Вступаємо до СОТ: чи можливі веселощі без похмілля

Багато експертів висловлюють побоювання, що аграрний сектор, не витримавши конкуренції зі світовими виробниками сільськогосподарської продукції, стане тією жертвою, якою Україна розплатиться за свій вступ до Світової організації торгівлі. Чимало, проте, й інших, хто такі пророцтва вважає необгрунтованими. Мовляв, у нас в активі позитивне сальдо в зовнішній торгівлі сільськогосподарськими товарами й надзвичайно сприятлива кон’юнктура на світових агроринках до моменту вступу. Аби споживачам було добре, а що стосується виробників, то їм варто оптимізувати виробництво. Не поділяючи песимізму перших, хочеться все ж запитати в других: а як саме оптимізувати? Адже оптимізація, залежно від конкретної ситуації, передбачає як згортання виробництва, так і його розвиток.

Візьмімо, наприклад, таку галузь, як виноградарство та виноробство.

На виконання тарифних зобов’язань стосовно товарів, ввезених на митну територію України, прийнятих на переговорному процесі щодо вступу України до Світової організації торгівлі, Кабмін доручив Міністерству економіки розробити проект закону України «Про внесення змін до митного тарифу України». На даний момент доручення виконане. Законопроектом, серед іншого, передбачене зниження ставок ввізного мита на вина виноградні, включаючи кріплені, а також на виноградне сусло з два-три євро до 0,3—0,4 євро за 1 літр, тобто в п’ять-десять разів. Можна лише порадіти тому, що незабаром до нас потечуть ріки чилійських, аргентинських та інших заморських вин (із французькими та італійськими, як і з португальськими, поки доведеться зачекати), які досі були недоступні вітчизняним шанувальникам Бахуса через дорожнечу. Тобто споживачам стане добре. А як настільки радикальне зниження цін на імпортне вино оптимізує виноградну й виноробну галузь України?

На це запитання члени асоціації «Виноградарі і винороби України» дають отаку невеселу відповідь:

— практично припиниться насадження нових виноградників, яких нині понад 20 тис. га, що позбавить галузь перспектив розвитку;

— відбудеться поступовий занепад діючих плодоносних виноградників, яких в Україні майже 100 тис. га, оскільки їхнє подальше використання стане економічно недоцільним;

— стане нікому не потрібною вітчизняна сировина, валовий збір якої торік досягнув 300 тис. тонн. Це не лише вкине в кризу виноградарство, але й поставить виноробів у цілковиту залежність від імпортної сировини, її якості та обсягів;

— скоротиться виробництво вина з вітчизняних виноматеріалів, різко зменшиться попит на вітчизняні вина, особливо в середньому ціновому сегменті, саме на ті якісні марки, які доступні більшості споживачів.

Очевидно, міністерські клерки, котрим заморські вина й без вступу до СОТ не дивина, вважають, що головної мети (інтереси масового споживача) досягнуто, а доля виробника — оптимізація. Те, що її результатом стане навальне збільшення безробіття серед сільського населення, спеціалістів Мінекономіки, схоже, не турбує. А дарма. Адже вирощування винограду, порівняно з іншими культурами, потребує найбільшої кількості працівників, зайнятих практично круглий рік. А це не багато не мало — 1 млн. 200 тис. робочих місць. Тому у разі їхньої ліквідації не уникнути зростання соціальної напруги в південних регіонах — Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, в АР Крим. Неминучим стане банкрутство десятків підприємств первинної виноробної промисловості, які зазвичай у своїх регіонах є основними донорами місцевих бюджетів.

Така перспектива тим більш прикра, що за останні роки за державної підтримки виноградарські господарства інвестували чималі кошти в посадку нових виноградників. В окремих із них площі під новими виноградниками збільшилися в два-три рази й у цілому по Україні перевищили 17 тис. га. Але перший врожай вони дадуть не раніше, ніж через три-п’ять років, а вже сьогодні щорічні інвестиції на оброблення 1 га винограднику становлять близько 5 тис. дол. Лише за останній рік державою на створення нових виноградників виділено майже 500 млн. гривень, ще близько 300 млн. становили внутрішні інноваційні інвестиції на технічне переоснащення переробних підприємств, придбання сільськогосподарської техніки тощо. Іншими словами, щорічний внесок вітчизняних виноробів у вирощування нових виноградників, перший врожай яких варто очікувати не раніше, ніж через три роки, становить мінімум 70 млн. гривень.

А як справи з виноробством в усьому іншому світі?

В Європі бюджетні дотації на 1 літр вина в середньому становлять 1 євро. Тільки на перегонку його надлишків країни ЄС щорічно витрачають 500 млн. євро. Дотації на розкорчування старих і посадку нових виноградників там дорівнюють в середньому 7,5 тис. євро на гектар. До 2014 року Єврокомісія планує виділити виноробам 1,3 млрд. євро, при цьому 120 млн. буде витрачено лише на рекламу європейських вин. А як інакше, коли європейський винний ринок стрімко завойовують «нові винороби» Аргентини, Австралії, Чилі та США, які у 20 разів збільшили свою частку на світовому ринку? До речі, і в нас тільки за останній рік обсяг продажу молдавських вин зріс майже вдвічі, нарощують свою присутність грузинські вина. Чи встоїть вітчизняна галузь за такого рівня дотацій закордонних виноробів і настільки стрімкого обвалу ставок ввізного мита? Наївне запитання.

Звичайно, вступ України до Світової організації торгівлі — справа вирішена. Але чи можна пом’якшити цей процес для вітчизняних виробників, зокрема виноградарів і виноробів? Член ради директорів асоціації «Виноградарі і винороби України» Ігор Балабатько вважає, що їхні труднощі стануть переборними за умови, що уряд здійснюватиме зниження ввізних мит на закордонні вина та сусло не одномоментно, а поетапно, протягом трьох-п’яти років. Такий перехідний період захистить національного виробника, забезпечить перспективи існування галузі, дасть їй змогу адаптуватися до правил гри, встановлених у СОТ.

«Руси веселие есть пити, не можем без того быти». Ці слова київського князя Володимира Великого пролунали в 986 році одповіддю на пропозицію прийняти магометанську віру, яка забороняє вживання вина. Жодною мірою не прагнучи пропагувати непомірне вживання алкоголю, хочеться все ж підкреслити: вітчизняне виноградарство та виноробство має давні й міцні корені, незважаючи на те, що галузь на своєму віку не раз опинялася на межі знищення. Остання така спроба була зроблена під час антиалкогольної кампанії 1985—1988 років, розв’язаної з ініціативи Михайла Горбачова і здійснюваної під безкомпромісним керівництвом Єгора Лігачова. Під корінь вирубалися найцінніші виноградники, а сама кампанія змінилася вікопомною перебудовою, яка не менш згубно позначилася на стані галузі.

Проте тоді галузь вистояла. І потроху стала відроджуватися. Тепер же без перебільшення можна сказати, що нинішнє випробування стане для неї останнім і непереборним. І знову волею непродуманих рішень на державному рівні. Звісно ж, вступ до СОТ — великий крок на шляху України до світового співтовариства. Безумовно, поряд зі здобутками неминучі й певні втрати. Важливе лише розумне співвідношення, зважений підхід та усвідомлені рішення, здатність державних мужів не задовольнятися приказкою «добра добувши, кращого не шукай», а здобувати максимум вигоди для власної країни в міжнародних діалогах. Інакше після ейфорії від отримання так довго очікуваного запрошення може настати важкий похмільний синдром.

8 вересня 1903 року в Парижі на всесвітньому дегустаційному конкурсі кримське вино було визнано найкращим, а його автор знаменитий князь Лев Сергійович Голіцин вигукнув: «Ми всі, панове, віримо в наше виноробство — це майбутнє багатство держави!» Сьогодні Україна володіє цим багатством, а завтра?