«Вася, шо ти гониш?»

Приблизно так, нехай й іншими словами, у Донецьку прокоментували законопроект «Про території перспективного розвитку», який вийшов з-під пера клерків Мінекономіки. Віктор Янукович обіцяв своїм донецьким соратникам відродити спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку, однак чомусь усіляко ухиляється від того, щоб відновити модель преференцій, закладену в Законі «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області».

Замість цього на обговорення було винесено згаданий урядовий проект. «Найнеприємніше те, що цей законопроект не враховує інтересів виробника. Ми дійшли висновку, що він не містить економічних обгрунтувань для залучення інвестицій… Усі наші претензії ми висловили у зверненнях Клюєву, Тігіпку і нашому шановному Василю Петровичу Цушку», — пояснив кореспонденту «Дзеркала тижня» голова донецької Ради з питань СЕЗ, заступник голови Донецької облради Володимир Ішков. Під час цієї розмови на столі у чиновника лежав густо почерканий олівцем документ від Мінекономіки.

Законопроект про ТПР від Цушка передбачає, що інвестиційні проекти можуть реалізовуватися в містах із населенням понад 50 тисяч чоловік і тільки зі створенням окремої СЕЗ під кожен проект. Нижня планка бюджету інвестпроекту —
10 млн. євро. Нагадаю, у «донецькому» законі 1998 року кількість населення не обумовлювалася, нижня межа інвестпроекту встановлювалася на рівні одного мільйона доларів і дозволяла вкладати інвестиції на всій території, що має статус СЕЗ або ТПР. Інвестор набував право безмитно ввозити необхідні для реалізації проекту товари й устаткування, а також від щедрот державних на п’ять років звільнявся від сплати податку на прибуток (у новому варіанті закону пропонуються канікули на десять років).

У Донецьку вказують на те, що законопроект Мінекономіки не дозволяє на пільгових умовах вкладати інвестиції в модернізацію працюючих підприємств. «ДМЗ, скажімо, вирішив будувати стан безперервного розливання сталі або екологічно чисту аглофабрику, чи щось іще. Відповідно до законопроекту потрібно захистити цю зону і митницю поставити. Як роз’єднати одне підприємство? Розділити парканом? А вивезення відходів оподатковувати чи не оподатковувати? Така плутанина...» — сказав Ішков.

За його словами, місцеві чиновники й експерти, котрі займаються питаннями залучення інвестицій, вважають правильним відновити модель 1998 року, нехай і відкоригувавши її.

Позиція з приводу СЕЗ і ТПР стала першим «вододілом» у нинішній правлячій команді ледь не наступного дня після того, як Віктор Федорович склав присягу. Тим більше що саме в Донецьку українська модель спеціального режиму інвестиційної діяльності, по суті, народжувалася. Місцеві вчені згадують, що концепція Донецька як «зони вільного підприємництва» з’явилася ще 1989 року. Перший український закон, присвячений цій темі, теж створювався тут. І писали його під керівництвом тодішнього губернатора В.Януковича.

Діючий президент уже вдруге обманює очікування своїх донецьких однопартійців. Очолюваний ним Кабмін 2006-го теж не став відновлювати СЕЗ і ТПР.

«Зони вільного економічного розвитку, території пріоритетного розвитку, технопарки... Всі вільні ресурси спрямовуватимемо на ці цілі», — обіцяв у Донецьку прем’єр Микола Азаров, представляючи місцевому «партгоспактиву» нового губернатора Анатолія Близнюка. За словами останнього, те ж саме казав і Янукович. «Президент однозначно сказав, що поверне закон про СЕЗ і ТПР», — зазначив керівник ОДА, виступаючи з трибуни.

Тим більш несподівано прозвучала заява Бориса Колеснікова. «У старому вигляді СЕЗ і ТПР ми відроджувати не будемо... Модель СЕЗ зараз обговорюється урядом і адміністрацією президента», — сказав віце-прем’єр буквально через кілька днів. Слід гадати, законопроект від Мінекономіки і є результатом цього обговорення. Реакцію донецької влади на цей документ описано вище.

Після висловлювань Колеснікова і губернатор області заговорив по-іншому. «Політика держави щодо преференцій для інвесторів має бути переглянута», — заявив Анатолій Близнюк, обрушившись на закон-98 із таким же запалом, з яким раніше доводив його правильність.

Захисники СЕЗ упирають в основному на те, що за п’ять років роботи цього закону було досягнуто вражаючих економічних результатів. Як відомо, до 2002 року і аж до кінця 2004-го залучення інвестицій у Донецьку область становило понад мільярд доларів щороку. Ці гроші йшли в гірничо-металургійний комплекс, машинобудування та енергетику. Причому «донецькі» примудрилися зробити одержувачами приватних інвестицій навіть державні вугільні шахти. Кілька великих шахт у такий спосіб убереглися від закриття, здійснивши масштабну модернізацію і розробку нових пластів.

За ці п’ять років у промисловості було оновлено 4,3% основних фондів, модернізовані виробництва дали 15% обсягів готової продукції і п’яту частину всіх податкових надходжень. Окрім того, у Донецькій області освоїли не лише переробку природних ресурсів, а й випуск складних зразків промислового устаткування, що експортувалося в основному до Росії.

Противники СЕЗ і ТПР по-донецьки посилаються на бюджетні втрати, а також на інцидент із сумно відомою компанією «Відродження», котра замість високих технологій безмитно ввозила в країну «ніжки Буша». Не можна не згадати також, що найбільшим «іноземним» інвестором в економіку Донецької області став сонячний Кіпр, тобто, по суті, «донецькі» на пільгових умовах вкладали у свої заводи свої ж гроші. Власне, іноземних компаній у регіоні працює не так уже й багато: американський «Каргіл» і два великі виробники будматеріалів — німецький «Кнауф» і французький «Лафарж». Бідолашний «Кнауф», котрий вклав у будівництво гіпсокартонного заводу 46 млн. євро із 63 запланованих, уже п’ять років ходить по судах у пошуках справедливості, намагаючись отримати хоча б компенсацію незапланованих витрат (старий закон був розрахований на 60 років для СЕЗ і на 30 років для ТПР).

Окрім того, СЕЗ і ТПР, по суті, не виконали одного з головних своїх завдань — розвиток малого і середнього бізнесу як форми самозайнятості населення. Великі фінансово-промислові групи самостійно «переробили» власні, по суті, інвестиції, зосередивши весь необхідний для цього кластер в одних руках.

Тепер ті ж люди, котрі з допомогою закону про СЕЗ і ТПР розв’язали проблему легального і пільгового ввезення своїх капіталів, активно висловлюються проти цієї моделі. Рінат Ахметов ще 2007 року заявив, що його бізнес преференцій не потребує (однак у цей час на його підприємствах іще тривала реалізація інвестпроектів у рамках СЕЗ і ТПР). Його протеже — голова Донецької облради Андрій Шишацький також радить підходити до цього обережно. «Будь-які преференції згодом обертаються антидемпінговими розслідуваннями», — пояснив він свою позицію.

Наприкінці квітня на машинобудівному форумі в Донецьку відмовилися від преференцій два великі промисловці — глава концерну «Норд» Валентин Ландик і власник Новокраматорського машзаводу Георгій Скудар. Останній, зокрема, заявив, що вимагати пільг йому не дозволяє партквиток Партії регіонів. Мовляв, із почуття солідарності з товаришами, змушеними затикати бюджетні діри, жодної держпідтримки просити не будемо... ну, окрім кредитної ставки в 3—4%.

Експерти думають, що СЕЗ і ТПР зразка 1998 року відродити все одно не вийде. «Відтоді змінилося законодавче поле. Ми ввійшли до СОТ, і, як ви пам’ятаєте, Ющенко навіть відклав розпуск Ради, щоб проголосувати за цілий пакет із 14 законів, необхідних для вступу. Тепер потрібно «вписувати» СЕЗ і ТПР у нове законодавство, ця робота забере два-три місяці», — впевнений завідувач кафедри міжнародної економіки Донецького університету Юрій Макогон. До того ж він вважає, що події 2005 року показали ненадійність надаваних преференцій. «Якщо все це було скасовано просто законом про держбюджет, то про які гарантії для інвесторів може йтися? Я палкий прибічник стимулювання інвестицій, але в нинішніх умовах це має робитися по-іншому», — підсумував учений.

Тріумфального відродження СЕЗ і ТПР не відбулося, хоча обіцялося й очікувалося. Єдиної думки в правлячій команді з цього приводу нема. З’ясувалося це не вперше — щоразу, коли мова заходить про СЕЗ і ТПР, починається жвава дискусія, якщо не затята суперечка. Складається враження, що учасники цих суперечок соромляться прямо сказати: пільги хороші тоді, коли даються кому треба, а не всім поспіль.

Таким чином, чіткої концепції залучення інвестицій у країну команда «не-демагогів» поки що не має. Є тільки закон 1998 року — безнадійно застарілий, на думку багатьох, і новий законопроект — суперечливий і вразливий для критики. Далі буде...