ІЗ СВІТУ ПО НИТЦІ, АБО КОГО ЩАДИТЬ «ЩАДНА» СИСТЕМА МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ

Хоча цей бюджетний рік недавно перевалив за свій екватор, у Львові вже щосили думають-гадають (а точніше, прораховують і вивіряють), як жити в році наступному. Справа ця для місцевої влади досить непроста: потрібно виконувати циркуляри згори зі збору податків і наповнюваності бюджету (повинно ж місто за рахунок чогось хоча б більш-менш пристойно існувати) і при цьому постаратися не скривдити підприємців, відносно об’єктивно підійти до визначення розміру податків, які люди можуть заплатити, остаточно не ховаючись у тінь. Ось і знайди компроміс, щоб і «вовки ситі, і вівці цілі»...

Діяти з позиції сили у Львові відмовилися, а створили спеціальну комісію, куди ввійшли представники влади, економісти, підприємці, депутати. У результаті вироблено «кінцевий продукт», у цілому регламентуючий збирання місцевих податків, як заявили члени комісії, можлива лише невелика «шліфовка».

Наскільки прийнятним бачиться щойно підготовлене рішення? Ось думка тих, хто виробляв майбутню стратегію оподаткування, і тих, кому ці податки доведеться платити.

Валерій П’ЯТАК, заступник мера Львова з питань економічного розвитку:

— Проблему формування бази оподаткування ми розглядаємо з двох боків — економічного та соціального. Адже місцеві податки та збори передусім стосуються мікробізнесу, у якому задіяні тисячі людей. Звісно, з точки зору економічної можна було б суто фіскально підійти до цього питання, піднімаючи ставки податків і, таким чином, збільшуючи доходи місцевого бюджету. Але це — недальновидна, безперспективна політика, далека від соціального захисту людей, із якими нам жити і працювати в цьому місті.

Тому вже торік ми не пішли шляхом простого арифметичного збільшення місцевих податків і зборів, а навпаки, по деяких позиціях знизили їх. Приміром, на 30% зменшено ставки ринкового збору (хоча це — серйозний показник недофінансування дохідної частини, адже ринковий збір у структурі місцевого бюджету становить близько 2,5%). Було прийнято рішення і про зменшення удвічі (із 20 до 10%) готельного збору.

Однак не все залежить від нашого бажання чи внутрішньої політики. Розпочинаючи формування бюджету на майбутній рік, необхідно враховувати параметри, які нам спускають згори: від бази попереднього року отримуємо коефіцієнт приросту обсягу місцевого бюджету за основними дохідними позиціями. І його потрібно точно виконувати. Тому постійно перебуваємо в роздвоєному стані: як виконати бюджет по доходах і водночас створити умови, щоб податки не вбили легальну підприємницьку діяльність.

Сьогодні параметри ставок податків на майбутній рік уже напрацьовані. Як оцінити їх із точки зору збільшення чи зменшення? Скоріше, вони частково оптимізовані. Лише за деякими позиціями планується символічне збільшення. Якщо порівнювати ці показники з іншими містами України, то наші ставки місцевих податків і зборів не вищі, а за багатьма позиціями — нижчі. І це ми розглядаємо не як разовий захід, а як реальну, тривалу і продуману політику: що більше буде суб’єктів оподаткування, тим краще для нас усіх.

Якщо ж проаналізувати картину цього року, то за перше півріччя по місцевих податках і зборах ми не добираємо до контрольних цифр близько 2 млн. грн. (за річного плану 12 млн.) — у результаті зменшення ставок готельного та ринкового зборів. Є недобір і по комунальному податку. За іншими показниками (фіксований і єдиний податки, плата за патенти тощо) йдемо з виконанням. А взагалі складну проблему формування системи зборів податків, на мій погляд, потрібно розглядати в комплексі всіх міжбюджетних відносин, а не розрізнено, вичленовуючи і прораховуючи окремі напрями.

Приміром, зменшення податків у місцевий бюджет дає перерозподільний ефект в інші рівні бюджету — обласний і державний. Так, якщо у Львові вдвічі зменшено готельний збір, отже, тим самим ми дали можливість збільшити зарплатню працівникам цієї сфери або вкладати гроші в розвиток об’єктів готельного бізнесу, що дало приріст надходжень в інші рівні бюджету. А якщо збільшується єдиний податок, то автоматично зменшується комунальний. Це цілком очевидні речі. Хоча нормативи, які спускаються згори, не завжди враховують їх.

Є також чимало проблем, пов’язаних із міні-ринками, людьми, котрі працюють на них. Ніби й потрібно серйозно піднімати там ставки оподаткування, але ж це тисячі працюючих із невеликими доходами...

Ярослав ПЕЛІХОВСЬКИЙ, начальник відділу торгівлі й побуту Львівського міськвиконкому:

— Від державної податкової адміністрації, облфінуправління було чимало пропозицій про збільшення ставок торгових патентів, фіксованого й інших податків. Уважно вивчивши і проаналізувавши їх за участю підприємців, ми вирішили збільшити, приміром, ставки торгового патенту для таких груп, як реалізація непродовольчих товарів імпортного виробництва, до 200 грн. (зараз сплачують 150 грн.), продовольчих товарів імпортного виробництва — до 200 грн. (180), на хутряні та ювелірні вироби також підвищили на 20 грн. Хоча збільшення не настільки значне, як пропонували податківці.

Фіксований податок для фізичних осіб, які торгують на ринку, буде збільшено лише на 10 грн., зокрема, на канцелярські товари вітчизняного виробництва — до 30 грн. (було 20), продовольчі товари українського виробництва — до 50 грн. (40), непродовольчі товари — до 80 грн. (70). Податкова ж служба вносила пропозицію встановити на непродовольчі товари податок у розмірі 100 грн. Ми відмовилися. Тобто заплановане наступного року збільшення податків і зборів, я сказав би, щадитиме платників.

Зеновій БЕРМЕС, уповноважений Держкомпідприємництва у Львівській області, президент Асоціації роботодавців Львівщини:

— Останнім часом місцеві власті почали активно співробітничати з підприємцями, багато проблем обговорюються і рішення погоджуються. Та в цілому все ще наявна тенденція до збільшення податків, попри те, що увесь час говориться про нову податкову політику, прийняття Податкового кодексу, де червоною ниткою проходить ідея зниження податкового пресу. Так, є реалії, від котрих нікуди не втекти. І є плани, що спускаються згори, які потрібно виконувати. На жаль, частіше за все гроші добуваються фіскальним шляхом, немає можливості збільшити кількість платників податків.

Досить часто ми спостерігаємо, як підприємець, якщо йому стає невигідно, утікає від закону в тінь або шукає інші, більш прийнятні для себе шляхи легалізації бізнесу. Приміром, ніхто сьогодні не заперечуватиме доцільність запровадження єдиного податку. Однак саме з ним пов’язано те, що чимало юридичних осіб, які до того функціонували нормально, поміняли статус і перейшли в розряд осіб фізичних, щоб зменшити для себе податковий прес. Отже, щось у нашій податковій політиці не спрацьовує: бажаючи отримати більше, маємо менше. Ми не поклали в казну прогнозовані від єдиного податку доходи, зате поставили з ніг на голову всю торгівлю промисловими товарами. І це викликає занепокоєння.

Тому в торгівлі промисловими товарами я взагалі зараз не піднімав би ставки оподаткування. У нас і так залишилося небагато підприємців, які хоч щось платять. Для великих фірм, що торгують дорогою побутовою технікою чи меблями, не має значення — заплатять вони за торговий патент 270 грн. чи 320. А ось для невеликого бізнесу різниця навіть у 10—20 грн. — дуже серйозна. Для роздрібної торгівлі працювати на єдиному податку при відрахуванні 6—10% від товарообігу складно. Такий механізм вимагає високих націнок на товар, а в нинішній ситуації і за такої конкуренції це неможливо — дуже низька купівельна спроможність населення.

На мій погляд, потрібно дуже виважено підходити до зміни тих чи інших аспектів в оподаткуванні. Деякі позиції ми вже прогавили, і процес не повернути назад, бо це знову може викликати бурю протесту й нерозуміння.

Мирослава СТАСІВ, директор ТОВ «Біля театру»:

— Моє підприємство одним із перших 1991 року перейшло на оренду. До грудня 2000-го все було гаразд, працювали з прибутком. Торік у грудні з’явилися перші збитки, колектив скоротився на 10 чоловік (було усього 15). Ситуація погіршується не лише низькою купівельною спроможністю наших громадян, а ще й тим, що у Львові практично на кожному кроці розміщено виносну торгівлю — чи то ринкову, чи то вуличну, причому нерідко торгують без належних санітарних умов, простроченими товарами. А ми, стаціонарна торгівля, мерзнемо, платячи при цьому непомірні податки.

На перший погляд здається, що збільшення торгового патенту на 20—30 грн. для підприємства не відіграє особливої ролі, а ось місту дасть якийсь приріст доходів. Однак для невеликого колективу, а тим більше неприбуткового, кожна копійка «б’є в ціль». Тому дрібні підприємці дуже не хотіли б, щоб місцеві власті й податкова адміністрація замість пошуку нових джерел оподаткування наполегливо шукали, що ще можна взяти з тих, хто поки платить. Повинні бути вироблені механізми, котрі стимулюють сплату податків, а не навпаки. За великим же рахунком, поки в нас не почне нормально працювати виробництво, на одній торгівлі ми бюджет все’дно не вивеземо. За будь-яких податків і хитрощів.

З початку року наше підприємство з подачі податкової інспекції (хоча колектив теж дійшов такого рішення) стало працювати на єдиному податку. Однак із боргів не вилізли, а навпаки, за півріччя одержали мінус у 3 тисячі гривень: на єдиному податку, відраховуючи до 10% від товарообігу, покривати видатки за нашої рентабельності в 12—13% просто нереально. Це — запланована збитковість. Тим більше, що, окрім прямих податків, платимо також і непрямі, купуючи за рахунок прибутку ліцензії, патенти й ін. А якщо немає прибутку, то вимиваються оборотні кошти, тільки й усього. Можна порахувати, скільки підприємств торік утекло від загальної форми оподаткування, перейшовши на фіксований податок як фізичні особи. У основному це проммережа. Бо задавили.

Страждають від непомірних витрат і торговці на ринках. Кожний підприємець щомісяця мусить викласти зі своєї кишені більше тисячі гривень на різні податки, збори і платежі. Це оплата торгового патенту (70 грн.), відрахування за кожного реалізатора товару в розмірі 35 грн. (50% від торгового патенту), оренда приміщення, охорона, електроенергія й інші передбачені і непередбачені витрати, не рахуючи зарплати. Тож заздрити нашим малим підприємцям особливо не доводиться, навіть при тому, що власті щадять їх.