ПРОЕКТИ-РЯТІВНИКИ ХОДЯТЬ НА МИЛИЦЯХ

Два роки тому в Тернополі впроваджувався доволі перспективний проект. Місцева науково-виробнича фірма «Інтелтех» домовилася зі словенським підприємством про закупівлю обладнання для вичинки свинячих шкір. Щоб стартувати, тобто зробити перший внесок за нього, закупити технологію, шкірсировину, хімікати, потрібно півмільйона доларів. Із запровадженням унікального і важливого для України проекту відкриваються можливості для виготовлення виробів зі шкіри — взуття, одягу, галантереї. Дивись і почнуть по-справжньому працювати кілька галантерейних фабрик в області, які тепер не завантажені або випускають неконкурентоспроможну продукцію.

З грецьким інститутом індустрії взуття «EL-KE-DE», який є розробником моделей взуття в країнах ЄС і має право сертифікувати продукцію шкірпереробної галузі, тернополяни мали шити взуття. Але виготовлено тільки пробні зразки.

Ініціатором цієї комплексної програми став югославський підприємець Арпад Дудаш. У Підгаєцькому районі він вивчає проблему створення високорентабельного вівчарства. Іноземець має намір розводити прибуткові породи овець у нас, рекультивувати пасовища, повністю переробляти шкіру, м’ясо і молоко. Гориста територія північних районів Тернопілля дозволяє реалізувати його задум. У зв’язку з цим тернопільське приватне підприємство «СВС» започаткувало проект вичинки овечих шкір. За задумом, українці могли б щороку вдягатися у 8,5 тисячі дублянок.

До системної переробки та реалізації тваринницької продукції в області мали бути залучені багато фірм, багато людей — за принципом кластерної організації. Але жодна з тернопільських фірм не мала достатніх обігових коштів. Взяти довготерміновий кредит у банку стало рожевою мрією. У частині грошового забезпечення всім ініціативам випала однакова доля.

Готовий імпортний ширвжиток зі шкіри є! Ввезення з-за кордону шкір великої рогатої худоби для надання їм, як кажуть, товарного вигляду економічно невигідне. Внаслідок цього власна легка промисловість працює, як мокре горить. Скажімо, недоїмка підприємств легкої промисловості до бюджетів на території області на 1 вересня становила 4 млн. 404 тисячі гривень. У цій галузі заборгованість з виплати заробітної плати перевищує півтора мільйона гривень і має тенденцію до зростання. Легка промисловість — один з найбільших в області боржників перед бюджетом і власними працівниками.

...Програму остаточної вичинки шкіри фірма «Інтелтех» минулого року подала на розгляд до Державного інноваційного фонду. Проведено тендерні торги. Ухвалено рішення про фінансування. Інноваційний кредит таки вигідніший, аніж банківський, бо не треба сплачувати відсотки. Він ще й довготерміновий: надається строком до трьох років, з правом пролонгації ще на два. Підприємцеві, який хоче серйозно займатися виробництвом, ідуть назустріч. То чому б не взяти доступні гроші?

Відповідь на це запитання дає історія їх вибивання. Облдержадміністрація, народні депутати від Тернопілля неодноразово зверталися до Президента та прем’єр-міністра з проханням профінансувати проект з Держінофонду. У середині минулого року екс-прем’єр Валерій Пустовойтенко доручив міністру фінансів Ігорю Мітюкову та голові казначейства забезпечити «виконання фінансування». Гроші от-от мали надійти. Прем’єр-міністр Віктор Ющенко, відвідавши у травні цього року Тернопільську область, у свою чергу негайно доручив міністрам «вжити заходів щодо фінансування». Місцеві чиновники зраділи: нарешті є ознаки більшої уваги до області, можливо, трохи підніметься аграрний край. Та вони, мабуть, забули, що на-гора видаються сотні невідкладних доручень.

Торік підприємства області внесли до інофонду 8 млн. гривень. Звичайно, це не значна сума порівняно з вливаннями від промислово розвинених регіонів. Отримала область через перерозподіл лише 12 відсотків внесених коштів, внаслідок чого вдалося профінансувати тільки два дрібніші, але не менш важливі проекти, — виробництва побутових радіостанцій на заводі «Оріон» та траснплантації шкіри у медичній академії. За інвестиціями в інноваційні програми Тернопільщина опинилася на передостанньому місці в Україні. Її сусіди — Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька області фінансуються втричі краще. А з січня 2000 року Держінофонд перестав існувати взагалі. Його правонаступник — Державна інноваційна компанія — народилася тільки в серпні. Поки що — без грошей. Немає що віддавати. Ніби ніхто нікому не винен!

У проекті нового Податкового кодексу інноваційні внески підприємств не передбачено. Кошти на нові проекти виділятимуться безпосередньо з держбюджету. І кредити уже будуть безвідсотковими та з певним відсотком і надаватимуться вибірково. Скільки ж тоді зможуть врізати такій області, як Тернопільщина, із загального пирога?

Велике банківське кредитування для таких програм поки що недоступне. Банки вкладають гроші в короткотермінові операції. А тут однозначно потрібна довготермінова позика. Кредитори укладають угоди, в яких передбачена можливість змінювати відсоткові ставки. Тому проект може несподівано задихнутися. І, окрім усього іншого, треба мати достатню заставу. А заставлене майно банки оцінюють у 1,5—2 рази дешевше.

Пошук власних резервів для області є не зовсім звичним. Практично не діє програма довготермінового мікрокредитування. Не останньою ілюзією була б безвідсоткова позичка на такі цілі з обласного бюджету. Торік, наприклад, 2 мільйони гривень виділено комбайновому заводу для виробництва бурякозбиральних машин. Виникає певний сумнів, чи проголосували б обласні депутати за надання фірмі-негігантові державних грошей. Та хто хоча б запропонував такий вихід?

Але ж упровадження цього проекту дозволило б лише на першому етапі дати роботу 350 громадянам і виправляти імідж області та держави як сировинного придатка. В Україні досі немає фінішної вичинки шкіри. Напівфабрикат вивозиться за кордон і повертається у вигляді готового виробу. Нам залишається хімічно шкідливе виробництво...

Через катастрофічний брак коштів зависли в повітрі й інші перспективні проекти- «мільйонники»: переробка вторинної сировини способом піролізу для одержання енергоносіїв, утилізація сміття, випуск супутникових антен виробничого призначення на заводі «Сатурн» та деякі інші. Не використовуються значні запаси вапняку, гіпсу для виробництва імпортозамінних будівельних матеріалів, напівмертвим капіталом лежить плодоягідна та овочева сировина, не повністю реалізовані можливості для переробки м’яса. Сприятливі ландшафтні умови та значна кількість історико- архітектурних пам’яток залишаються німим докором похованому туризму. Тисячі людей, які були б залучені до роботи, шукають інших засобів до життя. Невже таким аграрним регіонам, як Тернопілля, не судилося вилізти з ями, невже їм на роду написано все більше відставати від індустріально розвинених?