Назад в азартне минуле?

Питання легалізації грального бізнесу має вирішуватися не тільки через необхідність наповнити бюджет

Гра, а тим більше гра на гроші, - це не лише захопливе проведення часу, випробування удачі та можливість виграти великий куш, а й надприбутковий бізнес, побудований на одвічному бажанні людини швидко і без великих зусиль розбагатіти. Недарма після повної заборони у 2009 р. грального бізнесу в Україні неодноразово з'являлися законодавчі ініціативи тією або іншою мірою його легалізувати. Що й зрозуміло - адже за цим видом бізнесу стоять величезні гроші. Однак жодна законодавча ініціатива легалізації грального бізнесу на сьогодні так і не була реалізована.

Цілі визначають підхід

Ставлення до грального бізнесу загалом і до азартних ігор як його складової у різні часи в різних країнах було неоднакове. Так, історії розвитку цього виду бізнесу відомі випадки як його повної легалізації у будь-яких можливих проявах, так і повної заборони. На сьогодні теж немає універсального, єдино правильного підходу до державного регулювання ринку азартних ігор. В одних країнах цей бізнес дозволений у всіх його видах (казино, букмекерство, гральні автомати поза межами казино тощо), в інших - дозволений частково, а в третіх - повністю заборонений. Кожна держава вибирає свій підхід до регулювання азартних ігор, керуючись тими цілями, які перед собою ставить.

В Україні до середини 2009 р. гральний бізнес був дозволений повною мірою й регулювався державою через ліцензування та патентування. Ще свіжий у спогадах розквіт гральної діяльності на території України, коли "однорукі бандити" розміщувалися ледь не біля кожної зупинки громадського транспорту, в підземних переходах, інших громадських місцях. Тоді кожен охочий, у тому числі неповнолітні й малолітні, міг зробити ставку в азартну гру прямо дорогою додому.

Примітно, що "однорукі бандити", які стояли на вулиці, та й, у принципі, у приміщеннях, зазвичай не оснащувалися фіскальною пам'яттю, тому які саме реальні гроші крутилися у сфері грального бізнесу - для державних органів, швидше за все, було загадкою. Отримав ліцензію, оплатив патент - можеш працювати.

Ситуація трохи змінилася, коли в Україні, одночасно з ліцензуванням організації та утримання гральних закладів, тоталізатора, було запроваджено ліцензування організації діяльності з проведення азартних ігор. Тоді гральні автомати вже могли розміщуватися виключно у спеціально відведених приміщеннях, у так званих залах гральних автоматів або в казино. Запровадивши ліцензування цього виду діяльності, держава, фактично, продавала право на його ведення шляхом встановлення плати за користування ліцензією, що на той час було великою сумою. При цьому стягуючи цю плату наперед одночасно за всі роки дії відповідної ліцензії. Думаю, що не помилюся, коли скажу, що й тоді держава не мала повної інформації про фактичні обороти грального бізнесу. Цей період можна назвати піком розквіту гральної діяльності. Але ситуація для грального бізнесу радикально змінилася внаслідок трагічних подій в одному з гральних закладів Дніпропетровська, коли під час пожежі в залі гральних автоматів загинули люди. Тоді владі вистачило політичної волі запровадити повне табу на гральну діяльність, включно з віртуальними казино.

З пітьми на світ Божий?

Після заборони грального бізнесу питання його легалізації порушувалося неодноразово. Так, недавно прем'єр-міністр Арсеній Яценюк на засіданні колегії Мінкультури заявив: "Сьогодні вранці (п'ятниця 26.06.2015 р. - С.К.) я зустрічався з народними депутатами…з тією метою, щоб прийняти в парламенті закон про виведення з тіні та легалізацію грального бізнесу, отримати додаткові доходи і профінансувати українську культуру та кіно".

Наповнення держбюджету, пошуки нових джерел його доходів, тим більше в умовах фактичної війни, - безперечно, дуже важливе, першорядне питання. Але в даному разі йдеться не просто про створення нового джерела державних доходів, а, по суті, про легалізацію злочинної діяльності - грального бізнесу, який сам собою антисоціальний і може негативно позначатися на здоров'ї громадян, викликаючи психічну залежність, аналогічну наркотичній та алкогольній. Особисто мені відомі випадки, коли через пристрасть до азартної гри людина йшла на злочин. Переконаний, багатьом читачам відомі приклади негативного впливу азартних ігор на людські долі. Тому питання легалізації гральної діяльності, включно зі способами її регулювання та розміщення гральних закладів, насамперед має обговорюватися з населенням.

Питання легалізації грального бізнесу має вирішуватися з урахуванням не тільки необхідності наповнити бюджет, що, слід сказати, важливо, а й готовності українського суспільства до повернення азартних ігор. Мабуть, набагато простіше пошукати нове джерело доходів бюджету серед заборонених видів діяльності, ніж створити в країні сприятливі умови для ведення бізнесу, розвитку його нових напрямів, насамперед соціального призначення. Такий підхід може, врешті-решт, призвести й до легалізації чого завгодно, щоб тільки наповнити бюджет.

Межа розумного

Слід зазначити, що гральний бізнес, при належному його регулюванні та контролі з боку держави, може не тільки бути джерелом доходів бюджету, а й усе-таки приносити користь суспільству. Тут дуже важливо знайти ту межу, коли ефект від легалізації азартного бізнесу буде вагомішим, ніж його антисоціальна дія. Інакше це шлях у безодню.

У багатьох країнах гральний бізнес існує, проте умови його ведення різняться. Смію зазначити, що ставлення у світі до організації ігор на гроші з боку держави особливе. В одних країнах ринок азартних ігор обмежений за кількістю учасників у кожному з його сегментів (казино, букмекерська діяльність тощо), в інших - таких обмежень немає: відповідаєш вимогам - отримуєш дозвіл - працюєш. У деяких країнах гральний бізнес заборонений взагалі.

Необмежена кількість організаторів азартних ігор паралельно з необмеженою можливістю розміщувати гральні заклади (що було в Україні до 2009 р.) призведе до перенасиченості ринку, до конкурентної боротьби за гравця з усіма наслідками, які звідси випливають. Тому дуже важливі принципи побудови азартного бізнесу і обсяги його легалізації - повна чи тільки окремі сегменти.

З погляду доступності, мабуть, найбільш безпечні - казино, навіть попри те, що азартні ігри, які традиційно проводяться в такому виді гральних закладів, можуть викликати гральну залежності. Легалізація цього виду азартного бізнесу, з чітким розмежуванням між казино та іншими гральними закладами, може бути для суспільства соціально корисною. Так, встановивши вимоги щодо розміщення казино тільки в п'ятизіркових готелях, держава тим самим сприятиме розвиткові готельного господарства країни за принципом: хочеш відкрити казино - побудуй п'ятизірковий готель або реконструюй діючий.

Умови, коли для отримання права на ведення грального бізнесу потенційному організатору азартних ігор необхідно обов'язково інвестувати в економіку країни, мають аналоги у світі.

Так, у Болгарії, яка славиться своїми курортами та дитячим відпочинком, щоб отримати право на відкриття казино, треба побудувати готель. Щоб забезпечити перевагу соціального ефекту від легалізації казино над можливими антисоціальними ризиками, йдучи шляхом позитивного досвіду тієї ж Болгарії, з огляду на нестачу закладів соціальної сфери в Україні, було б правильно з боку держави висувати вимогу до організаторів казино не тільки розміщувати свої заклади в готелях категорії "п'ять зірок", а й щорічно здавати в експлуатацію хоча б один дитячий садок, школу, поліклініку, лікарню чи іншу установу аналогічного призначення. Таким чином, крім держави та організаторів азартних ігор, від легалізації казино виграв би й народ.

Інші сегменти грального бізнесу, такі як зали гральних автоматів, букмекерська діяльність, віртуальне казино, будинки бінго, за своєю природою завжди спрямовані на широкі маси населення, внаслідок чого можуть мати більш асоціальний ефект, ніж те ж таки казино з азартними іграми високої ймовірності виникнення лудоманії.

І якщо прем'єр-міністр, виступаючи за легалізацію грального бізнесу, розраховує тільки на отримання доходів у бюджет від продажу ліцензій на ведення цього виду діяльності, то про якесь обмеження ринку за кількістю учасників годі й говорити. Адже тоді держава буде зацікавлена в продажу якомога більшої кількості ліцензій. Відповідно, для відшкодування своїх витрат представники грального бізнесу будуть зацікавлені в якомога ширшій доступності та привабливості для населення азартних ігор, які вони проводять. У цій конкурентній боротьбі найбільше може програти гравець та його сім'я. І ще - велика кількість учасників грального ринку не сприятиме якісному державному контролю за їхньою діяльністю. А з обмеженим ринком держава не зможе отримати значних доходів від його легалізації.

Відповідь на запитання, що ж саме у сфері азартного бізнесу планує легалізувати наш уряд, мабуть, треба шукати в Податковому кодексі, який, внаслідок проведення нової податкової реформи, поповнився нормами про оподаткування казино, букмекерської діяльності, азартних ігор на гральних автоматах...

Попри все це, залишається загадкою, чому, розглядаючи питання легалізації грального бізнесу і створення завдяки йому нового джерела фінансування української культури та кіно, уряд із 1 січня поточного року позбавив цю ж таки культуру лотерейних грошей.