Ситуативний захист небанківських вкладників

19 листопада набув чинності неоднозначний за своїм змістом Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг".

Спрямований безпосередньо на врегулювання ситуації із вкладниками банку "Михайлівський", цей закон прирівнює до банківського вкладу кошти, залучені від фізичної особи як позика або вклад у небанківську фінансову установу через банк, що виступив повіреним у рамках відповідного договору. А фізосіб, які розмістили такі кошти, закон прирівнює до вкладників, з усіма правами, що з цього випливають, включно з правом на гарантоване відшкодування вкладів на суму до 200 тис. грн. На підставі прийнятого закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) у термін до 16 грудня 2016 р. має розпочати виплати відшкодування коштів фізичним особам, які отримали право на таке відшкодування у зв'язку з прирівнянням їх до вкладників.

Перше, що впадає в око, коли читаєш цей закон, - зазначене зрівнювання у правах торкнеться виключно клієнтів горезвісного банку "Михайлівський", які розміщували свої кошти не в самому банку, а в пов'язаних із цим банком фінансових компаніях "Кредитно-інвестиційний центр" та "Інвестиційно-розрахунковий центр", тоді як сам банк виступав лише в ролі посередника. Укладати такі договори вкладникам було вкрай вигідно: на розміщені таким чином кошти нараховувався вищий відсоток, ніж на вклади у самому банку "Михайлівський". При цьому, однак, зростав і ризик таких капіталовкладень, адже на них спочатку не поширювалася чинність Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а отже й не гарантувалося відшкодування цих вкладів у межах гарантованої суми. І ось тепер ці люди, які, свідомо чи неусвідомлено, брали на себе підвищені інвестиційні ризики задля отримання підвищеного доходу, будуть зрівняні в правах зі своїми більш обачними співвітчизниками. При цьому норми закону сформульовані так, що їх застосування до будь-яких аналогічних ситуацій у майбутньому апріорі виключається.

По-перше, закон прямо забороняє банкам здійснювати операції шляхом залучення коштів фізичних осіб без їх відображення в активах і пасивах банку (а саме це й робив банк "Михайлівський"), а також забороняє фінансовим установам залучати кошти у фізичних осіб (окрім їх учасників), якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи. Таким чином, автори закону постаралися поставити бар'єр на шляху аналогічних махінацій у майбутньому, щоб у банків не виникало спокуси приховувати таким чином порушення економічних нормативів і водити за ніс регулятора. По-друге, як прямо випливає з тексту закону, його норма про прирівнювання до вкладів коштів у небанківській фінансовій установі стосується лише тих коштів, які були залучені за посередництва банку, віднесеного до категорії неплатоспроможного на дату набрання чинності зазначеним законом. Тож навіть коли уявити собі гіпотетичну ситуацію, що якийсь інший банк також успішно випробував цю схему залучення коштів від фізичних осіб, шанси його клієнтів у майбутньому добитися гарантованого повернення своїх коштів за рахунок ФГВФО дуже невисокі.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що зазначений закон серйозних змін для банківської й фінансової системи України не приніс. Гучно іменувати його "законом про захист інтересів обманутих вкладників" немає жодних підстав, оскільки він захищає виключно тих осіб, котрі своєю активною участю в протестних акціях добилися відповідних поступок. Розширення сфери дії системи гарантування вкладів фізичних осіб має суто ситуативний характер (недарма норма закону про прирівнювання осіб, які розмістили свої кошти в небанківських фінансових установах, до вкладників внесена до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Цей закон, практично, не вирішує проблем клієнтів інших фінансових установ, інтересів яких система гарантування вкладів не захищає зовсім. А не за горами ж часи, коли під стінами регулятора збиратимуться не тільки обмануті вкладники банків, а й клієнти збанкрутілих страхових компаній: їм нинішнє законодавство взагалі нічого не гарантує, а законопроект про створення фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування життя так і залишився проектом.

Позитивним моментом у контексті прийняття цього закону є посилення відповідальності пов'язаних із банком осіб (тобто осіб, котрі цей банк контролюють або керують ним), причетних до доведення банку до неплатоспроможності. Відтепер ФГВФО, у разі нестачі майна банку для здійснення всіх виплат, має право звернутися до пов'язаної особи, дії чи бездіяльність якої спричинили заподіяння шкоди кредиторам банку або самому банку, з вимогою відшкодувати таку шкоду. Кошти, стягнені з пов'язаних із банком осіб, включатимуться в ліквідаційну масу. Невиконання вимог Фонду даватиме йому можливість звернутися до суду з позовом до пов'язаної з банком особи, а забезпеченням позову може стати накладення арешту на кошти і майно такої особи. При цьому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для завершення судового розгляду на підставі позову Фонду, як і не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи, що заподіла шкоди банку. Таким чином, гіпотетичні шанси Фонду отримати компенсацію від пов'язаної з банком особи досить високі за умови, що буде доведено вину такої особи в заподіянні шкоди банку або його кредиторам, і якщо її активи не були заздалегідь повністю виведені за кордон. Однак, як свідчить ситуація з банком "Михайлівський", успіхи таких заходів на практиці можуть бути більш ніж скромними. Як відомо, ФГВФО подав у правоохоронні органи чотири заяви про злочини, скоєні власниками (топ-менеджерами) і службовими особами банку "Михайлівський" на суму 5,2 млрд грн, а стосовно всіх акціонерів і топ-менеджерів було подано 435 заяви на загальну суму 192,2 млрд грн, однак реально відшкодувати шкоду, заподіяну банку і його вкладникам, так і не вдалося.

Через лавиноподібні банкрутства банків та інших фінансових установ останніх років давно вже назріла потреба в законодавчому закріпленні відповідальності фінансових регуляторів - Нацбанку і Нацкомісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, - за бездіяльність при проведенні контролю та моніторингу. Навряд чи можна припустити, що співробітники НБУ зовсім нічого не знали про стан справ в тому ж таки банку "Михайлівський" і про те, які схеми використовує його керівництво для побудови чергової фінансової піраміди. Посилення відповідальності регулятора і його посадових осіб дозволить зробити банківське регулювання та банківський контроль дійовішими, а реагування регулятора на правопорушення - оперативнішим.