Кому віддати перевагу

"Кожній свашці по ковбасці". На жаль, в економіці такий підхід не прийнятний. Занадто велике господарство в держави, і коштів на всіх бракує, як і можливості розділити їх порівну. Слід обрати такі напрями, галузі виробництва, які в певний період принесуть найбільший ефект, що дасть змогу зробити крок у розвитку всієї національної економіки. Це називається "визначити пріоритети".

Опорою ж для здійснення інноваційного стрибка є створення нових високопродуктивних інноваційних робочих місць. Таких, наприклад, як на Харківському державному підприємстві - машинобудівному заводі "ФЕД". Тут використовується найсучасніше обладнання, яке докорінно змінює уявлення про процес обробки в машинобудуванні. На ньому не просто обробляються деталі, а вирощуються складні елементи конструкції - цілі вузли. На комп'ютері задаються оптимальні форми й розміри елементів майбутніх виробів. Робота з такою технікою потребує високої кваліфікації виконавців. Це працівники з вищою інженерною освітою. При цьому вирішується важливе соціальне завдання. Робітник стає не просто виконавцем, а інтелектуалом із творчою жилкою, якого життя змушує думати, творити, підвищувати свої знання.

Хтось може зауважити, що автоматизація призводить і до скорочення робочих місць. Але поліпшення життя пов'язане зі збільшенням споживання, створенням принципово нових засобів праці, результатом чого стане виникнення й задоволення нових потреб суспільства. Це, своєю чергою, вимагає створення нових робочих місць...

Зважаючи на це, пропонуємо пріоритети інноваційного розвитку визначати через ефект від створення інноваційних робочих місць. Загальний ефект нескладно розрахувати як добуток ефекту від створення одного робочого місця на їх кількість при впровадженні інновацій у конкретних видах виробництва. Далі порівнюємо результати від створення одного робочого місця з витратами на його створення. Результати полягають в одержанні прибутку, зниженні умовно-постійних витрат від збільшення обсягів виробництва, питомих амортизаційних накопичень на реновацію. Витрати полягають у розрахунку величини коштів, потрібних для створення одного робочого місця. Їх розрахунок пов'язаний з певними труднощами, оскільки в Україні на сьогодні немає відповідних офіційних нормативів. У результаті вивчення іноземних джерел установлено, що в середньому вартість створення одного робочого місця в масштабах національного господарства країни становить 15,4 тис. євро. Тут маються на увазі й недорогі робочі місця, наприклад торговельні точки. Що ж до високопродуктивних інноваційних робочих місць, то для розрахунку їхньої величини можна скористатися рекомендаціями фахівців Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва. Відповідно до їхніх розрахунків у середньому можна прийняти цифри 250 і 400 тис. грн.

Інновації не можуть здійснюватися без наявності відповідних коштів. Як кажуть англійці: "правильність наукової думки визначає казначейство". Звідки ж беруть гроші українські фахівці? Більшу частину становлять їхні власні кошти. Начебто непогано. Але, з огляду на обмежені фінансові можливості вітчизняних суб'єктів підприємництва, грошей явно бракує. Тому середній термін створення нововведень становить у нас 1,7 року. За цей період не можна створити принципово новий космічний корабель, літак, потужний турбо- чи електрогенератор. Майже не використовується для фінансування інновацій такий дієвий інструмент, як кредит. Банки - організації комерційні й довгострокові кредити на інновації видають неохоче, оскільки вони пов'язані з певним ризиком успішного завершення й, відповідно, можливістю повернути позикові кошти.

Другим істотним джерелом фінансування інновацій, крім власних коштів, у світовій практиці є амортизаційні накопичення. Однак, як показує практика, на більшості промислових підприємств та інших суб'єктів підприємництва на сьогодні амортизаційні кошти фактично використовуються на інші цілі - виплату заробітної плати, штрафів, пені тощо. Керівники суб'єктів підприємництва змушені йти на це через брак відповідних коштів. Тим більше складно нині говорити про розширення застосування інструмента прискореної амортизації в Україні. У промисловості 40% підприємств - збиткові. Тому використання прискореної амортизації призведе до збільшення цін на товари й іще більшої збитковості їх виробництва.

Проте слід шукати резерви. Як показали розрахунки, використання навіть чверті амортизаційних накопичень на фінансування інновацій значно підвищує їхню ефективність. Це тим більше важливо, оскільки сьогодні варто купувати не лише передове обладнання, а й продукти інтелектуальної власності - ліцензії, ноу-хау... Промисловий стрибок повоєнної Японії багато в чому зумовлений саме цим. Недарма в США нині нематеріальні активи становлять до 65% у загальному обсязі матеріальних коштів, а в Україні - 2%.

Що ж показують розрахунки? Загалом по національному господарству позитивний ефект від упровадження інновацій досягається після дев'яти років їх використання, що перевищує допустимі терміни окупності. При використанні 0,5 частки відповідних амортизаційних відрахувань термін окупності залишається в межах прийнятного - 5 років.

Це якщо розглядати заміну нинішніх засобів праці на техніку з показниками, аналогічними показникам існуючих машин, реалізація яких не сприяє збільшенню обсягів виробництва й продажів. Тобто використання амортизаційних відрахувань у цьому разі трохи поліпшує кінцеві результати, але ефекту практично не дає. Він істотно зростає, якщо прогресивні інновації сприяють значному зростанню продуктивності праці - вдвічі. Це збігається з розрахунками ряду українських учених щодо необхідності підвищити продуктивність праці вдвічі. Але скільки це коштуватиме!

Більш прийнятні результати передбачаються, як видно з проведених розрахунків, у промисловості. Ефект досягається за умови зростання продуктивності в 1,5 разу й використання 50% амортизаційних коштів при впровадженні дорожчих інновацій. Аналогічна картина і в машинобудуванні. При цьому виникають дві проблеми. Перша полягає в необхідності зробити величезний якісний стрибок у стані нинішньої техніки. На сьогодні рівень техніко-економічного розвитку будь-якої країни великою мірою визначається технологічним укладом її економіки. Так, для першого укладу характерна механізація праці, створення потокового виробництва; для другого - розвиток залізниць, парових двигунів, вуглевидобування; для третього - електроенергетики, металургії, неорганічній хімії; для четвертого - автомобілебудування, літакобудування, нафтохімії; для п'ятого - електроніки, телекомунікацій, переробки інформації; для шостого - нано- й біотехнологій... Відомі шість технологічних укладів. Так от, провідні у своєму техніко-економічному розвитку країни характеризуються п'ятим і шостим укладами. Україна ж застрягла в третьому й четвертому, а то й у другому, - відстала на покоління. Це спричиняє й велике відставання України за глобальним індексом країн світу. Він становить 6,1% від відповідних показників США. І наздоганяти, перестрибуючи через покоління, непросто. Все одно, що, образно кажучи, враз перейти від кріпосництва до комунізму. І тут настав час бити на сполох.

Що випускають, наприклад, провідні харківські підприємства, які працюють переважно на експорт для далекого зарубіжжя? Той-таки "ФЕД" виробляє гідро- й електроапаратуру для літаків іще радянського виробництва. Та "ФЕД" з його новітнім обладнанням зможе якось перебудуватися, а турбінний, авіаційний, електроважмаш? Знову ж таки, їхня продукція створювалася десятки років тому. Сьогодні техніка різко пішла вперед. За кордоном переходять і вже перейшли на принципово нові вироби. Що тоді в нас братимуть? Ми вже, як кажуть у шахах, втратили темп, а за цим не забариться і втрата зарубіжних ринків.

Принципово нова техніка вимагатиме й підготовки відповідних кадрів. На жаль, на сьогодні й із цим не все гаразд. Ми багато в чому втратили систему професійно-технічної освіти, яка дозволяла готувати робітників різних професій. Вона потребує відродження на новій основі, яка відповідає сучасним і майбутнім вимогам до працівників з урахуванням епохи економіки знань. Вона характеризується ноосферою - сферою розуму, яка багато в чому залежить від інтелекту, високого розумового розвитку особистості. У цьому зв'язку потребує переосмислення й підготовка фахівців із вищою освітою. Автоматизація виробництва змінює характер праці, робить її більш інтелектуальною, осмисленою. Складність полягає в тому, що сьогодні у вишах недостатньо годин виділяється на виробничу практику, без якої складно говорити про якісну підготовку майбутнього фахівця. До того ж немає коштів на її оплату. Як на мене, кошти для цього можна знайти, наприклад, трохи знизивши податки для підприємств, організацій, які постійно приймають до себе молодих фахівців. І суб'єкти підприємництва не зазнають збитків, і кваліфікована робота молодих принесе прибуток - зокрема й державі.

Та як показує досвід, і хороша виробнича практика ще не дає молодому фахівцеві змоги відразу ж адаптуватися в конкретних умовах. На низці підприємств через це використовується система наставництва. До досвідченого фахівця прикріплюють кількох молодих робітників або інженерів, і вони під керівництвом наставника опановують премудрості своєї професії.

Звичайно, молодого фахівця варто зацікавити й матеріально, окреслити перспективи. На харківській Турбінці, бувало, молоді фахівці звільнялися через низьку зарплатню. Нині з директорського фонду протягом двох років, поки зміцніють, їм щомісяця виплачують по 3 тис. грн. Таке практикують і на "ФЕД". Найцікавіша, на наш погляд, система стимулювання молодих фахівців у ПАТ "Електромашина". У ньому поряд зі стимулюванням передбачено й відповідальність молодих фахівців за підвищення свого рівня. Їм установлюють на три роки надбавку в розмірі 30% до заробітної плати. Після цього терміну проводиться атестація. Виріс молодий фахівець - зарплатню підвищують; ні - вибач, надбавка знімається.

Чи є в усьому цьому надія? Є. Як свідчать розрахунки, реалізація інновацій у харчовій промисловості досить ефективна. Період досягнення позитивного ефекту тут навіть без використання амортизаційних накопичень за наявних обсягів виробництва становить чотири роки. Подальший розвиток галузі призведе до збільшення валютних відрахувань при продажу високоякісної харчової продукції за кордон. Зростання обсягів виробництва в економіці загалом при впровадженні інновацій зумовить збільшення доходів населення і як результат - зростання його купівельної спроможності, що сприятиме збільшенню попиту на продовольчі товари на внутрішньому ринку. Це, своєю чергою, допоможе вирішенню важливого соціального завдання, а саме - поліпшення здоров'я нації, збільшення тривалості життя й, відповідно, збільшення продуктивності праці працездатної частини населення.

Такі оптимістичні результати спостерігаються й у сільському господарстві. Ще одним визначальним фактором пріоритетного розвитку сільського господарства є прогнози про наближення у світі продовольчої кризи. Це зумовить збільшення прибутку галузі, як і галузі харчових виробництв, при зростанні поставок за кордон предметів харчування й компонентів для їх виробництва. Своєю чергою, зростання обсягів виробництва цих галузей при збільшенні попиту на їхню продукцію зумовить відповідне зростання прибутковості в їхній роботі. Тому харчову промисловість і сільське господарство можна вважати пріоритетними для вкладання в них коштів на інноваційні перетворення. Тим більше що для досягнення високих результатів у них потрібні менші фінансові вкладення, ніж у більшості галузей промисловості.

Наведені міркування аж ніяк не означають, що не треба розвивати, наприклад, машинобудування. Але на нинішньому етапі, з урахуванням обмеженості коштів і часу, слід, на нашу думку, надати перевагу насамперед споживчим галузям. Це дасть змогу накопичити потрібні кошти й для розвитку того ж таки машинобудування.

Інша річ, чи будуть ці кошти використані на пропоновані цілі. В останні три роки в Україні спостерігаються рекордні врожаї зерна, значна частина його продається за кордон. Де ці гроші? Осіли в руках трейдерів і спритних причеп? Сконцентрувати б їхню переважну частину в державі й спрямувати на інвестиційні потреби, наприклад, через інвестиційний банк. Сьогодні в нас немає можливості виділяти кошти на фінансування інновацій із власних накопичень, як, наприклад, у США й Японії, де їхня частина становить 85%. Тому потрібна державна підтримка.

Від реалізації інновацій зростають прибуток суб'єктів підприємництва й відповідні податкові відрахування в бюджет. І тут держава може виділити свою частку. Дивись, щось і вийде.