КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ ЗАГАНЯЮТЬ У ФОРМИ СТАТИСТИЧНОЇ ЗВІТНОСТІ

Ну й що, що вже понад вісім років діє постанова Кабінету міністрів під №611 «Про перелік відомостей, які не становлять комерційної таємниці». Нікого не обходить і те, що в цьому документі від 1993 року завбачливо зафіксовано: не може бути комерційною таємницею інформація, наявна в будь-яких формах державної звітності. Однак тютюнові фабрики отримали форму №1, яку муситимуть регулярно заповнювати. Таким чином, їм доведеться в обов’язковому порядку надавати Державному департаменту продовольства докладну інформацію про рух сировини у своєму технологічному циклі виробництва. Потрібно буде звітувати: скільки всього тютюну придбано, скільки його залишається на складах, на що конкретно цей тютюн використовується чи де реалізовується. Напевно, зайве пояснювати: таким чином ця конфіденційна інформація автоматично якщо й не стане загальнодоступною, то вже точно потрапить у поле зору відповідних спеціалістів із числа розвідників та контррозвідників від бізнесу. Адже коли закон навіть у принципі не передбачає наявності конфіденційності у формах статистичної звітності, то чому тоді її недоторканність має гарантувати Держдепартамент продовольства або інші структури, що мають доступ до цих «закритих» даних?..

Ця колізія — лише мала частина тієї ведмежої послуги, яку зробили сигаретним фабрикам рік тому, коли під завісу 2000-го комітет ВР із питань аграрної політики провів горезвісний закон «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років». Тоді під гаслом захисту вітчизняного виробника в адміністративному порядку вирішили давню суперечку між українськими виробниками сигарет і такими ж самими, з погляду кревності, виробниками ферментованого тютюну. Вирішили на користь останніх, хоча різниця між першими і другими полягає в тому, що сигаретники виробляють тютюнові вироби з ферментованого тютюну, а ферментаційники — цей самий тютюн із сировини, наданої фермерами або імпортованої. І ті, й ті вже давно не належать державі, і ті, й ті роблять гроші, і ті, й ті використовують для цього іноземні інвестиції, але... ферментаційники виявилися більше вітчизняними. Певне, тому, що їхня продукція не дуже затребувана сигаретними суміжниками. Фабрики пояснюють такий стан речей низькою якістю запропонованого тютюну і його порівняно високою ціною. Керівництво ж ферментаційних заводів вбачає у зменшенні закупівель їхньої продукції злий намір з боку суміжників, вважає, що ті навмисно хочуть на корені знищити вітчизняну тютюноробну галузь. Суперечка ця давня, через неї ферментаційні підприємства свого часу навіть вийшли з асоціації виробників і переробників тютюну. Але зараз не про те мова. Втрутившись у суто підприємницькі взаємини, держава так і не змогла чітко визначити нові правила гри, щоб не залишилося більше жодних запитань і не порушувалися вже існуючі закони. Чи поцікавився бодай один із народних депутатів, як таке, з дозволу сказати, «стимулювання», діятиме у реальному житті? Або, зрештою, чим, на випадок непередбачуваного, буде закрито чималу дірку у бюджеті, адже маємо справу з високоліквідною акцизною продукцією?

Ніхто не заперечує — мало в нас вирощується тютюну. Хоч традиції і є, та справа це не дуже вигідна. Міркуйте самі: при виробничій потребі в обсязі 55—60 тис. тонн, валовий збір вітчизняного продукту останні шість років коливається на рівні всього 3 тис. тонн. І той не дуже хочуть брати — низькоякісний. Тож і надумали в комітеті ВР із питань аграрної політики давати його в навантаження, як у старі добрі радянські часи. А в законі записали підступне: «Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом... обов’язкового використання вирощеної і ферментованої в Україні тютюнової сировини у вітчизняних сигаретах неліцензованих марок, захищених знаком для товарів України». Хай вибачить нам шановний читач цю дику суміш понять, відтворену в цитаті. Він, звісно, має право запитати: «Що означає «неліцензовані марки»? Це ті, які виробляються нелегально, без дозволу власника марки? А «знак для товарів» — це, слід розуміти, знак для товарів і послуг?» Як розтлумачили специ, йшлося про вітчизняні марки сигарет. Це їх вирішили піддати дискримінації народні депутати. Мовляв, цих можна, вони ж свої.

Своїх за рахунок своїх захистили. І не подумали: а що, як ці самі вітчизняні марки зникнуть з асортименту виробництва вітчизняних-таки підприємств, куди тоді пхати свій тютюн? Навіщо гадати? Замість цього записали ще більш каверзне: «Встановити, починаючи з 1 січня 2001 року, для підприємств-виробників тютюнової продукції кількісний вміст ферментованого тютюну, вирощеного в Україні, диференційовано по роках до річної потреби підприємств з урахуванням досягнення 10% 2004 року». Якої, питається, річної потреби? Одна річ, коли це потреба, необхідна для виробництва цих самих дискримінованих сигарет, у які, як передбачає закон, пхатимуть тютюн відповідно до рознарядки. Зовсім інша, а саме так вважають чиновники виконавчої влади, — коли йдеться про загальну річну потребу, для виробництва всіх марок сигарет, у тому числі і випущених за ліцензійною угодою з третіми особами. Але куди тоді цей тютюн подіти? Адже за непослух погрожують карати, для цього і запроваджуються додаткові форми звітності, у яких пропонується тютюновим компаніям самостійно на чотири квартали наперед спрогнозувати свою потребу. І жодного права на помилку, наче надворі не 2002 рік, а часи централізованого адміністративного планового управління народним господарством. Наче не існує відповідних міжнародних договорів, зокрема Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, пріоритет яких перед національним законодавством підтверджено вищим законодавчим органом. Наче немає ніякої зацікавленості вступити у Світову організацію торгівлі.

Ну гаразд, міжнародні марки сигарет захищені від такого неподобства, там жорстка рецептура, що захищається їхнім власником. То що ж, усе призначено для тих-таки багатостраждальних «Прими», «Ватри», «Шахтарських»?.. А що тоді з ними буде, адже порушаться всі розумні пропорції сигаретного змішування. Бо ж тут обіцяними 10% не відбудешся. Як відреагує споживач? Може, і його змусити купувати в навантаження товар, у якому будуть порушені всі вимоги МОЗ? Адже якщо не змусити, то не буде й покупців. Який сенс тоді робити? А коли так, то куди тоді подіти вироблений тютюн? Коло замкнулося.

Якщо в депутатів справді болить душа за вітчизняний тютюн, нехай потурбуються і про вітчизняні марки сигарет. Не буде їх — навіщо тоді все це? Коли вже вирощувати тютюн, то такий, аби він розходився без якихось зобов’язалівок. І тут не може бути жодних ухилянь, мовляв, зараз беріть, що є, а потім ми вам таке виростимо, що «Вірджінія» із «Берлеєм» відпочиватимуть. На кону здоров’я людей. Крім того, здається, — це прямий шлях до деградації вітчизняної тютюноробної галузі. Самі поміркуйте: у кого за відсутності конкуренції та інших стимулів, при односторонньому диктаті цін і гарантованому збуті раптом з’явиться прагнення до розвитку?

Поки один вид бізнесу пропонують реанімувати за рахунок іншого, нічого путнього не вийде. Тим більше в умовах, коли виробництво навіть вітчизняних сигарет без фільтра різко знижується. Вже сьогодні компанії, які виробляють переважно високоякісні сигарети з фільтром, змушені законослухняно здійснювати закупівлю тютюну в українських суміжників, знаючи наперед, що він перетвориться на незатребуваний баласт, який пилюжитиметься на складі. Завдяки закону проблема збуту вітчизняного тютюну з 2001 року, по суті, стала їхнім головним болем. Куди хочеш, туди його й подінь. Хоч використовуй для опалення виробничих приміщень. Лише оплачувати такі види опалення доведеться нашому ж вітчизняному споживачу. Ні, краще вже експортувати, хай навіть собі на збитки. Приміром, у Росію. Там його візьмуть майже задарма й одразу ж підкинуть в Україну чергову партію контрабанди. Гріє серце одне — виготовлено її буде з українського тютюну. І це аж ніяк не фантазії, а жорстока реальність...