Неоднозначне тлумачення

Страчувати не можна помилувати. Саме цей крилатий вислів спадає на думку, коли читаєш останній лист Державної податкової служби від 06.02.2012 р. №3443/7/17-1217, присвячений можливості осіб, що торгують ювелірними виробами, перебувати на спрощеній системі оподаткування.

А ситуація склалась така: у січні 2012 р. торгівці ювелірними виробами, котрі заявили про своє бажання стати платниками єдиного податку, виявили, що податкові органи відмовляють у задоволенні їхніх заяв. Мотивуючи свою поведінку, державні податкові інспекції посилались на лист ДПС України від 19.01.2012 р. №1255/6/7-216.

Учасників ювелірного ринку така позиція податкового органу, звісно, не потішила, і вони звернулися по допомогу та роз’яснення до комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Верховної Ради.

І 27.01.2012 р. комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики виклав свою позицію в листі №04-39/10-83, в якому зазначив, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці при здійсненні ними виробництва годинникових корпусів із дорогоцінних металів, виробництва ювелірних виробів із дорогоцінних металів, а також оптової та роздрібної торгівлі ювелірними виробами мають право обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і зареєструватися платниками єдиного податку, відповідно до норм Податкового кодексу (ПК).

Прочитавши цей лист, ринок на певний час полегшено зітхнув і кинувся знову штурмувати податкові інспекції. Ще б пак, лист же був за підписом голови комітету Хомутинникова В.Ю., а кому як не одному з безпосередніх авторів Закону від 04.11.2011 р. №4014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» краще знати, що саме мав на увазі законодавець.

Однак щастя тривало недовго, і вже шостого лютого 2012 р. ДПС в листі від 06.02.2012 р. №3443/7/17-1217 знову наголосила, що продавці ювелірних виробів не можуть бути платниками єдиного податку.

В цілому проблема полягає у відсутності однозначної позиції щодо тлумачення однієї-єдиної правової норми, а саме абз. 4 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК від 02.12.2010 р. №2755-VI, якою визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, не можуть бути платниками єдиного податку.

Оскільки Податковим кодексом не розкрите як поняття «дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння», так і поняття щодо діяльності з їх «видобутку, виробництва та реалізації», то, з огляду на вимоги ст. 5 ПК, необхідно звернутися до інших нормативно-правових актів.

Спеціальним законом, який здійснює державне регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (надалі - Закон №637).

Обґрунтовуючи свою позицію, ДПС України посилається на ст. 1 зазначеного закону, відповідно до п. 1 якої, дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо); а дорогоцінне каміння визначено як природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) (п. 2 ст. 1 Закону №637).

Крім того, ДПС України як аргумент залучає поняття «вироби з дорогоцінного металу», також визначене в Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів.

Так, виріб з дорогоцінного металу - це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, паладію), який використовується як прикраса або предмет побуту.

На підставі вищезазначених норм ДПС України і робить висновок, що «суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі ювелірних виробів, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування».

Можна погодитись із позицією ДПС в тій частині висновків, що в розумінні пунктів 1-2 ст. 1 Закону №637 ювелірні вироби підпадають під визначення «дорогоцінні метали» чи «дорогоцінне каміння», однак позиція, що «торгівля дорогоцінними металами та/або дорогоцінним камінням» і «торгівля ювелірними виробами» в розумінні Закону №637 є одним і тим самим, як на мене, трохи передчасна.

За своєю правовою природою, ст. 1 Закону №637 є правовим глосарієм, що наводить визначення основних термінів та понять, які використовуються у зазначеному законі. Однак, уважно вивчивши цю статтю, можна побачити, що вона не розкриває таку дефініцію, як «торгівля дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням».

Ст. 14 Закону №637, що регулює цей вид діяльності, має назву «Торгівля дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них».

Так, згідно з ч. 2 зазначеної статті, правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб’єктам підприємницької діяльності на праві власності, встановлюються Кабінетом міністрів.

Тобто законодавець у ст. 14, ведучи мову про торгівлю як про вид діяльності, розмежовує торгівлю дорогоцінними металами, торгівлю дорогоцінним камінням та торгівлю виробами з них.

Саме тому, базуючись на граматичному тлумаченні, в розумінні Закону №637 торгівля дорогоцінними металами, торгівля дорогоцінним камінням та торгівля виробами з них (ювелірними виробами) є окремими видами діяльності.

І, як наслідок, повертаючись до питання, чи можуть бути торгівці ювелірними виробами платниками єдиного податку, на мою думку, закон дає позитивну відповідь.

Тлумачення права - це доволі складний процес, що найчастіше скидається на вирішення математичного рівняння з кількома невідомими. І якщо не взяти до уваги всі наявні показники або просто «загубити кому», результат може виявитися таким, що не відповідає істині.

Під час оцінки результатів вирішення Державною податковою службою «юридичних рівнянь», які поставив Податковий кодекс, мене не полишало відчуття, що податковий орган не лише керується неповними «вихідними значеннями», а й, у певних випадках, цілком ігнорує ті моменти, котрі свідчать на користь платників податків.

Звісно, останнє слово залишиться за судами, що, маю надію, при винесенні рішень керуватимуться вимогами п. 56.21.
ст. 56 ПК, згідно з яким, у разі, коли норма цього кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного й того ж нормативно-правового акта суперечать одна одній і припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контрольних органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контрольного органу, - рішення приймається на користь платника податків.

Коментар

Данило ГЕТМАНЦЕВ, кандидат юридичних наук, адвокат:

- Навряд чи справедливо вимагати від ДПС повної підтримки позиції підприємців, як і тлумачення податкового законодавства на їхню користь. Водночас викривлення очевидних положень законодавства на шкоду платника з метою збору надходжень до державного бюджету за будь-яку ціну - неприпустиме. Однак таку позицію податкової служби бачимо дедалі частіше. Податківці неправильно, викривлено розуміють інтереси служби, фактично зловживаючи своїми правами, дискредитуючи саму ідею справедливого оподаткування, що лежить в основі будь-якої цивілізованої податкової системи.

Саме тому такі прояви зловживань податкової служби повинні знаходити оцінку як із боку платників податків, так і експертного середовища.