Костянтин БОНДАРЄВ: «Земельна мафія — це голови райдержадміністрацій разом із земельними, архітектурними управліннями…»

Відколи людство пам’ятає себе, земля в усі часи була годувальницею, мірилом достатку і багатства. За неї воювали держави, сварилися сусіди і ворогували родичі. Нині ситуація набула нових рис: земля стала засобом консервування зайвих капіталів, корупції і навіть політичного піару. Над тим, як зберегти останнє багатство, яким іще володіє держава, розмірковує народний депутат України, заступник голови комітету податкової і митної політики Костянтин Бондарєв.

— Мені цю проблему довелося вивчити фундаментально, адже я очолюю тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з питань розслідування фактів порушення посадовими особами державних адміністрацій Київської області Конституції України і чинного законодавства при наданні та переоформленні прав на земельні ділянки. Тож маю, так би мовити, певний теоретичний і практичний досвід, який дає змогу розібратися в цих питаннях і зробити деякі узагальнення.

— І яких висновків ви дійшли?

— Оскільки в докризовий період ціна на землю зростала мало не щодня, причому невідповідно її об’єктивній вартості, цей ринок став відверто спекулятивним. Однак бізнесу тут ніхто не робив, адже земля (особливо довкола великих міст і в курортній зоні) скуповувалася не з метою господарської діяльності, а просто ставала засобом збереження грошей. До чого це призвело, я можу проілюструвати на прикладі Макарівського району Київської області, звідки нещодавно повернувся. Там уже другий рік поспіль не обробляються величезні масиви, виведені з категорії сільськогосподарських земель і переведені в об’єкт чиїхось капіталовкладень. Жодної копійки в утримання цих угідь як земель сільськогосподарського призначення не вкладається, і вони перетворюються на пустирища, яким дуже складно буде повернути попередній статус.

— Але ж у нас заборонено продавати землі сільськогосподарського призначення…

— Використовуючи недосконалість чинного законодавства, а то й просто ігноруючи його, новоспечені латифундисти примудрялися накладати лапу на землі запасу. Маніпулювали паями пересічних громадян, усіма правдами і неправдами переводячи їх у приватну власність.

— Де ж була місцева влада?

— Вона очолила цей процес. Ви думаєте земельна мафія це хто? Це — голови райдержадміністрацій разом із земельними, архітектурними управліннями, проектними організаціями і ще цілою низкою структур. Адже нині ні для кого не секрет, що будь-яке землевідведення тягне за собою виготовлення солідного «талмуда», над яким працюють спеціальні підприємства. Вони ж ходять по всіх інстанціях і збирають погодження. Тобто діє таке собі «єдине вікно», куди треба сплачувати не тільки за послуги цієї організації, а й нести всі хабарі за негласно встановленими тарифами.

— А закони, правоохоронні органи тут безсилі?

— За умов, коли зруйновано систему державного управління, це справді так. Нині державна влада фактично паралізована. Управу на правопорушника знайти неможливо, адже той домовиться якщо не з податківцем, слідчим чи прокурором, то підкупить суддю.

— Оскільки земля дістається з такими надзусиллями, то, можливо, нові власники таки почнуть її обробляти?

— Ті, хто законсервував у землі свої капітали, не збираються на ній господарювати: сіяти, збирати врожай, думати, куди його подіти. Вони скуповували наділи заради перепродажу, тож очікуватимуть на підвищення цін. Щоправда, є ілюзорне сподівання, що бодай криза змусить таких горе-господарів обробляти землю. Однак я більше робив би ставку на державу, яка повинна створити механізм контролю за якістю цих земель, і тим самим спонукати землевласників обробляти свої поля.

— А можливо, просто треба скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення?

— Цього робити не можна хоча б тому, що не сформовано ринку капіталу. І якщо ми не хочемо пройти слідами тих країн, де землю приватизували великі корпорації (часто іноземні), то мораторій треба подовжити. Але вже сьогодні до ринку землі, навіть без його структурного оформлення, треба ставитися як до справжнього ринку. І тут функції державного регулювання повинні використовуватися на всі сто відсотків. Ідеться передусім про вже згаданий контроль за якістю землі за напрямами її використання. Можливо, потрібно навіть ускладнити процедуру зміни її цільового використання. Варто також профінансувати за рахунок держави створення генеральних планів розвитку територій, де чітко розмежувати призначення землі. Причому ставити питання руба: якщо ділянка використовується не за призначенням, повертати її у власність держави.

— Навіть якщо це ділянки, отримані в результаті роздержавлення землі?

— Немає значення. Адже за них суспільству не заплатили жодної копійки. І якщо такі активи перейшли з державної у приватну власність не на конкурсних засадах, то вони хоча б мають утримуватися в належному стані.

— Але ж досить часто не утримуються. Це стосується й земель, виділених на паї, які досі не перейшли у приватну власність.

— Тема сьогодні дуже актуальна. За останні 10 років ради різних рівнів ухвалили рішення про виділення паїв 12,5 млн. осіб. Однак на сьогодні державні акти на право власності отримали трохи більше ніж три мільйони. Решта спіткнулася об заплутану й недешеву систему виготовлення технічної документації. Тож рішення уряду видавати папери безплатно — аж ніяк не передвиборний трюк, а намагання допомогти мільйонам небагатих людей здолати чиновницький мур і отримати належне без поборів.

— Що ще треба зробити, аби навести лад у цій сфері?

— Створити реєстр громадян, які вже стали учасниками безплатної приватизації землі. Потрібен також реєстр вільних ділянок. Якщо це буде зроблено, то отримати наділ безплатно вдруге чи втретє буде неможливо. Зникне корупція, заснована на цій базі даних, щасливі власники якої — а це органи виконавчої влади на місцях — торгують інформацією наліво й направо.

— І коли можна сподіватися на такі зміни?

— Після виборів. Нині неможливо навіть схвалити відповідний законодавчий акт, оскільки потужна владна структура в цьому не зацікавлена. Навіть більше того, там роблять усе можливе, аби стримувати проведення земельних аукціонів (відповідну постанову уряду заблоковано), зберегти корупціонерів при владі (за рішенням нашої комісії звільнили лише двох голів райдержадміністрацій Київської області). А змінювати потрібно всю систему, тільки тоді ставлення до нашого останнього невідновлюваного ресурсу (землі) стане іншим.

— Що ви маєте на увазі?

— Ми, як держава, як суспільство, маємо у вигляді земель сільськогосподарського призначення певний актив, який невдовзі буде затребуваний. Адже будь-які ресурси, в тому числі енергетичні та продовольчі, у світі не безмежні. За прогнозами вчених криві видобутку та споживання енергоресурсів (якщо тільки людство не винайде альтернативних джерел) зійдуться вже в 2015 році. Надалі пропозиція почне відставати від попиту. Аналогічна ситуація кількома роками пізніше очікується й у продовольчій сфері. Ось тоді й знадобляться наші сільгоспугіддя. Але до того часу вони можуть не зберегтися, якщо протягом тривалого часу лежатимуть перелогом.