наш і так передреанімаційний споживчий ринок, роздрібну та оптову торгівлю. Відповідно, менше буде сплачено податків, і зовсім неважко здогадатися, за рахунок чого буде покритий бюджетний дефіцит.

ФГВ - постійно й дуже "голодний" клієнт держбюджету, звісно ж, виконає свої зобов'язання, ось тільки де-факто саме платники податків усієї країни, як завжди, оплатять рахунки.

А банківський сектор країни звично продовжує орієнтуватися на скупку облігацій, а не на роботу з клієнтами. На якомусь етапі така практика врегулювання грошової маси може призвести до чергових зривів, до поновлення повномасштабного "банкопаду" і врешті-решт - до остаточної деградації фінансової системи та до дефолту зобов'язань.

Клієнтам банків слід розуміти, що високі відсоткові ставки - це премія за ризик. Ризик залишитися зовсім без грошей, особливо якщо на якомусь етапі проблеми виникнуть у великого системного банку.

Свого часу вклади в єдиній ощадній установі СРСР "зависли" назавжди. Жалюгідні копійки, відшкодовані вкладникам через багато років, - не беруться до уваги.

Пригоди Буратіно

"Вивертати кишені" вкладників у нас заведено у два способи. Варіант перший - спосіб "Хрещатик": два-три дні - і банку з понад 20-річною історією не існує.

Варіант другий, більш поширений, в Інтернеті отримав назву "пайок". Це коли фінансова установа повідомляє, що кошти з рахунків і депозитів видаватимуться суворо обмежено в одні рук. Так, на добу (незалежно від суми залишків на рахунках) на одну людину видається, як правило, від 1 до 5 тис. грн. Одночасно блокуються перекази коштів "на вулицю" (тобто в інші, не проблемні банки) і "всередині". Наприклад, перекази частини суми на дружину/чоловіка або іншого родича, для того, щоб збільшити денний "пайок", суворо забороняються, можливий рух грошей тільки між особистими рахунками.

Тим часом гаряча лінія банку, яка отримала в Інтернеті від "погорільців" численних банків назву "гарячка", досить мило й вишукано "гуморить" над клієнтами. Наприклад, їх запевняють, що є можливість розплачуватися в торговельних мережах голд картою з лімітом
75 тис. грн на день (раніше ліміт сягав еквівалента 50 тис. дол.), а простою картою - з лімітом 30 тис. грн (раніше - еквівалент 25 тис. дол.).

Підбадьорений клієнт банку натхненно затарюється побутовою технікою і впевнено намагається розплатитися в терміналі на касі. І тут відбувається те, що на сленгу "погорільців" банків називається "відлупом", - термінал видає квитанцію "операція технічно неможлива". Після ганьби на касі та співчутливих поглядів із черги клієнт, наївно думаючи, що це тільки окреме непорозуміння, термосить "гарячу" лінію установи.

Працівники "гарячки", безперечно намагаючись приглушити нестримний сміх, відповідають, що спробують вирішити проблему через кілька тижнів або місяців. І навіть старший зміни продовжує "лохотрон", запевняючи, що клієнт - один такий на всю країну, і всі платежі у всіх проходять у межах ліміту 75 тис. грн. Зате в неформальній розмові працівники банку визнають: термінал пропускає лише не більше 10 тис. грн на день.

До речі, такі жарти інколи повертаються бумерангом. Адже придбаний товар може не підійти покупцеві. І той має повне право повернути його протягом 14 днів (не враховуючи дня купівлі). Більшість фінансових установ країни без проблем повертають кошти за повернутий товар уже не в проблемний банк, карткою якого розплачувалися, а, за заявою покупця та за наданими новими реквізитами, у будь-який інший, "здоровий" банк. Адже йдеться не про гроші потопаючого банку, а про гроші клієнта.

Правда, один із велетенських системних банків, сумнівно посилаючись на правила міжнародної платіжної системи, повертає кошти за повернутий у торговельну мережу товар лише у фінансову установу, карткою якої розплачувалися під час купівлі, чим, по суті, встановлює свої власні правила гри, не передбачені українським законодавством, і силоміць "заганяє" своїх клієнтів у той самий проблемний банк, із якого ті ледве накивали п'ятами.

І це банківська система країни, яка прагне до Європи...

Консервативна Європа - консервативні банки

Система гарантування вкладів Європейського Союзу обіцяє вкладникам значно вищі гарантії, порівняно з українськими. Так, згідно з Директивою 94/19/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу про програми захисту банківських вкладів, сума гарантування вкладів має становити не менш як 20 тис. євро по кожному депозиту, незалежно від їх кількості й валюти. Кожна держава ЄС формує свою незалежну систему гарантування вкладів, і умови в різних країнах, як правило, відрізняються від загальноєвропейських тільки на користь клієнтів банку.

Так, у деяких країнах ЄС існує повна гарантія всієї суми всіх депозитів вкладника. З найближчих до України держав такі умови діють в Угорщині, Словаччині та Словенії. В інших країнах сума гарантування може істотно перевищувати мінімальну для ЄС - наприклад, у Литві вона становить 100 тис. євро.

Є й інший бік медалі: тоді як вкладники ЄС можуть, так би мовити, "спокійно спати", не нараховуються й преміальні за ризики, яких, практично, немає, - нині заощадження в євро у європейських банках практично не приносять ніякого прибутку.

У банках США реально отримати за строковими депозитами (т.зв. savings account) ставку 0,2-0,4% річних. В American Express банку діє одна з найвищих ставок за депозитами - 0,85% річних.

У швейцарських банках відсоток за депозитами становить у середньому 0,01-0,5%. Крім того, більшість швейцарських банків вимагають наявності мінімального незнижуваного залишку на рахунку в розмірі від 200 тис. дол./євро/швейц. франк.

Низькі ставки можна пояснити досить низькою дисконтною ставкою регуляторів відповідних країн. За нею кредитуються банки центробанками, а депозити, природно, не можуть коштувати набагато дорожче.

Банки отримують ліквідність переважно з двох джерел: від національного банку та від населення (у вигляді відкриття депозитів і рахунків). Відповідно, ці два джерела ліквідності перебувають у стані взаємної конкуренції, адже банки візьмуть гроші саме в того, хто запропонує найкращі умови. Другому джерелу ліквідності (найчастіше - населенню) не залишається нічого іншого, як підлаштовуватися.

Дешеві депозити означають дешеві кредити. Наприклад, у Канаді середня ставка за іпотекою в канадському доларі становить близько 2,5% річних, позичити можна на 25 років. За українськими мірками, майже безплатно роздаються кредити й в усіх інших розвинених країнах. Наприклад, у Європі іпотека коштуватиме 3-4% річних, позичити можна 50-70% оцінної вартості нерухомості на термін до 30 років.

Європейці, ознайомившись із умовами депозитних і кредитних програм України, безумовно, жахнулися б. На їхню думку, економіка не може існувати в таких пекельних умовах.

Утім, криза - це час, коли сильний стає ще сильнішим. Якщо одні банки банкрутують, інші отримують нову клієнтуру, тобто триває перерозподіл ринку банківських послуг насамперед на користь установ, для яких валюта (а її так бракує Україні) - не проблема. Переважно це стосується великих іноземних "дочок".

Не всі банки-іноземці вишикувалися в чергу на вихід. Найбільш прозірливі розуміють, що фінансово-економічна криза в Україні рано чи пізно мине, економіка ввійде у фазу зростання, тому краще тепер вийти в нуль або змиритися з незначними збитками, але виграти в перспективі.