Підприємці до уряду: «Не заважайте платити податки!»

Заголовок цієї статті може видатися парадоксальним, але об’єктивний аналіз свідчить: упродовж усієї історії українського малого бізнесу держава свідомо й послідовно заганяла його в тінь, нехтуючи потребами і бюджетів, і соціальних фондів. Головними причинами тінізації у різні періоди були: вимоги нарахування на фонд оплати праці (ФОП) у розмірі 52%, прогресивна шкала оподаткування доходів фізичних осіб, а з початку 2004 р. і до сьогодні - авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів та непосильні для малого бізнесу пенсійні внески.

Невизначеність уряду і парламенту щодо функціонуванням спрощеної системи оподаткування (ССО), напруженість у підприємницькому середовищі примушують шукати нові аргументи на користь законного, справедливого та ефективного вирішення зазначеного питання.

У цьому контексті сприятливою для підприємців є позиція народного депутата України п. К.Ляпіної, висловлена в новорічному номері «ДТ» (стаття «Підлісок, без якого не буде лісу, або Чому Україні потрібен малий бізнес«).

Проте слід зазначити, що пропозиції і вимоги щодо функціонування ССО підприємці викладали впродовж кількох років не тільки «різним урядам», як пише автор, а й двом профільним комітетам ВРУ. Крім того, наведена у статті аргументація на захист малого бізнесу та зниження рівня його оподаткування видається не зовсім переконливою.

Візьмімо, наприклад, аргументи автора про потрібність малого бізнесу для вирішення проблем зайнятості громадян, які втрачатимуть роботу внаслідок адміністративної реформи чи економічного реформування загалом. Доведення цієї тези побудоване на намаганні переконати уряд, що підприємці значною мірою вирішують його (уряду) проблеми, корисні для нього і, з огляду на це, заслуговують на його підтримку.

Вважаю, що таке обгрунтування не відповідає суті справи, і його слід поставити, образно висловлюючись, із голови на ноги, а саме - говорити з позиції прав підприємців, передбачених статтями 42-44 Конституції України, та обов’язку уряду ці права забезпечити. Така аргументація робить апріорі легітимними підприємницькі мирні протести, оскільки йдеться не про випрошування в уряду пільг, преференцій чи піклування про підприємців та їхніх працівників як про якихось неповноправних громадян, - а про їхні конституційні права, усвідомлення суспільного обов’язку і здорову громадянську позицію. А також про відповідальність уряду і за його дії, і за його бездіяльність у цьому питанні.

Інша теза зі згаданої вище статті про те, що малий бізнес повинен нести менше фіскальне навантаження, ніж великий, на тій підставі, що він малий, видається в основі своїй непереконливою, несправедливою і навіть шкідливою з таких міркувань:

- для капіталомістких комп’ютеризованих сучасних підприємств, на яких зарплата операторів технологічних процесів у вартості продукції становить менше одного відсотка, сплатити єдиний соціальний внесок у розмірі від 36% до майже 50% нарахувань на таку зарплату не становить труднощів;

- важчим, але все ж посильним є такий соціальний внесок і для промислових гігантів, у вартості продукції яких зарплата становить 5-8%.

На противагу цьому, функціонування малого бізнесу (про це пише і п. К.Ляпіна) ґрунтується переважно на потенціалі людини, її власній праці. Це консалтингові, юридичні, інжинірингові, туристичні, інформаційні та їм подібні види діяльності, що характеризуються високою конкуренцією та низькою платоспроможністю ринку, особливо в умовах економічної кризи. Частка зарплати у вартості таких послуг сягає 70-80%. Проте величина зарплат у цих видах діяльності далеко не завжди дотягує до рівня зарплат у промисловості. Зрозуміло, що за таких умов сплатити 36-37% єдиного соціального внеску, нарахованого на зарплату, просто неможливо, - зобов’язання виходять за межі сукупного доходу. А додайте до цього ще офісні витрати, оплату енергоносіїв, зв’язку, оренду приміщень, податки, корпоративні права засновників тощо.

З іншого боку, жоден промисловий гігант із рентабельністю 6-8% сьогодні неспроможний заплатити 10% того єдиного податку, який для суб’єктів ССО вважається пільговим.

Висновок тут простий і очевидний: не може бути ефективним єдиний підхід ні до оподаткування, ні до формування соціальних фондів для суб’єктів господарювання з такою різною структурою вартості продукції.

З цього випливає, що встановлена законодавством рівність умов економічної діяльності досягається не однією для всіх системою оподаткування, як це намагається робити наш уряд, а застосуванням інструментарію, який забезпечує вилучення у платника податку рівної або близької для основних їх категорій частки від реально заробленого. Відповідно, для підприємців, які надають побутові послуги чи торгують на ринках, ефективною може бути одна система оподаткування, для перелічених вище видів діяльності - інша, для промислових підприємств - ще інша. Але податкове навантаження для всіх має бути ідентичним, а участь у формуванні солідарної (підкреслюю!) системи ПФУ - посильною, такою, яку можна виконати.

Тоді відпаде потреба в обмеженні обсягів річного доходу суб’єктів ССО, не стане сенсу його приховувати, зникнуть зарплати в конвертах, конвертаційні центри, тінізація найманої праці, міжвідомчі комісії з детінізації зарплат при районних адміністраціях, і, як наслідок, виникнуть умови для реальної реформи податкових органів.

Практичним кроком у цьому напрямі був і залишається законопроект №4549-2 (див. сайт ВРУ) про вдосконалення спрощеної системи оподаткування, внесений у ВРУ народним депутатом А.Гриценком ще у червні 2009 р. Показово, що тоді його не сприймали ні влада, ні значна частина підприємців. Тепер же кращі варіанти розділу 14 Податкового кодексу (з тих, що були опубліковані), у поєднанні з Меморандумом, підписаним між урядом та підприємцями, повторюють усі основні підходи, параметри і норми цього законопроекту.

Залишився один параметр, стосовно якого все ще немає компромісу між підприємцями та урядом: застосування суб’єктами ССО єдиного соціального внеску.

Попередні розрахунки показують, що реальним порятунком від вимушеної тінізації малого бізнесу може стати або розмір єдиного соціального внеску в межах 15-18% нарахувань на ФОП, або застосування його повної ставки, але до мінімальної зарплати.

Тільки після законодавчої реалізації одного з двох пропонованих компромісних варіантів можна вводити жорстку відповідальність за будь-які форми тінізації малого бізнесу і очікувати припливу коштів до бюджетів та соціальних фондів.

Слід також звернути увагу на шкідливість штучного, спекулятивного патерналізму чинного і попередніх урядів над підприємницьким середовищем, намагання використати його у політичних цілях. Аркан-танець, яким влада оточує бізнес перед черговими виборами, швидко перетворюється в аркан-зашморг, на якому цей бізнес тримають до наступних виборів. Останній приклад особливо яскравий: обіцяні «податкові канікули» для малого бізнесу обкладені такими умовами, які неможливо виконати, і тому можуть швидко перейти в «канікули», зумовлені неможливістю його ведення, якщо розділ 14 кодексу не вирішить наявних проблем.

Важко підрахувати, який ефект дасть реальна детінізація бізнесу. Досвід Грузії, де зменшення податків наполовину дало впродовж трьох-чотирьох років збільшення бюджету у декілька разів, - доволі показовий.

Можна, звісно, вищенаведені докази та аргументи ігнорувати, але тоді треба розуміти, що малий бізнес буде вимушений піти у ще глибшу тінь, а відповідні бюджети і фонди отримають ще менше коштів. І жодні контрольні органи цьому не завадять.

Один із яскравих прикладів: у листопаді 2002 р. підприємці попереджали, що введення авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів суб’єктами ССО призведе до повної тінізації таких виплат. Профільний комітет ВРУ в особі п. С.Терьохіна належно не відреагував, внаслідок чого місцеві бюджети до сьогоднішнього дня щорічно втрачали сотні мільйонів, а останніми роками - мільярди гривень.

Тим часом у Кабміні готується нова редакція розділу 14 кодексу.

Цей матеріал уже був написаний, коли надійшло повідомлення, що проект, запропонований Всеукраїнським об’єднанням малого та середнього бізнесу «Фортеця» (голова п. О.Продан), який грунтується на концептуальних підходах і положеннях законопроекту 4549-2, четвертого лютого ц.р. був узятий за основу робочою групою при КМУ. Він забезпечує збереження спрощеної системи оподаткування у новому форматі, з виділенням мікробізнесу, збереженням існуючої системи обліку виключно доходів, впровадженням залежності розміру єдиного податку від розміру мінімальної заробітної плати, доступністю дивідендів та захистом усіх, хто до введення Податкового кодексу користувався спрощеною системою оподаткування, від штрафних санкцій. ВГО «Фортеця» також вважає, що основним завданням сьогодні має бути не звуження спрощеної системи оподаткування, а реформування загальної системи з головною метою - детінізація бізнесу і наповнення бюджетів та соціальних фондів.

Перед урядом стоїть дилема.

Зниження соціального навантаження для певної категорії бізнесу до посильного рівня і вирішення проблеми ПФУ за рахунок припливу коштів від детінізації загрожує олігархічній владі появою середнього класу. А вичавлювання коштів шляхом закручування гайок теж створює для влади загрози, тільки іншого характеру.

Незабаром побачимо, яку дорогу вибере уряд.