"Перевиробництво"

У сезон 2018/2019 років українські цукрозаводи зварили найменшу за останні роки кількість цукру - 1,82 млн тонн. Це не можна вважати антирекордом галузі, але виробництво цукру не вселяє оптимізму. Лише у неврожайний для цукрових буряків 2015 р. в Україні було вироблено 1,46 млн тонн цукру. В наступні сезони планка цукроваріння не падала нижче 2 млн тонн.

Яскраві й промовисті штрихи останнього цукрового сезону: у 2018-му працювали тільки 42 цукрозаводи, тоді як за рік до цього - 46 (правда, два з них стали до роботи на дуже короткий період). Найбільший агропромхолдинг України "Астарта", до якого входять 8 цукрозаводів, знизив виробництво цукру на 24% - до 352 тис. тонн. На 20% менше виробили солодкого продукту чотири цукрозаводи Тернопільщини - Чортківський, Збаразький, Козівський і Хоростківський, які два роки тому увійшли до ТОВ "Радехівський цукор".

Чому так сталося? Сировини для переробки хоч і не бракувало, проте стало менше, ніж було раніше. У 2018 р. сільгоспвиробники та господарства населення накопали 13,6 млн тонн цукрових буряків, що майже на 1 млн т менше, ніж 2017-го. Попри погані погодні умови, хвороби та шкідників, урожайність виявилася високою: в середньому 494 центнери з гектара. Аналітики асоціації "Укрцукор" запевняють, що такий неочікуваний результат спричинили грунтово-кліматичні умови та велика кількість вологи в ґрунті. Проте, як на мене, високу врожайність перекреслила нижча, ніж у 2017 році, цукристість коренів. Бо погода справді явила свій крутий норов, - аномальна спека та посуха у квітні-травні в багатьох кліматичних зонах України призвели до зрідження посівів. Хто із сільгоспвиробників устигнув посіяти буряки в перші дні квітня, той був у виграші.

Квота "А" на виробництво цукру для внутрішніх потреб України тривалий час сприймається як анахронізм, торік Верховна Рада, хай із запізненням, але скасувала її. Бо вже споживаємо навіть не 1,6 млн тонн цурку, передбачених цією квотою, а 1,3-1,4. І тому, при виробництві цукру 1,7 млн тонн і більше, уряд та Мінагрополітики великі надії покладають на експорт цукру і цукровмісної продукції. А з цим виходить не найкращим чином.

Згідно з митною статистикою Державної фіскальної служби, у 2017 р. було експортовано майже 600 тис. тонн цукру на суму 280,1 млн дол. А вже у 2018-му ми отримали спад експорту - до 584,8 тис. тонн (його вартість - 216,5 млн дол.). Правда, в асоціації "Укрцукор" наводять трохи іншу цифру експорту - 586,5 тонн цукру. Цукор експортуємо в Узбекистан (ця середньоазійська країна купує майже половину обсягів), в Азербайджан, Лівію, Туреччину, Велику Британію, значно менші обсяги відправляємо в Румунію, Польщу. Однак у Європу поставляємо менше 10% експортного цукру: в ЄС цей ринок захищений, і цукру з України ніхто особливо не чекає.

Та поки що зберігається позитивна поточна динаміка експорту солодкого продукту. За чотири місяці 2018/2019 маркетингового року (вересень-грудень 2018-го) експортовано майже 199 тис. тонн цукру, що на 14,3% більше, ніж за такий самий період 2017-го. Але не слід сподіватися, що, за підсумками цього маркетингового року, вийдемо на 600 чи навіть 550 тис. тонн експорту цукру: його, нагадаю, в цьому сезоні зварили відчутно менше.

Кон'юнктура цін на цукор не дуже сприяє експорту. У світі спостерігається перевиробництво цукру - як сирцю, так і бурякового, і тому ціни на нього знижуються. Наприклад, у 2018 році цукор на світових ринках подешевшав аж на 22%… Не завадить таке порівняння: наприкінці листопада 2017-го ціна на білий цукор просто зашкалювала, - на лондонський біржі він подорожчав до 397 дол. за тонну. А за рік із гаком, під завісу 2018-го, ціна на буряковий цукор знизилася до 336-339 дол. Правда на середину січня ц.р. вона трохи підросла й наблизилася до 355 доларів за тонну.

Таке падіння цін спричинене переважно двома факторами: в останні місяці минулого року зросли темпи виробництва цукру в Індії (а ця країна - найбільший споживач цукру в світі). Крім того, через зниження цін на нафту і все, що з цим пов'язано, знизилися й витрати на виробництво цукру в Бразилії, що є найбільшим виробником цукру у світі. Отож зниження цін на цукор на світових ринках не могло не позначитися на вартості цукру в Україні.

До світових тенденцій додалися українські особливості. Навіть попри нижчий вал цукроваріння у 2018 році - 1,7 млн тонн, усе-таки спостерігаємо його перевиробництво. Ринок цукру в Україні став вельми насиченим. А торік Верховна Рада ще й провела дерегуляцію виробництва цукру, скасувавши, серед іншого, мінімальні ціни на цукор та буряк. І в жовтні, коли повним ходом пішла переробка цукру, ціни на нього стали помітно знижуватися. Потягнув їх донизу і частковий розрахунок цукром із сільгоспвиробниками за оренду земельних паїв. А пайовики, своєю чергою, збували цукор перекупникам за зниженими цінами, і ті сформували великі дешеві партії "білого золота". Дійшло до того, що нині цукор можна гуртом купити на ринках по 1100-1050 грн за тонну (на багатьох цукрозаводах така ціна навіть не покриває витрат на виробництво), а в роздрібній торгівельній мережі цукор коштує 14-15 грн за кг.

Певним виходом із ситуації був би експорт продукції з вищою доданою вартістю, щоб можна було на батьківщині завантажити робочі місця і отримати більший приплив валюти в Україну.

Тенденції експорту готових кондитерських виробів із цукру, хоч трішки, та вселяють надії: у 2017 році було експортовано 79,4 тис. тонн, у 2018 році ці обсяги трохи зросли - до 85,1 млн тонн. Але таке зростання (менш ніж на 6 тис. тонн) ще дуже кволе.

Ще один спосіб порятунку галузі - більше переробляти цукру і споживати цукровмісної продукції в Україні. А тут вітри віють в різні боки. Наприклад, солодкого печива, вафлів за 2018 рік в Україні вироблено 36 тис. тонн, що лише на 5,6% більше, ніж за аналогічний період 2017 року. Та навіть за таке невеличке збільшення виробництва пекарям слід подякувати. Бо кондитерських виробів із цукру у 2018 році в Україні виробили менш як 64,4 тис. тонн (а це мінус 8% із гаком до 2017 року). У 2017 такої продукції теж з'явилося менше (на 1,4%), ніж у 2016-му. Ось де слід шукати резерви для нарощування виробництва товарів із вмістом цукру.

Як на мене, цукор частково перетікає у виробництво консервованої продукції. І це добре, хоча для консервації його потрібно значно менше, ніж у кондитерській галузі. Наприклад, у 2018-му джемів, мармеладу, пюре, повидла в Україні зварено 55,3 тис. тонн, що аж на третину (точніше - на 35,3%) більше, ніж роком раніше. Це тішить, бо у 2017 році ми бачили спад виробництва в цьому сегменті (мінус 15,4% до 2016-го).

Українцям, особливо людям старшого покоління, варто змиритися з тим, що Україна вже не поверне славу основного виробника й постачальника цукру, як було в часи СРСР. Тому потрібно переорієнтовуватися на випуск харчової продукції (кондитерських і консервованих виробів) із вмістом цукру, більше виробляти її для потреб внутрішнього ринку, а надлишки активно продавати на зовнішніх ринках. Тоді цукрова галузь матиме всі шанси бути збереженою.