Коли зацвіте пролісок?

Економіка України, як і одного з найбільших її індустріальних центрів - Харківщини, переживає спад. Керівники низки машинобудівних підприємств регіону пояснюють це розривом традиційних зв'язків з Росією - позбавили нас основного постачальника. Чи так це насправді? Згадаймо, як розвивалися події з Митним союзом. Відкидаю політичний бік питання. Але хто наполягав на необхідності вступити в такий союз? Росія.

Здавалося б, якщо це так вигідно Україні, вона б сама посилено рвалася туди. Та яку промислову продукцію пропонували північні сусіди? Переважно морально застарілу, неконкурентоспроможну на світовому ринку. Нею росіяни заполонили ринки Білорусі, Казахстану, інших країн СНД. Залишився чималий ринок України. Можливо, й добре, що так вийшло. У запряжці тільки з Митним союзом ми були б приречені на столітнє відставання.

Ніхто не проти - за нормальних політичних обставин - економічних зв'язків з Росією. Ми - більше ніж сусіди. І зараз підтримуються взаємовигідні економічні зв'язки між низкою підприємств обох країн. Але їх дедалі меншає, бо великий ризик працювати з Росією в ситуації, що склалася. Це урок тим, хто забув про два основні постулати ринку: безперервна розробка нової продукції та її реалізація, що полягає в пошуку нових ринків.

Хто про це пам'ятає, і зараз живе непогано. Є в Харкові підприємство ПАТ "Завод "Південкабель". У радянські часи там, в основному, випускали дріт для котушок електричних машин і апаратів. Після розпаду Союзу відповідні креслення, технологічні карти залишилися в колишньому союзному міністерстві, яке завантажило цією продукцією російські підприємства. Але заводчани не розгубилися. Створили нову висококонкурентну продукцію, зокрема гаму силових кабелів. Чуємо часом повідомлення, що в результаті розгулу стихії вийшли з ладу повітряні високовольтні лінії, вимкнулася електроенергія. Харків'яни розробили кабелі, які прокладаються під землею. Там ніщо не заважає їхній нормальній роботі. І термін їхньої служби… 20 років. За цей час не потрібно ні замінювати, ні ремонтувати, ні обслуговувати. У виробництві використали передове зарубіжне встаткування. Причому надійшло воно на підприємство не відразу. Зарубіжні партнери придивлялися, чи можна мати діло з таким замовником. Південкабельники їх переконали. У результаті збільшили обсяги випуску. Якщо часто українські підприємства продають споруди (мовляв, до радянських обсягів ніколи не дотягнемо), то на "Південкабелі" ввели в експлуатацію два нові корпуси. Ведеться постійний пошук нового. На підприємстві створено солідний науковий підрозділ на кшталт справжнього НДІ.

Нині заводчани, крім країн СНД, де залишилися зв'язки з Білоруссю, Прибалтикою, Грузією, знайшли нових споживачів. Вони поставляють свою продукцію в країни Азії, Африки. Врахували, зокрема, кліматичні особливості цих країн. Не забули й таку "дрібницю". У п'ятдесятих роках минулого сторіччя, коли вітчизняна електротехнічна продукція тільки-тільки пішла за кордон, на Харківському електромеханічному заводі вирішили зафарбувати низку деталей щитів управління з апаратурою, замість звичних сіро-чорних кольорів, у яскравий жовтогарячий, щоб краще виглядало. А він виявився їстівним для москітів… Тепер оболонка харківських кабелів тропічних комах не цікавить.

Інший приклад. Є в місті електроапаратний завод. У радянський період він випускав мільйонними партіями нескладні кнопкові вимикачі. Як і в попередньому випадку, технологічна документація залишилася в Москві, яка завантажила такою номенклатурою російські заводи. Українська продукція виявилася надлишковою. Досі, практично за чверть сторіччя, електроапаратники так і не знайшли свого ринку збуту. Життя на підприємстві ледь жевріє. Не знайшлося на ньому потрібної критичної маси творців, ентузіастів, як знайшлися вони на "Південкабелі".

Зате тішать результати роботи низки провідних харківських академічних НДІ. Серед них - Інститут проблем машинобудування, Інститут фізики високих енергій і ядерної фізики. Їхні розробки мають успіх у країнах далекого зарубіжжя. Свідчення визнання їхньої роботи, престижності - отримані міжнародні гранти, патенти.

В Україні велика потреба у відновленні верстатного встаткування. Однак грошей на нові верстати бракує. І об'єднання "Харвест" займається ремонтом верстатів, що вже певний час попрацювали, випускає побутові замки, що дає змогу не залишитися без роботи.

Ще один резерв полягає в тому, що брак коштів змушує заводчан модернізувати наявні агрегати, наприклад верстати з ЧПУ. Таким чином досягають збільшення обсягів виробництва. Це важливо, оскільки в нинішніх умовах на багатьох підприємствах обсяги виробництва не дотягують до точки беззбитковості. А підвищення ступеня використання обладнання знижує ще й накладні витрати - управлінські, господарські, а також питомі амортизаційні відрахування на одиницю продукції. Відповідно, знижується собівартість, зростає прибутковість праці.

Приємно, що життя змусило рахувати, заощаджувати. На порівняно багатій "бісквітці" пильнують за устаткуванням, як за любим дитям.

- Приїхав до нас президент італійської фірми "Орландо", чия лінія для виробництві печива працює в нас, і здивувався, - розповідає заступник гендиректора В.Солдатенко. - У них таке обладнання працює 5-7 років, у нас - двадцять. Це досягається за рахунок ретельної профілактики, ремонтів, дотримання режимів роботи, зокрема температурних.

На "бісквітці" все розраховують до гривні. Побудували свій цукровий завод. А от від створення власної птахофабрики відмовилися, хоча в їхній продукції використовується чимало курячого м'яса, яєчних жовтків, білків. Підрахували - не ефективно.

Ми працюємо не в безповітряному просторі. Тому виробники мають ураховувати не тільки свої можливості, а й можливості споживача... В Україні переважна частина електроенергії виробляється на ТЕС. Більшість їхніх блоків не обновлялася з 1960 р. Потрібна заміна. Але на повне технічне переозброєння грошей в енергетиків немає.

- Ми запропонували на тому ж фундаменті поміняти частину конструкції турбін, - розповідає гендиректор ВАТ "Турбоатом" В.Суботин. - І турбіни певний час іще працюватимуть.

Ще один приємний симптом. В умовах, коли складно вийти на зовнішній ринок, заводчани згадали і про внутрішніх споживачів. Тепер низка харківських підприємств 50-70% виробів реалізує в Україні. Так виробники електротехнічного й інших різновидів устаткування згадали про Криворізький металургійний комбінат. Тепер беруть їхню продукцію, що забезпечує, щонайменше, збереження наявних робочих місць.

Кафедра економіки й маркетингу Харківського політеху провела анкетування керівників підприємств і організацій щодо стану розробки й виробництва наукоємної продукції. Серед запитань таке: який відсоток розробок виконано з перевищенням запланованих термінів і витрат, і в чому причина? Відмовчалися всі, крім одного респондента. Він чесно зазначив, що такі перевищення трапляються в 100% випадків і пов'язані вони з недоліками планування.

Звичайно, не все залежить від самих суб'єктів підприємництва. Не зникли проблеми адміністрування ПДВ, є й бюрократичні зволікання.

- Виходить, нам вигідніше працювати з зарубіжними партнерами, - ділиться директор ТОВ "Прометсплав" С.Тарасенко. - Оплата поставок триває 3-4 дні з урахуванням розмитнення. З нашими ж замовниками така процедура триває не менше 30 днів. Урахуйте різкі коливання валютних курсів. Через це укладаємо договори на виробництво товарів із тривалістю виробничого циклу не більше місяця. Вимагаємо, щоб терміни окупності наших розробок не перевищували півроку. Які вже тут масштабні інновації?

І все-таки проблиски видно. У Харківській ОДА розробили Програму стратегічного розвитку регіону до 2020 р. У ній передбачаються не тільки надходження в бюджет коштів від роботи порівняно успішних галузей: харчової, фармацевтичної, поліграфічної, сільського господарства. Думають і про підтягування машинобудування - цього року передбачається йому виділити з обласних коштів до 5 млн грн.

Вітчизняні олігархічні структури - гальмо економіки України. Як з ними боротися? Один зі способів - створювати незалежні від олігархів малі структури; залучати вітчизняні уми, наприклад, у галузі IT, де рівень українських фахівців цінують в усьому світі.

- П'ятеро наших молодих випускників створили програмний продукт, за який іноземні покупці виклали не один мільйон доларів, - розповідає проректор з наукової роботи Одеського національного економічного університету А.Ковальов. - Їм ніхто не потрібен: з усіма договірними, фінансовими й іншими процедурами хлопці впоралися без сторонньої допомоги.

Такі структури зростають в Україні. Тільки в Харкові їх налічується приблизно двадцять. Ще одна перевага малих груп фахівців полягає в тому, що обдаровані люди залишаються в Україні. Вони можуть не тільки забезпечувати себе, приносити валюту країні, а й виконувати важливі роботи для вітчизняної науки, економіки.

Такі структури можуть утворюватися й в інших сферах. Сучасні засоби зв'язку цьому сприяють. Це - перші проліски, що пробиваються крізь промерзлий ґрунт суворої зими української економіки.