ЦИФРОВА ДЕМОКРАТІЯ ТА ПРАВА ЧИ ОБМЕЖЕННЯ ТА БЕЗПЕКА? МАЙБУТНЄ ПОТРІБНЕ НАМ. ТОМУ НАМ ПОТРІБНІ Й ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

США, країни Європейського Союзу та кандидати на вступ до нього, держави, що прагнуть не псувати взаємин із Штатами, — всі старанно шукають і відпрацьовують нові прийоми боротьби з тероризмом. Заморожування підозрілих банківських рахунків, візуальне спостереження за авіапасажирами та відвідувачами певних будинків, затримання й обшук при перших підозрах, огляд пошти і прослуховування... Що далі, то більше приймається законів, указів, розпоряджень, результатом яких є все нові й нові обмеження прав і свобод громадянина.

Однак при цьому обурення усе ще залишається досить рідкісним явищем. Ступінь довіри до держави в цих країнах досить великий для того, щоб сприймати те, що відбувається, справді як тимчасові заходи — на рік-два-п’ять, не більше. Потім же обов’язково буде відновлено нормальний порядок речей. І, крім того, усі без винятку чудово усвідомлюють, що якісь заходи вживати необхідно — нехай і розходяться в думці щодо їхнього характеру.

Проте при всьому цьому безсумнівним є одне — права і свободи справді обмежуються. Західний зразок демократії перестає бути для нас зразком, і дедалі більше нагадує декларовану і дуже дозовану демократію рідного пострадянського простору. Наші державні діячі отримали спекулятивне виправдання ну дуже повільного та обережного розвитку процесів, що характеризують відкрите громадянське суспільство. Адже дивіться — навіть вони там усвідомили недоліки надмірної демократії. Тож — будемо розбиратися, дорогі співгромадяни. А поки почекайте з вимогами спрощення процедур, відкритості, прозорості тощо. Не той зараз час.

Таким чином, майбутнє цифрової демократії, як у світі, так і в Україні, стає дедалі туманнішим. Як і сьогодення програм електронних урядів. Наша тяганина і плутанина заморочать будь-якого просунутого терориста, а з непросунутим справимося традиційними методами. І навіщо зайве мудрувати?

У книзі «eUkraine» ми обгрунтовуємо необхідність і своєчасність формування інформаційного суспільства — суспільства, що базується на знаннях, здатності до творчості і співтворчості, на взаємодії та взаємопроникненні різноманітних культур, світоглядів, способів мислення. Загальнодоступне, всепроникаюче знання, що постійно модифікується і розвивається, однаковою мірою використовується всіма людьми планети — от основа стабільності глобального соціуму нинішнього століття, запорука збереження перспективи розвитку людства.

Це нові цілі людського співтовариства, що диктуються новими засобами взаємодії соціумів й індивідуумів. Інформаційно-телекомунікаційні технології, що включають у процес конвергенції всі нові галузі знання та виробництва, стають визначальним інструментом трансформації суспільства у всіх його проявах.

Так, процес цей сповільнився. Та все ж його розпочато. Погано інше — внаслідок масової істерії з приводу небезпеки терактів дедалі більше людей звертаються до технологічних антиутопій як сучасних футурологів, так і їхніх попередників-філософів, теологів і письменників. Їхньою свідомістю заволодіває відчуття пастки: створивши нові технології, людина сама сунулася в неї. А отже, щоб вибратися з пастки, потрібно відсікти небезпечну гілку розвитку. Відмовитися від сумнівних досягнень на зразок генної інженерії, біотехнологій у цілому, маніпуляцій матерією та енергіями на нано-рівні, штучного інтелекту тощо.

Дедалі поширенішим стає переконання, що такі знання — це зло. Природна сфера їхнього застосування і єдино можливі наслідки — заподіяння шкоди людині, знищення людства. Зростає популярність таких авторів, як Білл Джой, котрий у роботі «Чому ми не потрібні майбутньому», зокрема, пише: «технології XXI століття... настільки могутні, що можуть породити геть нові види катастроф і зловживань.

Найбільш небезпечним є те, що вперше за всю історію ці катастрофи і зловживання стануть доступні приватним особам і невеликим групам. Для цього не потрібно буде ні велике устаткування, ні рідкісна сировина; достатньо одних лише знань. Таким чином, ми маємо можливості не просто зброї масового знищення, а можливості знань масового знищення...»

Гарно написано. Однак пересічний читач схильний постійно забувати те, що міцно засіло в голові кожного науковця, дослідника, розробника. А саме: знання не бувають самі по собі ні добрими, ні злими — тільки людина робить їх такими.

І добро, і зло, і страх, і зброя проти страху — усе це в нас у голові. Тож давайте працювати головою, а не тонути в інстинктах натовпу.