ЛЬВІВСЬКІ БУДІВЕЛЬНИКИ ХОЧУТЬ СТВОРИТИ «КУТОЧОК ГАЛИЧИНИ» Й У КИЄВІ

Останнім часом зовнішній вигляд Львова почав змінюватися на краще, хоча «вкраплення» ці поки що незначні. По-перше, побілено, пофарбовано й приведено до ладу стародавні кам’яниці (переважно пам’ятники архітектури) в центральній частині міста. По-друге, то тут, то там у мальовничих куточках і мікрорайонах Львова виростають невисокі будинки-красені вже цілком іншої, сучасної архітектури, абсолютно не схожі на типові забудови, які не вельми давно канули в Лету.

Пригадується, ще кілька років тому Львів був «мертвим містом» у плані будівництва. Припинилося бюджетне фінансування, підприємства «покладено на лопатки», вони забули не лише про будівництво житла для своїх робітників, а й взагалі про робочий ритм, випуск продукції. Досі в різних частинах міста у вечірню годину перехожих лякають «мертвими очицями» недобудовані будинки, на які так сподівалися черговики...

Красномовні цифри говорять про те, що коли в благополучному для Львова 1991 році звели 270 тисяч кв. метрів житла, то через три роки цей обсяг скоротився більш як удвічі. «Рекордним» виявився 1996 рік, коли будівельники «подужали» лише 40 тис. кв. м житла — так мало в місті не будували ніколи за останні 20 років. Раніше досвід львівських зодчих переймали інші області України й республіки колишнього СРСР, уже близько 10 років про нього й не згадують.

Що казати, як і в інших галузях промисловості будівельники також розгубилися. На той час вони не були готові ввійти в ринкові відносини. Хоча на прикладі того ж Львова можна було спостерігати, як у 1992—1994 рр. у приміській зоні «нові українці» та, напевно, ще дехто почали споруджувати для себе елітне індивідуальне житло. Простіше кажучи, особняки на три-чотири поверхи з усіма мислимими й немислимими нововведеннями та зручностями — добре, що Польща поруч, а там у плані будівництва було чого повчитися. Але на масове будівництво попит лишався практично на нульовій позначці.

Пам’ятаю, як будівельні організації на Львівщині хапалися за будь-яке мінімальне замовлення, як назавжди зупинився недавно побудований ДСК-2, орієнтований на масове блокове будівництво, як будівельники-професіонали змушені були сидіти без роботи чи виїжджати «на шабашку» до тієї ж Польщі, Росії, за мінімальну оплату погоджуючись на найважчі умови роботи. Що там казати, розвалився будівельний комплекс Львівщини. «Організм» перестав існувати.

У принципі, така ситуація була на той час скрізь в Україні. І лише найнастирніші (у кращому розумінні цього слова), сучасно мислячі керівники не стали сидіти склавши руки й бідкатися, а кинулися в «бій». Вони буквально зубами виривали замовлення й тому, природно, будувати мали так, щоб і наступного разу теж одержати роботу. Як кажуть, нема добра без лиха. Щоб обійти конкурентів, котрі, звісно ж, з’явилися в умовах обмеженої пропозиції, потрібно було демонструвати високу якість будівництва. І той, хто освоював таку якість, виходив переможцем. Інші продовжували нарікати на долю, бюджет, законодавство...

Привабити замовників можна тільки якістю

Корпорацію «Карпатбуд» також було створено п’ять років тому не від хорошого життя. Колишнє БУ №56, що й раніш вирізнялося високою якістю виконання робіт і навіть у ті нелегкі для будівництва роки мало замовників, тягло на собі нелегку ношу обов’язків і боргів інших управлінь, що входили тоді в будівельне об’єднання «Галбуд». 1995 року СУ-56 вирішило піти на самостійні «хліби» й працювати тільки на себе. Пам’ятаю, як спочатку важко було Юрієві Михайловичу Карвацькому, будівельнику з 30-літнім стажем, начальнику управління. Мотався по всій області, інших регіонах, але до початку наступного календарного року, як правило, портфель замовлень на будівництво в нього було сформовано. На той час це було практично на грані фантастики.

Трохи згодом зрозуміли: нерідко будівельників підводять суміжники, тому виникла ідея створення корпорації, яка б самостійно виконувала весь цикл будівельних робіт — від нульового й до здавання об’єкта замовнику. Напрямок виявився правильним. І сьогодні корпорація «Карпатбуд» (до неї нині входять п’ять організацій, а до 2001 року їх буде вісім) будує у Львові майже 30% житла, має замовлення й на інші об’єкти. І якщо колишні СУ, інші будівельні організації зводять упродовж кількох років по одному-два будинки, «Карпатбуд» за «п’ятирічку» спорудив 17 житлових будинків, і завершує ще чотири. Причому швидко, сучасно, якісно — з урахуванням усіх новітніх будівельних технологій і досягнень. І, хоч як це дивно, замовники знаходяться, навіть, здавалося б, за відсутності в державі коштів. Це й місто, і військові, й інші приватні особи.

Будинки, споруджені корпорацією «Карпатбуд» відразу виділяються на загальному тлі. По- перше, вони невисокі — не більш як п’ять-шість поверхів. По-друге, привабливі й нестандартні за своєю архітектурою (на кожен проект оголошують тендер серед архітекторів, причому, будинок обов’язково має бути прив’язаний до місцевості й т.д.). А по-третє, споруджені вони за останнім словом техніки. До речі, торік на спеціальному конкурсі один з будинків, зведений за індивідуальним проектом (архітектор З.Підлісний, на жаль, уже покійний), зайняв перше місце в Україні. А з вересня нинішнього року корпорація переходить на монолітно-каркасне будівництво. З оплатою (якщо це індивідуальне житло) теж визначилися. Вноситься вона трьома частинами: при закладці фундаменту, після зведення двох- трьох поверхів і коли будинок уже під дахом. Народжується будинок, як правило, дев’ять місяців. Загальне, типове житло теж поліпшене, якісне, хоча при цьому варіанті приблизно половина його вартості оплачується шляхом взаємозаліків. Але й це, вважає Юрій Карвацький — вихід. Люди забезпечені роботою, стабільно одержують зарплату. Крім суто будівельних робіт, корпорація планує взяти на себе й обслуговуючі функції, створивши ще один підрозділ — «Карпатбудсервіс», що замінить теперішні жеки.

Сьогодні керівництву корпорації «Карпатбуд» значно легше знаходити замовників і вирішувати багато питань, хоча проблем і на місці, й у будівельній галузі загалом не бракує.

— У принципі, вже напрацьовано необхідну законодавчу базу для розвитку будівництва, є указ Президента про активізацію будівництва через кредитування, — говорить президент корпорації будівельних підприємств «Карпатбуд» Юрій Карвацький, — але на сьогодні все це поки що лише декларації. Принаймні, на Львівщині. Крім того, кредитування будівництва під відсотки, які вимагають банки, дуже невигідне. Якщо на дев’ять місяців узяти кредит під 60% річних, то, запитується, скільки коштуватиме один квадратний метр житла і хто його купить? Тому ми кредитами практично не користуємося. Спробували на будівництві першого будинку, ледве викрутилися. На нашу думку, кредитування будівельної галузі має бути пільговим. Це буде вигідно не лише будівельникам, а й банкам. У всьому світі будівництво — великий пріоритетний бізнес, за нього борються. А наші банки сьогодні просто хочуть самі жити за рахунок цього величезного кредиту. Але прорив все одно буде. І той, хто зробить його першим, виявиться у виграші.

І ще одну велику проблему я бачу, зокрема, у Львові. Тут практично неможливо купити земельну ділянку під забудову. Немає чітко розробленої концепції продажу чи виділення землі, немає спеціалізованих аукціонів. Тривають великі дискусії, а будівництво стоїть. Ми, приміром, тільки одну ділянку землі купили на аукціоні, інші — де прийдеться. Добре, що нині почалося дуже перспективне співробітництво з військовими.

Немає у Львові й конкретної програми будівництва. Я не можу сказати, що в місті до будівельників повернулися спиною, але, у всякому разі, й не обличчям. У корпорації ми намітили свою програму й дотримуємося її. Головну ставку зробили на якість, щоб йти в ногу з часом, не лише відвідуємо всі основні будівельні виставки в країні й за кордоном, а й навчаємо наших працівників у Німеччині, Польщі, Словаччині. Ціла будівельна бригада навчатиметься там і працюватиме півроку, переймаючи нові технології, нові принципи будівництва. Якість нашої роботи оцінювали американці, німці, поляки й визнали, що вона — європейська, хоча ми розуміємо, що їдемо в європейському експресі не в найвищому класі. Потрібно ще багато чого навчитися.

— І, проте, ви попрямували й до столиці України, й до Польщі. З чим це пов’язано?

— Якщо казати чесно, то хотілося б працювати лише у Львові. Тут є свої особливості, до яких ми звикли, тут нас знають. Але на найближчий час великих перспектив у будівництві на Львівщині я не бачу. А ледве животіти, як інші будівельні організації, не хотілося б. З західних держав до нас ближче від усіх Польща. Невдовзі ми збираємося підписати з поляками контракт на 2 млн. дол. Якщо все добре вийде, у нас з’явиться змога придбати нову техніку, технологію, нові матеріали й інше.

І в столиці України ми також хотіли б лишити свій слід, додати деяким його куточкам галицького колориту. Я об’їхав весь Київ і не побачив у ньому таких будинків, які ми побудували у Львові впродовж останнього року. В основному там будують типові багатоповерхівки, у кожній близько 500 квартир. У нас індивідуальні будинки розраховані на 10—20 сімей. У Києві ми визначилися з чотирма об’єктами, що проходять реєстрацію, різноманітні технічні узгодження й т.д. Якщо все залагодиться, гадаю, львівські будівельники внесуть свою лепту в архітектуру й неповторний вигляд столиці.

Реально отримати житло у Львові можуть одиниці, купити — також

Житло, його будівництво й схоронність завжди були проблемами складними й актуальними. І, незважаючи на те, що у Львові щось усе-таки будується, й будується якісно, проблему в цілому це не розв’язує. Ось думка директора департаменту житлового господарства м. Львова Мирослава Сеника:

— Приблизно 23 тисячі родин стоять у черзі на одержання житла в міськраді й стільки ж на підприємствах і в організаціях міста, тобто близько 135 тисяч чоловік (у Львові нині мешкає майже 810 тисяч чоловік. — Л.Н.). Щорічно квартирна черга збільшується в середньому на 600 родин. Сьогодні за рахунок бюджетних коштів не споруджується практично нічого. Водночас, у місті створено концепцію, відповідно до якої ми маємо вирішити цю проблему й забезпечити людей житлом. Передусім, хочемо створити пільговикам умови для дешевого, пільгового будівництва. Напрацьовується програма, щоб люди будувалися за участю міста. Тобто місто безплатно надаватиме ділянки під забудову, проводитиме архітектурно-планувальні роботи, здійснюватиме інженерне забезпечення, пільгове кредитування й т.д. Коли таку схему вдасться запустити, то, за попередніми розрахунками, вартість одного квадратного метра житла дорівнюватиме приблизно 100 у.о. За умови пільгового кредитування таке будівництво матиме перспективи.

Нам нині дуже не вистачає прийняття нового Житлового кодексу України, що пройшов перше читання у Верховній Раді. Там, приміром, передбачено таке поняття, як соціальне житло, визначено категорії людей, які під це поняття підпадають. Адже це — винятково бюджетне питання.

У облдержадміністрації, управлінні комунального будівництва нам сказали, що в області напрацьовано регіональну програму розвитку житлового будівництва до 2005 року, але вона поки що практично не реалізується, оскільки не ухвалено програму державну. Комісія з питань розвитку житлового будівництва ВР начебто має лише прогноз-проект. А тому оперуватимемо цифрами, що є на місцевому рівні.

Отже, якщо на 1 січня 1999 року житловий фонд Львівської області становив 50047 тис. кв. метрів, то на ту ж саму дату 2005 року він має досягти 52842 тис. кв. метрів, а забезпеченість житлом однієї статистично середньої людини становитиме 19,4 «квадрата» (1999-го — 18,3).

Стосовно ж прогнозів збільшення обсягів житлового будівництва по області до 2005 року, то вони такі: 1999 рік — було введено в дію 342 тис. кв. метрів (у містах — 246 тис., сільській місцевості — 96 тис.), 2000 рік — 374 тис. кв. метрів (відповідно, 285 тис. і 89 тис., а також незавершеного будівництва — 159 тис.); 2004 рік — 684 тис. кв. метрів (492, 192 і 24 тис.). Загалом за 2000—2004 роки, відповідно до регіональної програми, в області має бути споруджено майже 2,8 млн. кв. метрів житла. Дай Боже, хоча, чесно кажучи, у це, судячи з нинішньої ситуації, не вельми віриться. Де брати гроші?

Виходячи з розрахункових даних тієї ж програми, з державного бюджету фінансуватиметься 5% обсягів житлового будівництва, з місцевого — 12%, за рахунок державного кредитування — 5%, іпотечного й інших видів кредитування — 25%, коштів населення — 30%, за рахунок підприємств і відомств — 20%, з інших джерел — 3%. Загальна сума фінансування на 2000—2004 роки має скласти 2646 млн. грн.

Зараз на Львівщині розпочато реалізацію лише програми будівництва житла для військових (на виконання постанови Кабінету міністрів №747 від 29 квітня ц.р.). Сформовано спеціальний фонд у 5473 тис. грн. з відрахувань 1,5% податку від прибутку підприємств (відповідно до Закону «Про оподатковування прибутку підприємств»). І хоча закон працює з 1993 року, в областях гроші почали акумулюватися лише з нинішнього року.

На 2000-й розроблено програму будівництва житла для військових, яка включає 10 об’єктів: шість — у Львові, чотири — в районних центрах — Дрогобичі, Самборі, Стрию та Яворові. Одержувати квартири військовослужбовці будуть як у нових будинках, так і в колишньому незавершеному житловому будівництві, що допоможе розв’язати подвійну проблему: надати в стислий термін житло соціально незахищеним особам і зменшити кількість «недобудовок». Загалом цією програмою поточного року буде охоплено 70 сімей. Проте... 591 родина військових в області потребує житла, 504 з них — у Львові.

Діє на Львівщині й програма кредитування будівництва житла для молодих родин — через створений кілька років тому державний фонд сприяння молодіжному будівництву. Але все це — крапля в морі. Тисяча сімей на Львівщині живуть у гуртожитках, комунальних і аварійних квартирах, інших непристосованих для житла помешканнях. Чи дочекаються вони «світлого майбутнього» й коли?