ІНТЕРНЕТ ПІД КОЖНОЮ СТРІХОЮ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕЛА СУЧАСНИМИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИМИ ПОСЛУГАМИ В «УКРТЕЛЕКОМІ» РОЗГЛЯДАЮТЬ РІЗНІ МОЖЛИВОСТІ

Цифрова комутаційна система SI2000

Розробка — Компанія Iskratel, Словенія

Виробництво — СП «Моніс», Україна

Призначення — забезпечення функцій мережі доступу на різноманітних ієрархічних рівнях телекомунікаційних мереж загального користування, а також відомчих телекомунікаційних мереж.

Комплектація — як АТС великої ємності (для густонаселених районів із великим трафіком); АТС малої ємності (в зонах із низькою щільністю населення); як вузол доступу в складі великої АТС; як відомча АТС (зокрема для підприємств із географічно рознесеними філіями).

Сервіси — підключення аналогових телефонних апаратів, підключення ISDN-пристроїв (РС-телефонів, голосових і відеотелефонів), підключення DECT-пристроїв, підключення міні-АТС та інших мереж доступу, створення замкнутих груп користувачів.

Ємність — 640-20000 абонентських ліній або 320—10000 ISDN-підключень.

Минулої п’ятниці в Скадовську відбулося урочисте відкриття нової цифрової АТС на 6,4 тисячі номерів, яка повністю забезпечить потреби населення міста в послугах сучасного телефонного зв’язку та Інтернету. Станція SI2000 українського виробництва дозволить перевести на цифровий зв’язок 5200 наявних міських абонентів (у тому числі розблокувати 2400 спарених номерів), ліквідувати тисячну чергу на установку телефонів на кілька років наперед і задіяти майже сто вільних ліній на розширення таксофонної мережі міста (яка через його курортний статус буде досить завантажена міжміськими та міжнародними розмовами). Стрічку на станції перерізав голова правління ВАТ «Укртелеком» Олег Гайдук спільно із губернатором Херсонської області Анатолієм Юрченком. Нам вдалося поговорити з Олегом Васильовичем про перспективи телефонізації малих міст і сільської місцевості України.

— Відкриття АТС у Скадовську пройшло в урочистій обстановці. Чи є це епохальною подією для галузі зв’язку?

— Навпаки. Скадовськ — лише один приклад того, як ми виконуємо програму телефонізації не лише сільської місцевості, а й усієї України. Ми ще торік планували встановити низку станцій такого типу в районних центрах. Сьогодні вони відкриваються двічі-тричі на місяць. Незабаром таку саму станцію ми відкриватимемо в Тячеві Закарпатської області. А у Львові в серпні відкриватимемо потужну транзитну станцію. Усього ж ми лише торік ввели 296 тисяч номерів, а нинішнього року введемо 350 тисяч. До речі, за п’ять років 200 тисяч номерів введено саме завдяки використанню станцій сімейства SI2000.

— Хто випускає телефонні станції для телефонізації регіонів?

— У Скадовську було встановлено АТС сімейства SI2000 вітчизняного виробництва. Якщо проводити аналогію між АТС і автомобілями, то станція SI2000 відповідає хорошому «мерседесу». Їх роблять у Харкові, спільно зі словенською фірмою Iskratel. Там для цього створено спільне підприємство «Моніс». Проте виробництво вважається українським, тому що в ньому використовують українські комплектуючі, тут працюють лише українські фахівці. І ця станція об’єктивно є однією з найкращих у світі у своєму класі. Вона надає всі необхідні сьогодні цифрові сервіси.

— Свого часу багато говорили про ще одну вітчизняну розробку, станції С-32. На який же тип станцій робиться упор при вирішенні проблем телефонізації села?

— Порівнюючи станцію SI2000 із вітчизняною С-32, слід зазначити, що в кожну з них закладено свою, інакшу філософію, як у комп’ютери PC і Макінтош. Обидві вони цифрові, обидві забезпечують якісний зв’язок. Та в них використовують цілком відмінні методології роботи з цифровими даними. Для С-32 необхідні спеціальні телефонні апарати, потрібне додаткове устаткування для встановлення модемів. У цілому станція — межа можливостей військово-промислового комплексу СРСР десятирічної давності, нам удалося її реанімувати. Сьогодні вона відповідає всім необхідним вимогам, хоча, звичайно, певні доопрацювання потрібні. Та потенціал у ній закладений величезний, і вона може у своєму розвитку піти далі, ніж наявні на сьогодні станції.

У нас є «на озброєнні» станції всіх порядків. Для сільської місцевості — це одні вимоги, для міст — інші, починаючи від невеличких сільських АТС, закінчуючи великими транзитними станціями. Основними станціями місцевого рівня в нас є 5ЕСС і SI2000. Перша — АТС невеликої ємності, друга — швидше, районного рівня, хоча її теж можна налаштувати на невелику ємність.

— Який обсяг робіт виконано і який потрібно виконати для телефонізації села?

— На сьогодні ми встановили 53 станції SI2000. Це не беручи до уваги сотень станцій інших типів. Сьогодні в нас на встановлення телефонного апарата черга 2,5 мільйона чоловік. Скільки з них припадає на сільську місцевість — полічити досить важко. Скажемо так: близько 20% черговиків живуть у населених пунктах із населенням менше 100 тисяч чоловік. До того ж сьогодні відбувається дуже динамічна зміна складу сільських абонентів. Багато з тих, кого телефонізували ще за радянських часів, — колишні відповідальні працівники, вчителі, лікарі — сьогодні не хочуть або не можуть оплачувати телефон і відмовляються від нього. Зате з’являються нові верстви людей, які хочуть і можуть платити за телефон, — це ті, у кого близькі родичі в місті або хто розвиває бізнес у сільській місцевості. Причому їм потрібний не лише телефон, а й сучасні телекомунікаційні послуги, той-таки широкосмуговий Інтернет. Їх не влаштовує неякісний телефонний зв’язок, який залишився в селах від часів СРСР, і вони готові платити за сучасний цифровий сервіс.

Крім того, сьогодні ввести один номер у сільській місцевості коштує на порядок дорожче, ніж у місті. Це залежить від відстані, від витрат праці і матеріалів. Полічіть: у селі на десяти гектарах лежать п’ятдесят садиб, щоб їх телефонізувати, потрібно кілька кілометрів розводки. У місті на такій самій площі може бути кілька сотень компактно розміщених квартир, на телефонізацію яких потрібно набагато менше кабелю. Та й окупиться ця мережа в місті набагато швидше. Базовим поняттям тут є «вартість номера»: потрібно ввести його на АТС, підвести до абонента, організувати підключення. Не просто протягнути кабель, а правильно провести його, щоб його, приміром, не міг розірвати вітер, щоб удар блискавки в повітряну лінію не заподіяв шкоди кінцевому устаткуванню. Виконання всієї цієї роботи входить у вартість номера. У Київській області це 2480 гривень. Саме підключення — комутація тощо — коштує 500—550 гривень.

Взагалі ж сьогодні в телефонії працює закон Вільфредо Парето, чи закон 20% і 80%. Тобто 80% доходу галузі дають міжнародні переговори, витрати на організацію яких становлять лише 20% від загальних витрат галузі. І навпаки, 80% витрат припадає на розвиток місцевого зв’язку, зокрема сільського, що взагалі не дає доходу. Сьогодні сільський зв’язок збитковий для нас. У містах, де понад 100 тисяч населення, ще якось вдається дотримуватись паритету. За рахунок цього в галузі зв’язку йде горезвісне перехресне субсидування — гроші, які заробляє міжнародний зв’язок, ідуть на підтримку міського зв’язку та села. Це неправильно, ситуацію потрібно змінювати.

— Пам’ятаю, коли на початку 90-х років УТЕЛ отримував ліцензію на міжнародний зв’язок, однією з її умов була телефонізація сільської місцевості...

— УТЕЛ — сьогодні на сто відсотків наша компанія. Нею напрацьований позитивний досвід. Її створено спеціально для надання послуг міжнародного зв’язку. Це елітний підрозділ у галузі зв’язку. У них завжди було багато доходів і мало витрат. Їхніми абонентами були ті, кому потрібен міжнародний зв’язок, у кого багато переговорів із закордоном. Вони постійно проводили роботу з залучення абонентів. Цього року мають ввести близько 150 тисяч номерів. Я, крім того, що очолюю правління «Укртелекому», ще й голова спостережної ради УТЕЛ. Сьогодні «Укртелеком» видає УТЕЛу технічні умови й тих, кого вони мусять телефонізувати. І ці абоненти не завжди є такими, до яких звик УТЕЛ. Інколи це пільговики, ветерани, афганці, чорнобильці, інваліди, яким, за нашим законодавством, належать пільги при установці телефона. Та ми працюємо разом і разом вирішуємо ці питання. Наприкінці року УТЕЛ поповниться 150-ма тисячами абонентів, серед них будуть і сільські, і міські.

До речі, позиція Державного комітету зв’язку та інформатизації полягає в тому, що в телефонізації села мають брати участь і приватні оператори зв’язку. Проте вони сьогодні, як правило, зосереджуються в найприбутковіших сегментах ринку — міжнародному і міському зв’язку. І лише «Укртелеком» вкладає гроші в малорентабельний, але державно важливий сегмент сільського зв’язку.

— Деякі експерти вважають, що сільську місцевість у країнах СНД дешевше телефонізувати з допомогою бездротових технологій, приміром, CDMA. Яка ваша думка з цього приводу?

— Питання розвитку радіодоступу і бездротового зв’язку у сільській місцевості трохи складніше, ніж здається на перший погляд. Річ у тому, що багато технологій мобільного зв’язку нині дотуються виробниками устаткування і тими, хто зацікавлений у їх продажі, і їх ціна не відбиває собівартості. Звідси й ілюзія, що організація радіодоступу дешевша, ніж прокладка кабелів. Поки що в мене не було пропозицій, які свідчили б, що побудова номера абонента шляхом організації радіодоступу коштувала б дешевше, ніж зробити це традиційним шляхом. Я припускаю такий варіант: виробник, щоб увійти на ринок, готовий дати устаткування і програмне забезпечення за нижчою ціною. Та слід добре поміркувати, що буде далі. Як наслідок технічної політики, яку провадили чотири-п’ять років тому, на мережах «Укртелекому» багато різностандартного устаткування — китайського, англійського, французького, німецького. Його треба стикувати одне із одним. І для кожного виду устаткування потрібно мати фахівців, підготовка яких коштує дуже дорого. Так, можна купити стільник за пільговою ціною, поставити його, проте надалі ж його потрібно обслуговувати, готувати фахівців, купувати запчастини, обновляти програмне забезпечення. Потрібно також купувати ліцензії на необхідний діапазон. Усе це в підсумку коштуватиме дорожче, ніж прокладка кабелів. Однак кожна пропозиція в цьому напрямі обов’язково вивчається. Приміром, ми уважно придивляємося до технології CDMA саме з погляду можливої телефонізації сільської місцевості. Вивчаємо й перспективи супутникового зв’язку. Адже в деяких, приміром, гірських районах прокладка кабелю надто дорого коштує. Через природні впливи кабель рватиметься і потребуватиме постійного відновлення. А організація супутникового зв’язку буде набагато менш витратною.

— Які все-таки найближчі плани «Укртелекому» у цьому напрямі?

— Головна ідея така: «Укртелеком» має певну лінію, концепцію, стратегію. Вона полягає в ліквідації черги на телефон. Та ліквідація черги — не самоціль. Для нас важливе надання всього спектра телекомунікаційних послуг на території всієї країни. Це, по-перше, якісний зв’язок, по-друге, Інтернет із перспективою організації широкосмугового доступу і запровадження цифрового радіо- і телемовлення. Над цим ми зараз і працюємо.

І відкриття станції в Скадовську, незаслужено забутому курортному місті, — лише один яскравий приклад того, що нами було зроблено. У цьому напрямі працюватимемо й далі. Перший дзвінок був Станіславу Довгому — голові спостережної ради «Укртелекому», який сьогодні у Верховній Раді веде напрям зв’язку. Другий дзвінок був до Брюсселя нашому послу в державах Бенілюкса й НАТО Дмитру Хандогію, третій дзвінок — Віталію Кличко, в якого того дня був день народження. Крім того, відбувся сеанс відеозв’язку з Харковом.