Влада сіла на шпагат

Нескладно зрозуміти, що призупинення до липня дії антидемпінгових заходів (які мали розпочатись у березні 2017-го) в момент, коли в Україні на повну йде підготовка до посівної, - це прецедент, за яким цілком може піти фактично скасування вже прийнятих санкцій проти несумлінних російських імпортерів добрив. Адже восени й наступної весни аграріям знову захочеться включити відстрочку. Якщо так, то маємо справу з віртуальними (якщо хочете, гібридними) антидемпінговими заходами, які призведуть до остаточної втрати українською хімічною промисловістю своєї конкурентоздатності. Усе це має, м'яко кажучи, зовсім непатріотичний вигляд. Особливо на тлі того, що зовсім недавно держава Україна нарешті зважилася на блокаду торгівлі через територію ОРДЛО. У тому випадку теж так хотілося ще хоч трохи поторгувати, хоч така "вигідна" торгівля, в тому числі й контрабандними добривами, асоціювалась у народу з економічною підтримкою окупанта…

Висока ціна "дешевизни"

Україна не купує російського газу? Ви в цьому впевнені? А за що українські аграрії заплатили тільки торік близько півмільярда доларів США? За той самий російський газ, але вже з доданою вартістю, оплативши переробку державі-окупанту. Тобто за азотні добрива (АД), які поки що виробляються в Україні в достатній кількості, і які, як відомо, використовуються в сільському господарстві для виробництва продуктів харчування. У зв'язку з цим не зайве нагадати, що з 2016 р. Росія запровадила продуктове ембарго проти України, а також закрила свої ринки для доступу нашої хімічної продукції. Ми ж, за прикладом жителів Криму і Сходу України, вражених розміром російських пенсій, досі ще закликаємо до себе хімічну продукцію держави-агресора. Обсяги її присутності на нашому ринку зростають прискореними темпами, тому що ДЕШЕВШЕ…

Принаймні поки що дешевше. Поки підприємства російського хімпрому не одержали остаточної монополії на українському ринку, що, судячи з тенденцій, не такий вже й фантастичний варіант розвитку подій.

Україна, поряд з Росією, Китаєм, Індією, США, входила до числа найбільших світових постачальників АД (див. табл. 1).

І важко навіть уявити, щоб хтось дозволив собі в значних кількостях імпортувати АД в США чи, наприклад, у Китай. Такі дії зазвичай різко припиняють ввізними митами. Натомість Росія продає в Україні у великих масштабах, Україна в РФ - ні. 2015 року дійшло до того, що експорт з України добрив (535 млн дол. США) став меншим, ніж російський імпорт (708,5). А в першому півріччі 2016-го імпорт уже більш ніж утричі перевищував експорт. 90% усього імпорту АД в Україну - з РФ. За підсумками минулого року практично половина українського ринку вже захоплена імпортерами з РФ. Притому що роком раніше вони займали менш третини ринку.

Приклад зі звичайної практики світової торгівлі. Коли на початку 2000 років продажі української аміачної селітри в США наблизилися до 10 відсотків обсягу ринку, США одразу запровадили антидемпінгове мито на українську продукцію в розмірі 156%...

Та що там США! Загороджувальні мита проти російських добрив запровадили вже понад 20 європейських країн. При цьому РФ програла відповідні апеляції в європейських судах.

А на українському ринку в РФ усе гаразд, чого не скажеш про більшість українських хімзаводів, які або зупиняються, або різко знижують обсяги виробництва. Так, з 2012-го по 2015-й російський імпорт АД збільшився на 70% у вазі та на 30% - у вартості (див. табл. 2). При цьому його ціна знизилася на 23,4%. А різниця між обсягом імпортних закупівель за шість місяців 2015-го і, відповідно, 2016-го вже перевищила 1,5 разу при зниженні ціни тільки за один рік на 21,8%.

Якщо розглядати імпорт усіх видів добрив (азотних, калійних і фосфорних), то він збільшився майже на третину (29%) - з 3,2 млн у 2014 р. до 7,7 млн 5 місяців 2016 року. При цьому загальний експорт добрив за два роки впав майже в 4,5 разу.

Перекіс ціноутворення

Той самий російський газ, який ми так давно "не купуємо" наростаючим потоком заходить в Україну у вигляді азотних добрив, що їх так вподобали аграрії за привабливу ціну. Спокусливі ціни мають незаперечне обґрунтування - конкурентна перевага російських добрив зумовлена неринковим ціноутворенням газу. Донині уряд РФ має повний контроль над ринком газу в країні. Тож ціни там диктує насамперед політика. Усередині країни вони штучно низькі, на експорт - договірні.

Довідка

Російська держава контролює понад 50% акцій "Газпрому", який у свою чергу контролює 70% газового сектору країни. 30% ринку - в умовно незалежних постачальників природного газу (найбільші серед них ВАТ "Новатек" і "Роснефть"), які також перебувають під контролем уряду РФ.

Цінова політика здійснюється через встановлення регульованих державою цін (тарифів). При цьому поставки природного газу на внутрішній ринок здійснюються за цінами на межі рентабельності або навіть нижче собівартості видобутку. Експортні ж ціни в рази відрізняються від внутрішніх і встановлюються в результаті переговорів "Газпрому" зі споживачами.

Істотна різниця між цінами на внутрішньому ринку РФ та експортом створює систему подвійного ціноутворення, яка використовується (в Україні з великим успіхом) виробниками азотних добрив для демпінгу на зовнішніх ринках.

Досить просто глянути на "прайс" у РФ та Україні, щоб помітити, що там ціна в рублях у кілька разів нижча, ніж у нас ціна в гривнях. Щоправда, свій помітний внесок у цей непомірний перекіс роблять і українські чиновники. Його добре ілюструє цитата з листа Союзу хіміків України прем'єр-міністрові Гройсману (його ж не обманюватимуть):

"Відповідно до заяви НАК "Нафтогаз України", газ закуповується за ціною 0 за 1 тис. кубометрів, середня ціна на газ у грудні на засувці того ж ПАТ "ОПЗ" становила 7 880,7 грн (або 5) без ПДВ. Виходить, що за доставку та обслуговування НАК "Нафтогаз України" вимагає 5. При "злочинній владі" ця цифра не перевищувала ".

Залишилося тільки констатувати, що 1 тис. кубометрів газу в Росії оцінюється в –. А 80% собівартості азотних добрив - це газ.

Роботу хімічної галузі в умовах кривих цін інакше як нонсенсом важко назвати. Так, найкраще підприємство галузі - державне підприємство ПАТ "Одеський припортовий завод" - з модернізованими установками, аналогів яким немає не тільки в пострадянських країнах, а й у Східній Європі, сьогодні при роботі на повне навантаження продукує збитки (!) в 130 млн грн на місяць…

Реіндустріалізація навиворіт

Хто ж протистоїть російській експансії? Насамперед - залишки хімічної імперії Дмитра Фірташа, що належать холдингу Ostchem. З чотирьох заводів на плаву залишилося тільки два: Черкаський "Азот" і "Рівнеазот". Сєверодонецьке об'єднання "Азот" (Луганська обл.) і концерн "Стирол" (Горлівка, Донецька обл.) фактично зупинені з 2014 року через бойові дії.

Крім того, є ще два профільні підприємства: "Дніпроазот" Ігоря Коломойського і згадуваний раніше державний "ОПЗ".

Таким чином, на прикладі стану хімічної галузі добре видно, чого варті розмови про необхідність термінової реіндустріалізації України. Мовляв, тільки промисловість може зробити Україну розвиненою державою, не допустивши її перетворення на сировинний придаток.

На ділі ж усе відбувається з точністю до навпаки. Замість того щоб розібратися з проблемами ледь животіючої індустрії (яка ще вчора забезпечувала 8% ВВП країни й тримала лідерство на світовому ринку), воліють відтермінувати дію санкцій, залишаючи її сам на сам з російським демпінгом (факт, який своїм антидемпінговим розслідуванням і рішенням уже визнала Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), що має непорівнянні конкурентні переваги.

І це відбувається фактично під час війни (не тільки торговельної) з державою-імпортером, яка вже фізично контролює значну частину суверенної території України, в тому числі її хімічні підприємства, зброя якої буквально щодня вбиває й калічить наших воїнів. Здавалося б, у такій ситуації немає і не може бути аргументів на користь імпорту на крові. Тим більше що азотні добрива (власного виробництва калійних і фосфорних ми себе вже позбавили) - це навіть не антрацит з ОРДЛО. Україна досі ще в змозі повністю й самостійно забезпечити себе цим продуктом і здійснювати експортні поставки.

Сукупно всі українські підприємства можуть за рік виробляти близько 10 млн тонн АД. Але в нинішній ситуації реальне завантаження навіть двох ще працюючих підприємств опустилося нижче 30% - адже під тиском демпінгового імпорту з РФ українські підприємства змушені знижувати обороти. Такого висновку дійшла Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі і в результаті ухвалила рішення запровадити антидемпінгові мита щодо імпорту АД з Росії. От конкретні цифри:

Новомосковська акціонерна компанія "Азот" - 18,78%;

Невинномиський "Азот" - 18,78%;

"Куйбишевазот" - 4,19%;

інші виробники - 31,84%.

Збитки від російського демпінгу підтверджує і статистика. Якщо 2012 року обсяг виробництва досяг 7,5 млн тонн, то 2014-го становив 4,7, а 2015-го - 4 млн тонн. За даними Держстату, за 6 місяців 2016 року було вироблено тільки 1,2 млн тонн добрив. Звісно, на обсягах позначаються наслідки втрати частини зовнішніх ринків, але віддавати місткий внутрішній ринок житниці Європи не можна.

Переплата чи демпінг?

Неважко помітити, що на вітчизняному ринку вітчизняні підприємства змушені грати за правилами РФ. Якщо, нарешті, своє слово не скаже держава, то цю торговельну (і не тільки) війну з Росією програємо ми всі, а не тільки українські олігархи російським, як це намагаються подати.

Є побоювання, що й аграрії дорого заплатять за дешевий сир у мишоловці. Так, навесні вони заощадять, продовживши торгувати з країною-агресором. Адже їхні лобісти добилися відтермінування впровадження антидемпінгових заходів до липня, тим самим захистивши російський імпорт за рахунок української хімічної галузі. Поки що вони впевнені, що низькі ціни від країни-окупанта - це добре.

Але не слід забувати, що ці низькі ціни їм забезпечує саме вітчизняний виробник уже самою своєю присутністю на ринку. Тільки-но його остаточно розчавить демпінг, мишоловка захлопнеться. Можливо, це і є стратегія РФ зі знищення чергової експортоорієнтованої галузі України. Після чого і ціни можна диктувати, і поставки пропускати…

Нині ж лобісти російського хімпрому з числа аграрних асоціацій, опираючись на дослідження консалтингового агентства ААА, наполягають, що вони суттєво переплачують українським постачальникам АД. Більш того, ці "аграрії" стверджують, що "український внутрішній ринок АД має всі ознаки монопольної змови з метою завищення цін". Тому що "після збільшення антидемпінгових мит на аміачну селітру з РФ у липні 2014 р. на внутрішньому ринку України ціни на селітру, карбамід і КАС до початку 2015 р. синхронно зросли, сягнувши до середини березня 2015 р. значення 0". А ще тому що українські виробники добрив реалізують свою продукцію вітчизняним аграріям значно дорожче, ніж на експорт. При цьому внутрішні ціни зрівнюються з цінами на умовах FOB Чорне море.

Президент Союзу хіміків України Олексій Голубов не виключає, що подібна лобістська позиція має і корупційну складову. У матеріалі "50 млн дол. осідають у кишенях чиновників на закупівлі добрив з Росії" (Оксани Григор'євої, програма "Подробиці" від 21.03.2017 р.,) він стверджує, що "кожен вагон російських добрив супроводжується якоюсь подачкою". За даними О.Григор'євої, йдеться про за тонну добрив, що в річному вимірі становить близько млн, що осіли в кишенях українських чиновників.

Редакція DT.UA має у своєму розпорядженні дослідження ДП "Укрпромзовнішекспертиза" "Аналіз цінової кон'юнктури на азотні добрива в 2010-2016 рр. і розробка рекомендацій з визначення ринкового рівня цін в Україні". Вони допомогли дати відповідь на актуальні питання у взаєминах хіміків і аграріїв.

По-перше, аналіз російських експортних цін на АД засвідчив, що "ціна російського експорту карбаміду та аміачної селітри в Україну, як правило, нижча, ніж ціни експорту в інші країни".

По-друге, ціни на азотні добрива на внутрішньому ринку країн Європи (на умовах EXW) зазвичай вищі, ніж експортні на умовах FOB. Ціна на карбамід на внутрішньому ринку України має бути нижчою за ціну на умовах Cif-Україна. І в 2012–2016 рр. в Україні вона була нижчою за ціни на основних експортних ринках, наведених на умовах Cif-Україна. Нагадаємо, аграрії воліли порівнювати внутрішні ціни з експортними цінами на умовах FOB Чорне море.

По-третє, що стосується цінової змови, то до 2015 року ціни на карбамід і аміачну селітру на вітчизняному ринку були нижчими, ніж у країнах ЄС. Лише починаючи з середини 2015-го українські ціни наблизилися до цін у країнах Східної Європи, залишаючись нижчими, ніж у країнах Західної Європи. Цікаво, що ця тенденція добре корелює з цінами на продовольчу пшеницю в Україні, які до 2015 року теж були нижчими за європейські, а потім стали відповідати європейським. Аграрії про це не можуть не знати, але не називають це ціновою змовою проти кожного українського споживача. Та ще в умовах купівлі мінеральних добрив за демпінговими цінами.

***

Чому органи державної влади сіли на шпагат? Їм не хочеться втрачати хімічну галузь (точніше надходження, включно з валютними, від її діяльності), тим більше вони не згодні ризикувати аграрною галуззю, чи не останньою з живих. Але якщо їм здається, що, зробивши вимушений вибір на користь окупанта, вони збережуть останню курку, що несе "золоті яйця", то вони помиляються. У цьому випадку вони втратять обидві галузі. Така логіка - те саме, що й голосування на виборах за кілограм гречки: сьогодні спокусимося дешевими добривами - завтра втратимо все…