У пошуках здорового глузду

Олігархічна економіка з великим і неефективним державним сектором, відсутність інвестицій, порожній Пенсійний фонд, бідність домогосподарств та трудова міграція. Це основні економічні проблеми, які поки що залишаються невирішеними в Україні.

Не можна казати, що зовсім нічого не робилося. Наприклад, Яценюк започаткував незалежні наглядові ради на державних підприємствах. Я тільки не зрозумів - від кого вони незалежні? Здається, це природно, коли органи корпоративного управління комерційних підприємств залежні від власників корпорацій і діють у їхніх інтересах. А якщо вони незалежні, то в інтересах кого вони, взагалі, діють? Навіть якщо вони діють в інтересах власника - держави Україна, то хто і як оцінює роботу цих майже випадкових людей?

Парламент переписав закон про приватизацію. Фактично, він заборонив продавати на фондовій біржі акції підприємств, що приватизуються. Продаж має відбуватися або цілком, або контрольними пакетами. Напевно, потенційним покупцям так зручніше. Тож приходьте, гості дорогі заморські, пані вже лягли і просять... Та ніхто не поспішає. Навіть на перлину приватизації - Одеський припортовий завод. Тиша… Ціну знизили в кілька разів, - нікого. Що ж діється?

Комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), здається, таки знищила фондовий ринок. Як? Під гаслами боротьби з фінансовими зловживаннями, рейдерськими захопленнями та відмиванням грошей. У лістингах бірж не стало емітентів, немає біржового індексу як важливого незалежного індикатора стану економіки. Консолідація пакетів стратегічних підприємств і природних монополістів доведена майже до 100% на користь одноосібних власників, що аж ніяк не гарантує безпеку країни. Тепер фондового ринку, практично, немає, а зловживання нікуди не поділися. І, що характерно, НКЦПФР чудово почувається.

Відсутність фондового ринку, між іншим, означає відсутність інституційних інвесторів, які могли б гарантувати стабільне функціонування систем пенсійного та медичного страхування. Але хіба це перепона для подальшого поглиблення пенсійної реформи? І ось парламентом гуляє проект закону про недержавне пенсійне страхування. Згідно з ним, відрахування до недержавних пенсійних фондів - обов'язкові, право створювати такі фонди жорстко обмежене і, по суті, знову віддане олігархам, а інвестувати цим фондам - нікуди, крім золота і облігацій державної позики. Ось такий він ефективний, перерозподіл коштів в економіці по-українському. Тимур Хромаєв (голова НКЦПФР) назвав це інвестиціями з найвищим інвестиційним рейтингом. Це він про українські облігації, що їх усі міжнародні рейтингові агенції одностайно вважають спекулятивними (або сміттєвими).

Такі підвалини економічного зростання і боротьби з бідністю закладені П.Порошенком та чинною коаліцією. Я навіть готовий із цим усім погодитися, якщо творці зазначених реформ прояснять свою стратегію. Бо все це дуже відрізняється від того, як "у людей", куди ми всі намагаємося повзти на чолі з нашими керманичами.

А, власне, як "у людей"? А в людей фондовий ринок, незважаючи на новомодні стартапи, криптовалюти, краудфандинги з коверкингами та інші новації, був і залишається одним із наріжних каменів ефективної ринкової економіки, та й найдосконалішим ринком у світі.

Важливо усвідомити лише три незаперечні риси фондового ринку.

По-перше, фондовий ринок - найефективніший самоврядний, незалежний від уряду інструмент перерозподілу коштів в економіці, що сприяє її зростанню.

По-друге, ціна акції на біржі - це найкращий "вимірювальник" ефективності корпорації. Це оцінка, яку дають оті самі незалежні, кваліфіковані, добре інформовані інституційні інвестори - менеджментові компанії. Вони не причетні до уряду чи парламенту, тому здатні дати справді об'єктивну оцінку діям тих "незалежних" наглядових рад та керівництва державних компаній, які призначає уряд. Тобто, фактично, це оцінка самого уряду, завжди публічна, актуальна професійна, неупереджена, вільна від казок Міністерства статистики та Національного банку.

По третє, стабільний фондовий ринок - це гарантія існування середнього класу і фундамент ефективних систем пенсійного та медичного страхування, тобто гарантія сталого розвитку суспільства. А щоб усіляким супостатам рейдерства не наснилося, в багатьох публічних акціонерних товариствах, особливо в природних монополіях, заборонена консолідація пакетів акцій.

Тут слід ще зауважити, що фондовий ринок назагал майже не може помилитися, тоді як одноосібна концентрація пакета максимально підвищує ймовірність помилки. Ціна таких помилок, особливо коли йдеться про стратегічні корпорації або природних монополістів, може дуже дорого коштувати суспільству. Чим більше акціонерів у корпорації, тим нижча ймовірність їхньої помилки або їх підкупу. Купа взаємно незалежних більш-менш рівноправних (у сенсі кількості голосів) акціонерів із однаковими цілями просто страхують один одного від некоректних дій. Такі системи стабільніші й ефективніші.

Звісно, на фондовому ринку "в людей" бувають і кризові явища. Але, як випливає з нашого досвіду, ці кризи мають безпосередній і сильний вплив на українську економіку. При цьому за відсутності національного фондового ринку наслідки цих криз для нас набагато більш катастрофічні й тривалі.

Що ж потрібно зробити, щоб в олігархічній економіці із суцільними сквізаутами запустити фондовий ринок?

Головне - не робити різких рухів, а користатися тим, що вже є. А що в нас є? Невелика, проте досить "солодка", з інвестиційного погляду, купа державних підприємств і акціонерних товариств із контрольними пакетами, що належать державі; вже створені недержавні пенсійні фонди; така-сяка депозитарна система і жменька не закатованих реаліями фахівців. З цим можна починати.

По-перше, корпоратизувати всі комерційні державні підприємства, перетворивши їх на акціонерні товариства. Технологія і нормативна база цієї процедури відпрацьовані до дрібниць, тому за наявності політичної волі це можна зробити дуже швидко. Заборона на приватизацію певних підприємств жодним чином не є забороною на їх корпоратизацію. Більше того, навіть для цих підприємств можна передбачити певний невеликий відсоток акцій для продажу на фондових біржах.

По друге, заборонити статутами цих підприємств консолідацію пакетів у приватній власності.

По-третє - ввести до біржових лістингів усі акціонерні товариства з контрольною державною часткою.

Ці заходи не потребують ані радикальних революцій, ані багатосторінкових законів чи нормативних документів. Треба підправити пару ком у законі про приватизацію, змінити правила потрапляння емітентів у лістинги та підібрати новий урядовий персонал, який здатен втілити ці заходи.

У результаті. Фондовий ринок зітхне вільніше. Пенсійні фонди, страхові компанії і просто громадяни отримають об'єкти інвестування в реальному секторі. Ціна акцій актуально й неупереджено показуватиме якість управління корпораціями, а фондові індекси - загальний стан економіки. Корпорації отримають потужний інструмент залучення коштів для свого ефективного і безпомилкового зростання. У країні відкриються такі додаткові перспективи сталого розвитку, що лише їх перелік може втомити читача.

І останнє, але не менш важливе. Запропоновані заходи не потребують жодних слідчих, прокурорів, підозр, суддів, антикорупційних органів та інших популярних у країні засобів з'ясування стосунків. Можливо, без них буде нудно, але я так не думаю.