Процедура входження в бізнес піддасться корінній ломці

Якщо зібрати воєдино розповіді українських підприємців про те, як вони розпочинали власну справу, вийде підручник про боротьбу з дозвільною системою. І хоча сьогодні тільки ледачий не говорить про нагальну потребу її змінити, проте віз і нині там. Рамковий закон «Про основні принципи реформування дозвільної системи у сфері господарської діяльності» досі не прийнятий. Правда, стало відомо, що Державний комітет із питань регуляторної політики і підприємництва вже підготував остаточний варіант документа (він удосконалюється більше року), і тепер справа за Кабінетом міністрів.
Розробники вважають, що в уряді документ не затримається, адже більшість пропозицій враховано. Причому не лише від державних структур, а й від громадських організацій під­приємців, на обговорення яких законопроект був винесений ще восени минулого року. Автори сподіваються, що до кінця року він потрапить у Верховну Раду.
— Упевнена, що парламентарії підтримають законопроект, — заявила директор департаменту контролю і дозвільної системи Держкомпідприємництва Ольга Апатенко. — Адже, за великим рахунком, у нас дозвільної системи як такої немає. Є окремі галузеві, що діють у рамках певних законів і не завжди перетинаються одна з одною. Положення, виписані в них, надто загальні. Це дозволяє галузевим міністерствам, органам місцевого самоврядування самостійно розробляти і приймати відповідні нормативно-правові документи, виходячи насамперед зі своїх відомчих інтересів. Останнім часом їхня нормотворчість так бурхливо розвивається, що понад 60 відсотків дозволів видаються на основі підзаконних актів. То чи варто дивуватися, що в нас процедура входження в бізнес складна, довготривала й дорога. Приміром, одна сімейна пара, яка хотіла відкрити перукарню, змушена була відмовитися від своїх планів. У листі-скарзі, надісланому на адресу Держкомпід­приємництва, своє рішення вони пояснюють тим, що за різноманітні дозволи їм доведеться викласти 15 тисяч гривень. А ще ж потрібна чимала сума власне на сам бізнес: оренду приміщення, придбання інструментів, миючих засобів тощо.
Що ж зміниться у разі схвалення Закону «Про основні принципи реформування доз­вільної системи у сфері господарської діяльності»? Сам принцип функціонування цього громіздкого й непрозорого механіз­му, стверджують автори проекту. Законодавчо буде встановлено типи дозвільних документів, термін їх дії та порядок видачі. Названо органи, до чиїх функцій це входить, визначено перелік паперів, необхідних для отримання дозволів, чітко виписано підстави для ухвалення рішення (причому у певні терміни), платність чи безплатність процедури. Утверджується й принцип надання дозволу не якомусь конкретному підприємцю, а на певний об’єкт. Тобто новий орендар повторно не проходитиме погоджувальну процедуру за умови збереження ним виду діяльності, стану приміщень та устаткування.
Оскільки новий закон рамковий, то він торкається майже всієї правової бази. Її доведеться приводити у відповідність до нових норм. Скажімо, вносити зміни в Закон «Про місцеве самоврядування» і впорядковувати видачу дозволів на цьому рівні. Адже прагнення наповнити місцеві бюджети так стимулювало нормотворчість рад, що вони наплодили незліченну кількість дозволів. Весь цей масив слід переглянути й визначитися, які саме документи видаватимуться центральними чи місцевими структурами державної влади, а які — органами місцевого самоврядування. На певні види діяльності дозволи взагалі не знадобляться.
Відповідно до норм нового закону доведеться впорядкувати й діяльність контролюючих органів, синхронізувавши планові та позапланові перевірки. Пропонується проводити їх одночасно і не частіше, ніж один раз на рік, що має виключити передумови для блокування роботи підприємств упродовж тривалого часу. Прозорішим стане й сам механізм плати за дозвільні послуги. У ньому чітко буде розмежовано, за що саме треба платити, за якими тарифами й куди підуть зібрані кошти. Буде підсилено відпові­дальність чиновників за тяганину, невмотивовану відмову у видачі дозволів. Відповідні поправки вже підготовлено в Кодексі законів про адміністративні правопорушення.
Крім численних змін до чинного законодавства, перегляду потребує й нормативно-технічна база. Так звані державні стандарти, затверджені в 30—40 роках минулого століття, безна­дійно застаріли. До того ж нещо­давно набув чинності Закон України «Про основи адаптації національного законодавства до вимог Євросоюзу». Нині вся документація переглядається, розробляються нові вітчизняні стандарти. Для виконання такого обсягу робіт, що стосуються зміни законодавства й напрацювання нової нормативно-технічної бази, створюються групи фахівців із певних напрямів. Весь цей масив нововведень буде узгоджено як між собою, так і з європейськими нормами. Такий підхід, переконані розробники закону, дасть можливість реформувати вітчизняну дозвільну систему, перетворивши її з гальма на двигун розвитку підприєм­ництва.
Правда, такий оптимізм по­діляють далеко не всі бізнесмени. Чи не тому багато їх не брали участі в публічному обговоренні закону, оскільки вважали його малоефективним.
— Це не закон, а концепція, яка не вирішить проблеми, — заявила директор Інституту конкурентного суспільства Ксенія Ляпіна. — Тут треба підходити зовсім з іншого боку: приймати Адміністративно-процедурний кодекс, проект якого вже кілька років перебуває у Верховній Раді, й унормовувати діяльність адміністративної системи. Поки цього не станеться, вона не працюватиме на підприємця, продовжуючи перекладати на нього свої функції.