Як лікувати загострення земельно-мораторійної безвиході?

Попри те що ВР у середині грудня минулого року 231 голосом "за" ухвалила в першому і другому читаннях законопроект про продовження мораторію на продаж земель сільгосппризначення до 1 січня 2020 року, боротьба навколо проблеми запуску земельного ринку не тільки не ослабла, а посилилася ще більше.

Почнемо з того, що проголосований законопроект голова ВР одразу підписати не зміг. Оскільки народні депутати Олексій Мушак і Віктор Пинзеник, посилаючись на нібито допущені порушення під час ухвалення документа, зробили спробу заблокувати ухвалений парламентом законопроект, подавши відповідні проекти про перегляд ухваленого рішення. Це призвело до того, що набуття законопроектами чинності було заморожене більш ніж на півмісяця. І тільки в середині січня ц.р. парламент зміг повернутися до розгляду питання. На своєму засіданні ВР не підтримала обох поданих проектів про скасування раніше ухваленого рішення й підтвердила продовження мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Відтак документ набрав сили. Але на цьому інциденті колотнеча навколо земельного мораторію не припинилася. Програвши битву в парламенті, активна останнім часом коаліція зі скасування мораторію на продаж землі сільгосппризначення, вдалася до нових дій.

Важливо нагадати, що у ВР уже розглядали низку законопроектів про обіг земель, у т.ч. й урядовий. Однак ВР не підтримала жодного з них. Поряд із традиційно звичним тяжінням до агрохолдингів, документи, особливо урядовий законопроект, мали чимало позитивних новацій, спрямованих на розвиток вітчизняного агропрому. Ними, зокрема, передбачався розвиток фермерської моделі господарювання. Ряд експертів неухвалення цих законопроектів пояснює тим, що в них було запропоновано низку обмежень - щодо площі придбаної землі і виключення юридичних осіб зі складу покупців земельних угідь. Впливові власники агрохолдингів та їхні лобісти в парламенті не могли із цим змиритися. Крім того, контекст пропонованих законопроектів був такий, що не виключав внесення поправок, які могли відкрити шлях до затвердження і розвитку фермерсько-селянської моделі господарювання. Навіщо це впливовим власникам агрохолдингів та їхнім лобістам у ВР?

На рішення парламенту, який віддав 231 голос "за" продовження мораторію, без сумніву, вплинула позиція населення країни. Соціологічні опитування останнього часу засвідчили, що більша його частина - майже дві третини - виступала за продовження мораторію на продаж сільгоспземлі. Мотивація різна. Одні, ратуючи за те, щоб відкласти запуск земельного ринку, сподіваються на настання сприятливіших часів. Інші бачать у мораторії менше зло, ніж у глобальному, нічим не обмеженому, у тому числі й у розмірах землекористування, земельному ринку, де селяни, зокрема й власники паїв, одним махом втрачають можливість займатися фермерством і з господарів землі перетворюються якщо не на найманих працівників, то взагалі на безробітних.

Але все це мало цікавило антимораторійну коаліцію. Принаймні представники цієї коаліції, яка була створена приблизно рік тому і нібито представляє позицію "більш як півтори тисячі різних громадських організацій", майже відразу після невдалого блокування ухваленого ВР законопроекту, прийняли звернення до П.Порошенка з претензійним і провокаційним закликом: "Пане президенте, дайте волю селянам!" - запропонувавши таким чином своє бачення розв'язання проблеми.

Поряд із викладом старих, давно розвінчаних міфів про те, що селяни чекають не дочекаються можливості продати отриману після розпаювання землю великим агрохолдингам, щоб на радість їх власникам перетворитися з господарів на найманих працівників, коаліціянти вирішили звернутися до очільника держави з досить конкретними пропозиціями втрутитися в процес і переломити ситуацію. Підписанти звернення до президента, серед яких, до слова, немає ані представників великих аграрних асоціацій, ані посланців від селян або приватних землевласників, висувають дві досить конкретні пропозиції, що можуть, як вони вважають, змінити і думку більшості українців, які виступають за продовження мораторію, і результати голосування в парламенті.

Підписанти закликають президента, по-перше, зробити те, що їм не вдалося зробити в парламенті: "скористатися своїм правом вето і заблокувати закон про продовження мораторію". Крім заклику накласти вето на ухвалений закон, представники коаліції зі скасування мораторію пропонують П.Порошенкові "використовувати своє право законодавчої ініціативи" і "подати до Верховної Ради свій законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення, визначивши його як невідкладний".

У підписантів звернення чимало підстав очікувати від П.Порошенка підтримки й розуміння. (Він, принаймні в минулому, мав прямий стосунок до латифундистського бізнесу, а вже як очільник держави неодноразово висловлював невдоволення неодноразовим продовженням мораторію на купівлю-продаж землі, а нещодавно й поготів заявив, що країна "готова до земельного ринку"). Хоча повної гарантії, звісно ж, немає. Адже попереду довгий марафон двох виборчих кампаній зі своїми вимогами й правилами комунікації, що вимагає як обґрунтованості, так і гнучкого маневру.

Підписанти звернення до президента лицемірно співчувають селянам, стверджуючи, що їхні права порушуються виключно забороною на продаж пайових наділів. При цьому обходять той момент, що заборона продажу - не головна неприємність селян. Є біди й істотніші. Селяни-пайовики позбавлені права не тільки продавати ділянки, а й розпоряджатися ними на власний розсуд. Вони не мають можливості ні підібрати для обробки свого наділу оптимального для них орендаря, ні залучити партнера для спільного господарювання на ділянці. За них усе вирішують чиновники вкупі з орендарями.

Селянську землю безперешкодно використовують у бізнесі, навіть міжнародному: різного роду корпорації подають її як найважливіший актив. Іншими словами, селянська земля потрібна для бізнесу, але самі її власники відірвані від підприємництва. Не вважати ж бізнесом укладання орендних договорів оптом і за вказівкою "згори", як і отримання злидарської орендної плати. При цьому із часом дискримінація селян-пайовиків дедалі зростає. Якщо раніше орендна плата в розрахунку на гектар державно-комунальної і селянської землі була приблизно однаковою, то останнім часом ситуація різко змінюється. Запровадження електронних торгів з продажу права оренди землі призвело до того, що орендна плата зросла майже вдвічі. А коли на такі торги виносять високоякісні землі з надійною логістикою, то ціни на оренду взагалі "зашкалюють". Але… На електронні торги виносять тільки державні й комунальні землі. Що ж до селянських паїв, то організатори торгів, на втіху латифундистам, вважають: оскільки та є приватною власністю, приватники мають самі вирішувати свої питання. І питання, звісно, вирішуються… не на користь селян, які змушені й далі задешево здавати в оренду землі.

Деякі агрохолдинги накопичили земельні банки по півмільйона гектарів землі. А деякі впритул наблизилися до мільйонного показника. На додачу до цього останнім часом по сільських територіях іде потужна хвиля створення агрохолдингів середнього масштабу. А задля розширення їхніх земельних банків поглинаються (у тому числі із застосуванням рейдерства) сільгосппідприємства середньої руки і навіть великі фермерські господарства. Латифундисти розгорнули справжнє полювання на селянську землю. Їм не вигідні будь-які законодавчі обмеження як щодо придбання земель у власність, так і щодо масштабів її використання. Земельні банки агрохолдингів через те й ростуть як гриби після дощу, а кількість фермерських господарств і середніх сільгосптовариств зменшується, що ухвалені закони й нормативні акти лобіюють процес латифундизації, створення цілих аграрних імперій. І цей процес в умовах орендної системи й діючого мораторію зайшов дуже далеко. А при запуску земельного ринку, коли орендована земля стане приватною власністю, може зайти ще далі. Принаймні спільна чиновницько-латифундистська діяльність у цьому напрямку ведеться активно і з наростаючим результатом.

Величезні агрохолдинги створюються поглинанням менших агроструктур за допомогою оренди й консолідації селянських і державно-комунальних земель зовсім не для того, щоб при запуску земельного ринку, наразившись на обмеження, дробити їх на окремі ділянки. Як і не для того, щоб допустити дрібних власників землі - селян-пайовиків до святая святих процесу збагачення - консолідації земель. Тим більше допустити їх до особистої участі в продажу своєї землі. Адже в такому разі можуть бути створені передумови для продажу землі окремими або зібраними в один кількома паями. А в такому разі відкривається шлях до формування селянсько-фермерської моделі господарювання. Саме такому повороту подій намагаються запобігти власники агрохолдингів.

Підписанти звернення до президента насправді роблять усе, щоб не допустити власників землі до безпосередніх процесів її консолідації і продажу. Адже покупка окремих або кількох зібраних воєдино паїв потрібна тільки селянам, які мають намір збільшити товарність свого господарства (розширивши земельний наділ придбанням додаткової землі), організувати сімейну ферму. І нашому внутрішньому ринку через засилля великих агрохолдингів таких виробників гостро не вистачає.

Але такий підхід, як і масштаби, геть не цікавий латифундистам, які спеціалізуються переважно на виробництві агросировини на експорт. Важко навіть уявити, щоб латифундисти або їхні представники затівали торги щодо купівлі землі з кожним окремим власником паю. Зовсім не випадково в дискусіях про механізми запуску земельного ринку ретельно оминається питання механізму організації безпосередньо купівлі-продажу активу. Хто вестиме такий процес, і головне - як саме? Арсенал заходів допомоги цьому процесу досить убогий. Найчастіше пропонується доручити цю делікатну справу то спеціально створеному банку, то окремому агентству. Але в будь-якому разі власників землі або їхніх представників відсувають у цьому процесі на задній план, по суті, відторгають від нього. Тишком підсувається думка, що для купівлі-продажу сільгоспземлі після запуску земельного ринку варто використовувати вже накопичені під час дії орендної системи землекористування прийоми. Хоча відомо, що вони призвели до повного домінування інтересів орендарів-землекористувачів над орендодавцями-землевласниками. Згідно із цими підходами, не селянин в індивідуальному порядку вирішує, як розпорядитися своєю землею, кому й на яких умовах передати наділ в оренду. Право вирішувати такі питання привласнили, користуючись бюрократичним тиском і ухваленими лобістами нормативними актами, збирачі селянських паїв укупі з чиновниками реєстраційного й земельного відомств.

Селян, по суті, позбавили не тільки права продажу своїх наділів, а й можливості розпоряджатися ними. Тобто самим приймати рішення, кому й на яких умовах передати в оренду свій пай. Селян поставлено в умови, коли вони змушені здавати свої наділи оптом і часто латифундистові, з яким вони ніколи не зустрічалися й не зустрінуться. У них залишилося єдине право - підписати написаний під копірку орендний договір і раз на рік отримати за користування своєю землею плату, розмір якої більше скидається на милостиню.

Така форма оренди землі оптовими партіями, без урахування якості кожного окремого паю й зобов'язання землекористувача зберігати й збільшувати родючість ґрунтів, - дуже вигідний і прибутковий бізнес, що підтверджується зростанням конкуренції між землекористувачами, що нерідко доходить до рейдерських захоплень. І тому впадає в око прагнення зберегти напрацьовані "орендні перегини", використовувати їх в інтересах латифундій при запуску земельного ринку. Недарма підписанти звернення до президента байдужі до положень, які напрацьовуються у ВР і в яких враховуються інтереси і великих сільгоспвиробників, і середнього й малого агробізнесу, бо вони сподіваються виключно на майбутній президентський законопроект, який, вони впевнені, виправдає їхні очікування.

Вирішити проблему ефективного землекористування, яка загострюється чимдалі більше, допоміг би перехід до т.зв. "м'якого" мораторію. Тобто впровадження підходу, який не передбачає повної заборони на продаж землі її власниками. Але обмежує процес у двох аспектах. Купувати сільгоспземлю у приватну власність дозволити, принаймні на початковому етапі, тільки селянам і тим городянам, які виявили бажання займатися фермерством, безпосередньо обробляючи наділи, доповнюючи заняття рослинництвом утриманням свійських тварин. Для чого, звісно ж, потрібні дешеві довгострокові кредити. Підтримка трудового фермерства необхідна не тільки сільському населенню, а й городянам. Невідкладну проблему поповнення внутрішнього ринку, зниження цін на харчові продути можливо вирішити не державними субсидіями на будівництво великих тваринницьких комплексів, а підтримкою малого агробізнесу, який вимагає менше коштів, але при цьому дає більший ефект і попутно вирішує проблему зайнятості.

З одного боку, такий підхід посприяв би вирішенню проблеми розширення землекористування трудових селянсько-фермерських господарств, утвердженню ефективної моделі малого агробізнесу. А з іншого - зняв би досить болісну проблему, пов'язану з порушенням прав приватних власників землі, дав би їм можливість уповні розпоряджатися своєю власністю. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своєму резонансному рішенні зовсім не виступає проти всіх обмежень у земельних відносинах. Він тільки зазначає, що "мораторій у його нинішньому вигляді порушує права власників землі", і проблему необхідно вирішувати. Виходить, якщо внести корективи до правил здійснення мораторію, трансформувати його в такий, що не порушує прав власників, він стане прийнятним. Рано чи пізно це доведеться зробити.

Фахівець у галузі земельного права Віктор Кобилянський, аналізуючи вплив цього затяжного мораторію на земельні відносини, звертає увагу на розширення практики обходу заборони на продаж сільгоспземлі за допомогою ухвалення окремих судових рішень. З'явилися, за його словами, перші ластівки, коли вітчизняні суди, орієнтуючись на відоме рішення ЄСПЛ, стають на захист власників, які бажають продати свою сільгоспземлю. Такий підхід, вважає експерт, хоча й забере чимало часу, "може виявитися найбільш ефективним".

Якщо не вжити заходів для пом'якшення мораторію, офіційного надання можливостей для запуску й розвитку обмеженого селянського земельного ринку, то процес, без якого навіть складно уявити як розвиток малого й середнього агробізнесу, так і благополуччя внутрішнього продовольчого ринку, може піти явочним порядком. Для цього є і прагнення селян працювати на своїй землі, повноправно розпоряджаючись нею (включаючи продаж активу), і підтримка ЄСПЛ та вітчизняних судів.