Спірний корейський варіант

На найбільшому українському нафтопереробному підприємстві «Укртатнафти» Кременчуцькому НПЗ поспішають укласти підозрілу угоду на 1,7 млрд. дол. щодо модернізації підприємства спільно з південнокорейською корпорацією LG International Corp. Сумніви фахівців із цього приводу обгрунтовані. Адже зараз Конституційний суд розглядає позов 52 народних депутатів про законність торішнього указу Леоніда Кучми про передачу держпакета акцій «Укртатнафти» (43% статутного капіталу) із власності держави в статутний фонд НАК «Нафтогаз України». До того ж депутати мають намір ініціювати перевірку законності приватизації підприємства.

За таких обставин, погодьтеся, затівати метушню навколо міжнародної позики на 1,7 млрд. дол. абсолютно нереально. Жоден серйозний банк чи інвестиційна компанія не дадуть грошей для підприємства, яке не сьогодні-завтра може змінити акціонерів. А якщо й дадуть, то на дуже невигідних умовах.

Попередню угоду з південнокорейською корпорацією підписали в січні три відомі в Україні особи — колишній глава «Нафтогазу» Юрій Бойко, його протеже, нинішній голова правління «Укртатнафти» Сергій Глушко і віце-прем’єр Татарстану, голова спостережної ради компанії Равіль Муратов.

Кременчуцький НПЗ, що належить спільному українсько-татарстанському підприємству ЗАТ «Укртатнафта», забезпечує близько 30% українського паливного ринку. На цей час виробничі потужності підприємства завантажені всього на третину. 2004 року завод переробив 6,7 млн. тонн нафти, при проектній потужності —18 млн. тонн.

Основні перспективи підприємства пов’язані з реконструкцією, що дозволить довести якість виробленого палива до європейських стандартів. Не обійтися і без впровадження нових технологій, які дозволяють збільшити глибину переробки нафти й поліпшити економічні показники роботи підприємства.

Однак очевидно, що недоречно проводити презентацію великомасштабних інвестиційних проектів на підприємстві до рішення Конституційного суду за позовом парламентаріїв щодо легітимності торішнього указу Леоніда Кучми про внесення держпакета акцій підприємства до статутного фонду НАК «Нафтогаз України». Не вирішене ще й питання в Кабміні про перегляд умов приватизації підприємства.

Угода з південнокорейською корпорацією викликає чимало запитань. Насамперед, у ній не передбачені відкриті тендери на етапи робіт, як того вимагає світова практика. Всі замовлення розподілятимуться через келійні угоди, перевірити які не зможуть акціонери компанії, у тому числі уряд України. Таким чином, виникає загроза істотного завищення вартості робіт.

У документі немає гарантій акціонерів компанії, урядів України і Росії щодо поставок нафти на завод. Адже якщо нафти буде недостатньо для завантаження модернізованих потужностей і компанія не зможе розплатитися з кредиторами, всі нафтопереробні установки, за умовами договору, перейдуть у власність кредиторів.

За висновком експертів, проект не відповідає міжнародним стандартам і принципам взаємовигідного й відповідального міжнародного співробітництва. Важко сказати, на що розраховують його ініціатори. Може, на те, що в метушні перехідного періоду прем’єр Юлія Тимошенко не стане розбиратися в деталях, а схвалить проект як найбільшу інвестиційну угоду в Україні. Тоді через рік-два може виявитися, що гроші зникли невідомо куди, а на бюджеті повисне черговий мільярдний борг, як це неодноразово бувало в нашій історії.