ІНВЕСТИЦІЇ, ЯКІ ПОТРІБНІ ВСІМ

В Україні, на жаль, не так і багато прикладів вдалих інвестиційних проектів. Більше згадують про ті, які завершилися скандалом, як правило, міжнародним: «АвтоЗАЗ»-Dаewoo у 2000-му, «Моторола» в 1995—96-му, УРС-Daewoo в 2001-му тощо.

Так сталося, що найяскравіші інвестиційні проекти — як вдалі, так і невдалі — було реалізовано у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій. У 1992—93 роках — перші серйозні інвестиції в галузь, створення СП «Утел» та «УМС». Ці проекти мали тоді ще й політичне значення, адже йшлося про самостійний цифровий вихід на міжнародний код. Тривалий час ще ці підприємства фактично залишалися монополістами в галузі міжнародного та мобільного зв’язку відповідно.

Наступна спроба серйозних інвестицій була з боку всесвітньо відомої американської корпорації «Моторола» — виробника засобів зв’язку. «Моторола», будучи співзасновником УРС, повірила урядовим запевненням і вклала разом з УМС гроші в дослідження частот у діапазоні 900 МГц (GSM-900) з подальшим їх виділенням, отримала ліцензію, та частоту для використання одержало лише СП «УМС». Було висунуто також нові умови щорічних ліцензійних зборів. Не витримавши такої необов’язковості з боку українських чиновників, які відверто проігнорували цивілізовані форми роботи в ринкових умовах, корпорація пішла з українського ринку. Саме тоді жорстко відреагувала американська адміністрація. Зокрема, держсекретар США Мадлен Олбрайт виступила із критикою керівництва України, яке допустило такий сценарій розвитку подій. Нині ситуація може повторитися — кардинально змінюються умови роботи на вітчизняному ринку зв’язку.

Лихоманка на українському інвестиційному ринку тривала досить довго. Проте навіть за цих умов 1994 року створюється ЗАТ «Київстар», акціонерами якого стали скандинавська «Теленор» (45%) і ряд українських компаній. Технічна експлуатація устаткування розпочинається в 1997-му. Компанія активно працює над залученням іноземних інвестицій, у тому числі й з міжнародними фінансовими організаціями (зокрема з ЄБРР). Жодна інша українська компанія не може похвалитися такими успіхами. Сьогодні «Київстар» планує випустити облігацій на загальну суму 86,95 млн. грн. (16,25 млн. дол.) і спрямувати отримані кошти на побудову інфраструктури й обладнання мереж мобільного зв’язку.

Безумовно, український «лежачий» фондовий ринок не може адекватно оцінити перспективності акціонування, запуску в обіг цінних паперів підприємства. Показником тут має стати вихід великих українських підприємств на міжнародні — європейські, азіатські й американські фондові ринки. У цьому плані непогано було б скористатися досвідом сусідів, тієї самої Росії.

Досі програми випуску американських депозитарних розписок ADR існували в дев’яти дочірніх підприємствах російського «Связьинвеста», серед яких — три базові міжрегіональні компанії: «Нижегородсвязьинформ», «Уралсвязьинформ» та «Южная телекоммуникационная компания» (колишнє ВАТ «Кубаньэлектросвязь»). Наприкінці серпня американська Комісія з цінних паперів і бірж оголосила про реєстрацію випуску ADR одразу чотирьох російських регіональних телекомунікаційних компаній. Причому розписки випускатимуть не лише «Петербургская телефонная сеть» і ВАТ «ЦентрТелеком» Московської області, а й новосибірська та далекосхідна компанії під назвою «Электросвязь», що лежать за тисячі кілометрів від столиці. Випуск цих паперів дозволить іноземним інвесторам уже у вересні 2001 року вкласти свої кошти в російський телекомунікаційний бізнес. Банком-депозитарієм за програмою ADR цих компаній виступає американський підрозділ інвестиційного банку J.P. Morgan.

Разом із J.P. Morgan компанії, контрольні пакети акцій у яких належать «Связьинвесту», планують реалізувати програми зв’язків з інвесторами і розвитку вторинного ринку акцій. Це забезпечить підвищення ліквідності їхніх акцій на внутрішньому й міжнародному фондових ринках і вдалий запуск торгів американськими депозитарними розписками.

Я неодноразово виступав з ініціативою активізувати схожі процеси й в Україні. Зокрема, на моє глибоке переконання, саме українські телекомунікаційні підприємства, такі як УМС, «Київстар», можуть і повинні виходити на міжнародні ринки цінних паперів. Ось чому потрібно досить оперативно провести приватизацію державного пакета акцій СП «УМС».

Цей крок дозволить вирішити цілу низку завдань. Вивільнюються реальні кошти, якими можна поповнити державний бюджет (замість грошей від неприватизованого «Укртелекому»), — адже покупці на пакет акцій УМС завжди знайдуться; залучається новий менеджмент, не залежний від державного апарату; виділяються інвестиції для модернізації мереж і устаткування; з’являється реальна можливість гри на фондових ринках Європи й Америки. Впевнений, що економічно вигідне — те необхідне для держави. Напівзаходи, такі як продаж 25 % чи іншого неповного пакета акцій, не будуть настільки ефективними.

Серйозні капіталовкладення можливі лише за наявності чітких правил гри на ринку, напрацьованої нормативної бази, стабільності та прозорості. За всім цим стоїть не один рік наполегливої праці. Проте зруйнувати позитивний імідж галузі можна за один день, одним указом чи розпорядженням.

У зв’язку з цим для зміцнення авторитету галузі слід посилено працювати з міжнародними фінансовими організаціями, інвестиції яких самі собою вже є гарантією стабільності й динамічності розвитку, що служить сигналом для потенційних інвесторів: на цьому ринку працювати можна.

Ми, на жаль, цього домогтися не змогли, хоча передумови для отримання від ЄБРР передприватизаційного кредиту для ВАТ «Укртелеком» були. Проте «новий» менеджмент підприємства вважав цей крок нецікавим, зайвим.

Тепер, навіть у разі своєчасного виконання всіх доприватизаційних процедур, прописаних у законі «Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком», буде надзвичайно складно знайти інвестора, готового викласти не менше 600 млн. дол. за 37% акцій. При цьому також буде обмежено й кількість акцій, переданих в управління. І річ не лише в несприятливій кон’юнктурі на світових телекомунікаційних ринках. Найімовірнішими покупцями акцій «Укртелекому», якщо, звичайно, йдеться про стратегічних інвесторів, а не фінансових спекулянтів, можуть бути ті західні підприємства, які вже тривалий час працюють в Україні. Найбільші серед них — Deutsche Telekom, KPN, Teledenmark, Telenor. Нещодавно в нашій країні активно працювала американська AT&T, яка також змушена була продати свої акції в ЗАТ «Утел» і піти з українського ринку.

Відомо також, що голландська KPN, яка має проблеми у зв’язку з реорганізацією своїх підприємств мобільного зв’язку, купівлею ряду ліцензій третього покоління зв’язку (3G) у країнах Європи, має намір продати свої акції в СП «УМС». Нагадаємо, що до цього KPN продала акції компанії «Утел», які їй належали.

З огляду на традиції фінансової політики, рівень «агресивності» поведінки на світових і локальних ринках, є підстави припускати, що найреальнішим покупцем акцій ВАТ «Укртелеком» може стати лише Deutsche Telekom. Проте в такому разі знову ж виникає ціла низка застережень: компанія купила кілька ліцензій на мобільний зв’язок третього покоління в Європі й змушена була для поліпшення фінансового становища продати ряд своїх активів. Крім усього іншого, досі німці не зробили жодної заяви з цього приводу. Більше того, за даними аналітиків, зараз Deutsche Telekom не цікавиться акціями підприємств стаціонарного зв’язку, до того ж у Східній Європі.

Таким чином, надзвичайно важко буде продати «Укртелеком» навіть наступного року, не вдаючись до послуг фінансових спекулянтів. На випадок, якщо це все-таки станеться або приватизація зупиниться на стадії пільгової підписки (відбудеться розмивання пакета), можна порушувати питання про національну безпеку у сфері телекомунікацій.

Нещодавно в галузі зв’язку вибухнув скандал, який претендує на чергову сенсацію. Українські та корейські співзасновники компанії «Українські радіосистеми» (торгова марка WellCOM) не змогли знайти спільної мови щодо продажу акцій, які належать корпорації Daewoo. Суть конфлікту досить заплутана. Українська сторона, безумовно, має першочергове право на купівлю акцій. Проте доводити ситуацію до стадії, коли представників корейського менеджменту позбавляють дозволу на роботу, на моє глибоке переконання, не слід. Та коли вже так сталося, то держава зобов’язана негайно втрутитися і знайти консенсус. Інакше це негативно позначиться на інвестиційному кліматі держави й галузі напередодні «великої приватизації».

Окремо слід згадати і про сферу інформаційних технологій. В усьому світі інвестиції в неї обраховуються мільярдами. Котирування акцій цих підприємств формують робочий день біржових маклерів. В Україні поки що можна говорити про початок розвитку аутсорсингу — виробництва програмного забезпечення на вивезення. Хоч би там що, в Індії впродовж 2000 року було продано цієї продукції на 8 мільярдів доларів. В Україні поки що ця цифра ледве сягає, за деякими оцінками, півмільйона. Найпоказовіший у цьому плані досвід роботи в Україні німецької Telesens AG — вона заснувала в Харкові власний центр навчання спеціалістів, вклала у нього мільйони доларів і забезпечила роботою сотні українських фахівців.

Переконаний, що іншого шляху в України немає, крім як розвивати інформаційні технології, будувати технопарки, переходити в інформаційне суспільство. При цьому інвестиційний клімат має триматися на трьох китах: прозорості відносин у галузі, стабільності й послідовності в реалізації ринкових та адміністративних реформ.