Крок уперед, два кроки назад... Технопарки чекають закону

Той факт, що парламент зайнявся проблемами інноваційної діяльності в розпал українсько-російських «газових війн», швидше за все, випадковість. Але саме ця випадковість якнайкраще підтверджує давню істину: все в цьому світі взаємозв’язане. Адже однією з причин критичної залежності України від постачання російського газу є технологічна відсталість вітчизняної промисловості.

З цього випливає простий висновок: інноваційна діяльність потребує держпідтримки. А державна інноваційна політика мусить бути одним із пріоритетних напрямів економічної стратегії — особливо в країні, чиї амбіції добряче випереджають можливості.

Якщо послухати численні виступи чиновників, то може скластися враження, що в цьому напрямі в нас усе робиться саме так, як треба. Але якщо розглянути історію інноваційної діяльності в Україні крізь призму становлення реальної законодавчої і регуляторної бази, то все видаватиметься зовсім не так райдужно.

В усьому світі провідною формою інноваційної діяльності є технопарки, у рамках яких реалізуються проекти, що потребують серйозних витрат на наукові дослідження, а також на впровадження у виробництво результатів цих досліджень. В Україні не стали винаходити велосипед і пішли перевіреним шляхом: у липні 1999 року парламент прийняв Закон «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків». Головна ідея закону полягала в тому, що технопарки звільняли від сплати ПДВ і податку на прибуток. Умовою отримання пільг було спрямування «заощаджених» на податках коштів на наукову та (або) науково-технічну діяльність.

Причому в законі 1999 року йшлося не про «парки взагалі», а про конкретні суб’єкти господарської діяльності. З самого початку їх було чотири. Потім, після внесення у 2001 і 2002 р. поправок до закону, кількість технопарків зросла до восьми. (Для довідки: всього у світі діють близько трьох тисяч технопарків та інших інноваційних структур аналогічного типу.)

Були серед українських технопарків і успішні, і не дуже. Суть питання не в цьому. А в тому, що вся історія вітчизняних технопарків — це історія боротьби. З податковою, яка неодноразово намагалася «підкоригувати» закон відомчими інструкціями та роз’ясненнями. З митницею, яка відмовлялася дозволяти ввезення устаткування в рамках інноваційних проектів. З Мінфіном, який давно бореться за «ручне керування» інноваційною діяльністю.

Піка боротьба проти податкових «дармовиків» сягнула в березні 2005 року. Саме тоді, під розмови про інвестиційну привабливість післяреволюційної України і під ритуальні заклинання про необхідність «українського прориву», перший помаранчевий уряд домігся ліквідації пільг, аргументуючи це боротьбою за рівні однакові для всіх умови. Результат — «живими» де-факто залишилися три технопарки. Один із них, «Газотрон-Люкс» (Рівне), до речі, займається енергозберігаючими технологіями, в актуальності яких у світлі сьогоднішніх газових перипетій навряд чи хтось сумнівається.

Реакцією на невідповідність реальної дійсності вимогам сьогодення став законопроект парламентського комітету з питань освіти і науки «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України». Документ передбачає повернення державної підтримки технопаркам, їх субсидування та кредитування. 15 листопада парламент підтримав законопроект (297 голосів — за) і відправив на підпис президентові. Але глава держави скористався правом вето, висловивши ряд зауважень до документа й відправивши його на повторний розгляд Верховної Ради.

При цьому деякі з підготовлених секретаріатом зауважень кардинально змінювали ідеологію законопроекту. Зокрема звільнення «технопарківських» проектів від сплати ввізного мита і податків на прибуток підприємств трактувалося як порушення рівності всіх суб’єктів права власності. При цьому автори зауважень чомусь не врахували, що без державних субсидій технопарки втрачають для потенційних інвесторів свою економічну привабливість: вкладати гроші в науково-технічні розробки «з чистої любові до прогресу» сьогодні ніхто не буде.

Також Банкова стверджувала, що внаслідок набрання чинності законом втрати бюджету становитимуть 400 млн. грн. на рік. Цю цифру, за словами виконуючого обов’язки глави парламентського комітету з питань освіти та науки Ігоря Юхновського, взагалі «взято зі стелі»: за всі роки існування технопарків сукупні непрямі і прямі субсидії на їхню діяльність становили всього 260 млн. грн.

Ще одне з суттєвих обгрунтувань вето полягає в тому, що положення закону не відповідають ГАТТ (Генеральній угоді з тарифів і торгівлі). Отже, можуть створити проблеми на й так непростому шляху країни в СОТ. Але, за словами того ж Юхновського, ГАТТ у таких випадках цілком лояльно ставиться до відмови держави від стягування тих чи інших податків.

Саме ці аргументи й контраргументи наводилися під час повторного розгляду законопроекту, що відбувся 15 грудня. Парламент не зміг (та й не дуже намагався) подолати вето президента. Але закон усе ж таки ухвалили 245 голосами після того, як було частково враховано поправки, запропоновані главою держави. Компроміс полягає ось у чому: замість звільнення від сплати ПДВ при ввезенні матеріалів технопаркам дається податковий кредит (на 720 днів, якщо ввозиться устаткування, і на 180 днів — якщо ввозяться комплектуючі). Крім того, технопарки звільняються від сплати ПДВ тільки тоді, коли товари реалізуються на внутрішньому ринку.

Такий варіант, у принципі, має влаштувати всі зацікавлені сторони. Бюджет не зазнаватиме втрат унаслідок несплати податків, а технопарки буде звільнено від податкового тиску на період, достатній для того, щоб «підняти» проекти, які реалізуються.

Залишилося дочекатися рішення президента. До речі, ініціатори законопроекту ще напередодні його повторного розгляду в парламенті оприлюднили намір звернутися до глави держави з листом, який пояснює їхню позицію.

На цей час невідомо, чи відправлено такий лист, але необхідність у ньому, очевидно, все ж таки є. Річ у тому, що позиція політика Віктора Ющенка з цього питання відома: він неодноразово висловлювався на підтримку інноваційної діяльності, на користь залучення інвестицій і забезпечення умов для технологічного переоснащення промисловості. Ось тільки позиція президента Ющенка багато в чому залежить від того, як поставляться до законопроекту у відповідному відділі секретаріату. А тут можна очікувати всього — від надмірної формалізації підходу до якихось «неформальних чинників». Тим більше що все ще не ясна позиція Мінфіну з цього питання. Відомство Віктора Пинзеника погодилося з положеннями законопроекту, який пройшов повторний розгляд. Але, за деякими даними, всередині міністерства не зникло бажання пролобіювати режим «ручного керування» для фінансових потоків, із яких черпаються субсидії для технопарків.

Звісно, наївно було б розраховувати, що набуття чинності цим законом моментально дасть результат. Тим більше після дев’ятимісячного згасання «технопарківських» проектів. Але якщо все ж таки мати надію, що Україна колись наздожене технологічно просунуті країни, то треба щось робити. Причому безперервно. Підтримка інноваційної діяльності — це ж не питання вступу в НАТО чи ЄЕП. Тут національний консенсус не видається чимось далеким і ефемерним.

Тому на перспективу підписання президентом вищезгаданого законопроекту можна дивитися зі стриманим оптимізмом. Закон, який підтримує інноваційну діяльність, справді потрібен країні. А сама ця діяльність не повинна залежати від настроїв можновладців. Принцип «крок уперед, два кроки назад» у даному разі не підходить. Навіть якщо кількість кроків щодо напрямків руху поміняти місцями…