НЕКРАСИВЕ НЕ ПІДЕ

«Некрасиве не полетить», — кажуть льотчики, і мають для цього всі підстави. Зовнішня гармонія як у природі, так і в техніці, як правило, свідчить про гармонію функціональну. Все це повною мірою може стосуватися і численних експонатів чергової виставки вітчизняного рухомого складу, що розташувалася вздовж перонів станції Київ-Московський, яка непомітно стала суміщати свої утилітарні функції власне станції з виставковим комплексом.

Цей огляд нашої залізничної техніки вже далеко не перший і, сподіваємося, не останній. Хоча спочатку впадає в око, що багато зразків вагонів і локомотивів повторюються від виставки до виставки, мимоволі викликаючи запитання: якщо не представлено нічого принципово нового, то навіщо так часто демонструвати удавані успіхи? Однак за ближчого розгляду успіх цей уже не бачиться «удаваним», а самі виставки з суто демонстраційного заходу дедалі більше набувають утилітарного значення прикладного обміну досвідом головним чином у справі організації капітально-відбудовних ремонтів старого рухомого складу — поки єдиного резерву поповнення наших залізниць вагонами й локомотивами.

Слід зазначити, що ця виставка, втім, як і попередні, має власний специфічний характер і відмінні риси. Можна відзначити загальну тенденцію поступового відходу від кустарщини й використання підручних матеріалів у процесі реконструкції рухомого складу, до спеціалізації, продуманого дизайну і технічних рішень.

Як приклад можна навести Одеську залізницю, що представила на виставці три пасажирські вагони, із них — вперше один купейний, а також електричку, відновлену з потягу 1985 року випуску, і двадцятирічної давнини дизель-поїзд. Причому на всіх одеських експонатах лежить печатка індустріалізації, далекої від самодіяльності. Це було досягнуто виключно шляхом спеціалізації. Ще донедавна весь відбудовний процес був розкиданий по різних депо і проводився за принципом «пан сам клєпав». А тепер усі сили і спеціальне обладнання сконцентровані в одному місці — ремонтному депо станції Каховка, що дозволило поряд зі скороченням термінів капітально-відбудовного ремонту значно підвищити його якість. Одесити довели, що і старе може бути сучасним і комфортним. Свою електричку вони оснастили вже давно забутими, але все ще практичними, зручними й екологічними дерев’яними сидіннями, якими замінили залізні каркаси, обтягнуті сумнівної якості та зносостійкості дерматинами.

Аналогічна ситуація і з вагонами, представленими Південно-Західною залізницею. І тут лежить печатка спеціалізації, хоча є і своя «фішка». Досі під час капітально-відбудовного ремонту тут використовуються польські технології та матеріали. Проте ремонтники самі собі поставили завдання: матеріали постаратися використовувати лише вітчизняні. Три вагони зібрали без єдиного іноземного гвинтика. У результаті вартість ремонту знизилася з 148 до 120 тисяч доларів. Проте поки що це залишається експериментом, оскільки на українському ринку запчастин не вдається знайти адекватну заміну віконним блокам, перегородкам із вогнетривкої фанери, плюшевому покриттю сидінь. Як довели маркетингові дослідження ремонтників, вітчизняному виробникові просто не до такої «дурниці».

Трохи іншим шляхом пішли спеціалісти-ремонтники Львівської залізниці. Поряд із уже традиційним ремонтом пасажирських вагонів, електричок і дизель-поїздів вони почали виробництво буквально з металобрухту нових видів рухомого складу, іноді такого, якого на залізницях України узагалі не було. На останній виставці представлено новий багажний вагон, просто-таки відроджений із нічого. Виконали львів’яни і свою обіцянку, яку дали на попередній виставці — представити новий вантажний вагон для досить специфічних вантажів. Ця двоповерхова споруда із забраними дрібною металевою сіткою бортами вирізняється з-поміж своїх колісних родичів білим кольором атмосферостійкої фарби. Настільки незвична конструкція призначена для транспортування чотириколісних «коней» — автомобілів пасажирів, котрі слідують цим же поїздом. За своїми конструктивними особливостями автовагон повністю адаптований для включення в пасажирський потяг, який від звичайного товарняка різниться специфічними енерго- та пневматичними магістралями, системами гальм. Такий вагон здатний умістити десять автомобілів, і навряд чи вистачить тих уже зроблених двох вагонів для задоволення всіх заявок, що надійшли у службу пасажирського сервісу. Тож просто з виставки сітчастий вагон рушить в робочу поїздку в складі звичайнісінького пасажирського поїзда.

Власне, ідея такого вагона буквально витала в повітрі, і зараз неможливо встановити, кому належить першість — львів’янам чи придніпровцям, чий вагон, також представлений на виставці, хоча зовні і схожий на львівський, має певні особливості. Сюди може поміститися лише вісім машин, проте він обладнаний системами контролю нагрівання буксів, пожежної безпеки, датчиками несанкціонованого переміщення вантажу. Якщо раптом ослабнуть чи пошкодяться кріплення й автомобіль почне «гуляти», у штабному вагоні негайно пролунає сигнал тривоги.

Крюківський вагонобудівний завод далеко не новачок на таких оглядах рухомого складу. Більше того, його продукція вже порівняно давно курсує між Києвом і Харковом. А незабаром відкриються нові простори для крюківських поїздів на швидкісній трасі Київ—Дніпропетровськ. І показаний на нинішній виставці вагон, хоч конструктивно і не різниться від своїх уже експлуатованих родичів, усе ж певні відмінності має. Вони стосуються насамперед зовнішнього вигляду вагона, а також внутрішнього оздоблення. Тут установлено нові телевізори, значно видозмінився салон, з’явилися нові оздоблювальні матеріали. А за мету ставилося єдине: кожен «Столичний експрес» має бути по-своєму неповторний.

Підбиваючи підсумки нинішньої виставки, міністр транспорту Георгій Кірпа, крім детального аналізу побаченого, відзначив головне — значення проведення таких акцій. Останнім часом було помічене тенденційне «завмирання» думки в плані створення нових моделей рухомого складу. На деяких залізницях, досягнувши певних успіхів, на них і зупинилися, тиражуючи нехай і вдалі, та все ж ніби застиглі в часі розробки. Але прогрес, особливо технічний, не стоїть на місці. І те, що добре було вчора, сьогодні вже безнадійно застаріло. Тому такі експозиції надають можливість запозичити і впровадити у власні технології все нове й раціональне, що вже використовується у колег з інших залізниць. І, крім того, важливу роль відіграє своєрідний дух конкуренції, що полягає в бажанні зробити краще і цікавіше, ніж у сусіди. Тож ці виставки, ставши традиційними, проводитимуться і надалі.