Інвестиційний клімакс

Реверс

Так уже повелося, що будь-які серйозні інвестиції у нашій країні починаються з питання землевідведення. Це питання було вирішене «Аеросвітом» ще у 2003—2004 роках, коли у Бориспільської райдержадміністрації було придбано дві ділянки землі загальною площею 32 га, що були розташовані на території Гірської селищної ради. 27 з них перебували у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Навесні 2005 року у оновленого керівництва «Борисполя» виникли сумніви у тому, що їхні поперед­ники на аеропортівських менеджерських посадах прийняли правильне рішення. Тому у березні того ж року з його ініціативи органами прокуратури було порушено кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень, а Генеральною прокуратурою подано п’ять позовів щодо незаконності укладених договорів купівлі-продажу. Два з цих договорів стосувалися згаданих нами двох земельних ділянок, а ще три були укладені між «Аеросвітом» та ДП «Бориспіль» на купівлю деякого майна аеропорту, зокрема зелених насаджень та твердого покриття на тих ділянках, що потрапляли під забудову.

Немає нічого дивного в тому, що прокуратура порушує справи в інтересах держави — саме для того і створено її потужний апарат, однак останнє слово все-таки лишається за судом. Криміналу у цій історії так і не було знайдено — кримінальні справи проти посадових осіб «Борисполя», Київської обласної і Бориспільської районної влади ще півтора року тому були закриті за відсутністю складу злочину. А щодо цивільних справ, то у вересні 2005 року Господарський суд Київської області задовольнив прокурорські позови. Це означало, що угоди купівлі-продажу були визнані незаконними, а земля мала бути повернена державі. Відповідач в особі компанії «Аеросвіт» з таким рішенням, звичайно, не погодився і подав скаргу до Київського міжобласного апеляційного господарського суду. Той у жовтні того ж таки 2005 року ухвалив діаметрально протилежне рішення, смисл якого полягав у тому, що ділянки та майно були придбані законно, тож нехай усе залишається, як було.

З таким рішенням, своєю чергою, не погодився позивач, тобто Генеральна прокуратура, яка подала касаційну скаргу до Вищого господарського суду України (ВГСУ). Вердикт останнього, винесений у березні 2006 року, теж мав смисл прямо протилежний попередньому: земля та майно придбані незаконно.

Наступний раунд змагань відбувся 26 вересня 2006 року в останній судовій інстанції держави — Верховному суді України, куди звернулися з касаційною скаргою представники «Аеросвіту». Всі чекали, що нарешті у справі буде поставлено крапку. Але не дочекалися: суд «обнулив» усі попередні рішення і постановив розпочати все заново. Тобто спрямував справу на новий розгляд до місцевого господарського суду — до того самого Господарського суду Київської області, з якого у серпні-вересні 2005 року й почалася ця тяганина.

Хрестики-нулики

Далі все пішло по тій самій спіралі: суд першої інстанції задовольняє прокурорський позов, суд наступної — відмовляє в його задоволенні. Одним словом, поки справа дійшла до ВГСУ, сторони зрозуміли, що цікаве судове змагання перетворилося на нудну гру у хрестики-нулики, в яку можна грати безкінечно, починаючи кожного разу все спочатку, але при цьо­му так ніхто ні в кого й не виграє, бо кожному відомий її секрет. Усім стало ясно, що треба шукати якийсь інший вихід із ситуації, оскільки подальше ходіння по замкненому судовому колу гальмувало поступальний розвиток повітряних воріт України.

Отже, розгляд справи у ВГСУ було призначено на 8 жовтня 2007 року, а 26 верес­ня того ж року Кабмін видав розпорядження, яким визнав за доцільне здійснення позасудового врегулювання земельних та майнових спорів, в яких брали участь з одного боку ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт», з другого — дер­жавні установи та підприємства. Зокрема Мін’юсту, Міністерству транспорту та зв’язку, Київській облдержадміністрації та ФДМ було рекомендовано підтримати ініціативу такого позасудового врегулювання спору. Цим же розпорядженням було визнано за необхідне відновити будівництво термінального комплексу, яке було розпочате «Аеросвітом», але заблоковане ще навесні 2005 року, а також включити до Державної програми розвитку аеропорту участь цієї компанії у розбудові його інфраструктури.

Наслідком такого кроку стало те, що всі сторони конфлікту, в тому числі Кабмін, Генпрокуратура, ДП «МА «Бориспіль», а також інші особи, котрі представляли державу у цих суперечках, одночасно у передбачений законодавством спосіб визначилися щодо відомчих та державних інтересів. Коротше кажучи, відмовилися від касаційних скарг і під час судового засідання підтвердили свою відмову. Цей хід міг стати непоганим прикладом беззбройного врегулювання застарілого конфлікту. Адже здавалося, у судової колегії не було жодних підстав для того, щоб не прийняти відмови від касаційних скарг у всіх п’яти справах.

Згідно з законом, а саме згідно зі ст.111-б Господарського процесуального кодексу (ГПК), касаційна інстанція, в даному разі ВГСУ, мала розглянути питання прийняття відмови від скарги та винести щодо цього свою ухвалу. Тобто прийняти заяву про відмову від касаційної скарги або ж її відхилити. Саме для вирішення цього питання колегія суддів на засіданні, що проходило 22 жовтня 2007 року, якраз і оголосила перерву. Проте відкоркувати шампанське за угоду з урегулювання спору не довелося. Сталося непередбачуване: після повернення з перерви судді не оголосили з цього приводу ніякої ухвали, оголосивши натомість остаточне рішення. Його смисл, як і у березні 2006 року, полягав у тому, щоб договори купівлі-продажу визнати незаконними, землю та майно відібрати.

Рішення в судовому полоні

Однак, відповідно до ст. 111-11 ГПК, постанова касаційної інстанції, якою в даному разі був ВГСУ, виноситься лише за наслідками розгляду касаційних скарг, яких на той момент уже не було, оскільки самі ж скаржники від них відмовилися. Можливо, судді мали власні міркування щодо порушення інтересів якоїсь із державних установ. Але виносити їх на обговорення сторін та слухати міркування відповідача не стали. Суд взагалі не провів розгляд справ по суті, позбавляючи відповідача права спростувати аргументи опонентів та надати свої пояснення. А саме це у судочинстві й називається «всебічним та об’єктивним розглядом справи» відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4 і 111-5 ГПК України.

Наступне процесуальне порушення, на думку юристів, опитаних «ДТ», полягало в тому, що судова колегія оголосила тільки резолютивну частину рішення. Причому зробила це в усній формі, хоча мала право так вчинити лише за погодженням сторін судового розгляду. Отже, сторони так і не дізналися про мотиви судового рішення.

Ну й, нарешті, учасники процесу так і не отримали повного тексту судового рішення, після винесення якого минуло вже 26 днів, хоча на дану процедуру відводиться п’ятиденний термін. Адже стороні, котра виявиться не згодною з рішенням, потрібен час для оскарження його у Верховному суді України, а це треба зробити у 30-денний термін з моменту ухвали рішення самим ВГСУ. Таке затягування ВГСУ термінів видачі постанови обмежує права інвестора на подальше касаційне оскарження рішення цього суду.

На жаль, нам не вдалося додзвонитися у ВГСУ, щоб дістати коментар, або принаймні відповідь на одне просте запитання: «Можливо, Вищому господарському суду хотілося б у такий спосіб самому стати останньою інстанцією, що поставить крапку у цій справі?» Але при цьому, мабуть, не варто нехтувати чинним законодавством, обмежуючи право інвестора на судовий захист у Верховному суді України, яке є його конституційним правом. Не варто створювати прецедент, що дуже легко може зруйнувати інвестиційний клімат у державі.

Коментарі експертів

Едуард ГОНЧАРОВ, директор юридичного директорату авіакомпанії «Аеросвіт»

— Якщо обидві сторони готові йти на «мирову», більш того — позивач відмовився від своєї касаційної скарги, то кому може бути вигідним таке дивне рішення суду?

— Для нас це — загадка. Відхилення відмови від касаційної скарги можливе лише у разі, коли суд вважає порушеними чиї-небудь «охоронювані законом права та інтереси». Усі сторони процесу, усі державні органи влади, в чиїх інтересах було порушено судове провадження, засвідчили на суді, що в їхніх інтересах є припинення судового розгляду та укладення угоди про врегулювання суперечки на вигідних для держави умовах. Лише отримання мотиваційної частини постанови суду дозволило б нам зрозуміти, чиї саме інтереси колегія суддів вважає порушеними. Звідси можна буде робити висновок, кому вигідний цей судовий прецедент.

— Якщо компанія «Аеросвіт», так і не отримає постанову ВГСУ, або отримає запізно для її оскарження, то як тоді вона зможе (коли зможе) продовжити свій судовий захист?

— Так чи інакше, на початку наступного тижня ми спрямуємо касаційну скаргу на рішення ВГСУ. Будемо виходити з того, що в оголошеній судом резолютивній частині йдеться про те, що вища інстанція Господарського суду залишила в силі рішення першої інстанції (Господарського суду Київської області) — про незаконність укладення договорів купівлі-продажу землі і майна. Отже, будемо спростовувати таке твердження, як ми це вже робили, оскаржуючи рішення першої інстанції у Київському міжобласному апеляційному господарському суді. До речі, апеляційний суд підтримав аргументи авіакомпанії і визнав наші докази переконливими. Нагадаю також, що восени минулого року Верховний суд України скасував подібне рішення ВГСУ, визнавши, що ВГСУ невмотивовано скасував постанову апеляційної судової інстанції, яка визнала законною всю процедуру землевідведення, оренди і наступного придбання авіакомпанією як землі, так і майна, що на ній розташоване.

Але тут є одна небезпека. Наша скарга на рішення ВГСУ подається через цю ж судову інстанцію. Отже, цілком ймовірно, що колегія суддів хоче отримати наші аргументи і на підставі наших доказів сформулювати мотиваційну частину свого рішення. Це, безумовно, судовий казус — виносити рішення на підставі мотивів його оскарження.

Микола ЛЕВЧУК, директор юридичного агентства «Соломон»

— Щодо процесуальної сторони цієї справи, то відповідно до ч. 2 ст. 111-6 ГПК, касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, зазначених у частині шостій ст. 22 цього кодексу, а саме, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Однак своє рішення суд повинен належним чином мотивувати.

Щодо оголошення вступної і резолютивної частин рішення, то, справді, згідно з ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд має право це робити лише за згодою сторін.

Неотримання ж постанови касаційної інстанції протягом 26 днів після її оголошення є процесуальним порушенням, але при невчасному отриманні постанови скаржник має право просити суд відновлення строку на оскарження.

Олена Ганцяк-Каськів, заступник директора Українського центру сприяння іноземному інвестуванню Invest Ukraine

— Це далеко не вперше, коли судова гілка влади не найкращим чином «коригувала» інвестиційний клімат країни і служила перепоною для реалізації масштабних проектів. Проте переважно це були рішення невеликих місцевих судів. А тут неприємно засвітилася фактично головна судова інстанція країни, по суті, поставивши під удар репутацію країни в цілому.